Громадянське суспільство у війні
Війна Росії проти України — це не лише зіткнення армій, а й зіткнення двох кардинально різних моделей суспільного устрою. Якщо в Росії держава придушує будь-яку приватну ініціативу, то в Україні саме вільні громадяни стали надійною опорою держави у найкритичніший момент її історії. Українське громадянське суспільство продемонструвало всьому світові, що здатність до самоорганізації, солідарність та низова довіра можуть бути сильнішими за будь-яку централізовану машину агресії. Це історія про те, як народ стає суб'єктом власної долі, створюючи нову модель демократії, що діє у найекстремальніших умовах.
Вступ: Нація, яка згуртувалася
24 лютого 2022 року стало моментом істини для української державності. Коли російські ракети почали падати на мирні міста, а ворожі колони перетнули кордон з трьох боків, перед Україною постала загроза повного паралічу владних структур. Проте саме в цей момент проявилася та сама «секретна зброя», яку ворог не врахував у своїх планах — неймовірна потужність українського громадянського суспільства. Поки регулярна армія приймала на себе перший удар, мільйони звичайних людей миттєво включилися у процес оборони країни, взявши на себе функції, які зазвичай виконує держава. Це була не просто реакція на небезпеку, а прояв зрілості нації, яка відмовилася бути жертвою і стала активним захисником свого майбутнього. Свобода для українців виявилася не просто словом, а щоденною практикою взаємодопомоги.
Чому українське суспільство виявилося настільки сильним і готовим до такого екстремального стресу? Відповідь криється в історичному досвіді останніх десятиліть. Громадянська активність в Україні гартувалася в горнилі трьох революцій: Студентської революції на граніті (1990), Помаранчевої революції (2004) та Революції Гідності (2013-2014). Кожен із цих етапів додавав українцям віри у власні сили та вчив горизонтальній взаємодії без очікування наказу «згори». Досвід побудови наметових містечок, організації безпеки та логістики Майданів став безцінним фундаментом для тотального спротиву у 2022 році. Українці навчилися довіряти одне одному більше, ніж будь-яким абстрактним інституціям, створюючи мережі, які неможливо зруйнувати ракетним ударом.
Феномен самоорганізації На відміну від західних демократій, де громадянське суспільство часто є інституціоналізованим (через великі НУО), в Україні воно має виразно мережевий, «рійний» характер. У 2022 році понад 80% українців долучилися до допомоги армії або постраждалим через донати чи пряму волонтерську працю. Це — «економіка довіри», де репутація та особисті зв'язки дозволяють збирати мільйони гривень за лічені години. Українське суспільство стало «другою армією», яка забезпечила тил і дозволила фронту вистояти у найважчі перші місяці війни.
Історичні корені цієї активності сягають ще глибше — до традицій козацьких громад, де гетьман обирався радою, до церковних братств та потужного кооперативного руху Галичини початку ХХ століття. Український архетип «вільної громади», яка здатна самостійно вирішувати свої проблеми, виявився життєздатнішим за радянську модель тотального контролю. Саме ця здатність до низової мобілізації дозволила Україні уникнути колапсу в перші дні вторгнення, коли офіційні канали зв'язку та постачання часто були перервані. Громадяни самі стали державою там, де її бракувало, створюючи блокпости, готуючи їжу та організовуючи логістику ліків у підвалах. Це не просто опір загарбнику, це утвердження власної суб'єктності та права самостійно обирати свій шлях. Спадкоємність поколінь, де онуки учасників Революції на граніті стали волонтерами 2022 року, забезпечила неперервність цієї традиції свободи, яка стала фундаментом нашої незламності та віри у власну здатність перемагати будь-якого ворога.
Волонтерський рух
Волонтерський рух 2022 року став логічним продовженням і неймовірним масштабуванням досвіду 2014 року. Якщо на початку війни на Донбасі волонтери переважно закривали базові потреби солдатів — їжу, форму, перші примітивні бронежилети, то після повномасштабного вторгнення масштаб і складність допомоги зросли експоненціально. Великі благодійні фонди, такі як «Повернись живим» та Фонд Сергія Притули, за лічені місяці перетворилися на професійних гравців світового ринку озброєнь та високих технологій. Вони навчилися оперувати бюджетами у мільярди гривень, звітуючи за кожну копійку перед мільйонами донаторів. Професіоналізація волонтерства стала адекватною відповіддю на затяжний характер війни, де перемагає не лише зброя, а й ефективна логістика та постійне вдосконалення методів роботи. Кожен донат перетворювався на конкретну технічну перевагу, що рятувала життя українських захисників на нулі.
Особливе місце в структурі волонтерської допомоги посіли спеціалізовані організації. Медичний добровольчий батальйон «Госпітальєри», заснований Яною Зінкевич ще у 2014 році, у 2022-му став символом жертовності та професіоналізму. Сотні парамедиків-волонтерів на власних та подарованих благодійниками реанімобілях вивозили поранених безпосередньо з лінії вогню, надаючи допомогу в «золоту годину». Це не просто медицина — це тисячі врятованих життів, які могли б обірватися без цієї низової ініціативи. Одночасно з медиками активно діяла «Аеророзвідка» — спільнота ІТ-фахівців та інженерів, які створювали дрони та системи управління боєм, перетворюючи цивільні технології на смертоносну зброю проти агресора. Вони довели, що інтелектуальне волонтерство може змінювати правила гри на полі бою, нівелюючи чисельну перевагу ворога. Ця синергія досвідчених військових та креативних цивільних створила унікальну екосистему спротиву, де кожна інновація миттєво тестувалася в реальних бойових умовах, що дало ЗСУ технологічну перевагу в критичні моменти битви за Київ та подальших операцій.
Унікальним випадком, що шокував світову спільноту, став збір на «Народний супутник». Українці за кілька днів зібрали кошти на закупівлю супутника компанії ICEYE для потреб розвідки. Це довело, що громадянське суспільство здатне вирішувати завдання стратегічного державного рівня, які раніше вважалися виключною прерогітивою урядів ядерних держав. Окрім великих фондів, діють тисячі малих волонтерських груп, які опікуються конкретними підрозділами, забезпечуючи їх безпілотниками, тепловізорами, автівками та засобами зв'язку. Ця багаторівнева, децентралізована система допомоги робить українську воєнну логістику практично невразливою для ворожих ударів: неможливо знищити єдиний склад допомоги, бо «склади» знаходяться в кожному гаражі, кожній квартирі та кожному смартфоні. Це справжня «мережева війна» на боці України, де кожен учасник є важливою і самостійною ланкою, а швидкість реакції на запити бійців часто вимірюється годинами, а не тижнями бюрократичних процедур.
Гуманітарний вимір волонтерства охопив навіть найбільш незахищених. Організація «UAnimals», яка до війни боролася за права тварин, миттєво переключилася на евакуацію звірів із прифронтових зон та зоопарків під обстрілами. Волонтери-зоозахисники рятували не лише домашніх улюбленців, а й левів, тигрів та ведмедів, демонструючи неймовірний рівень емпатії навіть у найтемніші часи. Це показує, що українське волонтерство — це про збереження життя у всіх його проявах, від найменшої кішки до людини. Паралельно з цим, тисячі волонтерів за кордоном — українська діаспора та небайдужі іноземці — створили потужний логістичний міст, що з'єднав Україну з усім світом. Тонни медикаментів, генераторів та спеціального спорядження щодня перетинали кордон завдяки самовідданості людей, які ніколи не бачили війни на власні очі, але відчули її біль через солідарність з Україною. Евакуаційні волонтери на цивільних автівках, часто під мінометним вогнем, стали останнім шансом на порятунок для тисяч людей у Маріуполі, Бучі та Бахмуті, часто ціною власного життя доводячи безмежну відданість ідеалам гуманності та християнської любові до ближнього.
Цифровий вимір сучасної війни став ще одним потужним полем діяльності громадянського суспільства України. Створення «ІТ-армії України» дозволило залучити десятки тисяч добровольців-програмістів для атак на російські державні ресурси, банківські системи та пропагандистські медіа. Це була перша у світі легальна цифрова армія, що діяла на волонтерських засадах під патронатом Міністерства цифрової трансформації. Водночас мільйони звичайних українців стали воїнами інформаційного фронту, поширюючи правду про війну в міжнародних соціальних мережах, професійно спростовуючи фейки та адвокатуючи підтримку України серед закордонної аудиторії. Кібер-волонтери розробляють інноваційні чат-боти для збору інформації про пересування ворожої техніки, створюють платформи для координації логістики та збору доказів воєнних злочинів для міжнародних судів. Це — високотехнологічний спротив ХХІ століття, де кожен смартфон стає ефективною зброєю у великій війні за смисли. Ця масова цифрова мобілізація дозволила Україні виграти інформаційну битву на глобальному рівні, сформувавши світовий консенсус щодо підтримки нашої боротьби.
Надзвичайно важливою стала роль волонтерів у забезпеченні енергетичної стійкості країни під час масованих ударів по інфраструктурі взимку 2022-2023 років. Тисячі генераторів, портативних зарядних станцій та систем супутникового зв'язку Starlink були завезені в Україну саме волонтерськими зусиллями. Громади створювали «Пункти незламності» у звичайних кав'ярнях, церквах та офісах, де люди могли зігрітися, зарядити телефони та вийти на зв'язок із близькими. Це була тотальна відповідь на спробу енергетичного терору, яка вкотре довела, що українців неможливо зламати побутовими труднощами чи темрявою. Солідарність у чергах за водою чи під час спільного використання генератора стала новим соціальним клеєм, що зробив націю монолітною у своєму прагненні вистояти. Волонтерський дух проник у всі сфери життя, перетворюючи кожну проблему на завдання, яке обов'язково буде вирішене завдяки спільній дії та невичерпному ресурсу довіри.
Громадські організації
Громадські організації України під час війни взяли на себе надзвичайно складну і морально важку місію — документування воєнних злочинів окупантів для майбутніх міжнародних трибуналів у Гаазі. Правозахисні ініціативи, такі як «Трибунал для Путіна», зібрали десятки тисяч детальних свідчень про вбивства цивільних, катування, сексуальне насильство та незаконні депортації. Ця робота потребує не лише високого юридичного професіоналізму, а й неймовірної психологічної витривалості активістів, які щодня стикаються з людським горем та жахами окупації. Волонтери-правозахисники першими заходять у звільнені міста слідом за військовими, щоб зафіксувати докази злочинів, поки вони ще свіжі та не знищені ворогом. Їхня діяльність є критично важливою для того, щоб кожен воєнний злочинець поніс справедливу відповідальність, а зло не залишилося непокараним ні в юридичній, ні в історичній площині. Отримання Центром громадянських свобод Нобелівської премії миру у 2022 році стало світовим визнанням ключової ролі українського громадянського суспільства у глобальній боротьбі за права людини. Цей досвід документування «в реальному часі» є безпрецедентним для світової юридичної практики і слугуватиме зразком для інших конфліктів у майбутньому, утверджуючи пріоритет міжнародного права над правом сили та безкарністю диктаторів.
Культура під час війни перетворилася на ще одну лінію фронту, де громадянське суспільство діє надзвичайно активно та винахідливо. Громадські організації та ініціативні групи займаються евакуацією безцінних музейних фондів, захистом архітектурних пам'яток від обстрілів та детальною фіксацією руйнувань об'єктів культурної спадщини за допомогою сучасних 3D-технологій. Активісти допомагають колегам у зонах бойових дій рятувати експонати, часто вивозячи їх під бомбами на власному транспорті у безпечніші регіони. Одночасно виникає безліч нових мистецьких проєктів, які рефлексують трагічний досвід війни та просувають українські наративи на світових виставках, концертах та фестивалях. Деколонізація культурного та міського простору стала масовим рухом «знизу», який неможливо зупинити. Громадяни самі ініціюють перейменування вулиць, знесення пам'ятників російської імперської та радянської доби та повернення до власних історичних назв і героїв. Це — фундаментальний процес відновлення національної пам'яті, який відбувається через внутрішню потребу людей очистити свій життєвий простір від символів окупанта, перетворюючи кожну площу на простір власної ідентичності та гордості за свою справжню історію, позбавлену колоніальних нашарувань.
Після першої хвилі хаосу громадські організації швидко перейшли до системної підтримки мільйонів внутрішньо переміщених осіб по всій країні. Створюються професійні шелтери довготривалого проживання, центри глибокої психологічної реабілітації для дітей та дорослих, програми перекваліфікації та реальної допомоги у працевлаштуванні на нових місцях. Особливу роль у цьому відіграли Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). У перші ж дні великої війни звичайні житлові будинки перетворилися на справжні фортеці та гуманітарні пункти самодопомоги. Сусіди, які раніше могли навіть не знати імен одне одного, почали спільно організовувати підвали-укриття, чергування на блокпостах громади та допомогу літнім людям із продуктами та ліками. Це стало низовою базою для виживання цілих міст під час облог та обстрілів. Громадські організації часто виступають надійним містком між міжнародними донорами та конкретними людьми на місцях, забезпечуючи адресність, прозорість та ефективність допомоги, що часто перевершує державні канали за швидкістю реагування на потреби людей.
Особливо надихаючою є роль громадських ініціатив у відбудові звільнених територій Київщини, Чернігівщини та Харківщини. Проєкти на кшталт «Repair Together», де молодь збирається для розчищення завалів у зруйнованих селах під звуки сучасної музики (так звані «толоки-рейви»), демонструють абсолютно новий, життєствердний підхід до відновлення — через спільноту, спільну радість праці та солідарність молодих сердець. Також активно діє ініціатива «Будуємо Україну Разом» (БУР), яка залучає волонтерів до фізичного відновлення будинків для тих, хто все втратив через російську агресію. Вони не просто лагодять дахи — вони будують нові соціальні зв'язки між молоджю з різних регіонів країни, руйнуючи старі стереотипи про "схід" і "захід" та створюючи єдиний ціннісний простір. Відбудова громад сьогодні — це не лише про цеглу та бетон, це про відновлення соціальної тканини та повернення довіри між людьми. Громадянське суспільство вчить нас, що навіть на попелищі можна збудувати щось краще і сучасніше, якщо робити це разом, перетворюючи спільну травму на спільну силу творення та оновлення нашої нації.
Важливим напрямком стало створення альтернативних освітніх та культурних майданчиків у прифронтових містах. Громадські організації організовують "підземні школи", кінопокази та лекції в укриттях, щоб діти та молодь мали доступ до нормального розвитку навіть в умовах постійної небезпеки. Це інтелектуальний спротив, який не дає ворогу вкрасти майбутнє у цілого покоління українців. Такі ініціативи підтримують моральний дух громад і створюють відчуття неперервності життя. Громадський сектор також активно працює над адвокацією інтересів України за кордоном, організовуючи масові акції протесту, лобіюючи надання зброї та санкцій у столицях провідних країн світу. Це справжня "народна дипломатія", яка часто виявляється ефективнішою за офіційні канали, бо вона говорить мовою щирих емоцій та реальних людських історій, які неможливо ігнорувати. Українські НУО стали суб'єктами глобальної політики, які формують порядок денний у питаннях безпеки та прав людини.
Первинні джерела
Дослідимо документи та свідчення, які ілюструють феномен української згуртованості та суб'єктності під час війни.
Джерело 1: Нобелівська промова Олександри Матвійчук (2022)
«Ця премія — не моїй організації, це премія всьому українському народу, який виявив неймовірну мужність і солідарність. Протягом десятиліть світ сприймав Україну через призму російських наративів. Але сьогодні ми довели, що маємо власну суб'єктність. Громадянське суспільство в Україні — це не просто мережа організацій, це дух свободи, який неможливо окупувати. Ми документуємо кожен злочин, кожну сльозу, щоб справедливість перемогла. Справедливість — це єдиний фундамент для тривалого миру. Люди в Україні хочуть миру більше, ніж будь-хто інший у світі. Але мир не настає, коли країна, на яку напали, просто складає зброю. Це не мир, це окупація. А окупація — це не просто зміна прапора, це катування, зникнення людей і страх. Ми боремося за те, щоб права людини були реальністю, а не просто словами на папері. Наше громадянське суспільство сьогодні — це хребет нашої держави. Ми — покоління, яке нарешті розірвало коло колоніальної залежності і заявило про себе як про вільних людей у вільному світі.»
Джерело 2: Маніфест громадянського суспільства України (Луганська декларація)
«Ми будуємо країну, де кожен голос має значення, а гідність людини є найвищою цінністю. Відбудова України — це не повернення до 23 лютого, а побудова нової, європейської, демократичної держави. Громадянське суспільство має бути повноправним партнером влади у процесі прийняття рішень на всіх рівнях. Наша сила — у нашій єдності, а наша мета — вільна людина у вільній країні. Відбудова України має бути прозорою та інклюзивною. Громадянське суспільство бере на себе зобов'язання контролювати кожну копійку витрат та кожну реформу. Ми не дозволимо повернутися до старих олігархічних схем, які роками гальмували наш розвиток. Майбутнє України вирішується не лише на полі бою, а й у кожній громаді, яка обирає шлях прозорості та відповідальності перед майбутніми поколіннями.»
Джерело 3: Звіт про діяльність фонду «Повернись живим» за 2022 рік
«За один рік ми зібрали понад 5 мільярдів гривень. Це кошти мільйонів людей, які повірили у свою здатність впливати на хід війни. Ми купили Bayraktar, тисячі дронів та систем зв'язку. Волонтерська допомога стала інструментом якісної переваги ЗСУ. Це перемога української солідарності над імперським примусом. Кожна гривня — це постріл у відповідь агресору. Ми перетворилися з благодійної організації на системного постачальника технологічних рішень для армії. Ми не просто купуємо обладнання, ми міняємо філософію сучасної війни. Наша сила — у мільйонах маленьких донатів, які складаються у величезну силу спротиву, яку неможливо зламати жодними ракетами чи терором. Це економіка довіри в дії, де кожен учасник є частиною великої перемоги і несе відповідальність за спільний результат.»
Джерело 4: Свідчення парамедика-волонтера батальйону «Госпітальєри»
«Ми працюємо там, де закінчується асфальт і починається пекло фронтової зони. Наша машина — це маленька операційна на колесах, де кожна секунда на вагу золота. Коли ти тримаєш за руку вісімнадцятирічного хлопця і кажеш йому: "Дихай, ти житимеш", ти відчуваєш на собі відповідальність за всю країну. Ми не отримуємо зарплат, наш єдиний ресурс — це підтримка людей, які скидаються нам на паливо та медикаменти через соцмережі. Це і є справжнє громадянське суспільство — коли ніхто не чекає на наказ, всі просто роблять те, що повинні. Ми — капіляри, якими тече кров усього нашого національного організму, живлячи його вірою. Наша мотивація — це очі врятованих, які тепер мають шанс побачити перемогу і відбудувати свої знищені домівки. Ми не герої, ми просто робимо свою роботу в часи, коли бути людиною — це найвищий і найважчий виклик.»
Джерело 5: Зі спогадів культурного активіста про евакуацію музею на Сході
«Ми пакували картини під звуки канонади, що ставала дедалі ближчою з кожною годиною. Це було відчуття, що ти рятуєш не просто полотно, а саму душу народу від загарбника, який прийшов нас стерти з карти світу. Росіяни хочуть знищити нашу пам'ять, але ми виявилися швидшими і мудрішими за їхні танки. Нас було всього п'ятеро — звичайних людей з різною освітою, які просто прийшли допомогти музею у найважчий час. Ми вантажили ящики у волонтерські буси і везли їх на захід під обстрілами, оминаючи розбиті мости. Це була наша власна битва за культуру, і ми в ній не програли, бо зберегли наші смисли. Тепер я точно знаю: поки ми цінуємо свою спадщину і здатні за неї боротися навіть у підвалах під бомбами, ми непереможні як нація, що має глибоке коріння і власне майбутнє.»
Джерело 6: Аналітика Світового банку про українську соціальну стійкість (2023)
«Інституційна стійкість України під час війни значною мірою базується на неформальних мережах громадянського суспільства. Швидкість, з якою українці створюють нові рішення для логістики, медицини та цифрового врядування, є безпрецедентною для сучасних конфліктів у Європі. Це унікальний приклад демократії, яка гартується у вогні і стає лише міцнішою та солідарнішою. Рівень довіри до волонтерських організацій залишається на рекордно високому рівні — понад 85%, що значно перевищує довіру до більшості державних інституцій. Кожен другий українець заявляє, що долучався до зборів коштів протягом останнього місяця. Феномен високої міжособистісної довіри став ключовим фактором національної стійкості, створивши унікальну горизонтальну структуру управління під час кризи, яка успішно компенсує обмеження централізованої влади у критичні моменти.»
Держава і суспільство
Війна радикально змінила характер відносин між українською державою та громадянським суспільством. Якщо протягом багатьох років ці стосунки часто базувалися на взаємній недовірі, скепсисі та гострій критиці, то у 2022 році вони перейшли у фазу вимушеної, а згодом — і глибокої стратегічної співпраці. Політична влада швидко усвідомила, що без потужної підтримки волонтерів, активних громад та професійних громадських організацій вона просто не встоїть перед натиском агресора. Суспільство ж, у свою чергу, усвідомило, що держава — це не якась ворожа «вони» (чиновники в кабінетах), а «ми» — наш спільний інструмент захисту, який треба змусити працювати максимально ефективно в умовах екзистенційної кризи. Це народження нової політичної культури відповідальності та партнерства, де кожна сторона визнає цінність іншої заради спільної мети — виживання та перемоги нації у цій жорстокій битві за право бути собою.
Яскравим прикладом такої синергії стало включення відомих волонтерів до консультативних рад при Міністерстві оборони та інших ключових відомствах. Громадський контроль за державними закупівлями харчування та одягу для армії допоміг викрити та зупинити корупційні схеми навіть у розпал бойових дій, що було б неможливо без тиску та експертизи громадянського сектору. Цифрові інструменти держави, такі як застосунок «Дія» чи платформа «єВорог», стали майданчиками для прямої, щохвилинної взаємодії громадянина з державними органами, створюючи нову модель "держави у смартфоні", яка працює на оборону. Цей історичний перехід від постійної конфронтації до реального партнерства є найвищою ознакою зрілості української демократії та її неймовірної життєздатності. Ми навчилися чути один одного і діяти синхронно заради виживання нації, відкинувши старі образи та упередження перед обличчям смертельної загрози, що нависла над нашою незалежністю та майбутнім наших дітей.
Звісно, процес такої масштабної трансформації не проходив ідеально гладко і без гострих конфліктів. Регулярно виникали дискусії через застарілі бюрократичні перепони під час ввезення гуманітарної допомоги, складні проблеми з оподаткуванням волонтерських зборів та поодинокі спроби окремих недобросовісних чиновників привласнити успіхи громадського сектору собі. Фундаментальне питання «де проходить межа між волонтерською допомогою і прямими обов'язками держави» залишається предметом палких обговорень у суспільстві. Чи повинні волонтери продовжувати купувати те, що за законом має забезпечувати Міністерство оборони? Чи не створює це у влади небезпечну ілюзію, що можна розслабитися і перекласти відповідальність на плечі громадян назавжди? Ці питання потребують чесної відповіді для побудови стійкої поствоєнної системи управління, яка б базувалася на повазі до людського ресурсу, прозорості фінансів та ефективності кожного витраченого ресурсу.
Водночас природна втома суспільства від тривалої та виснажливої війни є серйозним викликом для стійкості всієї системи. Обсяги донатів з часом об'єктивно зменшуються через економічні труднощі людей, а глибоке емоційне вигорання тисяч активістів загрожує ефективності волонтерської мережі, яка трималася на ентузіазмі перших місяців. Держава має поступово, але впевнено перебирати на себе суто волонтерські функції забезпечення, водночас максимально зберігаючи вільний простір для громадянської ініціативи та забезпечуючи кришталеву прозорість бюджетних витрат. Подолання внутрішніх протиріч та збереження єдності після завершення першої, «героїчної» фази шоку — це справжній іспит на політичну дорослість та мудрість України як сучасної європейської держави. Майбутнє належить тим, хто вміє перетворювати енергію спротиву на енергію сталого творення інституцій, здатних витримати виклики часу та забезпечити сталий розвиток демократії у поствоєнний період, не втрачаючи при цьому духу солідарності та взаємної підтримки.
Деколонізаційний погляд
Від колоніальної травми до суб'єктності нації
Протягом століть російської та радянської окупації українське суспільство методично позбавлялося права на будь-яку самоорганізацію. Будь-які незалежні від держави ініціативи — від козацьких рад до культурних товариств «Просвіта» — сприймалися імперським центром як пряма загроза і жорстоко придушувалися. Радянська влада довела цей процес до абсурду, намагаючись перетворити суспільство на безлику масу, повністю залежну від державної машини та її волі. Феноменальний вибух громадянської активності у 2022 році став актом остаточної деколонізації українського духу на всіх рівнях. Українці продемонстрували, що вони більше не об'єкти чужої волі, а самостійні творці власної історії, здатні на тотальну мобілізацію без примусу. Це остаточний вихід з тіні імперії у світло власної національної суб'єктності та гідності, де свобода є внутрішнім станом кожної людини, а не дозволом зверху, що є головною умовою нашої незалежності.
Спростування міфу про «братні народи» через соціальні моделі
Війна наочно показала цивілізаційну прірву між соціальними моделями України та Росії. Російська модель базується на сакралізації влади та атомізації суспільства, де «людина людині — ворог», а єдиним джерелом порядку є репресивний апарат та страх перед ним. Українська модель — це мережа довіри, де «людина людині — брат і соратник» у спільній біді. Російська пропаганда роками просувала міф про «один народ», але саме волонтерський рух в Україні став найкращим доказом того, що ми маємо фундаментально різні ціннісні орієнтири та способи існування у світі. Україна — це країна вільних громад, тоді як сучасна Росія — це країна підкорених підданих, нездатних на самоорганізацію без наказу чи примусу. Деколонізація в цьому контексті означає повне усвідомлення цієї цивілізаційної відмінності та відмову від будь-яких спільних соціальних чи культурних практик з агресором, які могли б розмивати нашу ідентичність та тягнути нас назад у минуле, позбавляючи нас права на власний шлях розвитку.
Міф про «анархічність» українців Російська пропаганда часто називає українську здатність до самоорганізації «анархією» або «некерованим хаосом», натякаючи на неспроможність українців збудувати стабільну державу. Це — свідома колоніальна маніпуляція, мета якої — виправдати зовнішнє управління та агресію. Насправді те, що імперія називає анархією, є вищим рівнем свідомої самоорганізації та відповідальності вільних людей. Українці здатні створювати порядок «знизу», коли державна вертикаль дає збій, і роблять це надзвичайно ефективно. Це не анархія, а вищий прояв громадянської свідомості, який і дозволив Україні вистояти там, де будь-яка інша країна з жорсткою вертикаллю могла б розвалитися за лічені дні під тиском агресора. Цей порядок базується на довірі, а не на страху.
Громадянське суспільство як запобіжник неоколоніалізму
Розвиток сильних, незалежних від держави громадських організацій є найкращою гарантією того, що Україна більше ніколи не повернеться у сферу впливу Москви чи будь-якої іншої авторитарної системи. Громадський сектор є головним адвокатом євроінтеграції та реформ, які наближають Україну до стандартів цивілізованого світу та верховенства права. Деколонізація — це не лише знесення пам'ятників чи перейменування вулиць, а насамперед побудова таких стійких інституцій та горизонтальних зв'язків, які зроблять неможливим повернення тоталітаризму у будь-якій формі. Громадянське суспільство України сьогодні — це головний охоронець нашої незалежності, який пильнує як за зовнішніми загрозами, так і за внутрішньою якістю української демократії. Ми більше не дозволимо нікому вирішувати нашу долю за нас, бо ми самі стали господарями своєї землі, своєї волі і свого майбутнього, яке ми будуємо на засадах свободи і відповідальності.
Читання
Голос громадянського суспільства звучить у тисячах свідчень волонтерів та активістів. Ця історія, записана учасником евакуаційного екіпажу у 2023 році, ілюструє повсякденну самопожертву та мережеву природу українського спротиву.
У квітні 2023 року наша група, що складалася з трьох волонтерів — колишнього ІТ-менеджера, вчительки та студента — вирушила у свою чергову поїздку до прифронтових зон Донеччини. Наш бус був завантажений вщент: медичні турнікети, генератори, окопні свічки та дитячі малюнки. Це не просто логістика — це обмін енергією між тилом і фронтом. Коли ти заїжджаєш у напівопустіле село, де люди місяцями живуть без світла, і бачиш їхні очі при зустрічі, ти розумієш справжнє значення слова "солідарність".
Один із моментів назавжди врізався в пам'ять. Старенька бабуся в Авдіївці, отримуючи пакунок з їжею, простягнула нам банку меду. "Це все, що в мене залишилося, але ви ж далеко їдете, вам потрібні сили", — сказала вона. Це і є українське громадянське суспільство у своїй найчистішій формі: коли кожен готовий поділитися останнім заради спільної перемоги. Ми не відчували втоми, лише глибоку вдячність за можливість бути частиною цього великого рою.
У дорозі ми постійно зустрічали інші волонтерські автівки. Ми впізнавали одне одного за характерними наклейками, завантаженими дахами та втомленими, але рішучими обличчями. Це як невидиме братерство, де не потрібно зайвих слів. Кожен робить свою справу, кожен знає свою ділянку фронту. Хтось везе дрони, хтось — хліб, хтось — ліки для тварин. Разом ми створюємо ту саму мережу, яку неможливо пробити жодною ракетою, бо вона тримається на людській довірі та любові до свого дому. Ця поїздка вкотре довела: наша сила не в ієрархії, а в єдності вільних сердець, які обрали шлях боротьби за своє право бути людьми на своїй землі.
📋 Підсумок: Сила спільноти
Українська відповідь на масовану російську агресію обов'язково увійде в усі світові підручники історії та соціології як унікальна модель стійкості нації в екстремальних умовах. Російська модель — це жорстка, іржава ієрархічна «машина», де будь-який наказ іде виключно зверху, а будь-яка приватна ініціатива підозрюється у зраді та жорстко карається системою. Українська ж модель — це живий, динамічний «рій», де кожен індивід чітко знає загальну мету (захист дому та свободи) і діє максимально самостійно у своїй конкретній ніші, миттєво координуючись із сусідами через тисячі горизонтальних зв'язків. Такий «рій» набагато складніше, практично неможливо знищити навіть найпотужнішою зброєю, бо у нього немає єдиного вразливого центру управління — інтелектуальним та моральним центром є кожен свідомий громадянин. Ця мережева структура дозволяє суспільству миттєво заповнювати прогалини, де державний механізм може давати збій через бюрократію чи фізичні руйнування, забезпечуючи неперервність функціонування всього соціуму навіть під час найсильнішого тиску.
Ця модель виявилася надзвичайно ефективною в умовах сучасної мережевої війни та глобальних криз ХХІ століття. Вона дозволяє Україні бути в рази швидшою, винахідливішою та гнучкішою за величезного, але неповороткого ворога, який загруз у власній корупції та бюрократії. Стійкість громадянського суспільства стала непохитним фундаментом військової стійкості всієї держави. Саме тому міжнародна допомога Україні — це не просто «благодійність» чи гуманітарна акція, а стратегічна інвестиція в найбільш життєздатну демократичну модель майбутнього, яка реально здатна захистити себе і весь вільний світ від глобальної загрози диктатури та варварства. Україна сьогодні є головним форпостом, де випробовується здатність вільних спільнот перемагати деспотичні режими через інтелект, солідарність та технологічну перевагу. Наша згуртованість — це наш найсильніший щит у боротьбі за майбутнє цивілізації, який витримав удар і став ще міцнішим, довівши, що вільні люди здатні на диво.
Український досвід останніх років змушує світ радикально переглянути застарілі уявлення про роль громадянського суспільства. Він наочно доводить, що справжня демократія — це не лише формальне голосування на виборах раз на кілька років, а щоденна, активна і відповідальна участь громадян у житті своєї громади та всієї держави. Світ на власні очі побачив, що вільні люди, об'єднані великою спільною ідеєю, можуть бути в рази ефективнішими за найпотужніші авторитарні режими з їхніми мільярдими бюджетами на пропаганду та силовиків. Це урок про те, що людська гідність і прагнення до свободи є потужнішими за будь-яку кількість танків та ракет. Україна показала, що розвинене громадянське суспільство — це і є справжній, реальний суверенітет нації, який неможливо відібрати чи зламати зовнішньою силою, і який є запорукою нашого процвітання у вільному та справедливому світі.
Громадянське суспільство України під час повномасштабної війни продемонструвало всьому світові безпрецедентну силу, ставши не просто надійним тилом для фронту, а реальною, дієвою альтернативою державним структурам у вирішенні найскладніших завдань. Феноменальний волонтерський рух, діяльність правозахисних та культурних організацій, цифрова мобілізація та низова солідарність мільйонів стали ключовими факторами стійкості нації. Це остаточна перемога духу вільної людини над механікою імперського придушення. Україна стала взірцем того, як демократія може захищати себе єдністю помислів та дій. Ми вистояли завдяки тому, що кожен відчув себе частиною великого цілого, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальної сили та ініціативи. Це — формула нашої перемоги і нашого спільного майбутнього у сім'ї вільних народів, де гідність кожного є найвищою цінністю.
Запитання для глибоких роздумів
- Як саме ваш особистий досвід волонтерства чи допомоги під час великої війни може змінити ваше ставлення до будь-якої громадської активності у майбутній мирний час?
- У чому ви бачите головну стратегічну перевагу горизонтальних суспільних зв'язків над вертикальними в умовах глобальної кризи?
- Яким чином ми можемо зберегти нинішній високий рівень згуртованості суспільства після перемоги та ефективно спрямувати його енергію на відбудову країни?
- Чому, на вашу думку, міжнародна спільнота так високо оцінила роль саме українського громадянського суспільства в цій війні?
- Як кожен з нас може щодня сприяти зміцненню «економіки довіри» та солідарності у своєму звичайному повсякденному житті?
🎯 Вправи
Маніфест громадянського суспільства
Волонтерський феномен
У 2022 році волонтерський рух в Україні став масовим і всенародним.
Міжнародна допомога повністю замінила волонтерські збори.
Фонд 'Повернись живим' отримав ліцензію на закупівлю зброї.
Волонтери в Україні займаються лише гуманітарною допомогою.
Додаток 'Дія' використовувався для збору донатів на армію.
Бізнес в Україні відмовився допомагати армії через кризу.
Громадянське суспільство в Україні виникло лише у 2022 році.
Революція Гідності стала поштовхом для розвитку громадських організацій.
ОСББ не є частиною громадянського суспільства.
Довіра до волонтерів в українському суспільстві є надзвичайно високою.
Олександра Матвійчук отримала Нобелівську премію миру як представниця держави.
Українське волонтерство має ієрархічну структуру з єдиним центром управління.
Порівняння: 2014 vs 2022
- Волонтерський рух 2014 року
- Волонтерський рух 2022 року
- Масштаби залучення населення
- Взаємодія з державними структурами
- Рівень технічного забезпечення (дрони, супутники)
- Міжнародна підтримка та логістика
- Спеціалізація та професіоналізація
- Обсяги фінансових зборів
Аналіз: Роль неурядових організацій
- Яку стратегічну мету переслідують організації-підписанти Луганської декларації?
- Чому місцеве самоврядування названо фундаментом демократії у воєнний час?
- Як документ трактує поняття 'безпека' за межами військового контексту?
- У чому полягає роль громадянського суспільства у процесі деколонізації?
- Як правозахисна діяльність впливає на міжнародний імідж України?
- Які ризики несе в собі надмірна покладеність держави на волонтерів?
Сила громадян
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| громадянське суспільство | ɦrɔmɐˈdʲɑnʲsʲkɛ sʊsˈpʲilʲstvɔ | civil society | фраза | |
| волонтер | vɔlɔnˈtɛr | volunteer | ім | |
| благодійний фонд | blɐɦɔˈdʲij nɪj fɔnd | charitable foundation | фраза | |
| громадська організація | ɦrɔˈmɑdʲsʲkɐ ɔrɦɐnʲiˈzɑt͡sʲijɐ | non-governmental organization (NGO) | фраза | |
| ініціатива | inʲit͡sʲiɐˈtɪvɐ | initiative | ім | |
| петиція | pɛˈtɪt͡sʲijɐ | petition | ім | |
| збір коштів | zbʲir ˈkɔʃtʲiv | fundraising | фраза | |
| донат | dɔˈnɑt | donation (slang) | ім | |
| солідарність | sɔlʲiˈdɑrnʲisʲtʲ | solidarity | ім | |
| активіст | ɐktɪˈvʲist | activist | ім | |
| правозахисник | prɐvɔzɐˈxɪsnɪk | human rights activist | ім | |
| реформа | rɛˈfɔrmɐ | reform | ім | |
| вплив | vplɪu̯ | influence / impact | ім | |
| підзвітність | pʲidˈzvʲitnʲisʲtʲ | accountability | ім | |
| прозорість | prɔˈzɔrʲisʲtʲ | transparency | ім | |
| взаємодія | vzɐjɛmɔˈdʲijɐ | interaction / cooperation | ім | |
| довіра | dɔˈvʲirɐ | trust | ім | |
| самоорганізація | sɐmɔɔrɦɐnʲiˈzɑt͡sʲijɐ | self-organization | ім | |
| спільнота | sʲpʲilʲˈnɔtɐ | community | ім | |
| гуртуватися | ɦʊrtʊˈvɑtɪsʲɐ | to unite / to gather together | дієсл |