Ольга та Святослав: Архітекторка Держави та Лицар Степу
Чому це важливо?
Середина десятого століття стала переломним моментом для Русі. Це час, коли вирішувалася базова природа держави: чи залишиться вона пухким союзом племен, що живе за рахунок військового грабежу, чи перетвориться на централізовану імперію з надійними інституціями. Княгиня (princess) Ольга заклала непохитний фундамент державної машини, тоді як її син Святослав максимально розширив її кордони, продемонструвавши міць Києва на міжнародній арені. Цей період показує, як Україна-Русь балансувала між європейською дипломатією та військовою експансією.
Вступ
Контраст двох правителів
Період з 945 по 972 роки є абсолютно унікальним в історії Східної Європи. Він яскраво демонструє два кардинально протилежні підходи до державного управління. Ці підходи були втілені у матері та сині. Ольга уособлювала так звану «м'яку силу». Вона віддавала перевагу тонкій дипломатії, масштабній інституційній розбудові та складним міжнародним переговорам. Вона чудово розуміла, що держава не може триматися виключно на вістрі меча. Натомість її син Святослав був абсолютним втіленням «жорсткої сили». Для нього реальна влада вимірювалася лише кількістю підкорених племен та успішних військових кампаній. Якщо Ольга будувала дороги, мости та надійні податкові пункти, то Святослав невпинно шукав військової слави на полі бою.
Приклади історичного аналізу:
- Ольга віддавала перевагу дипломатичним місіям, прагнучи міжнародного визнання Русі без застосування зброї.
- Святослав розглядав нескінченну військову експансію як єдиний гідний і правильний шлях для справжнього правителя.
Тандем, що сформував Русь
Незважаючи на разючі та очевидні відмінності у політичному світогляді, історично Ольга та Святослав утворили надзвичайно ефективний тандем. Поки син проводив довгі роки у далеких військових експедиціях, методично знищуючи геополітичних конкурентів, мати забезпечувала йому надійний і стабільний тил. Ольга впевнено керувала Києвом, регулярно збирала податки, підтримувала внутрішній порядок і навіть особисто керувала героїчною обороною столиці під час страшної облоги. Без міцного адміністративного фундаменту, який був закладений Ольгою, безперервні війни Святослава дуже швидко призвели б до повного економічного колапсу. Їхнє спільне правління — це класичний історичний приклад вдалого поєднання внутрішньої консолідації та зовнішньої експансії.
Як сучасні історики описують цей тандем:
- Симбіоз політики Ольги та Святослава дозволив Русі уникнути розпаду в період військових випробувань.
- Внутрішня стабільність, забезпечена княгинею, фінансувала глобальні амбіції її сина.
Геополітична ситуація в Європі X століття
Щоб зрозуміти масштаб діяльності цих правителів, ми маємо поглянути на карту тогочасної Європи. Десяте століття — це епоха глибоких трансформацій. Західна Європа поступово виходила з «темних віків», формуючи нові феодальні королівства. На півдні домінувала могутня Візантійська імперія — культурний і політичний гегемон тогочасного світу. На сході розташовувався небезпечний і впливовий Хозарський каганат. Київська Русь опинилася в самому центрі цього геополітичного трикутника. Вона змушена була швидко адаптуватися до нових викликів, щоб не стати жертвою агресивних сусідів. Саме в цих надскладних умовах Ольга та Святослав формували політичне обличчя нової європейської наддержави.
Контекстуальні приклади:
- Русь десятого століття виступала своєрідним мостом між скандинавською північчю та візантійським півднем.
- Успішна зовнішня політика вимагала від київських правителів ідеального розуміння міжнародної ситуації.
Існує популярний міф, який вперто зображує перших київських князів у вигляді типових бородатих вікінгів або навіть пізніших російських царів. Проте автентичні візантійські джерела свідчать зовсім про інше. Святослав носив повністю голену голову з одним довгим пасмом волосся (чубом або «оселедцем»), довгі густі вуса та масивну золоту сережку у вусі. Він виглядав як типовий запорозький козак за п'ятсот років до офіційної появи козацтва на історичній арені. Це беззаперечно свідчить про глибоку степову, місцеву традицію, яку перейняла еліта Русі, рішуче відкидаючи скандинавську моду.
Читання: I — Помста та народження держави
Право на помсту як політика
У 945 році непокірні деревляни жорстоко вбили князя Ігоря за його спробу повторно зібрати данину. За суворими мірками десятого століття, помста (revenge) за вбитого родича була не просто емоційним поривом вдови, а абсолютно непорушним юридичним обов'язком. Це був закон крові. Якби Ольга публічно не помстилася за свого чоловіка, її влада як регентки при малолітньому сині Святославі була б негайно визнана нелегітимною. Більше того, професійна дружина (військо) просто відмовилася б їй підпорядковуватися. Тому легендарна літописна помста Ольги мала глибокий і дуже раціональний політичний підтекст. Це була показова демонстрація сили, життєво необхідна для утримання влади в суворому патріархальному суспільстві.
Приклади використання терміна у контексті:
- Кровна помста в епоху раннього Середньовіччя слугувала головним інструментом відновлення справедливості.
- Ольга використала право на помсту для консолідації влади та залякування сепаратистів.
Чотири етапи розправи
Літописець надзвичайно детально, майже з епічним розмахом, описує етапи розправи Ольги над деревлянською елітою. Перших послів, які наївно прибули сватати її за свого князя Мала, вона наказала скинути у глибоку яму і закопати живцем прямо у човні. Другу делегацію знатних мужів було безжалісно спалено в лазні під час підготовки до зустрічі. Третій етап відбувся під час тризни (поминального бенкету) біля могили Ігоря, де київська дружина перебила п'яних деревлян. Четвертий, фінальний етап — знамените спалення столиці деревлян, міста Іскоростеня, за допомогою птахів із запаленим віхтем. Сучасні історики вважають історію з птахами гарною фольклорною легендою, проте вона ідеально символізує тотальне, абсолютне підкорення непокірного племені владі Києва.
Як описувати ці події:
- Розправа над послами була не просто вбивством, а ритуальним актом ствердження княжої вищості.
- Легенда про спалення Іскоростеня глибоко вкорінилася в українській культурній пам'яті як символ невідворотності покарання.
Тризна — це давній язичницький поховальний обряд, який включав не лише оплакування померлого, але й військові ігри та масштабний бенкет. Ольга геніально використала цей сакральний ритуал як смертельну пастку. Вона запросила деревлян вшанувати пам'ять убитого ними ж Ігоря. Коли вороги сп'яніли від міцного меду, вони втратили пильність і були знищені київською дружиною. Це демонструє її здатність маніпулювати традиціями ворога на власну користь.
Від стихійного грабежу до системи
Смерть князя Ігоря болюче оголила найбільш критичну проблему ранньої Київської Русі: повну відсутність чіткої та справедливої системи оподаткування. До початку правління Ольги київські князі практикували так зване полюддя. Це був щорічний круговий об'їзд підвладних племен у зимовий період, під час якого данина стягувалася в абсолютно довільних розмірах. Фактично, полюддя мало чим відрізнялося від звичайного збройного грабежу. Ольга швидко зрозуміла, що така архаїчна практика є економічно нестабільною і політично небезпечною для самої центральної влади. Її глобальна реформа (reform) полягала у створенні прозорих і зрозумілих правил гри між Києвом та периферією. Вона стала першою правителькою, яка впровадила принципи державного нормування економічних відносин.
Приклади пояснення реформи:
- Ольга остаточно скасувала хаотичне полюддя, замінивши його чітко регламентованою системою державних зборів.
- Цей революційний перехід від стихійного грабежу до фіксованого податку став найважливішим кроком до цивілізованої держави.
Інфраструктура реформ: Уроки та погости
Фундаментом масштабної реформи Ольги стали два абсолютно нові юридичні поняття: урок (urok — fixed tribute) та погост (pogost — tax station). Урок — це чітко зафіксований розмір данини, який конкретне плем'я мало обов'язково сплатити за один рік. Київський князь більше не мав права вимагати більше, ніж було офіційно встановлено. Погост — це спеціальний укріплений пункт, новий адміністративний центр, куди місцеве населення тепер самостійно привозило зібрану данину. Це означало колосальну зміну: князю більше не потрібно було щороку ризикувати життям, їздити по темних лісах з озброєним військом. Податкова система нарешті почала працювати автономно та безперебійно.
| Поняття | Значення у X столітті | Історична роль |
|---|---|---|
| Урок | Норма, чітко фіксований розмір податку. | Обмежив сваволю княжої влади, попередив нові бунти, стабілізував доходи. |
| Погост | Укріплений пункт збору данини, двір представника князя. | Став надійним осередком центральної влади на місцях, прототипом місцевих адміністрацій. |
Ловища та контроль над ресурсами
Крім уроків та погостів, літопис також згадує, що княгиня Ольга активно встановлювала «ловища». Ловища — це спеціально визначені, найкращі території для полювання на цінного хутрового звіра (куницю, соболя, бобра). У десятому столітті хутро виконувало функцію твердої міжнародної валюти; це була нафта тогочасного світу. Встановлюючи власні ловища по всій підвладній території, Ольга фактично здійснювала жорстку монополізацію найприбутковіших природних ресурсів. Вона брала під особистий контроль експортний потенціал Русі. Це дозволило їй акумулювати величезні багатства у державній скарбниці, не виснажуючи при цьому простих селян надмірними податками.
Приклади використання:
- Встановлення ловищ дозволило центральній владі монополізувати торгівлю дорогоцінним хутром на європейських ринках.
- Державний контроль над природними ресурсами став важливою складовою економічної реформи Ольги.
Читання: II — Дипломатія рівних
Шлях до Царгорода: Мирна місія
У 957 році (або, за оцінками деяких авторитетних істориків, ще у 946 році) княгиня Ольга здійснила абсолютно безпрецедентний зовнішньополітичний крок. Вона особисто очолила надзвичайно представницьке і велике посольство до Константинополя (який русичі називали Царгородом). Ця подорож кардинально відрізнялася від походів її попередників. Якщо князі Олег та Ігор приходили під міцні мури візантійської столиці зі зброєю в руках і грубо вимагали військового викупу, то Ольга прибула з підкреслено мирною дипломатичною місією. Її найголовнішою метою було остаточно домогтися міжнародного визнання Київської Русі як абсолютно рівноправної та цивілізованої держави, а не як периферійного союзу диких варварів. Вона особисто вела надзвичайно складні та тривалі переговори з впливовим імператором Костянтином VII Багрянородним.
Приклади опису дипломатії:
- Посольство Ольги продемонструвало готовність Києва вирішувати конфлікти за столом переговорів, а не на полі бою.
- Візит до Константинополя став символом входження Русі у велику європейську політику на правах суверенного гравця.
Візантійський двір славився своїм неймовірно складним і принизливим для іноземців протоколом. Іноземні посли мали годинами чекати на прийом, а потім падати ниць перед троном імператора. Ольга, усвідомлюючи свою гідність правительки великої держави, відмовилася виконувати найбільш принизливі елементи цього церемоніалу. Вона вела бесіду з імператором стоячи, як рівна з рівним, що викликало неабиякий подив і повагу серед візантійських придворних. Це була блискуча психологічна перемога.
Хрещення як дипломатичний маневр
Під час свого тривалого візиту до столиці імперії княгиня Ольга прийняла хрещення (baptism). Для неї це був не лише глибоко особистий духовний вибір, але й надзвичайно прагматичний, далекоглядний політичний акт. Ставши християнкою східного обряду, вона автоматично увійшла до елітного, закритого клубу європейських легітимних монархів. Вона отримала християнське ім'я Олена — на честь матері Костянтина Великого, засновника імперії. Цей крок позбавив візантійців можливості ставитися до неї зверхньо, як до неосвіченої язичниці. Хрещення стало потужним дипломатичним щитом, який захистив незалежність Русі в умовах посилення візантійського впливу.
Як аналізувати цю подію:
- Прийнявши християнство, мудра княгиня значно зміцнила свої політичні позиції на міжнародній дипломатичній арені.
- Обряд хрещення відкрив молодій державі Русі широкий шлях до інтенсивного культурного та економічного діалогу з Європою.
Легенда про пропозицію імператора
Давній літопис зберіг для нас надзвичайно красиву і символічну легенду. Згідно з текстом, візантійський імператор, вражений розумом та красою Ольги, нібито відкрито запропонував їй вийти за нього заміж і стати імператрицею. Проте княгиня не розгубилася. Вона скромно попросила його спершу стати її хрещеним батьком. Після успішного завершення священного обряду вона категорично відмовила йому у шлюбі. Її аргумент був залізним: за суворими християнськими канонами хрещений батько за жодних обставин не може одружитися з власною похресницею. Імператор, зрозумівши, що його переграли, лише шанобливо визнав її виняткову мудрість. Ця яскрава легенда майстерно підкреслює політичну незалежність української правительки та її здатність легко обходити розставлені імперські пастки.
Приклади використання легенди:
- Ця історія є класичним прикладом того, як літописець намагається підкреслити інтелектуальну перевагу київської правительки над візантійським владикою.
- Відмова від шлюбу символізує категоричну відмову Русі від політичного підпорядкування Константинополю.
Внутрішній опір християнізації
Незважаючи на свій сміливий особистий вибір та розуміння європейських тенденцій, Ольга так і не наважилася зробити християнство офіційною державною релігією для всієї Русі. Головною і дуже небезпечною перешкодою стала військова еліта — сувора київська дружина. Ці професійні воїни залишалися переконаними, консервативними язичниками, які вірили в Перуна і вважали християнство релігією слабких. Навіть її рідний син Святослав категорично відмовився хреститися. Його аргументація була простою і зрозумілою: «моя дружина буде з мене відкрито сміятися». У цій ситуації Ольга проявила максимальну політичну гнучкість. Вона спокійно зберегла власну віру, щедро фінансувала будівництво перших християнських храмів у Києві, але не провокувала криваву громадянську війну через примусову християнізацію селян. Це яскраво свідчить про її вміння знаходити складні суспільні компроміси.
Фрази для опису конфлікту:
- Княгиня мусила постійно балансувати між власними прогресивними переконаннями та консервативними поглядами військової еліти.
- Відмова Святослава від хрещення демонструє величезний політичний вплив язичницької дружини на державні справи.
Читання: III — Святослав і ціна війни
Лицарський кодекс честі: «Іду на ви!»
Коли княжич Святослав нарешті досяг повноліття у 964 році, він негайно перейняв одноосібне управління військом. Всі нудні внутрішні справи, суди та податки він свідомо залишив своїй досвідченій матері. Святослав був абсолютним, еталонним втіленням образу суворого степового воїна (warrior). Давні літописи із захопленням підкреслюють його неймовірний аскетизм: він ніколи не возив із собою громіздких наметів чи мідних казанів, завжди спав просто на землі, підклавши під голову кінське сідло, і харчувався лише м'ясом, нашвидку засмаженим на вугіллі. Його знамените, історичне гасло «Хочу на ви іти!» (Іду на вас) було не просто формальним попередженням ворогу про напад. Це був яскравий прояв своєрідного лицарського кодексу честі. Святослав відверто зневажав підступні хитрощі, нічні напади та удари у спину, віддаючи беззаперечну перевагу чесному, відкритому протистоянню віч-на-віч.
Уявна реконструкція військової наради (приклад діалогу):
— Мій княже, ворожий табір спить. Вони зовсім не очікують нашого нападу. Ми можемо вдарити зараз і легко вирізати їх у темряві.
— Ні в якому разі. Негайно відправте до них гінців. Скажіть їм: «Іду на ви!». Ми переможемо їх у відкритому бою під сонцем, інакше наша перемога не матиме жодної слави.
Падіння могутньої Хозарії
Однією з наймасштабніших, найуспішніших і найважливіших кампаній Святослава став його великий похід проти Хозарського каганату (khaganate) у 965 році. Хозарія на той час була надзвичайно потужною транзитною торговельною імперією. Вона жорстко контролювала всі стратегічні шляхи по Волзі та Дону, постійно стягуючи високе мито з руських і східних купців. Святослав завдав цьому степовому гіганту нищівного, смертельного удару. Він вщент розгромив головне хозарське військо, стрімко захопив ключову кам'яну фортецю Саркел (яку він одразу перейменував на український лад — Біла Вежа) та повністю зруйнував квітучу столицю Ітіль. Цей блискавичний стратегічний удар назавжди змінив розстановку геополітичних сил у Східній Європі. Святослав назавжди усунув головного економічного та політичного конкурента Києва у цьому регіоні.
Приклади аналізу кампанії:
- Знищення Ітіля продемонструвало вражаючу здатність київського війська проводити складні операції на великих відстанях.
- Перемога над каганатом дозволила Русі взяти під повний контроль стратегічно важливий Волзький торговий шлях.
У російській імперській літературній традиції (зокрема, у відомих віршах Олександра Пушкіна) дуже часто фігурують «нерозумні хозари». Їх зображують як примітивних, брудних кочівників. Це абсолютний, антинауковий міф. Хозарія була високорозвиненою регіональною наддержавою з потужною монетарною економікою, складною державною структурою та розгалуженою міською інфраструктурою. Її повне знищення армією Святослава — це не перемога над дикунами, а акт ствердження суб'єктності Києва як нової, амбітної імперії. Русь виявилася здатною перемогти іншу, значно старішу імперію у жорстокій боротьбі за абсолютне домінування в регіоні.
Геополітична пастка та ціна амбіцій
Незважаючи на блискучий воєнний тріумф, нищівне знищення Хозарії мало дуже складні, двоякі наслідки для самої Русі. З одного боку, Київ нарешті отримав омріяний контроль над надважливими торговими маршрутами, що вели аж до Каспійського моря. З іншого боку, Хозарський каганат століттями виконував роль дуже потужного захисного буфера. Він ефективно стримував хвилі нових, набагато дикіших кочівників, що сунули зі сходу. Після раптового падіння Хозарії у незахищені південноукраїнські степи безперешкодно хлинули величезні орди агресивних печенігів (Pechenegs). Вже у 968 році, саме тоді, коли Святослав безпечно перебував у своєму далекому поході на Балканах, печеніги взяли в жорстку, виснажливу облогу сам Київ. Літній Ользі довелося докласти справді надлюдських зусиль та мобілізувати всі резерви, щоб дивом врятувати столицю від спалення. Це була страшна ціна глобальних геополітичних амбіцій правителя, який залишив власні кордони без надійного захисту.
Як обговорювати наслідки:
- Знищення буферної держави часто призводить до появи нових, набагато небезпечніших ворогів на власних кордонах.
- Облога Києва печенігами стала прямим і дуже болючим наслідком недалекоглядної геополітичної стратегії Святослава.
Останній бій та чаша з черепа
Святослав постійно мріяв перенести адміністративний центр своєї величезної держави далеко на південь, на річку Дунай, у квітуче місто Переяславець. Він вважав це місце ідеальним перехрестям світових торгових шляхів. Ці глобальні походи (campaigns) неминуче призвели до довгої, надзвичайно виснажливої війни з могутньою Візантійською імперією. Після дуже важкої, багатижневої оборони фортеці Доростол (971 рік), де його знесилене військо потрапило у глуху облогу, Святослав звернувся до своєї дружини з історичними словами: «Не осоромимо землі Руської, а ляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають». Зрозумівши неможливість перемоги, він уклав почесний, але компромісний мир з візантійцями. Однак на зворотному, виснажливому шляху до Києва навесні 972 року він потрапив у підступну засідку печенігів біля дніпровських порогів. У нерівному, жорстокому бою великий князь загинув. За моторошною степовою легендою, печенізький хан Куря наказав зробити із черепа Святослава ритуальну чашу. Її закули в чисте золото, і хан пив з неї на урочистих бенкетах, щиро сподіваючись таким магічним чином перейняти неймовірну силу і відвагу великого українського воїна.
Приклади рефлексії:
- Загибель Святослава стала трагічним, але логічним фіналом його безперервного життя у сідлі.
- Чаша із черепа полководеця символізує найвищий ступінь поваги з боку степових ворогів до його військової доблесті.
Первинні джерела
Свідчення літописця про адміністрацію
Найважливішим, фундаментальним вітчизняним першоджерелом, яке розповідає про цей ключовий період, є знаменита «Повість минулих літ». Літописець дуже чітко, з використанням професійної лексики, фіксує суть масштабних реформ Ольги. Він свідомо вживає специфічну юридичну термінологію того суворого часу. Оригінальний текст прямо повідомляє: «І пішла Ольга по Деревлянській землі із сином своїм і з дружиною, встановлюючи устави й уроки; й є становища її й ловища...». Цей на перший погляд короткий і сухий запис є насправді безцінним документальним підтвердженням епохального переходу всього суспільства від хаосу військової демократії до організованої ранньофеодальної держави. Літопис також з гордістю згадує, що матеріальні сліди її бурхливої діяльності (її знамениті «погости» та укріплення) надійно зберігалися і функціонували ще ціле століття потому.
Як глибоко аналізувати це джерело:
- Літописець цілеспрямовано використовує слово «устави», що беззаперечно свідчить про створення перших на Русі писаних або чітко регламентованих неписаних законів економічного характеру.
- Пряма вказівка на наявність постійних князівських «ловищ» (спеціальних місць для полювання) вказує на успішну монополізацію владою найприбутковіших природних ресурсів.
Візантійський погляд на могутнього ворога
До наших днів дійшов абсолютно унікальний, безцінний історичний документ. Це детальний опис зовнішності самого князя Святослава, який був зроблений його сучасником і прямим ворогом — освіченим візантійським істориком Левом Дияконом. Він на власні очі бачив руського князя під час напружених мирних переговорів з могутнім імператором Іоанном Цимісхієм на березі річки Дунай. Освічений візантієць був по-справжньому вражений і шокований неймовірним візуальним контрастом. З одного боку сидів імператор у розкішному, всипаному коштовностями вбранні на золотому коні. З іншого боку знаходився підкреслено аскетичний Святослав, який приплив на звичайному дерев'яному човні, важко працюючи веслом абсолютно нарівні зі своїми простими воїнами.
«Середнього зросту, не надто високий і не дуже низький, з кошлатими бровами і світло-синіми очима, ніс кирпатий, безбородий, з густим, надмірно довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду... В одному вусі в нього висіла золота сережка, прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одяг на ньому був білий і відрізнявся від одягу інших лише неймовірною чистотою».
Цей унікальний і детальний опис є критично важливим аргументом для сучасного розуміння візуальної та ментальної ідентичності військової еліти Русі. Біла лляна сорочка, велика золота сережка, довгі козацькі вуса та характерний чуб на голеній голові — це не скандинавська мода. Це абсолютно прямий, неспростовний доказ глибокого вкорінення місцевої, української степової естетики ще в далекому десятому столітті.
Археологічні підтвердження епохи
Письмові джерела завжди потребують матеріального підтвердження. Сучасні археологічні розкопки блискуче доводять правдивість літописних даних про розмах діяльності Ольги та Святослава. Великі дружинні поховання того часу (наприклад, знаменитий некрополь у Шестовиці поблизу Чернігова) яскраво демонструють неймовірне багатство військової еліти та її надзвичайно широкі, розгалужені міжнародні зв'язки. В могилах воїнів знайдено зброю найвищої якості: мечі франкського виробництва, візантійські тканини та східні прикраси. Скарби арабських дирхемів (срібних монет), масово заховані в українській землі саме у десятому столітті, беззаперечно свідчать про дуже інтенсивну і прибуткову міжнародну торгівлю.
Приклади використання археології в аргументації:
- Знайдені під Черніговом артефакти доводять, що військова еліта Русі мала прямий доступ до найкращої зброї з усієї Європи.
- Величезна кількість арабського срібла підтверджує, що економіка Русі була глибоко інтегрована у світові торгові процеси.
Деколонізаційний погляд: I — Ідентичність та гендер
Святослав: Вікінг чи Козак?
Протягом дуже тривалого часу російська імперська історіографія цілеспрямовано намагалася цинічно «привласнити» величний образ Святослава. Вони постійно зображували його як типового давньоруського (а в їхньому спотвореному розумінні — виключно російського) князя, малюючи йому густу бороду та візантійські шати. Інша, західна крайність — це намагання зображати його виключно як скандинавського конунга на ім'я Свендослейф, постійно підкреслюючи виключно варязьке походження правлячої династії. Однак чесний, неупереджений погляд на історичні факти свідчить про зовсім інше. Візуально та ментально князь Святослав мав найтісніший, нерозривний зв'язок саме з пізнішим українським козацтвом. Його відкрита зневага до розкоші, фанатична любов до зброї, підкреслено демократичні відносини з військовою дружиною та характерний степовий чуб чітко вказують на важливий факт. Еліта Русі вже у своєму другому поколінні повністю відкинула скандинавські звички і глибоко перейняла автохтонну, місцеву степову традицію Північного Причорномор'я.
Порівняльна таблиця ідентичностей:
| Ознака | Скандинавська традиція (Вікінги) | Степова / Козацька традиція | Свідомий вибір Святослава |
|---|---|---|---|
| Зачіска та обличчя | Дуже довге волосся, обов'язкова густа борода. | Повністю голена голова, чуб-оселедець, довгі вуса. | Голена голова, пасмо волосся (оселедець), дуже довгі вуса. |
| Одяг та естетика | Багатошаровий, важкий, яскраво кольоровий одяг. | Легкий, максимально практичний, переважно білі сорочки. | Звичайна біла сорочка, яка відрізнялася від інших лише чистотою. |
| Тактика бою | Стрімкі морські набіги, важка піхота (відома стіна щитів). | Неймовірна маневреність, використання легкої кінноти. | Синтез піхоти та блискавичних кінних рейдів у степу. |
Переосмислення «хитрощів» як мудрості
У стародавніх літописах свідомі та продумані дії княгині Ольги дуже часто характеризуються принизливим словом «хитрощі». Найвідоміші приклади: напівказкова історія з голубами та горобцями при спаленні Іскоростеня, або її блискучий політичний обман візантійського імператора під час обряду хрещення. Суворе патріархальне суспільство завжди використовує слово «хитрість» для того, щоб знецінити або применшити гострий жіночий розум. Однак, якщо ми відкинемо ці наївні фольклорні оболонки і поглянемо на суть, ці історичні епізоди демонструють глибоку політичну мудрість та стратегічне державне мислення. Її так звана «хитрість» у Константинополі — це насправді блискуча, багатокрокова дипломатична комбінація. Вона дозволила Русі елегантно уникнути ганебної політичної залежності від могутньої імперії, зберігши при цьому почесний статус християнської держави в очах самих візантійців.
Як правильно розставляти акценти:
- Те, що патріархальні літописці називали жіночими хитрощами, було проявом вищого дипломатичного пілотажу.
- Ольга майстерно переграла досвідчених візантійських політиків на їхньому ж власному інформаційному полі.
Жінка на київському престолі: Феномен свободи
Історичний феномен княгині Ольги полягає не лише в її видатних особистих якостях. Він яскраво свідчить про загальний, надзвичайно високий статус жінки в суспільстві Київської Русі. На відміну від переважної більшості тогочасних європейських держав, де жінки були жорстко і повністю усунуті від будь-якої реальної влади та управління майном, руські жінки з еліти мали значно ширші соціальні права. Ольга ніколи не була просто слабкою, формальною регенткою при сині. Вона повноцінно і жорстко керувала величезною державою: вона особисто судила злочинців, збирала податки по регіонах, призначала чиновників та укладала надважливі міжнародні договори. Її беззаперечний авторитет покірно визнавали як суворі, загартовані в боях воїни-язичники, так і пихаті іноземні монархи найвищого рангу.
Порівнюючи давню культуру Київської Русі з набагато пізнішою сусідньою московською державою, неможливо не помітити абсолютно разючий, глибинний контраст у ставленні до жінок. В українській Русі жінки (особливо з елітарних верств) завжди брали дуже активну участь у бурхливому соціальному та політичному житті. Вони одноосібно володіли значним майном, виступали впливовими меценатами і будували церкви. Натомість у Московському царстві XVI-XVII століть жорстко утвердилася репресивна традиція «терему». Це була практика абсолютної, принизливої ізоляції жінок знатного походження від будь-якого суспільного життя. Ця деспотична практика була прямим наслідком впливу ординських та деградованих візантійських традицій. Українська культура, навпаки, зберегла цю первісну європейську свободу, найяскравішою спадкоємницею якої і була велика княгиня Ольга.
Деколонізаційний погляд: II — Геополітика Русі
Інституційна держава проти союзу племен
Сучасні, неупереджені історики розглядають знамениті реформи Ольги не просто як якусь нудну, локальну зміну правил збору податків. Це була по-справжньому глибинна, тектонічна структурна трансформація всього суспільства. Створивши густу мережу погостів по всій країні, вона назавжди перетворила пухкий військово-політичний союз племен на справжню інституційну державу. Раніше єдність територій трималася виключно на панічному страху перед мечами княжої дружини. Тепер погост став не лише місцем збору фінансів. Він виконував функції місцевого суду, логістичної поштової станції та постійного представництва центральної влади. Це був той самий перший, критично важливий крок до формування повноцінної територіальної адміністрації. А саме наявність адміністрації є ключовою, визначальною ознакою цивілізованої держави в бурхливу епоху раннього Середньовіччя.
Приклади інституційного аналізу:
- Без розгалуженої системи погостів Русь неминуче розпалася б на окремі ворогуючі князівства вже у десятому столітті.
- Реформи Ольги створили той міцний державний каркас, на який пізніше зіпреться її видатний онук Володимир Великий.
Аскетизм полководеця як інструмент влади
Святослав свідомо обрав абсолютно інший, радикальний шлях управління масами. Його популярний портрет як суворого лицаря степу формувався ним дуже ретельно і свідомо. Публічна зневага до будь-якого комфорту була для нього не просто звичкою, а надзвичайно потужним політичним інструментом. Демонстративно розділяючи абсолютно всі важкі тяготи брудного похідного життя зі своїми простими воїнами, він миттєво завойовував їхню палячу, абсолютну відданість. Його величезний авторитет ніколи не тримався на сухих писаних законах чи накопиченому багатстві у скринях. Він тримався виключно на його шаленій особистій харизмі та безперервних військових успіхах. У тогочасному суспільстві, де могутня, озброєна до зубів дружина (професійні воїни) була єдиною реальною політичною силою, така ризикована стратегія забезпечувала йому беззаперечне, диктаторське лідерство.
Як формулювати думку про лідерство Святослава:
- Відмова від розкоші дозволила князю повністю нівелювати соціальну дистанцію між правителем та його армією.
- Святослав керував державою не з комфортного тронного залу, а безпосередньо з військового сідла.
Битва наддержав: Знищення Хозарії
Історичне зіткнення молодої Русі з Хозарським каганатом було абсолютно неминучим, закономірним етапом розвитку обох країн. Це була класична, повномасштабна війна двох могутніх регіональних наддержав за монопольний контроль над ключовими транзитними маршрутами — насамперед, багатим Волзьким торговим шляхом. Знищивши багаті міста Ітіль і Саркел, Святослав назавжди ліквідував тривалу економічну гегемонію хозарів. Однак, з тверезої геополітичної точки зору, цей гучний воєнний успіх мав фатальні, катастрофічні наслідки. Хозарія, незважаючи на всю свою жорстку конкуренцію з Києвом, була дуже стабільною, організованою державою. Вона століттями надійно стримувала рух диких, агресивних кочівників з глибин Азії. Її повне знищення миттєво створило гігантський геополітичний вакуум у степу, який дуже швидко заповнили небезпечні вороги.
Приклади оцінки наслідків:
- Перемога над каганатом принесла Русі величезну здобич, але позбавила її надійного східного щита.
- Знищуючи свого головного конкурента, Святослав несвідомо відкрив двері для ще більшої загрози зі сходу.
Дунайська мрія та Візантійська загроза
Найамбітнішим і водночас найбільш авантюрним проектом за все життя Святослава стали його криваві походи (campaigns) на далекі Балкани. Стрімко захопивши значну частину Болгарії, він всерйоз вирішив назавжди перенести свою столицю з Києва до міста Переяславець на річці Дунай. Його економічна аргументація, детально наведена в літописі, вражає своїм справді глобальним мисленням: «Там є середина землі моєї, туди стікаються всі блага: з Греції — золото, тканини, вина, овочі; із Чехії й Угорщини — срібло та коні; з Русі — хутро, віск, мед та раби». Однак могутня Візантійська імперія за жодних обставин не могла дозволити існування такої агресивної і потужної руської держави безпосередньо на своїх північних кордонах. Це логічно призвело до важкої, напруженої війни на виснаження. У цій війні Святослав, попри свій фантастичний і безпрецедентний героїчний опір у Доростолі, зрештою змушений був відступити під тиском переважаючих сил імперії.
Аналітичні висновки щодо кампанії:
- Балканський проект Святослава продемонстрував найвищу точку геополітичних амбіцій ранньої Київської Русі.
- Візантія майстерно використала дипломатію та військову силу, щоб витіснити руську загрозу зі своєї сфери впливу.
Деколонізаційний погляд: III — Спадщина двох шляхів
Уроки для нащадків: Ціна відкритих кордонів
Раптова і страшна загибель великого Святослава від рук підступних печенігів на дніпровських порогах стала дуже трагічним фіналом цієї епохи безперервної військової експансії. Його сумна доля наочно і жорстоко продемонструвала критичну вразливість будь-якої держави, яка активно веде масштабні бойові дії на далеких зовнішніх фронтах, абсолютно не забезпечивши при цьому надійну безпеку власної центральної території. Абсолютно відкриті, незахищені південні степові кордони та повна відсутність серйозного військового прикриття зробили можливим цей фатальний напад печенігів. Це стало дуже суворим, кривавим уроком для всіх наступних правителів Київської Русі: ціна глобальних геополітичних амбіцій без надійного, укріпленого тилу є завжди надто високою і часто вимірюється життям самого правителя.
Як формулювати аналітичні висновки:
- Трагічна загибель князя підкреслила величезну небезпеку надмірно розтягнутих комунікаційних ліній під час тривалих військових кампаній.
- Святослав програв не у чесному відкритому бою, а став наївною жертвою надзвичайно складної візантійсько-печенізької геополітичної комбінації.
Меч і перо: Два вектори розвитку Русі
Епоха спільного правління Ольги та Святослава дуже яскраво уособлює два абсолютно фундаментальні, конкуруючі вектори розвитку тогочасної України-Русі. Княгиня Ольга чітко символізувала прогресивний європейський шлях. Її пріоритетами були методична розбудова державних інституцій, складні дипломатичні переговори, свідома орієнтація на цивілізований християнський світ та поступова інтеграція держави в міжнародну систему правових відносин. Натомість князь Святослав яскраво представляв суворий степовий шлях. Він робив абсолютну ставку виключно на грубу мілітарну силу, стрімку територіальну експансію, життя в умовах безперервних війн. Він відверто ігнорував складні, багатошарові дипломатичні інтриги, завжди роблячи вибір на користь прямої, збройної дії. Обидва ці глобальні шляхи мали свої очевидні історичні переваги та дуже суттєві недоліки. Протягом десятиліть молода держава постійно і дуже напружено балансувала між цими двома політичними крайнощами.
Приклади використання цієї концепції:
- Символічний конфлікт між «мечем» Святослава та «пером» Ольги визначив динаміку розвитку Русі на ціле століття.
- Синтез цих двох кардинально різних підходів був життєво необхідний для виживання країни в оточенні могутніх ворогів.
Фундамент для майбутньої імперії Володимира
Історична спадщина цього незвичайного тандему матері та сина стала справжньою, надійною основою для майбутнього золотого віку Київської Русі. Чітка адміністративна та прозора фіскальна система, блискуче створена Ольгою, забезпечила дуже стабільне, прогнозоване економічне підґрунтя для всієї держави. Саме завдяки цьому міцному фінансовому фундаменту її видатний онук, князь Володимир Великий, пізніше зміг успішно провести свої масштабні державні реформи та спокійно охрестити Русь, не боячись економічного колапсу. З іншого боку, фантастичні військові тріумфи Святослава надійно інтегрували величезні, багаті території в орбіту Києва. Він створив неймовірно стійкий міжнародний міф про абсолютну непереможність київської зброї. Його суворий лицарський образ назавжди став символом безкомпромісної, жорсткої боротьби за власні національні інтереси. Цей образ потужно резонує в українській культурі й донині. Головний історичний урок цієї епохи для сучасної України залишається вкрай актуальним: успішна, незалежна держава критично потребує як сильної, сучасної армії для захисту своїх кордонів (шлях Святослава), так і максимально ефективних державних інституцій та дуже мудрої дипломатії (шлях Ольги).
Фрази для підбиття підсумків:
- Без адміністративного генія Ольги Русь ніколи б не змогла профінансувати військові амбіції Святослава.
- Їхнє спільне правління стало тією необхідною лабораторією державного будівництва, яка підготувала країну до епохи Володимира Великого.
Потрібно більше практики?: I — Економіка та побут
Транзитні торгові артерії держави
Економіка ранньої Київської Русі у десятому столітті тотально і повністю базувалася на контролі над надприбутковою транзитною торгівлею. Найголовнішою, життєво важливою економічною артерією країни був знаменитий шлях «із варяг у греки». Ця складна система річок та волоків з'єднувала холодне Балтійське море з теплим Чорним морем. Данина (tribute), яку регулярно збирали київські князі під час полюддя чи через систему погостів (цінне хутро куниці та соболя, віск, мед), не просто безцільно накопичувалася у темних скринях княжої скарбниці. Ця данина швидко стала найголовнішим і найприбутковішим експортним товаром Русі. Щовесни великі каравани київських човнів вирушали у довгу і небезпечну подорож вниз по річці Дніпро до самого Константинополя. Там руські купці вигідно обмінювали ці сировинні товари на предмети розкоші: тонкі візантійські тканини (паволоки), дороге вино, якісну зброю та вишукані ювелірні вироби. Ця надзвичайно інтенсивна і масштабна міжнародна торгівля потужно стимулювала швидкий розвиток місцевих ремесел та стрімке зростання нових міст уздовж усіх річкових шляхів.
Приклади використання економічної лексики:
- Контроль над річковими торговими артеріями був головним джерелом колосального багатства київських князів.
- Експорт хутра забезпечував Русі постійний приплив твердої європейської валюти — срібних монет.
Релігійний дуалізм суспільства
Суспільство часів правління Ольги та Святослава перебувало у стані дуже глибокого, але мирного релігійного дуалізму. Нове, прогресивне християнство вже пустило досить міцне коріння в самому Києві (про що яскраво свідчить гучне хрещення самої Ольги та наявність перших християнських церков у столиці). Але абсолютна більшість простого населення, і що найважливіше — елітна військова дружина, міцно залишалися вірними своїм старим язичницьким богам, насамперед громовержцю Перуну та опікуну худоби Велесу. Це співіснування двох кардинально різних світоглядів було дивовижно мирним і толерантним. Мудра княгиня Ольга ніколи не переслідувала переконаних язичників. А суворий воїн Святослав, хоча й категорично відмовлявся хреститися сам, ніколи не руйнував новозбудовані християнські храми і не забороняв своїм людям молитися Христу. Такий унікальний релігійний плюралізм був дуже характерною і важливою ознакою цієї складної перехідної епохи.
Як обговорювати релігійну ситуацію:
- Релігійна толерантність перших київських правителів дозволила уникнути руйнівних релігійних війн всередині країни.
- Дуалізм вірувань відображав перехідний етап у ментальності суспільства ранньої Русі.
Соціальна структура та права станів
Основою всього давньоруського суспільства були чисельні вільні селяни. Їх називали смердами. Вони важко обробляли землю, вирощували хліб і регулярно платили князю данину. Значно вище над ними на соціальній драбині стояла привілейована військова еліта — професійні дружинники. Ці люди жили виключно за рахунок багатої військової здобичі та значної частини зібраних державних податків. Окремо у великих містах швидко формувався новий, дуже впливовий і потужний клас багатих ремісників та міжнародних купців. Надзвичайно цікаво, що жінки у цьому ранньому суспільстві, особливо жінки з вищих станів, мали напрочуд значні та широкі юридичні права. Вони могли цілком законно володіти значною приватною власністю, без проблем успадковувати майно покійного чоловіка й, як блискуче показав безпрецедентний приклад княгині Ольги, навіть сміливо брати у свої руки пряме управління цілою великою державою. Ця вражаюча економічна та політична самостійність руських жінок дуже разюче, принципово відрізнялася від абсолютно безправного, пригніченого становища жінок у багатьох сусідніх європейських та азійських країнах того суворого часу.
Фрази для обговорення соціуму:
- Заможні київські купці відігравали ключову роль у формуванні міцних міжнародних зв'язків молодої держави.
- Військова дружина була не просто грубою збройною силою, а й найголовнішим і найвпливовішим політичним радником князя.
Потрібно більше практики?: II — Спадщина та пам'ять
Гнучка військова машина Русі
Армія князя Святослава була надзвичайно грізною, маневреною і дуже ефективною військовою силою. Її головна перевага полягала у тому, що вона дуже вдало поєднувала абсолютно різні, на перший погляд несумісні військові традиції. Фундаментальну основу руського війська завжди складала дуже добре навчена важка піхота. У вирішальних битвах вона билася у надзвичайно щільному строю, який називався «стіною щитів». Ці кремезні воїни були важко озброєні довгими сталевими мечами, важкими списами та потужними бойовими сокирами. Однак, Святослав був не лише відважним рубакою, а й геніальним тактиком. Для успішного ведення війн у безкрайньому степу та здійснення блискавичних швидких маневрів, він почав дуже активно та масово інтегрувати у своє військо легку кінноту. Для цього він часто і за великі гроші наймав цілі загони союзних степових кочівників (наприклад, угорців або навіть частини тих самих вічно ворожих печенігів). Ця фантастична гнучкість військової тактики дозволяла талановитому полководцю однаково успішно перемагати як дуже важкоозброєну, повільну візантійську піхоту в горах, так і надзвичайно мобільних, невловимих вершників Хозарського каганату у степах.
Приклади опису тактики:
- Синтез піхотного строю та легкої кавалерії зробив армію Святослава абсолютно непереможною на відкритій місцевості.
- Князь майстерно адаптував європейські та азійські військові тактики до власних стратегічних потреб.
Вивчаючи військову справу Русі, ми часто уявляємо неорганізований натовп людей із сокирами. Це глибоко помилковий стереотип, нав'язаний кінематографом. Армія десятого століття мала чітку структуру командування, складну логістику (постачання провіанту човнами) та використовувала передові на той час тактичні побудови. Візантійські полководці, найосвіченіші у тогочасному світі, вважали військо Святослава надзвичайно небезпечним і професійним супротивником, з яким варто рахуватися.
Від дикої експансії до будівництва кордонів
Раптова і трагічна смерть Святослава біля порогів Дніпра символізувала не лише кінець життя одного полководця. Вона символізувала остаточне завершення цілої великої історичної епохи. Це був кінець періоду так званої «дикої» експансії, коли молода держава хаотично і стрімко розширювалася в абсолютно усіх можливих напрямках, не маючи жодного чіткого стратегічного плану закріплення та утримання завойованих територій. Наступні видатні правителі Києва, зокрема Володимир Великий та його син Ярослав Мудрий, кардинально змінили державну стратегію. Вони повністю відмовилися від далеких авантюрних походів і зосередили всі ресурси на внутрішній консолідації та захисті того, що вже мали. Вони розпочали масштабне будівництво потужних укріплених ліній (знамениті Змієві вали), ініціювали прийняття єдиної державної релігії для об'єднання різних племен та створили перше писане зведення законів. Але важливо розуміти: ця нова, мирна стратегія успішно спрацювала виключно тому, що раніше мудра Ольга вже створила міцний адміністративний каркас, а несамовитий Святослав своїми мечами надійно усунув найбільші зовнішні загрози зі сходу.
Як підводити підсумки епохи:
- Епоха Святослава вичерпала потенціал екстенсивного зростання Русі, змусивши його наступників перейти до інтенсивного розвитку.
- Змієві вали Володимира стали логічною відповіддю на геополітичні помилки його батька Святослава.
Культурна пам'ять та відлуння в мистецтві
Образи цих двох видатних правителів надзвичайно глибоко і назавжди вкорінилися в українській національній культурній пам'яті. Княгиня Ольга традиційно шанується не лише як перша визначна свята української православної церкви, але й як справжній еталон, абсолютний ідеал державної мудрості та жіночої сили. Їй присвячені численні величні пам'ятники, історичні романи та літописні панегірики. Натомість князь Святослав став вічним, незгасним символом абсолютної, безкомпромісної військової доблесті та чоловічої відваги. Його знамените гасло «Іду на ви!» донині активно використовується як потужний девіз українських військових підрозділів (зокрема, Сил спеціальних операцій України). Цей дивовижний парадокс яскраво свідчить про неймовірну багатогранність української історичної спадщини. У ній органічно і гармонійно поєднуються глибока повага до виваженої європейської дипломатії та щире, палке захоплення відчайдушним лицарським героїзмом.
Фрази для завершення теми:
- Пам'ять про Ольгу та Святослава продовжує активно формувати сучасну українську національну ідентичність.
- Їхні історичні постаті слугують потужними архетипами, до яких суспільство звертається у часи найважчих криз.
📋 Підсумок
Правління видатної княгині Ольги та її сина, непереможного князя Святослава — це надзвичайно складний період великих парадоксів і по-справжньому глобальних історичних звершень. Цей час назавжди і безповоротно визначив майбутнє державне обличчя Київської Русі. Мудра Ольга, категорично відмовившись від застарілої практики стихійного грабежу (полюддя), створила першу прозору податкову систему (уроки) та розгалужену адміністративну мережу (погости). Тим самим вона перетворила дикий союз племен на справжню, цивілізовану європейську державу з міцними інституціями. Вона також стала першим геніальним дипломатом Русі, який вів складні переговори з могутньою Візантією абсолютно на рівних, віртуозно використовуючи власне хрещення як інструмент міжнародного визнання. Її син Святослав, навпаки, був ідеальним, суворим лицарем степу, який розширював державні кордони виключно гострим мечем. Його блискуча, нищівна перемога над Хозарським каганатом назавжди ліквідувала головного економічного конкурента Києва в регіоні, але водночас трагічно відкрила дорогу новим небезпечним ворогам — печенігам. Разом ці два великі правителі, незважаючи на всі свої світоглядні розбіжності, залишили своїм нащадкам величезну, життєздатну державу. Ця країна тепер потребувала лише глибокої внутрішньої культурної консолідації, яку зовсім скоро успішно здійснить Володимир Великий.
Перевірте себе:
- Які були головні політичні причини та довгострокові наслідки жорстокої помсти Ольги непокірним деревлянам?
- У чому полягала революційна суть адміністративної реформи Ольги (детально поясніть значення термінів «урок» та «погост»)?
- Чому княгиня Ольга так і не наважилася зробити християнство офіційною державною релігією, попри свій особистий вибір та хрещення в Константинополі?
- Які двоякі (позитивні та негативні) геополітичні наслідки мало нищівне знищення Хозарського каганату армією Святослава?
- Уважно проаналізуйте опис зовнішності Святослава, залишений Левом Дияконом. Як цей опис повністю руйнує російські імперські стереотипи про зовнішність правителів Русі?
- Яким чином кардинально протилежні підходи Ольги (м'яка дипломатія) та Святослава (військова експансія) до управління державою доповнювали один одного у складній справі формування Київської Русі?
🎯 Вправи
Літопис про реформи княгині Ольги
— Повість минулих літ
Аналіз літописного джерела
- Які саме терміни вказують на інституціоналізацію збору податків?
- Чому літописець так детально перераховує місця, де Ольга встановила свої знаки?
- Як цей текст контрастує з попередньою практикою полюддя?
Порівняльний аналіз: Ольга та Святослав
- Княгиня Ольга
- Князь Святослав
- Основний інструмент політики (дипломатія чи війна)
- Ставлення до адміністративної системи
- Зовнішньополітичні пріоритети
- Ставлення до релігії
Перевірка фактів: Епоха Ольги та Святослава
Княгиня Ольга віддавала перевагу жорсткій військовій силі.
Князь Святослав знищив Хозарський каганат.
Система полюддя була чітко регламентованим податком.
Ольга запровадила фіксовані податки, які називалися уроки.
Святослав прагнув перенести свою столицю на береги Дунаю.
Візантійські джерела описують Святослава як типового скандинавського вікінга.
Помста Ольги над деревлянами була виключно емоційним кроком.
Ольга успішно хрестила всю територію Київської Русі.
Святослав загинув у битві з візантійцями біля стін міста Доростол.
Погости в епоху Ольги були укріпленими центрами влади.
Есе: Ольга чи Святослав?
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| княгиня | [knʲɑˈɦɪnʲɑ] | princess | ім | |
| помста | [ˈpɔmstɑ] | revenge | ім | |
| реформа | [rɛˈfɔrmɑ] | reform | ім | |
| хрещення | [ˈxrɛˈʃt͡ʃɛnʲːɑ] | baptism | ім | |
| погост | [pɔˈɦɔst] | tax station | ім | |
| урок | [uˈrɔk] | fixed tribute | ім | |
| данина | [dɑˈnɪnɑ] | tribute | ім | |
| каганат | [kɑɦɑˈnɑt] | khaganate | ім | |
| завоювання | [zɑʋɔjuˈʋɑnʲːɑ] | conquest | ім | |
| воїн | [ˈʋɔjin] | warrior | ім | |
| похід | [pɔˈxʲid] | campaign | ім | |
| печеніги | [pɛt͡ʃɛˈnʲiɦɪ] | Pechenegs | ім | |
| рівноапостольна | [rʲiu̯nɔɑˈpɔstɔlʲnɑ] | equal-to-apostles | adjective | |
| Доростол | [dɔrɔstɔl] | Dorostolon | ім | |
| Балкани | [bɑlˈkɑnɪ] | Balkans | ім | |
| чаша | [ˈt͡ʃɑʃɑ] | chalice | ім | |
| дипломатія | [dɪplɔˈmɑtʲijɑ] | diplomacy | ім | |
| дружина | [druˈʒɪnɑ] | retinue | ім | |
| полюддя | [pɔˈlʲudʲːɑ] | tribute collection | ім | |
| тризна | [ˈtrɪznɑ] | funeral feast | ім | |
| облога | [ɔˈblɔɦɑ] | siege | ім | |
| посол | [pɔˈsɔl] | ambassador | ім | |
| ідентичність | [idɛnˈtɪt͡ʃnʲisʲtʲ] | identity | ім | |
| експансія | [ɛˈkspɑnʲsʲijɑ] | expansion | ім | |
| спадщина | [ˈspɑdʃt͡ʃɪnɑ] | legacy | ім |