Михайло Драгоманов: Архітектор Європейської України
Чому це важливо?
Михайло Драгоманов (1841–1895) — це інтелектуальний велетень, який перетворив український рух з "етнографічного гуртка" на європейську політичну силу. Якщо Шевченко дав нації серце (емоцію), а Куліш — мову (форму), то Драгоманов дав їй розум (політичну програму). Він був першим українцем, який заявив світові: українське питання — це не внутрішня проблема Росії, це питання європейської демократії. "Україна — це не Росія" — ця теза вперше прозвучала як політичний маніфест саме завдяки Драгоманову. Він вивів українську ідею з хутора на світову арену.
Вступ: Голос української політичної думки
У другій половині XIX століття українська еліта стояла перед екзистенційним вибором: як вижити між двома імперськими жорнами — російським самодержавством і польським домінуванням? Цей період називають "добою реакції" (після розгрому Кирило-Мефодіївців і польського повстання), але саме в цій темряві народилася нова українська політична думка. Імперія намагалася не просто заборонити мову, а стерти саму пам'ять про окремішність українців, перетворити їх на "малоросів". Покоління "батьків" (Костомаров, Куліш) обрало шлях "культурництва". Вони вірили, що головне — зберегти мову, пісню, традицію. Вони готові були відмовитися від політики, аби тільки їм дозволили писати книжки. Це була стратегія виживання "малими справами". Вони казали: "Тихіше їдеш — далі будеш". Вони боялися дратувати "ведмедя" (Росію) і сподівалися, що лояльність вбереже культуру від репресій. Пантелеймон Куліш, наприклад, присвятив життя перекладу Біблії та створенню правопису ("кулішівки"), вважаючи, що "слово" важливіше за "діло". Він був переконаний, що політика лише зашкодить справі відродження, і тому закликав українців триматися подалі від революційних гуртків. Куліш вірив у просвітництво, у те, що коли народ стане грамотним і читатиме Шекспіра українською, імперія сама змушена буде визнати його права.
Михайло Драгоманов представляв нове покоління. Він категорично заявив: однієї культури замало. Без політичної свободи, без конституції, без прав людини — культура перетвориться на музейний експонат. Він приніс в український рух "європейське повітря". Драгоманов розумів, що самі лише переклади Біблії не захистять селянина від свавілля чиновника, а мова не виживе, якщо не буде використовуватися в судах і адміністрації. "Література без політики — це мертва література", — казав він. Драгоманов був "незручним" для всіх. Російський уряд оголосив його державним злочинцем за "сепаратизм", хоча він виступав за федералізм. Українські консерватори боялися його радикалізму і соціалістичних поглядів, називаючи "нігілістом". Польська шляхта ненавиділа його за захист українських селян і критику історичного домінування Польщі на Правобережжі. Але саме ця безкомпромісність зробила його "вчителем нації". Він не шукав компромісів, він шукав істину.
Він сформулював нову мету: повернення України в Європу. Не як провінції, а як рівноправного члена федерації вільних народів. Його ідеї про децентралізацію та самоврядування громад звучать так, ніби написані вчора, в епоху реформ 2020-х років. Він наполягав, що українці — це європейська нація, яка була штучно відірвана від західного контексту московським деспотизмом. Його місією було відновити цей зв'язок — через науку, політичну думку і прямі контакти з європейськими інтелектуалами. Вперше українське питання прозвучало на міжнародних конгресах у Парижі та Берліні саме завдяки Драгоманову, який виступав там з доповідями французькою та німецькою мовами, роздаючи брошури "La Littérature Oukrainienne". Він робив Україну суб'єктом міжнародної політики.
💡 Чи знали ви?
Драгоманов був дядьком легендарної поетеси Лесі Українки (її мати, Олена Пчілка, була його сестрою). Саме він керував її освітою через листи, складаючи для неї списки книг європейських авторів. Він радив їй перекладати Гейне і Гюго, вчити іноземні мови (англійську, німецьку, французьку, італійську). Леся називала себе "духовною донькою" Драгоманова. Фактично, феномен Лесі Українки як інтелектуалки світового рівня, яка вивела українську літературу з "селянського кожуха" етнографізму до філософської драми "Камінного господаря", — це проект Драгоманова. Без його впливу Леся могла б залишитися талановитою, але провінційною поетесою. Він відкрив їй двері у великий світ.
Біографія та становлення
Коріння та освіта
Михайло Драгоманов народився у місті Гадяч на Полтавщині — в серці колишньої Гетьманщини. Його родина належала до дрібної шляхти, яка ще пам'ятала часи козацької автономії. Його батько, Петро Драгоманов, був освіченою людиною, колишнім декабристом, знав іноземні мови і мав велику бібліотеку. Ця "генетична пам'ять" про свободу та повага до знань стала основою світогляду Михайла. Він ріс в атмосфері поваги до простого народу, але й розуміння своєї відповідальності як еліти. Він блискуче навчався в Київському університеті Святого Володимира (нині ім. Шевченка). Вже в студентські роки він зрозумів: історія — це не набір дат, а наука про розвиток суспільства. Він вивчав античну історію, римське право, цікавився європейським лібералізмом і соціалізмом. Його дисертація була присвячена історії Римської імперії, але всі розуміли, що він пише про імперію Російську. Він мріяв про кар'єру професора, щоб учити молодь критичному мисленню, а не сліпому послуху. Київський університет тоді був центром інтелектуального життя, але водночас і оплотом русифікації. Драгоманов читав лекції з загальної історії, які збирали повні аудиторії. Він розповідав про боротьбу плебеїв і патриціїв у Римі, але студенти чули натяки на боротьбу українського селянства і російського дворянства. Його популярність серед молоді лякала адміністрацію. Він вчив студентів не вірити авторитетам, а перевіряти факти.
Лідер "Старої Громади"
У 1860-1870-х роках Драгоманов став неформальним лідером київської інтелігенції. Він був душею "Старої Громади" — організації, яка об'єднувала найкращі уми того часу: Володимира Антоновича, Павла Чубинського, Олександра Кістяківського. Поки Антонович і Чубинський займалися наукою (етнографією, археологією, статистикою), Драгоманов штовхав їх до політики. Він вважав, що збирати фольклор — це добре, але недостатньо. Треба боротися за права народу. Він організовував недільні школи для робітників, писав гострі статті в петербурзькі ліберальні газети (під псевдонімами "Українець", "М. Токмаков"), доводячи, що українська мова має право на існування в школі та суді. Він використовував трибуну російської преси, щоб захищати українські інтереси перед імперською публікою. Це була небезпечна гра. Але імперія не терпіла інакомислення. Валуєвський циркуляр (1863) був першим дзвіночком. Драгоманов намагався боротися легально, використовуючи свої зв'язки і авторитет вченого, але "гаряче дихання" жандармів ставало все відчутнішим. За ним встановили негласний нагляд, його лекції записували шпигуни. Це була гра в кішки-мишки, яка не могла тривати вічно. Влада чекала приводу, щоб знищити "гніздо сепаратизму".
Емський указ і вигнання
Фатальний 1876 рік змінив усе. Імператор Олександр II підписав Емський указ, який забороняв українське слово тотально: не можна було друкувати книги, ставити вистави, ввозити літературу з-за кордону. Навіть ноти з українськими текстами були заборонені. Було закрито Південно-Західний відділ Географічного товариства — легальний дах Громади. Це був культурний геноцид. Драгоманова, як "найнебезпечнішого сепаратиста", звільнили з університету з "вовчим квитком" — забороною викладати будь-де в імперії. Приводом стали доноси москвофілів. Це був удар не тільки по кар'єрі, а й по життю. Його позбавили засобів до існування. Перед ним був вибір: або замовкнути і жити тихим життям провінційного обивателя (як зробили багато його друзів, злякавшись репресій), або емігрувати і продовжити боротьбу. Громада вирішила відправити Драгоманова за кордон як свого "повноважного посла". Вони дали йому гроші (пенсію) з умовою: він створить у Європі вільну українську пресу, яка буде говорити те, що не можна сказати в Києві. Це було важке рішення — покинути Україну, щоб служити їй здалеку. Він залишав родину, друзів, рідне місто, розуміючи, що може ніколи не повернутися.
Женева: Голос вільної України
Драгоманов оселився у Швейцарії — столиці європейської демократії, місці, де знаходили притулок революціонери з усієї Європи (включаючи російських народників). Тут, у Женеві, він заснував друкарню (кирилицею!) і почав видавати журнал "Громада". Це було перше в історії нецензуроване українське політичне видання. Журнал контрабандою, у подвійному дні валіз, через мережу таємних кур'єрів перевозили через кордон у Російську імперію. Молодь у Києві, Харкові, Одесі зачитувала його до дірок. "Громада" стала символом того, що українське слово живе і не скорилося. У своїх статтях Драгоманов аналізував світову політику, розкривав злочини російського царизму, закликав до об'єднання всіх прогресивних сил. Він писав: "Народ, який не має своєї преси, німий". Але життя в еміграції було гірким. Драгоманов поступово втрачав зв'язок з київськими друзями. "Стара Громада", налякана репресіями, ставала все більш консервативною. Вони просили його "не дражнити гусей", пом'якшити тон, не критикувати російський уряд так різко. Вони боялися, що радикалізм Драгоманова накличе нові беди на Україну. Драгоманов відповідав: "Час мовчання минув. Якщо ми не будемо кричати про свої права, нас ніхто не почує". Це призвело до трагічного розриву: у 1886 році Громада припинила фінансування свого "посла". Це був удар у спину. Драгоманов залишився без грошей, але не зрікся своїх переконань.
Останні роки: Болгарський професор
Кинутий напризволяще, без грошей, ізольований від Батьківщини, Драгоманов прийняв пропозицію з Болгарії. Молода болгарська держава, яка щойно звільнилася від турків, будувала свій університет у Софії і гостро потребувала кваліфікованих кадрів. Драгоманов переїхав туди і провів останні роки життя, викладаючи історію. Болгари шанували його як великого вченого. Він виховав ціле покоління болгарських істориків. Але серцем він був в Україні. Він продовжував писати, листуватися з Франком та Павликом, розробляти програму для РУП (Революційної Української Партії). Він помер у 1895 році просто на кафедрі, під час лекції, від розриву аорти. Символічно: він помер на роботі, навчаючи студентів свободі. Похований у Софії, далеко від рідного Гадяча. Його могила стала місцем паломництва для багатьох українців.
Парадокс Куліша Поки Драгоманов воював за демократію в Європі, Пантелеймон Куліш в Україні переживав еволюцію в зворотний бік. Розчарувавшись у "дикому козацтві" (яке він блискуче описав у "Чорній раді" як хаос і руїну), Куліш почав прославляти... цивілізаторську місію Російської імперії та царя Петра I. Він видав "Історію возз'єднання Русі", де назвав козаків "п'яною черню". Драгоманов жорстко критикував Куліша за цей "поворот", називаючи це зрадою національних ідеалів. Драгоманов казав: "Наші ідеали — не в минулому (гетьманщина), а в майбутньому (європейський соціалізм). Куліш дивиться назад і бачить руїну. Я дивлюся вперед і бачу вільну громаду". Це протистояння двох гігантів думки визначило інтелектуальний ландшафт епохи.
Політичні ідеї
Драгоманова називають "батьком українського політичного націєтворення". Він розробив цілісну ідеологію, яка базувалася на трьох китах: європеїзм, федералізм, соціалізм. Його думки були настільки прогресивними, що навіть сучасні політологи вивчають їх як актуальні моделі для XXI століття.
1. Громадівський соціалізм (Етичний соціалізм)
На відміну від Карла Маркса, який пропонував класову боротьбу і диктатуру пролетаріату, Драгоманов не вірив у насильство. Він вважав марксизм занадто централізованим, авторитарним і жорстоким. Він попереджав, що диктатура пролетаріату неминуче перетвориться на диктатуру партії над пролетаріатом. Він відкидав ідею, що "мета виправдовує засоби". Для нього соціалізм був етичним вченням про братерство, а не економічною догмою. Для Драгоманова "соціалізм" означав просто "соціальна справедливість", взаємодопомога і кооперація. Його ідеалом була громада — добровільне об'єднання вільних людей для спільного господарювання і самозахисту. Він бачив приклад цього в українських сільських громадах, у швейцарських кантонах, в англійських муніципалітетах. Держава, на його думку, не повинна бути монстром, який керує всім зі столиці (чи то Петербурга, чи то Києва). Влада має йти знизу вгору:
- Село обирає свою раду і вирішує свої справи самостійно.
- Район (волость) формується як добровільний союз сіл для спільних проектів (дороги, школи, лікарні).
- "Держава" — це просто федерація вільних громад, яка займається лише загальними питаннями (оборона, комунікації). Це називається "анархізм Прудона" або "муніципальний соціалізм". Сучасна українська реформа децентралізації (створення ОТГ — об'єднаних територіальних громад) — це фактично втілення мрії Драгоманова через 140 років. Він вірив у те, що сильне самоврядування — це найкращий захист від диктатури. Жоден диктатор не зможе узурпувати владу, якщо кожне село і місто має свою сильну раду.
2. Федералізм проти Сепаратизму
Це найскладніша і найбільш суперечлива частина його спадщини. Драгоманов НЕ закликав до повної незалежності (сепарації) України відразу. Чому?
- Він був реалістом: він бачив величезну військову силу імперії і слабкість, неорганізованість українського руху. Він розумів, що збройне повстання буде придушене в крові, як це сталося з польським повстанням 1863 року. Він не хотів марних жертв.
- Він вірив у "світову федерацію". Він думав, що майбутнє Європи — це не національні держави з кордонами і митницями ("державний егоїзм"), а вільний союз народів, щось на кшталт Євросоюзу або Швейцарії. Він вважав національну державу перехідним етапом розвитку людства. Він пропонував перетворити Російську імперію (і Австро-Угорщину) на вільні федерації народів. Де центр (Москва чи Відень) має мінімум влади (тільки координація, зовнішня оборона), а регіони (Україна, Кавказ, Польща, Сибір) — максимум (свої закони, мова, школа, суд, податки). Багато націоналістів (Міхновський, Донцов) пізніше таврували його за це як "малороса" або "федераліста-зрадника". Але врахуйте контекст: у XIX столітті ідея власної держави здавалася багатьом фантастикою, а ідея федерації — прогресивною моделлю демократії, кроком вперед від абсолютизму. Драгоманов хотів свободи людини понад усе, і вважав, що національна держава теж може стати тираном, якщо вона не демократична. "Немає сенсу міняти чужого царя на свого гетьмана, якщо методи правління залишаться тими самими, а жандарм просто змінить мундир", — казав він.
3. Швейцарський досвід
Перебуваючи в еміграції, Драгоманов вивчав політичний устрій Швейцарії. Він був у захваті від того, як люди різних мов і релігій можуть жити разом у мирі завдяки системі кантонів. Він мріяв перенести цей досвід на український ґрунт. Він писав: "Швейцарія — це модель майбутньої Європи". Він бачив Україну як "східну Швейцарію" — країну, де поважають права меншин, де влада належить громадам, а не бюрократам. Ця ідея мультикультурної, толерантної України була надзвичайно сміливою для свого часу, коли в Європі панував агресивний націоналізм.
4. "Чиста справа потребує чистих рук"
Драгоманов ввів в українську політику високий етичний стандарт, який часто ігнорують політики. Він категорично засуджував принцип "мета виправдовує засоби". Він критикував тероризм російських "народовольців" (революціонерів, які вбили царя Олександра II). Він казав: "Не можна побудувати свободу на крові. Убивство дракона зробить вас новим драконом". Він вірив у еволюцію і просвітництво, а не в кривавий бунт. Він попереджав, що терор розбещує революціонера і робить його жорстоким. Він також критикував українських "ура-патріотів", які будували свою ідентичність лише на ненависті до "чужинців". Драгоманов казав: "Ми повинні боротися не проти росіян як людей, а проти російського централізму як системи гноблення. Ми маємо бути кращими, моральнішими за наших ворогів". Його гаслом було: "Космополітизм в ідеях і цілях, націоналізм у ґрунті і формах". Тобто: ми європейці за духом, ми приймаємо найкращі світові ідеї (свобода, рівність, наука, права жінок), але втілюємо їх на своєму рідному українському ґрунті, своєю мовою. Українці мають бути частиною цивілізованого світу, а не ізольованим "хутором", де панує ксенофобія.
5. Вплив на молодь
Найбільша заслуга Драгоманова — не його книги, а його учні. Він виховав наступне покоління, яке зробило революцію. Іван Франко, Михайло Павлик, Леся Українка, Микола Лисенко, Сергій Подолинський — всі вони виросли на його статтях і листах. "Драгоманівство" стало синонімом інтелектуальної чесності, європейськості та праці. Франко казав, що листи Драгоманова падали на галицьку молодь "як удари батога", вибиваючи з них провінційність, лінощі і сентиментальне ниття. Драгоманов вчив їх працювати системно, вчити мови, читати економіку, а не тільки писати вірші про соловейка. Він фактично створив "Галицький П'ємонт" — перетворив Галичину на центр українського руху, поки Наддніпрянщина була під забороною. Без Драгоманова Галичина могла б залишитися провінцією Австрії, а не стати двигуном української незалежності.
Мова як інструмент Куліш ставився до мови як до святині (сакралізація). Для нього мова була "духом нації", річчю в собі. Він хотів "законсервувати" мову. Драгоманов ставився до мови як до інструменту. Він був прагматиком. Драгоманов казав: "Я пишу українською не тому, що це "солов'їна мова", а тому, що це єдиний спосіб донести знання до мого народу". Якщо селянин говорить українською, то наука, політика і школа мають бути українською, щоб він їх розумів. Крапка. Жодної містики, чистий демократизм і доцільність. Він вимагав, щоб українською мовою писали підручники з фізики та хімії, а не тільки казки. Це був революційний підхід, який зробив українську мову мовою науки і публіцистики. Він перекладав українською не тільки вірші, а й праці з економіки, права та історії, доводячи, що мова здатна передавати найскладніші поняття.
Читання
Для кращого розуміння політичних концепцій Драгоманова ми пропонуємо ознайомитися з уривками, що демонструють його стиль та аргументацію. Зверніть увагу на те, як він використовує логіку замість емоцій. Він не закликає "любити Україну", він пояснює, чому вигідно і правильно бути українцем.
Міф: Драгоманов був проти незалежності України. Реальність: Драгоманов був проти ізоляції України. У XIX столітті, коли ідея повної незалежності здавалася нереальною, він пропонував федерацію як шлях до максимальної автономії. У своїх пізніх працях ("Чудацькі думки про українську національну справу") він писав, що кінцевою метою може бути і незалежність, якщо федерація виявиться неможливою. Його головна мета — свобода особистості і громади, а форма держави була вторинною. Він боявся "державного деспотизму" навіть під національним прапором. Час показав, що він мав рацію: незалежність без демократії не гарантує процвітання.
Первинні джерела
Щоб зрозуміти Драгоманова, треба читати його тексти. Його стиль — це стиль полеміста: гострий, логічний, без романтичних "зітхань". Він пише як хірург, що розтинає нариви суспільства. Він не боїться говорити неприємну правду.
Документ 1: Із "Переднього слова до Громади" (1878)
Це був маніфест українського руху в еміграції, програма дій для цілого покоління. Цей документ фактично проголошував створення першої української політичної програми, яка поєднувала національні та соціальні вимоги.
"Нашим чоловіком ми звемо того, хто прихильний до нашої "Громади", себто до спілки (товариства) українського народу, і хто бажає, щоб нашому народу, — і кожному іншому, — було вільно жити і розвиватися... Ми признаємо, що "всесвітня правда" однакова для всіх народів. Але ми думаємо, що найкраще кожному працювати у своєму краї... Тим-то ми, будучи соціалістами по думках наших про хазяйство, є разом і людьми "національними", "українцями". ...Чистої справи треба пильнувати чистими руками".
Аналіз: Подивіться, як майстерно він пов'язує національне і соціальне. Неможливо бути вільним українцем, якщо ти бідний і експлуатований економічно. І неможливо бути вільним робітником, якщо ти пригнічений національно, якщо твою мову забороняють. Для Драгоманова свобода — цілісна і неподільна. Фраза "Чиста справа потребує чистих рук" стала крилатою. Вона попереджала українських діячів проти спокуси макіавеллізму — досягнення незалежності через брехню, зраду союзників чи кривавий терор. Це моральний заповіт Драгоманова, який актуальний і сьогодні, коли ми говоримо про корупцію чи популізм. Він вірив, що побудова демократії починається з особистої чесності кожного політика.
Документ 2: Листи на Наддніпрянську Україну
У цих листах він безжально критикував своїх колишніх друзів-громадівців у Києві за їхню пасивність і страх. Ці листи викликали бурю в Києві, багато хто образився, але вони змусили людей думати.
"Пора вже перестати нам бути "українофілами", себто любителями України, а стати політичними українцями. Досить плакати над минулим і збирати черепки розбитих глечиків (фольклор). Треба будувати своє життя тут і зараз. Нація, яка не має своєї політичної програми, приречена бути гноєм для інших народів".
Аналіз: Це був "холодний душ" для київської інтелігенції. Драгоманов вимагав дії. Він фактично казав: "Досить співати сумних пісень про козаків і могили, давайте вимагати конституцію, свободу преси, права для селян!". Він трансформував український рух з ностальгічного (зверненого в минуле) в модернізаційний (звернений в майбутнє). "Політичний українець" — це термін, який саме Драгоманов наповнив реальним змістом. Для нього Україна була не музеєм, а будівельним майданчиком, де треба працювати, а не тільки молитися на ікони минулого.
Документ 3: Пантелеймон Куліш, "Зазивний лист" (для контрасту)
Щоб краще зрозуміти радикалізм Драгоманова, порівняйте його позицію зі словами Куліша того ж періоду:
"Тільки словом, тільки наукою і високою культурою ми можемо здобути собі право на існування. Політика — це бруд. Наше діло — плекати рідне слово, перекладати Шекспіра і Байрона, щоб довести світові, що ми цивілізований народ".
Тут чітко видно різницю двох стратегій: Куліш хоче "довести світові" нашу вартість через Шекспіра (культура), Драгоманов хоче "змінити світ" через реформи і боротьбу за права (політика). Історія показала, що потрібні були обидва шляхи. Без культурного фундаменту Куліша політичні ідеї Драгоманова не мали б масової підтримки. Але без політики Драгоманова культура залишилася б резервацією. Куліш працював для еліти, Драгоманов — для всього народу. Куліш дивився на Європу як на джерело естетики, Драгоманов — як на джерело права і свободи.
Документ 4: "Чудацькі думки про українську національну справу" (1891)
Це одна з останніх і найважливіших праць Драгоманова, де він підсумовує свій досвід. Вона була написана як заповіт для молоді.
"Національна справа — це справа всіх, а не тільки інтелігенції. Якщо ми хочемо перемогти, ми повинні йти в народ не як вчителі, а як брати. Ми повинні пояснити селянину, що його бідність і його безправ'я пов'язані з тим, що він не має своєї держави. Але держава ця має бути для нього, а не для панів. Якщо Україна стане незалежною, але залишиться такою ж деспотичною, як Росія, то селянину буде все одно, хто його грабує — москаль чи свій пан".
Аналіз: Драгоманов застерігає від "національного егоїзму". Він каже, що сама по собі незалежність не є панацеєю від усіх бід. Головне — це зміст цієї незалежності. Демократія, права людини, соціальна справедливість — ось що робить державу цінною. Це дуже актуальне попередження для сучасної України. Ми не повинні будувати "маленьку Росію", ми повинні будувати європейську Україну.
Документ 5: Лист до Івана Франка (1889)
У цьому листі Драгоманов дає настанову своєму найкращому учневі:
"Не бійтеся бути європейцем. Не бійтеся, що ви втратите свою українськість, якщо прочитаєте Гете чи Дарвіна. Навпаки, чим більше ми знатимемо, тим сильнішими ми будемо. Українська культура не повинна бути замкнутою в собі. Вона повинна дихати світовим повітрям. Тільки так ми зможемо вийти з провінційного стану і стати нацією".
Аналіз: Цей лист показує стратегію "відкритого націоналізму". Драгоманов бачив загрозу в ізоляціонізмі. Він хотів, щоб українці конкурували з найкращими світовими зразками. Його вплив на Франка був вирішальним — Франко став енциклопедистом саме завдяки порадам свого вчителя.
Деколонізаційний погляд
Фігура Драгоманова є ключовою для деколонізації української свідомості і позбавлення від імперських комплексів. Імперська (а згодом радянська) історіографія намагалася або замовчати його, або викривити його образ. Радянська влада називала його "демократом", але замовчувала його національну позицію і критику російського централізму. Націоналісти діаспори часто таврували його як "соціаліста" і "федераліста". Сьогодні ми повертаємо справжнього Драгоманова.
1. Критика "Малоросійства"
Драгоманов першим поставив точний діагноз національній хворобі — "малоросійству". Він бачив небезпеку в українцях, які роблять кар'єру в імперії (стають чиновниками, генералами) і забувають своє коріння, перетворюючись на "росіян" (де-факто колаборантів). Але він так само критикував і "провінціалізм" ("хуторянство") — тих українців, які замикаються у своєму селі, ідеалізують патріархальність і відмовляються вчити іноземні мови чи читати світову літературу, вважаючи, що "чуже нам не треба". Він хотів бачити українця громадянином світу, освіченим, модерним, рівним серед рівних, який не соромиться свого походження, але й не хизується шароварами замість знань. Він доводив, що можна бути європейцем, залишаючись українцем.
2. "Трикутник смерті": Росія, Польща, Австрія
Драгоманов навчив українців політичної суб'єктності. Він казав: "Ми не повинні вибирати між Польщею і Росією". У XIX столітті багато українців хиталися: одні (як Антонович) йшли на компроміс з поляками (щоб протистояти Росії), інші (як москвофіли в Галичині) — з росіянами (щоб протистояти полякам). Драгоманов сказав: "У нас свій шлях. Ні польський пан, ні московський цар нам не друзі, якщо вони не визнають нашої рівності". Його позиція "політичної самостійності" (навіть у формі федералізму) розірвала колоніальну залежність від "старших братів". Він закликав українців спиратися на власні сили і шукати союзників серед інших пригноблених народів Європи (фінів, ірландців), а не серед імперій.
3. Рецепт проти комплексу меншовартості
Драгоманов лікував українців від комплексу жертви. Він казав: "Нас гноблять не тому, що ми такі нещасні і талановиті, а тому, що ми слабкі, ліниві і неорганізовані. Організуйтеся! Створіть каси взаємодопомоги, спілки, бібліотеки, читальні. Сильних поважають. Слабких б'ють". Це був перехід від плачу ("як нам погано неньку катують") до конструктиву ("що робити, щоб стати сильними"). Цей рецепт "органічної праці" замість "органічного плачу" ліг в основу українського руху в Галичині, який згодом став базою для боротьби за незалежність. Драгоманов вселяв віру в те, що доля України залежить від самих українців, а не від доброї волі царя. Він вчив не просити права, а здобувати їх.
4. Драгоманов і єврейське питання
Драгоманов був одним з перших українських діячів, хто виступив проти антисемітизму. Він писав про необхідність солідарності між українцями та євреями, оскільки обидва народи були пригноблені імперією. Він закликав українців бачити в євреях не "експлуататорів", а потенційних союзників у боротьбі за свободу. Він критикував єврейські погроми і закликав єврейську інтелігенцію підтримати український рух. Це була позиція європейського гуманіста, яка йшла врозріз з поширеними тоді забобонами.
📋 Підсумок: Спадщина Драгоманова
Михайло Драгоманов помер у вигнанні, в чужій країні, не побачивши безпосередніх результатів своєї титанічної праці. Здавалося, він програв: "Стара Громада" від нього відвернулася, імперія стояла непорушно, український рух був розбитий. Але історія розсудила інакше. Насіння, посіяне Драгомановим у Женеві, проросло в Галичині через Івана Франка, а потім по всій Україні, давши рясні плоди.
- Політичні партії: Перша українська політична партія (РУП) була створена у 1900 році учнями Драгоманова на його ідеологічній платформі. Всі українські партії початку XX століття (соціалісти, радикали, навіть певною мірою націоналісти) вийшли з його "шинелі".
- УНР: Конституція УНР 1918 року і концепція широкого місцевого самоврядування Михайла Грушевського — це пряме втілення ідей федералізму і громадівства Драгоманова.
- Сучасна Україна: Курс на євроінтеграцію, децентралізацію, права людини, побудову громадянського суспільства — це і є "програма Драгоманова", яка реалізується через 130 років. Реформа децентралізації, яка передала владу і гроші на місця (в громади), є найкращим пам'ятником Драгоманову.
Вплив на Галичину
Окремо варто сказати про його роль у створенні "Галицького П'ємонту". Саме Драгоманов переконав галицьку інтелігенцію перейти від москвофільства до українства. Завдяки його впливу на Франка і Павлика, Галичина стала центром українського відродження. Він навчив галичан дивитися на Наддніпрянську Україну не як на "малоросію", а як на частину єдиної України, яку треба визволяти спільно. Це була інтелектуальна революція, яка змінила карту Європи.
Драгоманов і Куліш — це дві руки, якими будувалася Україна. Куліш написав текст (мову, правопис, Біблію), Драгоманов створив контекст (політичну ідеологію, зв'язки з Європою). Без Куліша ми б не говорили українською. Без Драгоманова ми б не думали демократично. Сьогодні, коли Україна захищає свій європейський вибір зі зброєю в руках, ми фактично захищаємо той вектор розвитку, який вперше накреслив "женевський вигнанець" Михайло Драгоманов. Він мріяв про Україну в Європі, і ми цю мрію здійснюємо. Його життя — це приклад того, як одна людина, озброєна лише ідеями та вірою, може змінити хід історії.
Актуальність у XXI столітті
Чого Драгоманов може навчити нас сьогодні?
- Інституції важливіші за особистості. Не шукайте "гетьмана", будуйте інституції (суди, ради, спілки). Сила держави не в лідері, а в самоорганізації громадян.
- Єдність з Європою. Україна не може бути ізольованою. Ми — частина західної цивілізації, і наше місце — в спілці вільних європейських народів.
- Критичне мислення. Не бійтеся критикувати своїх. Патріотизм — це не сліпа віра, а бажання зробити свою країну кращою, виправляючи помилки.
- Робота над собою. Свободу не дають, її беруть освічені, чесні і організовані люди.
Драгоманов і євроінтеграція
Сьогоднішній курс України на вступ до ЄС — це логічне завершення шляху, який розпочав Драгоманов. Він був першим "євроінтегратором". Його ідея про те, що Україна має повернутися до європейської сім'ї народів, нарешті стає реальністю. Він би пишався сучасною Україною, яка відстоює демократичні цінності на полі бою. Його спадщина — це нагадування про те, що ми не самі, що за нами стоїть велика традиція європейського вільнодумства.
Потрібно більше практики?
Ви завершили цей модуль! Це була складна інтелектуальна подорож у світ ідей.
🔄 Інтеграція знань
- Порівняйте ідеї Драгоманова (федерація вільних громад) з ідеями Кирило-Мефодіївців (федерація слов'янських народів). У чому різниця? (Див. Модуль 80). (Показати відповідь: Кирило-Мефодіївці були християнськими романтиками, Драгоманов був світським прагматиком).
- Подумайте, як ідеї Драгоманова вплинули на творчість Лесі Українки (наступний модуль). Чи бачите ви слід "європеїзму" в її драмах "Бояриня" чи "Камінний господар"?
✍️ Творче завдання (Есе)
Напишіть коротке есе на тему: "Якби Драгоманов мав Фейсбук". Про що б він писав сьогодні? Кого б критикував? Які реформи підтримував би? (Використайте слова: централізація, популізм, євроінтеграція, громада, права людини).
🌐 Онлайн-ресурси
- Diasporiana.org.ua: Знайдіть оригінали журналу "Громада". Це захоплююче — бачити, як виглядав справжній український "самвидав" XIX століття.
- Е-бібліотека "Україніка": Пошукайте листи Драгоманова до Франка.
🎯 Вправи
Листи на Наддніпрянську Україну
Аналіз цитати: Чисті руки
- Чому Драгоманов вважав, що хороша мета не виправдовує погані засоби?
- Як це стосується сучасних політичних скандалів?
- Чи згодні ви, що мораль важливіша за ефективність у боротьбі за незалежність?
Факти про Куліша та Драгоманова
Згідно з текстом, «Чорна рада» — перший український історичний роман.
Згідно з текстом, Куліш народився на Полтавщині.
Згідно з текстом, Драгоманов видавав журнал «Громада» в Женеві.
Згідно з текстом, кулішівка — це політична партія.
Згідно з текстом, переклад Біблії Куліша надруковано у Відні.
Згідно з текстом, Драгоманов підтримував централізовані імперії.
Згідно з текстом, Куліш був членом Кирило-Мефодіївського братства.
Згідно з текстом, Драгоманов помер у Києві.
Згідно з текстом, Леся Українка була сестрою Драгоманова.
Згідно з текстом, Драгоманов працював у Софійському університеті.
Актуальність Драгоманова
Порівняння ідеологів
- Пантелеймон Куліш
- Михайло Драгоманов
- Пріоритет (Мова vs Політика)
- Ставлення до традиції
- Місце еміграції
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| громадівство | ['hro.maˈdʲiu̯.stvo'] | community-centered socialism | ім | |
| федералізм | ['fe.de.raˈlʲizm'] | federalism | ім | |
| еміграція | ['e.miˈɦra.t͡sʲi.ja'] | emigration | ім | |
| автономія | ['au̯.toˈno.mi.ja'] | autonomy | ім | |
| централізм | ['t͡sen.traˈlʲizm'] | centralism | ім | |
| соціалізм | ['so.t͡sʲi.aˈlʲizm'] | socialism | ім | |
| памфлет | ['pamˈflɛt'] | pamphlet | ім | |
| ліберал | ['lʲi.beˈrɑl'] | liberal | ім | |
| радикал | ['ra.dɪˈkɑl'] | radical | ім | |
| конституція | ['kon.stɪˈtu.t͡sʲi.ja'] | constitution | ім | |
| самоврядування | ['sa.mo.vrʲa.duˈvanʲ.nʲa'] | self-governance | ім | |
| прогрес | ['proˈɦrɛs'] | progress | ім | |
| суспільство | ['suˈspʲilʲ.stvo'] | society | ім | |
| етика | ['ˈɛ.tɪ.kɑ'] | ethics | ім | |
| нація | ['ˈnɑ.t͡sʲi.jɑ'] | nation | ім | |
| держава | ['derˈʒɑ.wɑ'] | state | ім | |
| реформа | ['reˈfɔr.mɑ'] | reform | ім | |
| інтелігенція | ['in.te.lʲiˈɦɛn.t͡sʲi.jɑ'] | intelligentsia | ім | |
| опозиція | ['o.poˈzɪ.t͡sʲi.jɑ'] | opposition | ім | |
| вигнання | ['wɪɦˈnɑnʲ.nʲɑ'] | exile | ім |