Кость Гордієнко та Січ
🎯 Чому це важливо?
Запорозька Січ на початку XVIII століття була не просто військовим табором, а унікальною козацькою республікою, де панували принципи прямої демократії та особистої свободи. Кость Гордієнко — кошовий отаман, який став символом незламності цього духу. Його союз з Іваном Мазепою та шведським королем Карлом XII був відчайдушною, але глибоко продуманою спробою врятувати українську волю від деспотичного наступу Російської імперії. Розуміння цієї боротьби є ключем до усвідомлення того, чому демократична традиція Січі була і залишається прямою альтернативою імперській моделі управління. Це історія про вірність принципам навіть у часи найбільших катастроф.
Вступ: Непримиренний кошовий
Кость Гордієнко — постать унікальна навіть для багатої на героїв української історії. Якщо Іван Мазепа був майстром витонченої дипломатії та палацових компромісів, то Гордієнко втілював у собі сувору, безкомпромісну правду Низового Війська. Він народився на Полтавщині, здобув блискучу освіту в Києво-Могилянській академії, вільно володів латиною і тонко розумівся на європейській політиці. Проте своє покликання він знайшов не в кабінетах писарів, а серед запорозької вольниці, де його дванадцяти разів обирали кошовим отаманом — неймовірний рекорд, що свідчив про безмежну довіру козаків. Його авторитет тримався не на посаді, а на особистій чесності та вмінні захищати інтереси кожного козака перед лицем сильніших світу цього.
Гордієнко був ідеологом «козацького республіканізму». Для нього Запорозька Січ була вищою формою суспільного устрою, де кожна вільна людина мала голос, а лідер був лише виконавцем волі громади. Він фанатично оберігав автономію Січі не лише від Москви чи Варшави, а навіть від спроб гетьманів (зокрема Мазепи в ранні роки) обмежити права низового товариства. Його непримиренність до будь-якої деспотії робила його небезпечним ворогом для імперських амбіцій Петра I, який бачив у Січі «гніздо анархії», що заважало розбудові регулярної держави. Для царя воля була злочином, для Гордієнка — диханням нації. Кожна його дія була спрямована на те, щоб зберегти Січ як суверенний політичний суб'єкт, а не просто як військову силу на службі монархів.
Геополітична ситуація початку XVIII століття не залишала місця для нейтралітету. Велика Північна війна наближалася до кордонів України, і Гордієнко розумів: якщо Петро I переможе шведів, автономія України і Січі буде ліквідована миттєво. Він бачив, як цар перетворює козаків на безправну робочу силу для будівництва Петербурга на болотах, як московські воєводи нахабно втручаються в козацький суд та привласнюють спільні угіддя. Для Гордієнка вибір був очевидним: або повільне рабство під п’ятою царя, або відчайдушна і чесна боротьба за свободу в союзі з найсильнішим на той час європейським монархом. Це був вибір людини, яка звикла дивитися в очі смерті, але не могла терпіти приниження власної гідності та прав свого війська.
У цьому модулі ми простежимо трагічний і героїчний шлях Костя Гордієнка та запорозького козацтва в епіцентрі світової історії. Ми побачимо, як давні політичні вороги — Мазепа та Гордієнко — зуміли об’єднатися перед лицем смертельної спільної загрози, як гартувався український конституціоналізм у Бендерах і яку страшну ціну заплатила Січ за свій вибір. Це історія про справжніх лицарів волі, які відмовилися бути безголосими «холопами» і свідомо обрали шлях вигнання, але зберегли саму ідею незалежної України для багатьох майбутніх поколінь. Їхня боротьба стала тим зерном, яке проросло через століття, нагадуючи нам про те, що справжній суверенітет починається з внутрішньої свободи особистості.
💡 Чи знали ви?
Кость Гордієнко був не лише воїном, а й видатним правознавцем свого часу. Він став одним із головних співавторів «Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорозького» 1710 року (Конституції Пилипа Орлика). Саме завдяки йому в цьому документі було закріплено особливий статус Запорозької Січі як автономного суб’єкта в межах майбутньої Української держави. Це був перший у світі проект демократичної конституції, де виконавча влада вперше в історії була реально обмежена парламентом та незалежним судом.
Запорозька Січ: Острів свободи в морі імперій
На межі XVII та XVIII століть Запорозька Січ (у той час — Чортомлицька) являла собою унікальний політичний організм, який не мав жодних аналогів у тогочасній Європі. Це була справжня військово-політична християнська республіка, що базувалася на засадах абсолютної рівності всіх членів товариства, виборності влади та прямого народовладдя. Поки сусідні держави — Московське царство, Річ Посполита та Османська імперія — все глибше занурювалися в деспотичний абсолютизм або олігархічне свавілля, Січ залишалася останнім оплотом особистої свободи. Побут запорожців був суворим, аскетичним і навіть жорстким, але він був пронизаний глибоким почуттям лицарської гідності та взаємоповаги. Кожен курінь був окремою родиною, де старші передавали молодшим не лише вміння битися, а й кодекс честі.
Внутрішній устрій Січі був досконалим взірцем прямого демократизму. Найвищим органом влади була Загальна військова рада (Коло), де кожен козак, незалежно від свого майнового стану, походження чи попередніх заслуг, мав повне право голосу. Саме рада обирала і, за потреби, миттво скидала кошового отамана, генеральну старшину, самостійно вирішувала доленосні питання війни і миру, розподіляла земельні угіддя. Кошовий не був монархом; він був лише «першим серед рівних», чия легітимність трималася виключно на особистому авторитеті та вмінні слухати і чути військо. Будь-яке перевищення повноважень або спроба тиранії каралися усуненням, а іноді й смертною карою. Ця система створювала у запорожців унікальне відчуття власної суб’єктності, яке було абсолютно незрозумілим для московських підданих, які офіційно називали себе «холопами царя». На Січі людина відчувала себе господарем власної долі, що формувало особливий тип воїна — свідомого захисника прав та вольностей.
Економіка Січі також базувалася на засадах свободи та приватної ініціативи. Запорожці були не лише неперевершеними воїнами, а й успішними господарями. Система зимівників дозволяла козакам ефективно займатися скотарством, рибальством, полюванням та міжнародною торгівлею на величезних територіях Дикого поля. Вони не знали принизливого кріпацтва і не платили жодних податків іноземним монархам. Ця матеріальна незалежність була міцним фундаментом їхньої політичної волі. Січ виступала як потужний магніт для всіх незадоволених імперським гнітом: сюди втікали селяни з Правобережжя та Лівобережжя, шукаючи справедливого захисту під козацьким звичаєвим правом. Тут вони проходили справжню «школу волі», перетворюючись із заляканих кріпаків на гордих і вільних людей.
Важливою складовою ідентичності Січі була православна віра, але у її особливому, козацькому прочитанні. Запорожці вважали себе «лицарями Христа» та головними захисниками православ’я у всій Східній Європі. Кожен козак, вступаючи до товариства, мав урочисто присягнути на вірність вірі предків. На Січі діяли величні храми, а духовенство користувалося неабиякою повагою, хоча й воно підлягало загальнокозацькому суду у світських справах. Релігійний чинник об’єднував козаків у боротьбі проти католицької Польщі та ісламської Османії, але він же став і підступною зброєю в руках Москви, яка майстерно маніпулювала гаслами захисту православ’я для підпорядкування запорожців своїй волі. Кость Гордієнко, проте, чітко розрізняв віру як духовну цінність та московську церкву як інструмент імперської загарбницької політики. Він розумів, що справжнє православ'я не сумісне з рабством.
Конфлікт із Москвою був історично неминучим через фундаментальну різницю цивілізаційних моделей. Для Петра I, який будував «регулярну імперію» за західним, але деспотичним зразком, Січ була небезпечним анахронізмом, «раковою пухлиною» на тілі його держави. Цар прагнув тотальної централізації, уніфікації та безумовного підпорядкування всіх без винятку станів своїй волі. Запорозька автономія, де люди самі обирали лідерів і принципово відмовлялися видавати втікачів («з Дону і з Запорожжя видачі немає»), була прямим і зухвалим викликом його самодержавству. Починаючи з 1700-х років, Москва почала планомірний наступ на права Січі: будувалися царські фортеці на козацьких землях, обмежувалася вільна торгівля, козаків масово залучали до виснажливих і часто смертельних робіт на будівництві каналів. Кость Гордієнко розумів: це війна на винищення козацтва як стану вільних людей. Він готував Січ до оборони не лише збройної, а й юридичної, апелюючи до давніх прав та звичаїв.
Великий союз: Гордієнко, Мазепа та Карл XII
Рішення про перехід Запорозької Січі на бік шведського короля Карла XII у березні 1709 року стало однією з найдраматичніших і найбільш доленосних подій Північної війни. Це не був спонтанний емоційний порив чи акт розпачу, а тверезий, хоча й надзвичайно ризикований політичний розрахунок лідерів нації. Кость Гордієнко, який до цього роками перебував у жорсткій опозиції до Івана Мазепи, звинувачуючи його у надмірній лояльності до Москви та гнобленні простого люду, тепер став його найвірнішим і найсильнішим союзником. Спільна загроза повного і остаточного знищення автономії України та козацького устрою об’єднала двох колишніх запеклих ворогів навколо єдиної національної ідеї.
Процес зближення Гордієнка та Мазепи супроводжувався інтенсивними таємними дипломатичними місіями. Кошовий отаман відправляв надійних гінців до гетьмана, вимагаючи чітких юридичних гарантій, що союз зі Швецією не перетвориться на нову форму підданства. Мазепа, у свою чергу, намагався переконати низове товариство, що тільки об’єднаними зусиллями можна вирватися з-під московської опіки. Ключову роль у цих складних переговорах відіграв генеральний писар Пилип Орлик, який зумів знайти точні формулювання, що задовольнили обидві сторони. Гордієнко вимагав не лише військової підтримки, а й офіційного визнання Січі як рівноправного політичного партнера в структурі майбутньої незалежної Української держави. Це був складний, але необхідний політичний компроміс заради спільного порятунку.
Мотиви Гордієнка були гранично чіткими і чесними перед власним військом. Він бачив, що Петро I відкрито готує повну ліквідацію Січі та перетворення козаків на регулярних солдатів імперії. У 1708 році московські війська вщент спалили гетьманську столицю Батурин, вчинивши там нечувану в Європі різанину мирного населення. Це стало для запорожців страшним і протверезуючим попередженням: те саме чекає і на Січ, якщо вони не почнуть діяти негайно і рішуче. Гордієнко переконав козацьку раду, що єдиний реальний шанс на порятунок — це потужна військова допомога Швеції, яка в той час вважалася непереможною. Запорожці вірили в «щасливу зорю» Карла XII та його обіцянки поважати українські вольності і допомогти відновити незалежну державу. Кошовий особисто перевіряв кожне слово королівського маніфесту, дбаючи про правову чистоту союзу.
Історична зустріч Костя Гордієнка з королем Карлом XII та гетьманом Іваном Мазепою відбулася 27 березня 1709 року в Диканьці. Свідки описували цю сцену як зіткнення трьох великих цивілізаційних світів. Шведський король був щиро вражений суворим виглядом, аскетизмом та гордою поставою кошового отамана, який говорив із монархом без жодного рабського трепету чи підлесливості. Гордієнко звернувся до короля блискучою і досконалою латиною, що ще раз наочно підкреслило високий рівень освіченості та інтелектуалізму запорозької еліти. Було підписано офіційний договір, за яким Швеція урочисто зобов'язувалася не укладати жодного миру з Москвою доти, доки Україна не буде повністю звільнена від царської влади і не отримає статус незалежної держави під шведським протекторатом. Це був момент найвищого злету української дипломатії того часу.
Шведські офіцери у своїх мемуарах відзначали, що союз із запорожцями надав їхній армії «друге дихання». Шведський історик Адлерфельд, який був очевидцем подій, писав, що козаки Гордієнка привнесли в армію Карла XII знання місцевих умов та неперевершене вміння вести розвідку. Вони стали очима і вухами союзного війська. Водночас шведи були вражені контрастом між демократичним устроєм запорожців та жорсткою дисципліною шведської регулярної армії. Цей союз був справжнім братерством по зброї, де протестантська північ та православний південь об’єдналися заради спільної ідеї свободи та протидії імперському наступу зі сходу. Це був унікальний приклад міжкультурної військової співпраці.
Стратегічне значення союзу з запорожцями для шведської армії було колосальним. Гордієнко привів під знамена союзників близько 8 тисяч добірних, загартованих у сотнях боїв воїнів. Але ще важливішим було те, що Запорозька Січ контролювала весь тил шведської армії та стратегічні шляхи постачання з Криму та Туреччини. Запорожці розгорнули активну партизанську війну проти московських залог на Лівобережжі, перехоплювали гінців, нищили обози, не даючи ворогові спокою ні вдень, ні вночі. Це була війна на виснаження ворога, де знання місцевості та козацька винахідливість ставали дорожчими за важку артилерію. Петро I перебував у справжній паніці: він розумів, що перехід Січі на бік шведів може стати іскрою, яка викличе всенародне антимосковське повстання. Саме тому цар наказав своїм генералам діяти максимально жорстоко, не зупиняючись ні перед якими військовими злочинами заради залякування населення. Кожен крок московитів супроводжувався вогнем і кров'ю.
Проте великий союз був обтяжений величезними внутрішніми та зовнішніми труднощами. Шведська армія була критично виснажена неймовірно лютою зимою та катастрофічним браком продовольства. Мазепа і Гордієнко намагалися підняти на боротьбу все українське населення, закликаючи людей до захисту своїх прав. Але московська пропаганда та масовий терор робили свою чорну справу. Царські маніфести вправно лякали неосвічених людей «католицьким ігом» та «зрадою православної віри», обіцяючи натомість захист бідним від старшинського гніту. Трагедія полягала в тому, що глибока національна ідея в той момент ще не встигла стати масовою, а гострі соціальні суперечності всередині Гетьманщини виявилися тимчасово сильнішими за стратегічне прагнення незалежності. Великий союз 1709 року був, перш за все, союзом освічених еліт, який, на превеликий жаль, не отримав вчасно повної підтримки дезорієнтованих народних мас. Це була трагедія нерозуміння власного інтересу великою частиною народу.
Трагедія 1709: Зруйнування Чортомлицької Січі
Помста Петра I Запорозькій Січі за її сміливий союз із Мазепою була миттєвою і надзвичайно жорстокою. Цар чітко усвідомлював, що поки існує Січ як символ волі та демократії, він ніколи не зможе почуватися повновладним господарем в Україні. У травні 1709 року проти запорожців було відправлено спеціальну каральну експедицію під командуванням полковника Петра Яковлєва. Це була повномасштабна каральна операція в найгірших традиціях східних деспотій, метою якої було не просто завоювання території, а повне фізичне винищення самого серця козацького духу. Царський указ вимагав не залишати на Січі каменя на камені.
Московське військо рухалося вниз Дніпром на човнах, методично знищуючи дорогою всі козацькі містечка, зимівники та хутори. Запорожці, які на той момент залишалися на Січі (їх було близько трьох тисяч під проводом наказного отамана Якима Богуша), приготувалися до відчайної і героїчної оборони. Чортомлицька Січ була дуже потужною фортецею, оточеною високими земляними валами, ровами та дерев’яними вежами. Перші штурми московитів були успішно відбиті з величезними втратами для нападників. Яковлєв швидко зрозумів, що силою взяти Січ буде надзвичайно важко і довго, тому він вдався до випробуваного методу імперії — підступної зради та обману. Його план базувався на використанні колишніх козаків, які знали всі секрети фортеці.
Вирішальну і ганебну роль у трагедії відіграв колишній запорозький полковник Гнат Галаган, який добре знав усі таємні стежки, броди та слабкі місця в системі оборони Січі. Він провів московські війська в тил оборонцям через плавні. Крім того, Галаган підло використав свій авторитет колишнього бойового побратима, закликавши козаків припинити опір і скласти зброю під урочисту обіцянку царського помилування та збереження життів. Частина запорожців, виснажена боями і повіривши чесному слову полковника, припинила вогонь. Проте як тільки московські солдати увірвалися всередину фортеці, почалася нечувана за своєю дикістю кривава розправа, яка шокувала навіть тогочасне жорстке суспільство.
Те, що відбулося на Чортомлицькій Січі 14 травня 1709 року, іноземні сучасники описували з невимовним жахом. Московські солдати за наказом командування вирізали всіх без винятку: і тих, хто здався, і тих, хто продовжував битися до останнього. Були по-звірячому замордовані навіть поранені та хворі козаки в січових шпиталях. Захоплених у полон старшин страчували найбільш болісними способами на очах у всього війська. Серед загиблих героїв були сотник Степан Гайдук, осавул Іван Скляр та сотні інших, чиї імена стали символами мучеництва за волю. Тіла вбитих козаків розпинали на плотах, на яких встановлювали шибениці, і пускали їх за течією Дніпра на страх усьому іншим низовим козакам та мешканцям прибережних міст. Саму Січ було тотально розграбовано, старовинні храми осквернено та пограбовано, а всі будівлі, курені та укріплення — спалено дотла.
Найбільшим актом варварства стало сплюндрування козацького цвинтаря. За наказом Петра I московські солдати розривали могили славетних кошових отаманів та рядових козаків, викидаючи їхні кістки в річку. Це був акт тотального знищення національної пам’яті, спроба імперії вбити саме коріння, з якого виростала українська воля. Петро I хотів, щоб сама назва «запорожець» зникла з історії назавжди. Проте він знову фатально прорахувався: він зміг зруйнувати дерев’яні стіни та спалити курені, але він виявився абсолютно безсилим вбити вільний козацький дух. Трагедія Січі стала початком кінця старої козацької України, але вона ж заклала підвалини для міфу про незламність, який живитиме наступні покоління борців за незалежність.
Зруйнування Чортомлицької Січі стало величезним психологічним та політичним ударом для всього українського визвольного руху того часу. Це була втрата сакрального центру опору. Проте Кость Гордієнко та запорожці, які перебували в цей час у таборі Мазепи, дізнавшись про нечувану трагедію вдома, не зламалися. Навпаки, вони лише ще запекліше та відчайдушніше билися проти московитів під стінами Полтави. Після поразки вони не склали зброї, а пішли у важке вигнання, де на землях Кримського ханства заснували Олешківську Січ. Трагедія 1709 року назавжди закарбувалася в українській душі як вічний доказ того, що будь-яка «царська обіцянка» завжди закінчується кров’ю та плахою для тих, хто насмілюється прагнути справжньої волі. Чортомлицька Січ загинула героїчно, ставши символом незламності нації перед лицем тотального зла.
Читання: Козацький дух у документах
Документи, що безпосередньо пов'язані з діяльністю Костя Гордієнка та запорозької старшини, просякнуті ідеєю правової держави, контрактних відносин та вірності козацькому звичаєвому праву. Це не просто сухі звіти про військові дії, а послідовне викладення цілісної політичної філософії вільної людини.
Документ 1: Лист Костя Гордієнка до запорожців (березень 1709)
У цьому доленосному листі кошовий отаман детально пояснює своєму війську причини свого важкого вибору на користь союзу зі Швецією.
«Браття мої милі, лицарство запорозьке! Бачите самі на власні очі, як цар московський на нас наступає не по-братськи, як вольності наші споконвічні відбирає, як фортеці свої на наших власних землях без нашої згоди ставить. Вже не маємо ми прав ні на воду, ні на землю, ні на суд свій вільний. Гетьман Мазепа, бачучи таку велику неправду, вирішив зброєю боронити Вітчизну. І ми, Військо Низове, не можемо і не маємо права осторонь стояти, бо якщо загине воля України, то і Січі нашій не бути. Краще нам з королем Карлом у чистому полі за правду і волю вмерти, ніж у московських кайданах довіку гнити.»
Аналіз змісту:
- Екзистенційне бачення загрози: Гордієнко чітко артикулює, що йдеться не про окремі привілеї, а про виживання Січі як самобутньої національної інституції.
- Національна солідарність: Він вперше так гостро наголошує на нерозривності історичної долі Січі та всієї України, що свідчить про дуже високий рівень його загальнонаціональної свідомості.
- Цінність особистої волі: Героїчна смерть у бою за свободу відкрито декларується як значно вища цінність порівняно з безпечним, але рабським життям у підданстві деспоту.
Документ 2: Пакти і Конституції 1710 року (Бендерська конституція)
Цей унікальний документ, створений в еміграції у Бендерах після Полтавської поразки, став справжньою вершиною української та європейської політичної думки тієї епохи. Кость Гордієнко був не лише одним із його головних авторів, а й гарантом виконання.
«Військо Запорозьке Низове має назавжди зберігати свою давню назву, всі вольності, права та звичаї недоторканними, як то було від віку... Жоден з гетьманів майбутніх не має найменшого права втручатися у внутрішній лад та самоврядування Січі... Всі території по Дніпру та річках, які відвіку належали низовому товариству, мають бути йому негайно повернуті і ніколи більше не відбиратися силою чи обманом.»
Аналіз ключових положень:
- Автономія як непорушний принцип: У Конституції було вперше чітко і юридично грамотно прописано поділ влади між центральним урядом Гетьманщини та Запорозькою Січчю, що свідчить про федеративне бачення устрою майбутньої України.
- Верховенство права над волею правителя: Права Січі базуються не на милості монарха, а на «давніх вольностях», які визнаються як вищий закон, обов'язковий для виконання всіма органами влади.
- Фіксація територіальної суб’єктності: Документ на міжнародному рівні фіксує територіальні та майнові права України, що було надзвичайно важливим для майбутніх поколінь борців за кордони.
Первинні джерела: Свідчення європейських очевидців
Незвичайна і героїчна постать Костя Гордієнка та його запорозьких лицарів викликала неабиякий інтерес та повагу у освічених європейців, які супроводжували короля Карла XII у його поході. Їхні безпосередні спогади та щоденники дозволяють нам сьогодні побачити Січ без викривляючих імперських окулярів.
Свідчення 1: Шведський полковник Фріцель про запорозьких воїнів (1709) У своїх спогадах офіцер з великою повагою описує зовнішність та дисципліну низового козацтва:
«Це люди просто дивовижної особистої відваги, витривалості та гордості. Їхній лідер, кошовий Гордієнко, — людина дуже високого зросту, з гострим, проникливим поглядом, який бачить тебе наскрізь. Він говорить вишуканою латиною так само вільно і правильно, як і своєю рідною мовою. Запорожці, здається, зовсім не знають страху перед смертю. Вони б'ються з шаленою люттю левів, але при цьому завжди зберігають ідеальний військовий порядок у своєму таборі. Їхня глибока повага до свого отамана базується зовсім не на страху перед покаранням, а на щирій любові та безмежній довірі. Це справді унікальна республіка вольних воїнів, де кожен козак почується абсолютно вільним паном власної долі.»
Свідчення 2: Козацька народна дума про Гордієнка та Мазепу Народна творчість, яка не підлягала цензурі, найкраще зберегла справжнє емоційне ставлення людей до тих трагічних подій:
«Ой, летів крячок білий та й понад синім морем, Сумує Січ-мати за своїм кошовим, сумує за горем. Ой, Гордієнку, батьку наш рідний, сизий наш орле, Ти повів нас за волю святу туди, де смерть чорна горне. З Мазепою ясновельможним у степу широкім гуляли, Проти царя лихого та підступного шаблі свої витягали...»
Ці різнопланові джерела — від щоденників шведських аристократів до народних пісень — створюють цілісний і правдивий образ епохи Гордієнка. Це була доба великих характерів і великих ідей, де боротьба за суб’єктність була єдиним сенсом життя. Гордієнко зумів вписати Запорозьку Січ у великий контекст європейської історії, зробивши її голосом свободи, який чули від Стокгольма до Стамбула. Його спадщина — це не лише руїни Чортомлика, а й незламна віра в те, що воля є дорожчою за саме життя. Ми маємо вчитися у цих людей здатності бачити перспективу крізь дим пожарищ та вмінню будувати союзи заради вищих національних інтересів.
Деколонізаційний погляд: Січ як анти-імперський проект
Протягом трьох століть російська та радянська історіографія цілеспрямовано конструювала образ Костя Гордієнка як «зрадника», а Запорозької Січі — як «кубла анархії та бандитизму». Настав час подивитися на ці події через призму деколонізації, повернувши їм справжній зміст.
1. Січ — це демократична альтернатива деспотії. З погляду сучасної політичної науки, конфлікт Гордієнка з Петром I був зіткненням двох абсолютно різних політичних культур. Січ уособлювала європейську традицію договірного права та виборності влади. Москва ж несла модель азійського абсолютизму, де не існувало прав особистості, а був лише обов'язок холопа перед господарем. Отже, Гордієнко захищав не просто «козацькі привілеї», а сам принцип свободи та людської гідності від поглинання тиранією. Це була боротьба за право бути громадянином, а не підданим.
2. Міф про «зраду» та реальність контрактного права. Термін «зрада» є типовим інструментом колоніального дискурсу, що має на меті делегітимізувати будь-який опір імперії. У козацькій політичній культурі відносини з монархом базувалися на принципі взаємних зобов'язань (контракті). Якщо монарх (цар) порушував права козацтва та не виконував обов'язки захисника, козаки мали повне легітимне право розірвати союз і шукати іншого протектора. Гордієнко та Мазепа діяли в межах саме цього правового поля. «Зрадником» у цій ситуації був Петро I, який порушив умови Переяславських та Коломацьких статей, почавши ліквідацію українських вольностей.
3. Січ як самостійний суб’єкт міжнародного права. Запорозьке Військо Низове за Гордієнка поводилося як самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Воно укладало договори зі Швецією, Кримом, Туреччиною. Це була не поведінка «бунтівних селян», а свідома стратегія незалежної держави. Гордієнко бачив Січ як невід'ємну частину майбутньої вільної України, яка має бути інтегрована в європейську систему колективної безпеки. Його дипломатична активність була спрямована на створення широкої антимосковської коаліції, що було виявом високої політичної зрілості запорозької еліти.
4. Трагедія Батурина та Січі як свідомі геноцидні практики. Жорстокість, з якою московити нищили Батурин та Чортомлицьку Січ, не була випадковою «помилкою виконавця». Це була продумана державна політика терору, спрямована на залякування цілого народу та фізичне знищення його провідної еліти. Імперія намагалася не просто завоювання території, а стерти саму можливість майбутнього опору через масові вбивства та наругу над святинями. Визнання цих подій актами імперського насилля та геноциду є ключовим кроком для деколонізації нашої національної пам’яті та розуміння природи московської влади.
5. Спадщина Гордієнка: Незламність як капітал нації. Кость Гордієнко на практиці довів, що можна програти окрему битву, втратити територію і навіть саму Січ, але зберегти найголовніше — прапор, честь та ідею. Його перехід до Олешок, створення Конституції Пилипа Орлика заклали інтелектуальний та правовий фундамент української незалежності на віки вперед. Ми сьогодні є прямими спадкоємцями цієї непримиренності. Гордієнко вчить нас, що компроміс із деспотією неможливий, а воля варта того, щоб за неї боротися навіть у найтемніших та безнадійних ситуаціях.
Висновки для сучасності: Сьогоднішня боротьба України проти російської агресії є прямим, логічним продовженням протистояння Гордієнка та Петра I. Ми знову захищаємо нашу демократичну модель життя від спроби нав'язати нам деспотичний і чужий «русский мир». Історія Костя Гордієнка нагадує нам: справжня воля ніколи не дається в дарунок, вона завойовується щоденною працею та мужністю залишатися собою попри все. Січ — це не лише наше минуле, це наш вічний внутрішній компас свободи, який завжди вказує на Схід як на джерело загрози, і на Захід — як на простір цінностей та союзників.
Міф: Кость Гордієнко підтримав Мазепу лише через обіцянки шведського золота та особисті вигоди. Реальність: Гордієнко і запорожці пішли на союз зі Швецією у найважчий момент війни, коли шведська армія вже була критично виснажена, а Петро I мав величезну перевагу. Це було рішення не заради вигоди, а заради порятунку вольностей Січі від неминучого знищення царем. Більше того, після поразки під Полтавою Гордієнко роками жив у злиднях на еміграції, продовжуючи боротьбу, що повністю спростовує міф про його корисливість. Він пожертвував усім заради ідеї вільної України.
Печатка кошового: Кость Гордієнко використовував особливу державну печатку з зображенням козака з мушкетом та лаконічним гаслом «Воля або смерть». Цей символ пізніше став легендарним і використовувався українськими повстанцями Холодного Яру у 1920-х роках та сучасними захисниками України у війні проти Росії. Це пряма лінія тяглості нашої боротьби за національну суб'єктність та право на власне майбутнє.
📋 Підсумок
Кость Гордієнко — це уособлення лицарської честі та незламного демократичного духу Запорозької Січі. У критичний момент історії він зумів піднятися над особистими образами та політичними розбіжностями заради великої мети — збереження української волі. Його союз із Мазепою та Карлом XII був героїчним викликом імперській системі, яка прагнула перетворити вільних козаків на безправних підданих. Хоча Чортомлицька Січ була зруйнована, а битва під Полтавою програна, Гордієнко переміг у головному — він зберіг ідею козацької республіки та передав її нащадкам у формі першої Конституції. Його життя вчить нас, що справжній лідер — це той, хто не боїться йти проти течії, захищаючи права свого народу, і хто розуміє, що воля — це найвища цінність, яка не підлягає жодним компромісам із тиранією. Ми маємо пам'ятати про Гордієнка як про одного з архітекторів нашої свободи, чия незламність стала фундаментальним каменем у підвалинах сучасної України.
Потрібно більше практики?
- Аналітичне есе: «Чому демократичний устрій Січі був небезпечним для Московської імперії?». Проаналізуйте соціальні та політичні наслідки існування вільної республіки поряд із абсолютистською державою.
- Дискусія: Чи був союз Гордієнка, Мазепи та Карла XII приречений на поразку з самого початку? Які фактори (військові, політичні, соціальні) стали вирішальними у 1709 році?
- Дослідження: Вивчіть роль Гната Галагана у зруйнуванні Січі. Як історична пам'ять українців ставиться до постатей, які обирають шлях зради заради імперських винагород?
- Творче завдання: Уявіть гіпотетичну зустріч Костя Гордієнка та Петра I. Про що б вони могли розмовляти, представляючи два абсолютно різні цивілізаційні світи та цінності?
🎯 Вправи
Промова Костя Гордієнка
Есе: Січ як демократична альтернатива
Порівняння: Кошовий отаман vs Московський цар
- Кость Гордієнко (виборний лідер)
- Петро I (абсолютний монарх)
- Джерело легітимності
- Відповідальність перед народом
- Мета правління
Правда чи міф про Костя Гордієнка
Кость Гордієнко був кошовим отаманом 12 разів.
Він підтримав Мазепу одразу після його переходу до шведів.
Гордієнко загинув під Полтавою.
Чортомлицька Січ була зруйнована за наказом Петра I.
Гордієнко був прихильником союзу з Москвою.
Він навчався у Києво-Могилянській академії.
Гордієнко є співавтором Конституції Пилипа Орлика.
Могила Гордієнка знаходиться в Україні.
Січовики здалися Яковлєву без бою.
Гордієнко прожив довге життя в еміграції.
Конституція Пилипа Орлика та роль Запорожжя
- Чому Гордієнко наполягав на включенні прав Січі до тексту Конституції?
- Як Конституція 1710 року регулювала відносини між гетьманом та Січчю?
- Чому цей компроміс був неможливим в часи Мазепи, але став реальністю в еміграції?
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| кошовий отаман | /koʃoˈʋɪi̯ otoˈman/ | koshovyi otaman (head of the Sich) | ім | |
| вольниця | /ˈʋɔlʲnɪt͡sʲɐ/ | free community / liberty | ім | |
| непримиренність | /neprɪmɪˈrɛnʲːisʲtʲ/ | irreconcilability / uncompromisingness | ім | |
| деспотія | /despoˈtʲijɐ/ | despotism | ім | |
| автономія | /ɐu̯toˈnɔmʲijɐ/ | autonomy | ім | |
| звичаєве права | /zʋɪt͡ʃɐˈjɛʋe ˈpraʋo/ | customary law | ім | |
| республіка | /resˈpublʲikɐ/ | republic | ім | |
| самодержавство | /sɐmodɛrˈʒau̯stʋo/ | autocracy / absolutism | ім | |
| холоп | /xoˈlɔp/ | serf / slave / kholop | ім | |
| підступність | /pidˈstupnʲisʲtʲ/ | insidiousness / treachery | ім | |
| вигнання | /ʋɪˈɦnanʲːɐ/ | exile | ім | |
| протекція | /protekˈt͡sʲijɐ/ | protection / patronage | ім | |
| договір | /doˈɦoʋir/ | treaty / contract | ім | |
| легітимність | /leɦiˈtɪmnʲisʲtʲ/ | legitimacy | ім | |
| суб’єктність | /suˈbjɛktnʲisʲtʲ/ | subjectivity / agency | ім | |
| терор | /teˈrɔr/ | terror | ім | |
| каральна експедиція | /kɐˈralʲnɐ ekspɛˈdɪt͡sʲijɐ/ | punitive expedition | ім | |
| незламність | /neˈzlamnʲisʲtʲ/ | resilience / indomitability | ім | |
| соборність | /soˈbɔrnʲisʲtʲ/ | unity / sobornist | ім | |
| спадщина | /ˈspadt͡ʃɪnɐ/ | heritage / legacy | ім |