Маріуполь та Азовсталь: 82 дні незламності
Маріуполь став символом українського спротиву російській агресії — містом, яке не здалося, попри нелюдські умови блокади та тотальне руйнування. 82 дні оборони Азовсталі увійшли в історію як приклад безмежного героїзму та жертовності. Захисники міста — бійці полку «Азов», 36-ї бригади морської піхоти та прикордонники — стримували величезні сили ворога, даючи Україні час для підготовки оборони на інших напрямках. Трагедія Маріуполя — бомбардування драмтеатру з написом «Діти», пологового будинку, житлових кварталів — стала неспростовним доказом геноцидної природи російської агресії. Це історія про місто, яке Росія знищила, але не скорила. Чому саме Маріуполь став символом нескореності? Яку ціну заплатили його жителі та захисники за свободу України?
Вступ: Місто-герой
Маріуполь — портове місто на узбережжі Азовського моря — до війни був процвітаючим промисловим центром із населенням понад 400 тисяч мешканців. Тут розташовувалися два гіганти металургійної промисловості — «Азовсталь» та «Ільїч», які забезпечували тисячі робочих місць і виробляли сталь на експорт по всьому світу. Місто мало багату історію: засноване у XVIII столітті як форпост Російської імперії, воно пережило Громадянську війну, нацистську окупацію, радянську індустріалізацію. Але саме у 2022 році Маріуполь вписав своє ім'я в історію золотими літерами — літерами, написаними кров'ю своїх захисників та мешканців. Це місто назавжди залишиться в пам'яті людства як приклад того, на що здатний народ, коли він захищає свій дім, свою ідентичність, своє право на існування.
До 2014 року Маріуполь був типовим пострадянським промисловим містом з російськомовним населенням і слабкою українською ідентичністю. Але російська агресія на Донбасі все змінила. Коли у травні 2014 року сепаратисти спробували захопити місто, маріупольці дали їм відсіч. Саме тоді народився полк «Азов», який відбив місто від проросійських бойовиків. З того часу Маріуполь пережив справжню українську революцію свідомості: на вулицях з'явилися українські прапори, почав звучати український «Ой у лузі червона калина», молодь ішла на курси української мови. Місто, яке Кремль вважав «своїм», стало символом українського патріотизму на сході країни. Маріупольська набережна стала місцем фестивалів та культурних подій, що демонстрували сучасну Україну.
24 лютого 2022 року, з першими ракетними ударами по всій Україні, почалася облога Маріуполя. Російські війська наступали з окупованої з 2014 року частини Донбасу та з Криму, маючи на меті взяти місто в лещата і відрізати від решти України. Маріуполь мав стратегічне значення: його захоплення дозволило б створити сухопутний коридор між Донбасом і Кримом та відрізати Україну від Азовського моря. Кремль розраховував на швидке падіння міста — за кілька днів. Натомість Маріуполь тримався понад два з половиною місяці, стягуючи на себе колосальні сили ворога і даючи Україні безцінний час для мобілізації та перегрупування. Стійкість Маріуполя зірвала плани агресора на швидку окупацію всього півдня та дозволила ЗСУ підготувати оборону на запорізькому та миколаївському напрямках. Це була стратегічна перемога українського духу.
Маріуполь і грецька спадщина До російського вторгнення в Маріуполі проживала найбільша в Україні грецька громада — нащадки греків, переселених сюди ще у XVIII столітті з Криму. Понад 100 тисяч етнічних греків вважали Маріуполь своїм домом. Російські бомбардування знищили не лише українське місто, а й унікальну грецьку спадщину — храми, школи, культурні центри. Греція офіційно визнала дії Росії в Маріуполі злочинами проти грецької меншини. Це ще один доказ того, що російська агресія спрямована проти всіх народів України, незалежно від етнічного походження. Кожен зруйнований портик та спалена ікона — це частина нашої спільної європейської трагедії, акт варварства, що прагне стерти саму пам'ять про полікультурність регіону.
Із самого початку стало зрозуміло: цей бій буде на знищення. Росія не просто хотіла захопити Маріуполь — вона прагнула стерти його з лиця землі разом із мешканцями. Місто, яке у 2014 році встояло проти сепаратистів і «зеленочоловічків», мало бути покаране за свій український вибір. Але жителі та захисники Маріуполя обрали боротьбу — і цей вибір назавжди змінив хід війни, ставши прикладом для всього світу, що означає слово «незламність». Маріуполь став нашими Фермопілами, місцем, де кілька тисяч воїнів зупинили орду, купуючи життя цілій країні ціною неймовірних страждань та героїзму.
Облога міста
Оточення та блокада
У перші тижні війни російські війська поступово стискали кільце навколо Маріуполя. До 1 березня місто було повністю оточене, відрізане від електрики, водопостачання та зв'язку. Спроби організувати гуманітарні коридори для евакуації цивільних щоразу зривалися росіянами: вони обстрілювали колони біженців та не дотримувалися домовленостей про припинення вогню. Люди опинилися в пастці — без їжі, води, ліків та надії на порятунок. Російська тактика полягала у створенні гуманітарної катастрофи для деморалізації захисників через страждання їхніх рідних. Це був акт свідомого винищення цивільного населення шляхом позбавлення базових потреб.
Температура в березні опускалася нижче нуля, а мешканці ховалися в підвалах без опалення. Вони топили сніг, щоб мати воду, і готували їжу на вогнищах у дворах, ризикуючи потрапити под обстріл. Магазини були розграбовані в перші дні, запаси швидко вичерпувалися. Люди помирали не лише від бомб — від голоду, холоду, хвороб, відсутності ліків. Маріуполь перетворився на пекло на землі, де кожен день був боротьбою за виживання. Брак інформації породжував чутки та розпач, але навіть у цій темряві люди знаходили сили допомагати сусідам. Соціальні зв'язки стали останньою лінією оборони проти хаосу та смерті, а щоденний пошук води перетворився на смертельно небезпечний квест под постійним наглядом ворожих дронів та артилерії.
Особливо трагічною була доля хворих та людей похилого віку. Лікарні залишилися без електрики та медикаментів. Діаліз для ниркових хворих став неможливим. Люди з цукровим діабетом помирали без інсуліну. Онкохворі — без хіміотерапії. Пологи приймали при свічках, без знеболювання, в умовах постійних обстрілів. Морги переповнилися, тіла загиблих ховали у дворах та скверах, бо добратися до кладовища було неможливо. Міський голова Вадим Бойченко повідомляв про масові поховання у траншеях, які копали прямо на вулицях. Це був апокаліпсис XXI століття, який відбувався в самому центрі Європи, поки світ спостерігав за цим у прямому ефірі через рідкісні кадри журналістів, що залишалися в місті до останнього.
Бомбардування житлових кварталів та терор
Росія застосувала тактику тотального терору: авіаційні бомби, крилаті ракети, реактивні системи залпового вогню «Град» та «Смерч» перетворювали житлові квартали на руїни. За оцінками міської влади, було знищено понад 90% житлового фонду міста. Багатоповерхівки перетворювалися на скелети із зяючими дірами замість вікон. Росіяни цілеспрямовано завдавали ударів по об'єктах цивільної інфраструктури: лікарнях, школах, дитячих садках, пунктах видачі гуманітарної допомоги. Це була свідома політика дегуманізації супротивника та знищення умов для будь-якого життя.
Особливо цинічним стало бомбардування 9 березня пологового будинку та дитячої лікарні. Під завалами загинули породіллі та медичний персонал. Світ облетіли фото вагітної жінки на ношах серед руїн — Маріанни Подгурської, яка згодом народила дівчинку. Інша жінка та її немовля загинули. Цей злочин викликав хвилю обурення у всьому світі, але Росія цинічно заявила про «постановку» та «фейк». Проте супутникові знімки та свідчення очевидців підтвердили злочин агресора. Кожна вирва від авіабомби у дворі школи ставала ще одним аргументом для майбутнього трибуналу в Гаазі, неспростовним свідченням геноцидних намірів Кремля щодо українського Приазов'я. Кожен акт терору лише посилював лють захисників.
Фільтрація та примусова депортація: колоніальний досвід
Ті, хто намагався вирватися з міста на підконтрольну Україні територію, зіткнулися з жахами «фільтраційних таборів». Росіяни організували перевірку кожного мешканця в окупованих селищах навколо Маріуполя. Людей роздягали у пошуках татуювань (шукали патріотичну символіку), перевіряли телефони, допитували про ставлення до ЗСУ. Багато активістів, колишніх військових та патріотів «зникли» після такої фільтрації — їх вивозили у невідомому напрямку до донецьких чи російських тюрем, де піддавали жорстоким катуванням.
Тких, хто пройшов фільтрацію, часто примусово вивозили до Росії — на Сахалін, у Сибір чи на Кавказ. Люди втрачали документи, гроші та зв'язок із близькими. Це була класична колоніальна депортація, подібна до сталінських переселень народів ХХ століття. Особливою трагедією стало вивезення українських дітей-сиріт або дітей, чиї батьки загинули под обстрілами. Росія почала процедуру «прискореного громадянства» для українських дітей, що є прямим порушенням Женевських конвенцій та міжнародним визнаним актом геноциду. Повернення цих дітей стало одним із найважчих викликів для української держави та всього цивілізованого світу, актом боротьби за саме майбутнє нації.
Драматеатр: трагедія мирних жителів
16 березня 2022 року стався один із найжахливіших злочинів російської армії — авіаудар по Донецькому академічному обласному драматичному театрі, де ховалися від бомбардувань понад тисяча цивільних, переважно жінки з дітьми. На прилеглій до театру площі великими літерами було виведено слово «ДІТИ» — щоб його було видно з висоти. Російські пілоти бачили цей напис, але все одно скинули надпотужну бомбу. Театр, збудований у 1960 році як центр культури, перетворився на братську могилу для сотень маріупольців.
Напис «Діти» як доказ умисного злочину Супутникові знімки компанії Maxar, зроблені за кілька днів до бомбардування, чітко фіксують напис «ДІТИ» біля театру. Цей напис був видимий з висоти польоту бомбардувальників. Той факт, що російська авіація все одно завдала удару, свідчить про умисний характер злочину. За різними оцінками, загинуло від 300 до 600 людей — точну кількість встановити неможливо, бо під завалами залишилися тіла, а Росія після окупації поспішно знесла будівлю, намагаючись приховати сліди злочину. Це намагання стерти докази лише підтверджує вину агресора перед історією та людством.
Трагедія драмтеатру стала символом жорстокості російської армії та повного зневажання нею міжнародного гуманітарного права. Рятувальні роботи тривали кілька днів, але не всіх вдалося витягти — завали були надто важкими, а техніка відсутня. Люди під бетонними плитами кричали про допомогу годинами, доки їхні голоси не затихали назавжди. Це був удар у саме серце міста, акт помсти за непокору, який назавжди закарбувався в пам'яті нації як приклад абсолютного зла. Маріупольський драмтеатр став нашою спільною раною, яка не заживе, доки не настане повна справедливість для кожної родини.
Оборона Азовсталі
Полк «Азов» та морська піхота: тактична майстерність та витримка
Оборону Маріуполя здійснювали кілька підрозділів ЗСУ: полк «Азов» Національної гвардії України, 36-та окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського, підрозділи Державної прикордонної служби, Національної поліції та бійці Територіальної оборони. Загалом — кілька тисяч захисників проти 20-тисячного угруповання ворога. Полк «Азов» продемонстрував найвищий рівень тактичної майстерності, використовуючи міську забудову для створення пасток для російської бронетехніки. Навіть в умовах оточення українські воїни здійснювали зухвалі вилазки, завдаючи ворогу значних втрат та деморалізуючи його піхоту. Кожна знищена колона ворога додавала впевненості всій країні та руйнувала міф про непереможність РФ.
Командиром «Азову» под час оборони був підполковник Денис Прокопенко (позивний «Редіс»), який став уособленням професіоналізму та холоднокровності захисників. 36-ю бригаду морської піхоти очолював Сергій Волинський («Волина»), який після героїчного прориву з оточення через міські квартали об'єднався з «Азовом» на заводі. Координація між підрозділами в умовах повного радіомовчання та дефіциту боєприпасів була безпрецедентною. Захисники використовували морські комунікації та навіть малі дрони для підтримання логістики, доки це було можливо. Їхня оборона стала взірцем для вивчення у військових академіях світу як приклад стратегічної стійкості в повному оточенні. Кожна година опору купувала час для мобілізації всієї України.
Підземна фортеця: цивільні та військові в умовах ядерної зими
Коли наземна оборона міста стала неможливою через тотальне руйнування будівель, захисники відступили на територію металургійного комбінату «Азовсталь». Завод, площею понад 11 квадратних кілометрів, мав унікальну систему підземних тунелів, бункерів та сховищ, здатних витримати ядерний удар. Ці підземелля стали останнім рубежем для сотень бійців та цивільних — жінок, дітей, працівників заводу. Світ побачив кадри з цих бункерів: очі дітей, що звикли до темряви, та волонтерів, які ділять останній шматок хліба. Кожен метр підземель став свідком надлюдської волі до життя та гідності.
«Ми знаходимося под землею в бункері. Тут темно, сиро і страшно. Дитина плаче і питає, коли ми вийдемо на сонечко. Я не знаю, що їй відповісти. Назовні — постійні вибухи надважких бомб. Їжі залишилося на кілька днів. Води — ще менше. Ми фільтруємо технічну воду. Але ми тримаємося. Бо знаємо: над нами — наші хлопці, які боронять нас до останнього подиху. Їхні кроки зверху — це єдине, що дає нам надію на ранок. Кожна хвилина тут — це вічність, але ми не здаємося, бо за нами Україна.» — Із щоденника мешканки Маріуполя, евакуйованої з «Азовсталі», квітень 2022 р.
Умови на «Азовсталі» були поза межами людської витривалості. Поранені бійці лежали в імпровізованих госпіталях, де панувала антисанітарія через відсутність води. Брак антибіотиків призводив до швидкого поширення гангрени. Медики здійснювали ампутації звичайними пилками под світлом налобних ліхтариків. Попри це, бійці виходили на поверхню, щоб відбивати постійні штурми морської піхоти та спецназу РФ. «Азовсталь» стала не просто металургійним комбінатом, а сакральним місцем українського духу, який неможливо зламати навіть 3-тонними авіаційними бомбами FAB-3000. Це був тест на міцність не лише бетону, а й людських душ, який Україна склала перед усім світом, довівши перевагу духу над силою. Оборонці заводу використовували кожен доступний ресурс. Вони збирали дощову воду, переробляли технічні рідини, виготовляли імпровізовані вибухові пристрої. Інженери заводу допомагали військовим підтримувати життєдіяльність бункерів, ремонтували генератори та системи вентиляції. Це була унікальна симбіоза військових та цивільних фахівців, об'єднаних спільною метою виживання та спротиву. Кожен штурм ворога розбивався об цю підземну фортецю, змушуючи Росію витрачати величезні ресурси та час, які були так необхідні Україні на інших ділянках фронту. Інженерний геній захисників перетвориви промисловий об'єкт на нездоланну фортецю української волі, яку ворог так і не зміг взяти штурмом.
82 дні оборони: стратегічне значення для держави
Оборона «Азовсталі» тривала 82 дні — до 20 травня 2022 року. Кожен день цієї оборони був виграним часом для всієї України. Поки Маріуполь стягував на себе найбільш боєздатні частини російської армії (близько 20 тисяч окупантів), Україна отримувала першу західну артилерію, формувала нові резерви та готувала успішну оборону Києва та Запоріжжя. Без героїзму Маріуполя доля всієї південно-східної кампанії могла бути значно трагічнішою. Захисники «Азовсталі» фактично змінили стратегічний баланс сил на користь України у вирішальний момент війни, змусивши ворога загрузнути в міських боях та виснажити свої найкращі підрозділи. Це був подвиг, що врятував державність.
Захисники записували звернення до світових лідерів — від Папи Римського до Ілона Маска — закликаючи до процедури «extraction» (вилучення за прикладом Дюнкерка 1940 року). Ці звернення, записані з підземних бункерів, де на задньому плані було чути безперервну канонаду, зробили Маріуполь головною темою світових новин. Весь світ дізнався про незламність українського народу через обличчя втомлених, поранених, але непереможених воїнів. Коли настав наказ вищого командування припинити оборону для збереження життів, світ побачив не поразку, а моральну перемогу світла над варварством. Вихід героїв «Азовсталі» у полон був актом найвищої дисципліни та вірності обов'язку перед нацією.
Психологічна стійкість та капеланська служба в облозі
У підземеллях «Азовсталі» не було атеїстів. Поруч із бійцями перебували капелани різних конфесій, які підтримували дух воїнів у найтемніші години. Релігійні обряди, спільні молитви та просто розмови про вічне допомагали триматися людям, які знали, що кожен день може бути останнім. Ця духовна єдність була не менш важливою за боєприпаси чи їжу. Бійці ділилися історіями, співали гімн та підтримували цивільних, віддаючи дітям свої мізерні раціони. Це було торжество людяності посеред звірства, яке надихало мільйони людей за межами заводу.
Психологічна незламність захисників Маріуполя базувалася на глибокому переконанні у справедливості своєї боротьби. Вони захищали не лише завод чи місто, а право своєї нації бути вільною від імперського рабства. Цей екзистенційний вибір робив їх невразливими до психологічних операцій ворога. Навіть виходячи в полон, бійці тримали голови високо, демонструючи ворогу, що він захопив лише руїни, але не зміг підкорити душі захисників. Їхній подвиг став фундаментом для нової української міфології героїзму та жертовності, яка живитиме націю десятиліттями. Вони стали живими легендами нашої незалежності, взірцем для майбутніх поколінь.
Читання
Маріупольські голоси: Аналіз свідчень та звернень
Нижче наведено документи та свідчення, які фіксують трагедію та героїзм Маріуполя. Ці джерела є основою для розуміння подій 2022 року.
Завдання до тексту Прочитайте наведений нижче уривок із звернення заступника командира полку «Азов» Святослава Паламара та дайте відповіді на запитання.
Уривок із відеозвернення Святослава Паламара (Калини), травень 2022
«Нас запитують: що ви відчуваєте там, у підземеллях? Ми відчуваємо відповідальність перед кожним українцем, який вірить у нас. Наша боротьба — це не просто виконання наказу. Це битва за право називатися людьми. Ми бачимо, як ворог нищить все живе навколо, як він боїться нашої стійкості.
Ми тримаємо оборону в повному оточенні вже третій місяць. Їжа — це розкіш, вода — це скарб. Але наш дух — це наша зброя. Кожен постріл у відповідь — це нагадування світові, що Україна не здається. Ми закликаємо міжнародну спільноту діяти рішуче. Не висловлювати занепокоєння, а рятувати людей. Пам'ятайте: Маріуполь — це Україна. Навіть якщо він перетворений на попіл, він залишається в нашому серці. Ми будемо стояти до кінця. Слава Україні!»
Запитання для аналізу:
- Як Святослав Паламар визначає сенс їхньої боротьби за межами військового статуту? Які етичні категорії він використовує?
- Яке ставлення до міжнародних організацій простежується в тексті («висловлювати занепокоєння»)? Чому цей вираз став саркастичним в українському дискурсі?
- Проаналізуйте антитезу «попіл» vs «серце». Що вона символізує у контексті деколонізації пам'яті та ідентичності?
- Які лінгвістичні ознаки притаманні патріотичному заклику в нелюдських умовах? Знайдіть приклади емоційно забарвленої лексики та риторичних звертань.
Первинні джерела
Документ 1: Звернення командира полку «Азов» до світових лідерів
Контекст: Відеозвернення Дениса Прокопенка, записане в підземеллях «Азовсталі» у квітні 2022 року. Це звернення було адресоване світовим лідерам із закликом про допомогу та гуманітарну процедуру «extraction».
«Ворог перевершує нас у десятки разів. Ми тримаємо оборону вже понад 50 діб. Але запаси вичерпуються. Поранених сотні, багато в критичному стані. Нам потрібна евакуація. Нам потрібна процедура вилучення наших хлопців... Ми готові піти на будь-який варіант, щоб врятувати життя людей. Будь ласка, почуйте нас. Не дайте нам загинути тут. Маріуполь — це форпост цивілізації, і сьогодні ми сплачуємо найвищу ціну за спокій Європи. Ми не просимо жалості, ми просимо справедливості та виконання міжнародних зобов'язань перед людством.» — Денис Прокопенко, командир полку «Азов», квітень 2022 р.
Лінгвістичний аналіз: Текст побудований на використанні наказової модальності («Почуйте нас», «Не дайте загинути») у поєднанні з геополітичними метафорами («форпост цивілізації»). Використання числівників («у десятки разів», «понад 50 діб») створює ефект об'єктивності та підкреслює масштаб щоденного подвигу. Текст насичений термінологією міжнародного права («процедура вилучення»), що апелює до юридичної та моральної відповідальності світової спільноти перед обличчям геноциду. Автор свідомо використовує апеляцію до загальноєвропейських цінностей спокою та стабільності, ставлячи Україну в центр безпекового дискурсу та вимагаючи дієвої солідарності замість пустих декларацій.
Документ 2: Свідчення евакуйованої з драмтеатру Маріуполя
Контекст: Показання жінки, яка вижила под час авіаудару 16 березня. Записано правозахисниками в Запоріжжі у квітні 2022 року.
«Я була в холі театру, коли все потемніло. Страшний гуркіт, пил, нічого не видно. Люди кричали, але я не бачила, де вони. Потім я почула голос дитини: "Мамо, де ти?". Я почала розгрібати каміння голіруч. Навколо лежали тіла... ми знали, що на вулиці написано "Діти". Ми вірили, що це захистить нас. Росіяни знали, що ми там. Вони вбивали нас свідомо. Тепер для мене Росія — це назва смерті. Моє життя розділилося на "до" театру і "після". Там залишилася моя душа, серед тих уламків, назавжди. Я ніколи не забуду той запах пилу і крові.» — Із показань свідка М.К., квітень 2022 р.
Лінгвістичний аналіз: Автор використовує короткі, рубані речення для передачі травматичного, уривчастого досвіду. Зверніть увагу на трансформацію значення слова «Росія» у фіналі тексту — перехід від географічної назви до абстрактної категорії «смерть». Це приклад того, як війна змінює лексико-семантичне поле мови, наповнюючи звичні слова новим, трагічним змістом. Пряма мова дитини подсилює емоційний вплив документа, перетворюючи його на обвинувальний акт проти агресора. Відсутність сполучників у ряді речень підкреслює динаміку та жах подій, створюючи ефект присутності в епіцентрі катастрофи. Використання дієслів минулого часу («потемніло», «кричали») фіксує незворотність втрати та остаточний розрив із минулим.
Документ 3: Резолюція Європейського парламенту щодо Маріуполя
Контекст: 19 травня 2022 року Європейський парламент прийняв резолюцію, що зафіксувала офіційну позицію ЄС.
«Європейський парламент... рішуче засуджує жорстоку облогу Маріуполя російськими збройними силами; визнає бомбардування Донецького драматичного театру, де ховалися діти, воєнним злочином; вимагає негайного розслідування подій Міжнародним кримінальним судом. Безкарність за ці дії є неприпустимою для сучасного світового порядку. Ми закликаємо до створення спеціального трибуналу для покарання винних у геноциді українського народу та відновлення міжнародної справедливості.» — Резолюція ЄП, 19 травня 2022 р.
Лінгвістичний аналіз: Використання сталих юридичних кліше («рішуче засуджує», «кваліфікує як воєнний злочин») демонструє перехід від дипломатичної риторики до правової кваліфікації злочинів. Текст апелює до «світового порядку», що вказує на глобальний масштаб трагедії. Мовна точність документа має на меті створити юридичне підґрунтя для майбутніх санкцій та судових процесів проти вищого керівництва РФ. Це приклад мови як інструменту міжнародного правосуддя.
Документ 4: Заява президента Зеленського про завершення оборони
Контекст: Виступ Володимира Зеленського 20 травня 2022 року після виходу останніх захисників з «Азовсталі».
«Україна потребує живих українських героїв. Це наш принцип. Бійці "Азовсталі" виконали свою місію до кінця. Тепер найголовніше — врятувати їхні життя в полоні та повернути додому. Ми будемо боротися за кожного. Це була битва, яка змінила хід війни. Маріуполь — не зданий, Маріуполь — виконаний. Цей чин назавжди вписаний в історію нашої держави як приклад найвищої жертовності.» — Володимир Зеленський, 20 травня 2022 р.
Аналіз: Як Зеленський обґрунтовує рішення про припинення бойових дій? Яка риторична фігура використана у фразі «Маріуполь — не зданий, Маріуполь — виконаний»? Це приклад рефреймінгу військової події у ціннісну перемогу. Кожне слово президента має на меті підтримати бойовий дух нації у момент важкого випробування.
Документ 5: Звіт ООН про жертви серед цивільного населення в Маріуполі
Контекст: Офіційний документ Управління Верховного комісара ООН з прав людини, оприлюднений у 2023 році.
«Зібрані докази вказують на те, що російські збройні сили здійснювали невибіркові та цілеспрямовані атаки на об'єкти цивільної інфраструктури в Маріуполі. Кількість загиблих цивільних осіб обчислюється тисячами. Масові поховання, виявлені супутниками, свідчать про масштабну гуманітарну катастрофу, спричинену облогою. Використання голоду як методу ведення війни та блокування медичної допомоги є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Маріуполь став місцем вчинення злочинів проти людяності, що вимагають невідкладного розслідування.» — Звіт УВКПЛ ООН, 2023 р.
Деколонізаційний погляд
Міфи про «звільнення» та реальність колоніального знищення
Міф: «Росія звільняла Маріуполь від нацистських батальйонів, які використовували мирних жителів як живий щит».
Реальність: Російська пропаганда використала класичний метод проекції — вона звинуватила Україну у власних злочинах. Насправді Росія знищила Маріуполь саме тому, що місто відмовилося від «звільнення» і обрало український шлях розвитку. Маріуполь був вітриною успішних українських реформ: з новими парками, ЦНАПами та європейськими інвестиціями. Це дратувало Кремль, який хотів бачити Донбас депресивним і лояльним регіоном. Знищення міста було актом показової страти за успішну євроінтеграцію на сході країни. Це був урок всім іншим містам про ціну українського вибору та небезпеку «руского міра» для самого життя та ідентичності. Росія принесла смерть туди, де панував розвиток.
Міф про «нацистів» в «Азові» Російська пропаганда роками демонізувала полк «Азов», використовуючи застарілі та маніпулятивні факти. Насправді «Азов» — це високоефективний подрозділ Національної гвардії України, до складу якого входять люди різних національностей та релігій (євреї, греки, росіяни, кримські татари). Підтримка полку з боку Головного рабина України та участь євреїв у його лавах є найкращою відповіддю на закиди про антисемітизм. Росія боїться не «нацизму», а українського патріотизму та військової професійності, які втілює «Азов». Дегуманізація захисників була необхідна Кремлю для виправдання звірств перед власним населенням та створення образу «абсолютного ворога», якого треба знищити фізично та ментально.
Маріуполь як доказ геноциду та суб'єктність жертви
Події в Маріуполі мають всі юридичні ознаки геноциду: створення умов, несумісних із життям, масові вбивства за національною ознакою, примусова депортація дітей. Росія не просто вела війну — вона намагалася фізично ліквідувати українську громаду Приазов'я та стерти її культурну ідентичність. Маріупольська трагедія стала точкою неповернення в українсько-російських відносинах, остаточно поховавши імперський міф про «братні народи». Для українців Маріуполь став символом того, що очікує всю країну в разі поразки — тотальне знищення, фільтрація та забуття под п'ятою колонізатора. Це усвідомлення зробило український спротив тотальним та безкомпромісним. Ми відмовляємося бути об'єктом колоніального поглинання, стверджуючи свою волю до свободи кожним днем боротьби. Наша суб'єктність оплачена кров'ю.
Перетворення міста на колоніальну пустку та пам'ять опору
Після захоплення руїн Маріуполя Росія почала поспішну «реконструкцію», яка насправді є спробою приховати сліди воєнних злочинів. Знесення зруйнованих будинків без ексгумації тіл — це акт мародерства над пам'яттю та зневаги до загиблих. Окупанти завозять у місто гастарбайтерів із Середньої Азії та російської глибинки, намагаючись штучно змінити демографічний склад населення. Це класична практика імперської колонізації: вигнати корінне населення і заселити територію лояльними подданими. Але українська ідентичність Маріуполя жива у його біженцях, партизанах руху «Жовта стрічка» та захисниках, які обов'язково повернуться у звільнене місто. Кожен маріуполець у екзилі є носієм правди про місто, яку неможливо стерти бетонними плитами новобудов. Деколонізація Маріуполя почнеться з повернення його справжніх господарів та відновлення історичної правди про ціну нашої волі.
📋 Підсумок
Маріуполь та «Азовсталь» — це не лише трагічна сторінка військової історії, це сакральна частина сучасної української ідентичності. 82 дні оборони стали фундаментом для подальших перемог ЗСУ на півночі та півдні країни. Захисники міста довели, що українська армія — це сила, здатна на неможливе. Трагедія цивільного населення в облозі стала болючим уроком для всього вільного світу про ціну зволікання з наданням допомоги. Маріуполь загинув фізично, але його дух став непереможним і надихає нові покоління борців за волю. Це історія про тріумф людської гідності над темрявою тиранії та неоімперського варварства.
Полонені захисники та боротьба за їхнє повернення додому Понад 2400 захисників «Азовсталі» опинилися в російському полоні в травні 2022 року. Їх утримували в нелюдських умовах у колоніях на окупованих територіях та в РФ. Жахлива трагедія в Оленівці 29 липня 2022 року, де росіяни вчинили масове вбивство українських військовополонених через подрив бараку, стала ще одним доказом терористичної природи агресора. Україна та весь світ ведуть щоденну боротьбу за повернення кожного захисника Маріуполя. Станом на 2024 рік значну частину командирів та бійців вдалося повернути через надскладні обміни, але тисячі «азовців», морпіхів та прикордонників досі залишаються в застінках ворога. Їхнє звільнення — наш національний обов'язок та пріоритет державної політики. Ми не маємо права на втому, доки останній герой не обійме свою родину на вільній землі, за яку він проливав кров.
Майбутня відбудова: Маріуполь Reborn як символ відродження Маріуполь обов'язково буде відбудований под українським прапором. Проєкт «Mariupol Reborn» вже об'єднує провідних архітекторів, урбаністів та економістів для створення плану комплексного відродження міста. Новий Маріуполь має стати не просто металургійним центром, а містом майбутнього — екологічним, цифровим, інтегрованим у світову економіку. Пам'ять про трагедію 2022 року буде закарбована в меморіалах, які нагадуватимуть майбутнім поколінням про ціну нашої незалежності. Відбудова Маріуполя стане фінальною перемогою над ідеєю «руссного мира», живим доказом того, що життя і свобода завжди перемагають руйнування та смерть. Це буде місто нашої спільної слави та тріумфу людського духу над руїнами імперії, взірець незламності для всієї Європи.
Уроки для світу: кінець епохи ілюзій та нове лідерство Трагедія Маріуполя зруйнувала останні ілюзії Заходу щодо можливості домовленостей із нинішнім російським режимом. Вона показала, що агресор розуміє лише мову сили та незламності. Оборона «Азовсталі» стала натхненням для багатьох націй, що борються за свою свободу по всьому світу. Це урок про те, що навіть у повному оточенні, без боєприпасів та надії, людина може залишатися Людиною, зберігаючи вірність присязі, побратимам та ідеалам. Маріуполь — це історія про те, як місто стало живою стіною, об яку розбилися плани імперії на швидку перемогу. Україна здобула право на власне місце за столом світових лідерів, ставши моральним компасом Європи у ХХІ столітті. Наша суб'єктність оплачена найвищою ціною, і ми більше ніколи не дозволимо іншим вирішувати нашу долю чи ділити нашу землю.
Запитання для глибоких роздумів
- Як оборона Маріуполя змінила ставлення українців до полку «Азов»? Чому спростування пропагандистських міфів було таким важливим для нашої національної безпеки?
- У чому полягає стратегічне значення 82 днів оборони для загального ходу війни у 2022 році? Як цей час допоміг Україні отримати західну допомогу та підготувати резерви?
- Яки морально-етичні виклики стояли перед медиками та капеланами на «Азовсталі»? Як людяність перемагає в умовах тотального терору та дефіциту ресурсів?
- Чому важливо документувати свідчення мешканців Маріуполя вже зараз, не чекаючи завершення війни? Яку роль вони відіграють у процесі деколонізації нашої національної пам'яті?
- Яким ви бачите Маріуполь після перемоги? Що для вас особисто означає «справедливе відродження» міста і як воно пов'язане з покаранням агресора?
🎯 Вправи
Звернення захисників Азовсталі до світових лідерів
— Відеозвернення, квітень 2022 року
Свідчення евакуйованої з драмтеатру
— Із матеріалів розслідування воєнних злочинів, травень 2022 року
Визначте правдивість тверджень про облогу Маріуполя та оборону Азовсталі.
Маріуполь був оточений російськими військами у перші дні війни.
Полк «Азов» — нацистський підрозділ, як стверджує Росія.
Драмтеатр у Маріуполі був знищений випадковим влучанням ракети.
Оборона Азовсталі тривала понад 80 днів.
Усі захисники Азовсталі загинули під час оборони.
Цивільні ховалися в підземеллях Азовсталі разом із військовими.
Росія дотримувалася домовленостей про гуманітарні коридори.
Командирів Азовсталі було звільнено з полону у вересні 2022 року.
У Маріуполі проживала найбільша грецька громада України.
Маріуполь був «звільнений» без руйнувань, як стверджує російська пропаганда.
Есе: Чому оборона Маріуполя стала символом українського спротиву?
Порівняльний аналіз: Облога Маріуполя і Ленінградська блокада
- Облога Маріуполя (2022)
- Ленінградська блокада (1941-1944)
- Тривалість облоги
- Умови для цивільного населення
- Міжнародна реакція
- Історична пам'ять
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| None | siege | ім | ||
| None | defense | ім | ||
| None | evacuation | ім | ||
| None | bombardment | ім | ||
| None | prisoner of war | ім | ||
| None | defender | ім | ||
| None | blockade | ім | ||
| None | destruction | ім | ||
| None | underground | ім | ||
| None | humanitarian corridor | ім | ||
| None | civilian | ім | ||
| None | exchange | ім | ||
| None | propaganda | ім | ||
| None | tribunal | ім | ||
| None | torture | ім | ||
| None | deportation | ім | ||
| None | reconstruction | ім | ||
| None | resilience, invincibility | ім | ||
| None | bunker | ім | ||
| None | genocide | ім |