Іван Мазепа III: Полтава і вигнання
Чому це важливо?
Полтавська битва 1709 року — одна з найтрагічніших дат в українській історії. Це не просто військова поразка. Це момент, коли Московське царство остаточно поглинуло Гетьманщину, перетворивши її з автономного союзника на підкорену провінцію. Для Росії Полтава — «славна перемога», для України — початок двохсотрічної неволі. Історія Мазепи у 1708-1709 роках — це історія про те, як український лідер ризикнув усім заради незалежності — і програв. Але його поразка залишила нам Конституцію Пилипа Орлика — перший конституційний документ в європейській історії.
Вступ
Осінь 1708 року. Гетьман Іван Мазепа, якому вже за сімдесят, приймає найважче рішення свого життя. Двадцять років він грав роль вірного слуги московського царя. Двадцять років він балансував між імперськими вимогами та українськими інтересами, будуючи церкви, підтримуючи освіту та зміцнюючи козацький стан. Але тепер баланс неможливий. Цар Петро I веде виснажливу війну зі Швецією, і ця війна дедалі глибше втягує Україну в орбіту імперських інтересів, які прямо суперечать її виживанню.
Шведська армія під командуванням короля Карла XII, молодого та амбітного полководця, рухається на схід. Петро, дотримуючись тактики «спаленої землі», наказує Мазепі знищувати українські міста та села, щоб ворог не знайшов ні провіанту, ні даху над головою. Козацькі полки, замість захищати власну землю, змушені воювати на далеких фронтах — у Лівонії, Польщі, Литві, де вони гинуть за чужі інтереси під командою московських генералів, які зневажають їхню гідність. Населення Гетьманщини страждає від непосильних реквізицій, примусової праці на будівництві нових фортець, епідемій та постійних поборів на потреби царської армії. А московські чиновники та офіцери дедалі відвертіше ігнорують права та автономію Гетьманщини, поводячись у ній як у завойованій провінції.
Мазепа розуміє: якщо Петро переможе в цій війні, він не зупиниться на Балтиці. Він перетворить Україну на звичайну частину своєї централізованої імперії, ліквідувавши козацькі вольності та самоврядування. Якщо переможе Карл — є шанс на новий міжнародний договір, який визнає незалежність України под шведською протекцією. Ризик величезний, адже на кону стоїть не лише його власна голова, а й доля всього народу. Але старий гетьман, провівши довгі безсонні ночі в роздумах, вирішує спробувати цей останній, відчайдушний шанс. Це був момент, коли стратегія 'малих справ' вичерпала себе, і настав час для великого, хоча й трагічного чину.
💡 Чи знали ви?
Мазепі було близько 70 років, коли він вирішив перейти на бік Швеції. За тими часами це був надзвичайно поважний вік — більшість людей не доживали й до 50 через хвороби та війни. Його рішення не було імпульсивним актом чи результатом «старечого маразму», як пізніше писали московські історики. Це був продуманий, хоча й надзвичайно ризикований крок досвідченого політика, який бачив, що іншого шляху для збереження України просто не залишилося.
🏛️ Історичний контекст
Велика Північна війна (1700-1721) — це глобальний конфлікт за домінування у Північній та Східній Європі. Швеція под владою Карла XII на початку війни здавалася непереможною, вщент розгромивши російську армію под Нарвою 1700 року. Але Петро I не здався. Він почав радикальну модернізацію своєї держави, фактично перетворюючи її на військовий табір. До 1708 року війна перемістилася на територію України — всупереч бажанню українців, які опинилися між двох вогнів.
Читання
Таємні перемовини та дипломатичні маневри
Ідея союзу зі Швецією виникла у Мазепи не раптово. Це був результат тривалого аналізу геополітичної ситуації. Ще з 1705 року гетьман вів таємні переговори з польським королем Станіславом Лещинським, який був ставлеником Карла XII. Через посередників — таких як єзуїт Заленський або княгиня Дольська — Мазепа зондував ґрунт: на які поступки готова піти Швеція в разі переходу України на її бік.
Ситуація всередині Гетьманщини ставала дедалі напруженішою. Козацька старшина відкрито висловлювала незадоволення політикою царя. «Всі ми за службу нашу вірну... замість подяки в крайню неволю прийдемо», — говорили вони гетьману. Петро I планував реформувати армію так, щоб козацькі полки стали частиною регулярних російських дивізій, що означало б кінець козацтва як стану. Напруженість зростала і через постійні конфлікти між козаками та московських воєводами. Останні часто ставилися до місцевого населення як до підкорених аборигенів, вимагаючи безкоштовного утримання, ображаючи гідність старшини та ігноруючи місцеве право (Литовські статути та Магдебурзьке право), яке Україна зберігала століттями.
У 1707-1708 роках Мазепа отримав інформацію про плани царя ліквідувати гетьманство як інституцію та призначити в Україну генерал-губернатора з числа московських вельмож. Коли Петро відмовився надати військову допомогу для захисту України від очікуваного шведського наступу, заявивши Мазепі: «Боронися сам, як знаєш», гетьман остаточно переконався — старий союз із Москвою мертвий. Московське царство більше не виконувало своєї головної функції за Переяславською угодою — захисту України. Більше того, воно саме стало головною загрозою для українського життя.
Восени 1708 року шведська армія, змучена боями в Білорусі та нестачею ресурсів, повернула на південь, в Україну. Карл XII сподівався знайти тут ресурси та нових союзників. Мазепа побачив у цьому перст долі. 28 жовтня 1708 року він покинув свій табір і з вірною старшиною та кількома тисячами козаків переправився через Десну, щоб зустрітися з королем. Цей перехід був драматичним: гетьман виїхав ніби на полювання, але насправді мчав на зустріч долі. Більшість козацьких полків залишилися на місцях, чекаючи наказів, які так і не прийшли вчасно, або були заблоковані російськими гарнізонами. Це був ривок у невідомість, де ставка була вищою за життя.
📜 Первинне джерело
З листа Івана Мазепи до шведського короля Карла XII:
«Ваша Королівська Величносте! Ми бачимо, що московський цар має намір знищити нас і наші вольності, які ми вибороли кров'ю наших предків. Він уже підкорив донських козаків і калмиків, а тепер хоче те саме зробити з нами, перетворюючи наш вільний народ на рабів. Тому я, Іван Мазепа, гетьман Війська Запорозького, з усім моїм військом і старшиною, віддаюся под Вашу високу протекцію, сподіваючись на справедливість і допомогу у відновленні наших прав.»
— Зі збірника документів епохи Мазепи
Гнів царя та ідеологічна війна
Звістка про перехід Мазепи стала для Петра I справжнім шоком. Цар вважав гетьмана своїм наставником, «батьком», людиною, якій він довіряв безмежно, нагороджуючи найвищими орденами (Мазепа був другим в історії кавалером ордена Андрія Первозванного). Його гнів був пропорційним цій довірі — це був гнів розгніваного деспота, який сприймав політичну зміну курсу як особисту зраду слуги. Петро миттєво зрозумів: це не просто військова зрада, це загроза всьому його імперському проекту. Якщо Україна відійде до Швеції, Росія назавжди залишиться заблокованою на суші, без виходу до південних морів та без ресурсів Гетьманщини.
Реакція царя була блискавичною і багатовекторною. По-перше, він розпочав тотальну інформаційну війну, яку сьогодні назвали б гібридною. По всій Україні розсилалися царські маніфести, де Мазепу звинувачували у намірі «повернути Україну под польське ярмо» та навіть у планах «запровадити унію». Петро грав на найчутливіших струнах — релігійних почуттях народу, представляючи Карла XII як «лютеранина-єретика», а Мазепу — як відступника від православ'я, який хоче продати душу козацьку католикам. Це була цинічна брехня, адже Мазепа був найбільшим меценатом православної церкви свого часу.
По-друге, церковна анафема. За особистим наказом Петра московський патріарх і вища ієрархія проголосили Мазепі церковне прокляття. Це був небачений акт: політичного лідера проклинали в храмах як Юду Іскаріота. Під час церемонії в Глухові використовували опудало гетьмана, яке волокли по землі та вішали. Анафема мала на меті не лише дискредитувати Мазепу, а й зробити будь-яку співпрацю з ним «смертним гріхом» в очах простого люду, паралізуючи їхню волю до спротиву.
По-третє, репресії. Петро наказав негайно обрати нового гетьмана под дулами російських гармат. Ним став Іван Скоропадський, який, хоч і симпатизував Мазепі, змушений був грати роль вірного васала. Сім'ї козаків, які пішли з Мазепою, бралися в заручники, їхнє майно конфісковувалося. Але найстрашнішим актом помсти став напад на Батурин.
Російська пропаганда століттями стверджувала, що Мазепа «зрадив» царя через особисті амбіції або шведське золото. Насправді, Мазепа був найбагатшою людиною Східної Європи, володарем тисяч сіл і величезних капіталів, йому не потрібні були гроші Карла. Його «зрада» була актом політичної доцільності: коли сюзерен порушує свої обов'язки перед васалом (захист і повага до прав), васал має законне право розірвати угоду. У європейській правовій культурі того часу це називалося «правом на опір тиранії» (jus resistendi).
Батуринська трагедія: Ціна спротиву
Оплот Мазепи
Батурин був не просто містом. З 1669 року це була резиденція лівобережних гетьманів. За двадцять років правління Мазепи місто пережило свій справжній золотий вік. Гетьман не шкодував коштів на свою столицю: тут був зведений величний триповерховий палац, діяли численні церкви в стилі козацького бароко, оздоблені золоченими іконостасами, працювали друкарні, бібліотеки, де зберігалися рідкісні інкунабули, та величезні арсенали. Батурин був живим символом європейського обличчя України, місцем, де зустрічалися східна міць та західна витонченість.
Коли Мазепа вирушив на зустріч із Карлом XII, він залишив у Батурині надійний гарнізон. Близько 6000 козаків, сердюків та жителів міста готувалися до довготривалої оборони. Очолював залогу полковник Дмитро Чечель, людина особисто віддана гетьману. Місто було перетворене на неприступну фортецю: глибокі рови, високі дубові вали, десятки важких гармат на стінах. Батурин мав стати логістичним центром для шведської армії, де на неї чекали запаси пороху на кілька років війни, провіант та теплий одяг.
Меншиков, який очолив каральну експедицію, добре розумів ціну перемоги. Він знав: якщо шведи займуть Батурин, війна для Росії може закінчитися дуже швидко і ганебно. Він мав чіткий наказ від Петра I: «Батурін... спалити і до основи зруйнувати». Це був наказ не просто взяти місто, а стерти його з пам'яті.
Олександр Меншиков був унікальною постаттю, втіленням «петрівської епохи». Починаючи як вуличний торговець пиріжками (хоча ця версія часто оспорюється, вона підкреслює його низьку походження), він став наймогутнішою людиною в імперії. Його безмежна відданість царю поєднувалася з патологічною жадібністю та жорстокістю. Батуринська різанина стала піком його кар'єри карателя. Петро I настільки цінував цей «подвиг», що зробив Меншикова володарем Почепської волості та інших величезних маєтків в Україні.
Ніч зради та ранок геноциду
Облога Батурина почалася наприкінці жовтня 1708 року. Російські війська значно переважали захисників чисельністю, але козаки відбивали всі штурми з великими втратами для ворога. Фортеця стояла непохитно. Меншиков уже готувався знімати облогу, боячись подходу основних шведських сил, але справу вирішила фатальна зрада.
Прилуцький полковник Іван Ніс, боячись за своє життя і сподіваючись на царську ласку, послав до Меншикова свого слугу Соломаху, який показав таємний підземний хід, що вів у саме серце фортеці. Вночі 2 листопада російські війська через цей хід увірвалися в місто. Те, що сталося на світанку, шокувало навіть тогочасну Європу, звиклу до жахів Тридцятилітньої війни.
Почалася не битва, а тотальне винищення. Російські драгуни вбивали кожного, кого бачили. Не було милосердя ні до жінок, ні до немовлят, ні до старих людей, які благали про пощаду. Людей заганяли в церкви і спалювали їх живцем. Самого полковника Чечеля і старшину поддали страшним тортурам, а потім колесували або четвертували. Тіла козаків прив'язували до хрестів і плотів, які пускали вниз за течією Сейму, щоб кожен житель України бачив ціну непокори царю.
Батурин був спалений дотла. Місто, яке було гордістю нації, за одну ніч перетворилося на гігантське попелище. Всі архіви, безцінні бібліотеки та скарби були знищені вогнем або розкрадені. Ця подія мала паралізувати волю українців до спротиву — і значною мірою Петро I цього досяг. Страх перед «батуринською долею» змусив багато інших міст відкрити брами перед російськими військами. Це був перший масштабний акт геноциду в модерній історії України, спрямований на знищення її політичної волі.
📜 Первинне джерело
Зі звіту Олександра Меншикова Петру I:
«Ваша Величносте! Батурін приступом взято і до основи розбито. Усіх, хто в ньому був, як військових, так і простих людей, без жодного виключення, побито. Саме місто і замок віддано вогню. Тепер неприятель не знайде тут ні прихистку, ні пороху, ні хліба. Господь Бог дав нам велику перемогу над зрадником. Радуйтеся!»
— Лист Олександра Меншикова від 2 листопада 1708 року
⚠️ Деколонізація
Протягом століть російська імперська історіографія намагалася стерти Батурин із пам'яті. Писали про «необхідність воєнного часу» або взагалі заперечували факт геноциду цивільних. Але археологічні розкопки, які розпочалися за часів незалежності України, відкрили світу страшні свідчення. Були знайдені сотні жіночих кістяків із проломленими черепами, рештки дітей у колисках под руїнами згорілих будинків. Це було не «взяття фортеці», а цілеспрямований акт державного тероризму. Сьогодні Батурин є національним заповідником — місцем сили та пам'яті про незламність українського духу.
Полтавська битва: Злам епох
Зима відчаю та весна надій
Зима 1708-1709 років увійшла в історію клімату як «Велика зима». Вона була настільки суворою, що в Європі вимерзали оливкові гаї, а виноградники перетворювалися на лід. Для шведської армії, яка опинилася в степах Лівобережної України без теплих квартир та надійного постачання (через знищення Батурина), це стала початком кінця. Шведські солдати, звиклі до північних морозів, не витримували степового вітру та браку їжі. Постачання було повністю зірване через тактику 'випаленої землі', яку застосовували московські війська, знищуючи все на шляху шведів.
Шведи обморожували кінцівки, страждали від цинги та висипного тифу. Армія Карла XII, яка ще рік тому була найкращою військовою машиною світу, танула на очах. Коли нарешті прийшла весна, король мав у розпорядженні лише близько 25-30 тисяч боєздатних вояків. Багато хто з них був поранений або хворий. Водночас Петро I зумів мобілізувати гігантські ресурси своєї централізованої держави. Він стягнув под Полтаву понад 40-50 тисяч регулярних військ, забезпечених сотнями нових гармат, які безперервно обстрілювали шведські позиції.
Мазепа, чий план базувався на швидкому шведському успіху, опинився у трагічній ізоляції. Проте в цей критичний момент до нього приєдналися запорожці на чолі з Костем Гордієнком. Це був неймовірний крок: запорожці, які традиційно ворогували з гетьманами через їхню провладну політику, визнали в Мазепі лідера національного спротиву. Це об'єднання «низового» козацтва з гетьманською старшиною стало прообразом майбутньої єдиної української нації, де різні соціальні верстви об'єднуються заради спільної державної мети. Цей союз налякав Петра більше, ніж шведські багнети, бо він бачив у ньому загрозу своєму пануванню в Україні.
🗺️ Географічний контекст
Полтава була невеликою, але важливою фортецею на високому правому березі річки Ворскла. Її обороняв російський гарнізон Келіна. Карл XII вирішив взяти місто, щоб створити плацдарм для подальшого наступу на Москву або на південь. Облога Полтави затягнулася на довгі місяці, виснажуючи шведів і даючи час Петру I подготувати пастку. Високі береги Ворскли та пересічена місцевість грали на руку оборонцям, роблячи шведські атаки надзвичайно складними.
27 червня 1709 року: Ранок імперії
Генеральна битва почалася о четвертій ранку 27 червня. Шведський король, який за кілька днів до того був поранений у ногу і пересувався на ношах, наказав атакувати. Він покладався на знамениту шведську стійкість та багнетну атаку «gå-på». Але ситуація була тактично програшною: шведи мали атакувати через відкрите поле, прострілюване російськими редутами (земляними укріпленнями), не маючи власної артилерії — гармати залишилися в обозі через брак коней та набоїв. Це була атака відчаю проти переважаючих сил ворога.
Битва була короткою, запеклою і катастрофічною для шведів. Їхня піхота з надлюдською мужністю прорвалася крізь першу лінію редутів, але под стінами російського табору потрапила под убивчий вогонь сотень гармат. Коли Петро кинув у контратаку свій центр, шведські лави здригнулися і побігли. Карл XII ледь не потрапив у полон — його врятували запорожці та особисті гвардійці, які ціною власного життя винесли короля з поля бою. Російська армія святкувала тріумф, який Петро I пізніше назвав «російським воскресінням». Для України ж це стало початком довгої ночі колоніалізму.
Українські козаки Мазепи та запорожці Гордієнка в самій битві участі майже не брали — шведи використовували їх для охорони тилу та обозу. Це була фатальна помилка: знання козаками місцевості та їхня мобільність могли б змінити хід бою, але європейська військова доктрина Карла не передбачала активного використання «степових» воїнів у лінійній битві. Крім того, шведське командування побоювалося, що козаки можуть бути недостатньо стійкими проти регулярної лінійної піхоти. Ця недовіра дорого коштувала обом сторонам.
💡 Чи знали ви?
Полтавська битва була не лише війною держав, а й громадянською війною всередині України. На боці Петра воювали полки Скоропадського, на боці Мазепи — запорожці та вірна старшина. Це був момент глибокого розколу нації, який Петро I майстерно використовував для подальшого упокорення України за принципом «розділяй і володарюй». Цей розкол став однією з головних причин того, чому Україна не змогла втримати державність у XVIII столітті. Навіть під час самої битви українці часто опинялися по різні боки редутів, стріляючи у своїх же братів.
Переволочна: Кінець міфу
Після поразки шведська армія відступила до Дніпра, сподіваючись на переправу біля містечка Переволочна. Але Дніпро був повноводним, а човнів не було — росіяни заздалегідь знищили всі переправи. Карл XII, Мазепа та близько 2000 осіб змогли переправитися на правий берег у ніч на 30 червня. Це був болісний відступ, де кожен крок давався ціною неймовірних зусиль та втрат. Мазепа, вже хворий та виснажений, їхав у закритій кареті, розуміючи, що його справа програна на полі бою, але не в історії.
Решта армії — понад 12000 найкращих вояків Швеції — капітулювала перед російською кавалерією Меншикова. Це був безпрецедентний випадок: армія, яка десятиліттями не знала поразки, здалася в полон без бою. Полтавська битва змінила хід світової історії: Швеція назавжди втратила статус великої держави, а Росія гучно заявила про себе як про нову імперську силу в Європі. Україна ж опинилася в епіцентрі цієї геополітичної катастрофи, ставши жертвою будівництва нової імперії, яка почала системно нищити все українське.
Вигнання, Смерть і Початок нової боротьби
Бендери: Життя після поразки
Втеча до Османської імперії була актом відчаю. Мазепа, Карл XII та їхні прибічники осіли в Бендерах (нині територія Молдови). Це було сюрреалістичне видовище: шведський король і український гетьман живуть у наметному таборі, ведучи нескінченні дипломатичні переговори з турецьким султаном та кримським ханом, сподіваючись на реванш. Вони намагалися створити антимосковську коаліцію, залучаючи до неї європейські двори, але після Полтави авторитет Карла значно похитнувся. Мазепа ж став 'персоною нон ґрата' для всієї імперської системи.
Для 70-річного Мазепи вигнання було моральною катастрофою. Він бачив, як Петро I вимагав його видачі як «найгіршого злочинця», пропонуючи султану мільйонні хабарі. Він знав, що його соратники в Україні зазнають страшних катувань, а його ім'я проклинається в кожній церкві. Проте навіть у ці останні місяці він не втрачав державної гідності. Він підтримував шведського короля і готував ґрунт для продовження боротьби, розуміючи, що він — останній легітимний лідер вільної України. Його перебування в Бендерах стало початком української політичної еміграції як феномену.
22 вересня (3 жовтня) 1709 року серце старого гетьмана зупинилося. Він помер у селі Варниця под Бендерами. Він помер у вигнанні, але не в забутті. Його поховали з великими почестями: труну, покриту гетьманською булавою та шведським прапором, супроводжував особистий ескорт короля. Пізніше його прах перевезли до Галаца в Румунії. Хоча могила була пізніше зруйнована росіянами, пам'ять про нього виявилася сильнішою за камінь. Доля його останків була такою ж бурхливою, як і його життя: могилу кілька разів сплюндровували, шукаючи скарбів, але дух Мазепи залишився непереможеним.
📜 Первинне джерело
З зі спогадів сучасника про смерть Мазепи:
«Він помирав як християнин і як державний муж. Перед самою смертю гетьман зібрав старшину і закликав їх ніколи не полишати боротьби за волю України. Його погляд був спрямований на північ, на рідну землю, яку він більше ніколи не побачив. Поразка под Полтавою була для нього особистим горем, але він вірив, що майбутні покоління зрозуміють його вчинок.»
— З козацьких мемуарів XVIII ст.
Пилип Орлик та Перша Конституція Європи
Смерть Мазепи стала початком нового етапу. 5 квітня 1710 року козацька еміграція обрала новим гетьманом Пилипа Орлика — генерального писаря та найближчого інтелектуального соратника Мазепи. Саме в день обрання було ухвалено історичний документ: «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького».
Цей документ, відомий як Конституція Пилипа Орлика, був революційним для свого часу. За десятки років до Американської та Французької революцій українці проголосили:
- Поділ влади на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (Гетьман і Рада старшин) та судову. Це було небаченим кроком для Східної Європи, де панувало самодержавство.
- Обмеження влади гетьмана — він перестав бути самодержцем і став підзвітним Раді. Гетьман мусив присягати на вірність не царю, а законам і народу.
- Захист прав громадян — держава брала на себе обов'язок захищати козацькі сім'ї, вдів та сиріт від зловживань чиновників. Це свідчило про високий рівень соціальної відповідальності козацької еліти.
- Суверенітет — Україна проголошувалася незалежною державою под міжнародними гарантіями.
Конституція Орлика стала інтелектуальною відповіддю на московську тиранію. Вона довела, що українська політична культура належала до європейського демократичного простору, тоді як Московське царство залишалося деспотією азійського типу, де влада трималася виключно на страху та насильстві. Це був маніфест волі, написаний на руїнах воєнної поразки.
Мазепа в культурі: Між прокляттям і романтизмом
Образ Мазепи в Європі vs Росії
Історія Мазепи викликала неймовірний резонанс у європейській культурі. Поки в Російській імперії його зображали як підступного старого зрадника (найвідоміший приклад — поема Олександра Пушкіна «Полтава»), для Західної Європи він став іконою романтизму. Пушкінська «Полтава» була частиною державного замовлення на створення імперського міфу, де Мазепа — лише фон для величі Петра. Російська культура використовувала образ гетьмана як повчальну казку про неминучість покарання за опір імперії.
Джордж Байрон написав свою поему «Мазепа», де гетьман постає як трагічний герой, незламний духом, людина, яку неможливо зламати фізичними стражданнями. Його Мазепа — це символ нестримної енергії та боротьби за власну гідність. Віктор Гюго, Ференц Ліст, Ежен Делакруа присвячували йому свої твори. Для європейців Мазепа був символом боротьби за волю проти деспотизму, людиною, яка кинула виклик долі та імперії. Цей образ «романтичного Мазепи» на довгі роки став головним у світовій літературі та мистецтві, доводячи, що Україна — це частина великого європейського наративу. Європейське мистецтво побачило в ньому Прометея, тоді як Росія — лише Юду.
Цей контраст є показовим: Росія намагалася демонізувати Мазепу, щоб виправдати свою колоніальну політику та заперечити саме право українців на власну історію. В самій Україні Тарас Шевченко у своїх творах (зокрема «Великий льох») з болем писав про наслідки Полтавської поразки, називаючи її причиною занепаду нації, але водночас вшановуючи пам'ять тих, хто наважився на спротив. Для Кобзаря Мазепа був тим, хто хотів «Україну спасти», але був занадто самотнім у своїй боротьбі. Навіть под забороною, ім'я Мазепи жило в народних думах та серцях патріотів.
Сьогодні ми бачимо, як мазепинство перетворилося з імперського тавра на почесне звання. Мазепа в культурі — це не лише історична постать, а й потужний бренд української незалежності. Його образ надихає сучасних митців, істориків та політиків на пошук власного шляху у великому світі. Він нагадує нам, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок, якщо в серці живе ідея волі.
Первинні джерела
У цьому модулі ми розглянули три ключові типи документів епохи, які дозволяють нам реконструювати події з різних перспектив:
- Дипломатичне листування (Лист Мазепи до Карла XII) — це джерело розкриває справжню мотивацію гетьмана. Він не шукав особистої вигоди, а намагався знайти легітимний шлях для порятунку автономії України в умовах порушення Росією умов Переяславської угоди.
- Військові рапорти (Звіти Меншикова) — ці документи, попри свій тріумфальний тон, є незаперечним доказом воєнних злочинів. Фрази на кшталт «усіх живих перебито» підтверджують факт геноциду в Батурині, який імперська пропаганда намагалася приховати.
- Державотворчі акти (Конституція Пилипа Орлика) — це найвищий прояв козацької політичної думки. Конституція доводить, що Україна бачила себе демократичною республікою європейського типу, де влада обмежена законом і виборними органами.
Ці джерела спростовують імперські міфи про «зрадницький бунт» і дозволяють побачити в подіях 1708-1710 років свідому спробу національного визволення та розбудови сучасної держави.
Деколонізаційний погляд: Руйнування імперських міфів
Мазепа: Герой чи антигерой?
Російська імперська історіографія створила з Мазепи карикатурного лиходія. Його називали «Юдою», «зрадником», «інтриганом». Цей образ десятиліттями втовкмачувався в голови українців через школу, церкву та літературу. Але давайте подивимося на факти через деколонізаційну призму, відкидаючи нашарування імперської брехні.
Міф 1: «Мазепа зрадив свій народ». Насправді, Мазепа розірвав союз із царем, щоб врятувати народ від повного знищення та русифікації. Коли цар порушив свої обов'язки захищати Україну і почав руйнувати її автономію, гетьман мав моральне та юридичне право розірвати союз. Це був акт державної відповідальності, а не особистої зради. Його підтримали запорожці та значна частина старшини — цвіт тодішньої нації, які розуміли загрозу деспотизму. Це була боротьба за суб'єктність, а не за чужу милість.
Міф 2: «Україна була щасливою в складі Росії». Факти свідчать про інше: масове вивезення ресурсів, використання козаків як дармової робочої сили на будівництві Петербурга (де вони вмирали тисячами), русифікація церкви та освіти. Полтавська битва прискорила процес колонізації, перетворивши вільний козацький край на кріпацьку провінцію. Росіяни почали системно нищити українську ідентичність саме після Полтави, вбачаючи в ній загрозу своїй імперії. Ця 'щасливість' була збудована на крові та приниженні.
Міф 3: «Мазепа хотів віддати Україну Польщі». Це була найулюбленіша теза російської пропаганди. Насправді Мазепа шукав союзу зі Швецією саме для того, щоб унеможливити поділ України між Польщею та Росією. Його метою була незалежна держава pod шведським протекторатом, що було звичною моделлю для багатьох європейських країн того часу. Він прагнув стати рівним серед рівних у Європі, а не холопом у Москві.
⚠️ Деколонізація
Термін «мазепинство» в Російській імперії став синонімом українського сепаратизму. Кожного, хто хотів розмовляти українською мовою або вивчати свою історію, таврували як «мазепинця». Це була форма культурного терору, спрямована на виховання комплексу меншовартості. Сьогодні ми повертаємо собі це ім'я як почесне звання. Мазепинець — це той, хто обирає свободу замість комфортного рабства под опікою «старшого брата», той, хто усвідомлює свою європейську ідентичність. Це вияв найвищого патріотизму та інтелектуальної свободи.
Спадщина в сучасній Україні
Реабілітація Мазепи почалася з відновленням незалежності України. Його портрет з'явився на банкноті в 10 гривень — це був потужний символ повернення справжньої історії в повсякденне життя. Пам'ятники гетьману встановлено в Полтаві (на місці, де Петро I колись святкував перемогу, що є актом символічної деколонізації), у Чернігові та Батурині. Гетьманська столиця в Батурині була відновлена як національна святиня, символ нашої величі та трагедії.
У 2018 році Вселенський патріархат офіційно заявив, що анафема Мазепі ніколи не визнавалася Константинополем і була політичним актом Москви, що не має духовної сили. Це стало важливою перемогою у відновленні історичної справедливості на міжнародному рівні. Ми бачимо, як ідеї Пилипа Орлика про демократію та обмеження влади сьогодні є фундаментом нашої Конституції, роблячи нас частиною цивілізованого світу. Його спадщина — це не попіл Батурина, а вогонь нашої свободи.
🌍 Сучасна перспектива
Російське вторгнення 2022 року надало історії Мазепи нової, пекучої актуальності. Знову українці протистоять імперії, яка вважає їх своєю власністю. Знову за «зраду» (бажання жити вільно) карають цілі міста. Батурин 1708 року — це Маріуполь та Буча 2022-го. Методи імперії не змінилися за триста років: терор, брехня та заперечення права на існування. Але історія дає нам силу розуміти: ворог не змінився, але ми стали набагато сильнішими, єдиними та свідомими своєї мети. Ми більше не поодинокі «мазепинці», ми — нація, що завершує справу гетьмана. Наша перемога — це остаточний крах петрівської та катерининської імперської моделі.
📋 Підсумок
Модуль «Полтава і вигнання» — це урок про ціну ілюзій і велич спротиву. Іван Мазепа ризикнув усім, щоб вирвати Україну з-под імперського катка. Його поразка була жахливою, але вона не була марною. Полтава стала точкою відліку для нової української ідентичності — ідентичності народу, який знає ціну своєї свободи і ніколи більше не повірить імперським обіцянкам. Це трагічний фундамент, на якому ми будуємо свій сучасний дім.
Батуринська різанина і Полтавська битва на тривалий час загальмували розвиток української державності, проте вони закарбували в національній пам'яті прагнення до волі. Конституція Пилипа Орлика, написана на чужині, стала інтелектуальним заповітом козацької еліти майбутнім поколінням, доводячи нашу європейськість та демократичний вибір. Ми — спадкоємці не лише поразки, а й великої ідеї, яка врешті перемогла.
Ми вивчаємо цей період не лише для того, щоб знати дати битв чи імена зрадників. Ми вчимося бачити механізми імперії та силу українського духу. Мазепа програв як полководець у 1709 році, але він переміг як символ у 1991-му і перемагає щодня в наших окопах та серцях. Його ім'я, яке намагалися стерти та проклясти, сьогодні звучить гордо в незалежній Україні, як символ незламності. Наш шлях до волі був довгим, але він незворотний.
Ми маємо пам'ятати, що історія Мазепи — це не про поразку, а про право бути собою. Це про те, що навіть у найтемніші часи можна знайти шлях до світла, якщо мати сміливість зробити вибір. Його життя вчить нас стратегічному мисленню, дипломатії та безмежній любові до рідної землі. Вивчаючи ці сторінки, ми стаємо частиною великої тяглості українського державництва, яка не переривалася ніколи.
Потрібно більше практики?
Ви завершили цей складний та важливий модуль! Ось як можна закріпити знання:
🔄 Аналітичне мислення
- Проаналізуйте статтю 6 Конституції Орлика (про Генеральну Раду). Як вона перегукується з роботою сучасної Верховної Ради? Які паралелі ви бачите в системі стримувань і противаг? Поміркуйте, чому ці принципи були настільки важливими для Орлика.
- Спробуйте пояснити іноземцю різницю між європейським (романтичним) та російським (імперським) баченням постаті Мазепи. Чому вони такі діаметрально протилежні? Як це відображає ширші цивілізаційні розбіжності?
🎯 Мовна практика
- Використовуйте нову історичну лексику (автономія, суверенітет, анафема, протекція, реквізиція, геноцид, деколонізація) у власних реченнях про політику чи історію. Спробуйте написати короткий пост для соціальних мереж про значення Мазепи сьогодні.
- Спробуйте переказати історію Батуринської трагедії українською мовою, використовуючи пасивні конструкції («було вбито», «було спалено») та історичні терміни. Це допоможе вам краще відчути публіцистичний регістр та навчитися описувати складні історичні події.
🌐 Онлайн-ресурси
Для глибшого занурення в тему:
- Заповідник «Гетьманська столиця» (Батурин): https://baturin-capital.gov.ua — обов'язково перегляньте онлайн-виставки та відео-екскурсії. Це допоможе візуалізувати велич тогочасної України.
- Цифрова бібліотека «Litopys.org.ua»: Тексти козацьких літописів та Конституція Орлика в оригіналі та сучасних перекладах. Це безцінне джерело для тих, хто вивчає історію мови та політичної думки.
- Документальні фільми про Мазепу: Рекомендуємо серіал «Гра долі» та проекти каналу «Суспільне», присвячені деколонізації історії та руйнуванню імперських міфів.
💡 Порада: Історія — це не лише минуле, це дзеркало нашого сьогодення. Вивчаючи Мазепу, ви вчитеся розуміти сучасну Україну, її цінності та її боротьбу. Будьте гідними цієї великої історії та несіть правду про неї далі!
🎯 Вправи
Аналіз Конституції Пилипа Орлика
Факти про Полтаву і вигнання гетьмана Мазепи
Батурин був спалений московськими військами під командуванням Меншикова.
Полтавська битва відбулася у 1709 році.
Після поразки Мазепа втік до Варшави.
Пилип Орлик був обраний гетьманом в еміграції.
Карл XII загинув під Полтавою.
Мазепа помер від старості та душевних мук у Бендерах.
Московський патріархат наклав на Мазепу анафему.
Козаки-мазепинці продовжували боротьбу в еміграції протягом десятиліть.
Батуринська трагедія супроводжувалася масовим вбивством мирного населення.
Іван Мазепа був похований у Києві.
Аналітичне есе про Полтавську битву
Порівняння історичних лідерів Полтавської епохи
- Іван Мазепа
- Петро I
- Ставлення до права та закону
- Бачення майбутнього України
- Методи управління
Трагедія Батурина та терор як інструмент
- Чому Петро I обрав саме Батурин для показової розправи?
- Як знищення столиці вплинуло на моральний дух козацтва та подальший перебіг повстання?
- Чому російська історіографія довго замовчувала масштаб трагедії в Батурині?
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| різанина | /ri.za.ˈnɪ.na/ | massacre | ім | |
| облога | /o.ˈblɔ.ɦa/ | siege | ім | |
| гарнізон | /ɦar.ni.ˈzɔn/ | garrison | ім | |
| поразка | /po.ˈraz.ka/ | defeat | ім | |
| втеча | /ˈwtɛ.t͡ʃa/ | escape, flight | ім | |
| анафема | /a.ˈna.fɛ.ma/ | anathema | ім | |
| вигнання | /wɪ.ˈɦna.ɲːɐ/ | exile | ім | |
| конституція | /kon.stɪ.ˈtu.t͡sʲi.jɐ/ | constitution | ім | |
| реквізиція | /rɛ.kwɪ.ˈzɪ.t͡sʲi.jɐ/ | requisition | ім | |
| провіант | /pro.wi.ˈant/ | provisions, victuals | ім | |
| артилерія | /ar.tɪ.ˈlɛ.rʲi.jɐ/ | artillery | ім | |
| переправа | /pɛ.rɛ.ˈpra.wa/ | crossing (river) | ім | |
| катастрофа | /ka.ta.ˈstrɔ.fa/ | catastrophe, disaster | ім | |
| тиранія | /tɪ.ra.ˈnʲi.jɐ/ | tyranny | ім | |
| протекція | /pro.ˈtɛk.t͡sʲi.jɐ/ | protection, patronage | ім | |
| сердюк | /sɛr.ˈdʲuk/ | serdiuk (mercenary Cossack) | ім | |
| зрада | /ˈzra.da/ | treason, betrayal | ім | |
| автономія | /aw.to.ˈnɔ.mʲi.jɐ/ | autonomy | ім | |
| альянс | /a.ˈlʲjan.s/ | alliance | ім | |
| битва | /ˈbɪ.twa/ | battle | ім | |
| капітуляція | /ka.pi.tu.ˈlʲa.t͡sʲi.jɐ/ | capitulation | ім | |
| колоніальний | /ko.lo.ni.ˈalʲ.nɪj/ | colonial | прикм | |
| суверенітет | /su.wɛ.rɛ.ni.ˈtɛt/ | sovereignty | ім | |
| універсал | /u.ni.wɛr.ˈsal/ | universal (hetman's decree) | ім | |
| елекція | /ɛ.ˈlɛk.t͡sʲi.jɐ/ | election | ім |