Пилип Орлик і перша Конституція
🎯 Чому це важливо?
5 квітня 1710 року, у вигнанні під стінами Бендерської фортеці, сталася подія, яка на століття випередила свій час. Українські козаки, на чолі з новообраним гетьманом Пилипом Орликом, уклали договір, який ми сьогодні називаємо першою демократичною Конституцією в історії людства. У добу розквіту абсолютизму, коли монархи Європи проголошували «Держава — це я», українці зафіксували на папері принципи розподілу влади, соціальної справедливості та верховенства права. Розуміння цього документа є ключем до нашої ідентичності: ми не «молодші брати» імперії, а носії глибокої європейської демократичної традиції, яка народилася в горнилі боротьби за свободу.
Вступ: Гетьман у вигнанні
Пилип Орлик — постать трагічна і велична водночас, символ незламності українського духу в найтемніші часи історії. Він був інтелектуалом, поліглотом, блискучим дипломатом і найвірнішим соратником Івана Мазепи, який розділив з ним гіркоту поразки, але не зрадив ідею. Народився він у 1672 році на Віленщині (сучасна Білорусь) у родині чесько-литовської католицької шляхти, яка мала глибоке коріння в історії Центральної Європи. Його батько загинув у битві з турками під Хотином, коли Пилипу був лише рік. Мати, православна шляхтянка, виховала сина у своїй вірі, що визначило його подальшу долю та зв'язок з Україною.
Освіту молодий шляхтич здобув у найкращому навчальному закладі Східної Європи — Києво-Могилянській академії. Там він проявив блискучі здібності до мов, риторики та філософії, ставши улюбленим учнем знаменитого професора Стефана Яворського. Саме в стінах академії сформувався його світогляд: поєднання європейського гуманізму з українським патріотизмом. Його кар'єра в Гетьманщині була стрімкою і заслуженою: від кафедрального писаря Київської митрополії до генерального писаря Війська Запорозького — фактично, канцлера та міністра закордонних справ в уряді Івана Мазепи. На цій посаді він став «правою рукою» старого гетьмана, посвяченим у найтаємніші плани визволення України з-під московського ярма.
Після катастрофи під Полтавою у 1709 році Орлик, разом із Мазепою, запорожцями на чолі з Костем Гордієнком та шведським королем Карлом XII, відступив на територію Османської імперії, до міста Бендери. Це був час відчаю, болю і повної невизначеності. Старий гетьман Мазепа, зламаний поразкою, помирав на чужині, армія була розбита і деморалізована, країна окупована жорстокими московськими військами Петра I, який нищив усе живе. Здавалося, справа української незалежності програна назавжди, а ім'я України зітреться з карти світу. Але саме в цей найтемніший момент, на краю прірви, проявилася незламна сила духу української еліти, яка відмовилася капітулювати.
Після смерті Мазепи, 5 квітня 1710 року, козацька рада, що зібралася в Бендерах, обрала новим гетьманом Пилипа Орлика. Це були вибори у вигнанні, без урочистих дзвонів Софії Київської, на чужій землі, але вони мали величезне легітимне та символічне значення. Орлик став лідером нації, яка відмовилася скоритися грубій силі. Він прийняв гетьманську булаву не як почесний привілей чи джерело збагачення, а як важкий хрест і обов'язок перед загиблими побратимами. Його життєвою місією стало продовження боротьби за визволення України всіма можливими дипломатичними та військовими методами. І першим, фундаментальним його кроком як державного мужа стало укладення унікального правового документа — «Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорозького».
Цей документ став справжнім політичним заповітом мазепинської епохи і програмою дій для майбутніх поколінь борців за волю. Орлик, як людина європейської культури, глибоко розумів, що для перемоги над могутньою і деспотичною Московською імперією потрібна не лише гостра шабля, а й велика Ідея. Ідея правової, справедливої держави, де влада служить народу, а не навпаки, де закон вищий за волю монарха. У цьому модулі ми детально проаналізуємо зміст цієї епохальної Конституції, порівняємо її з тогочасними європейськими аналогами і простежимо драматичну, сповнену поневірянь долю гетьмана-вигнанця, який усе своє життя поклав на вівтар української свободи, ставши вічним символом нашої незнищенності та європейського вибору.
💡 Чи знали ви?
Пилип Орлик був справжнім поліглотом і людиною енциклопедичних знань, що було рідкістю навіть для монархів того часу. Він вільно володів латиною, польською, шведською, французькою, німецькою, турецькою та грецькою мовами. Це дозволяло йому без перекладачів вести складні дипломатичні переговори з монархами Європи та Азії, переконливо відстоюючи українське питання в кабінетах Парижа, Стокгольма, Стамбула, Відня та Бахчисарая. Його величезна епістолярна спадщина — це тисячі сторінок листів і меморандумів, які сьогодні є безцінним джерелом для істориків.
Бендерська Конституція 1710 року: Архітектура свободи
Повна, офіційна назва цього історичного документа звучить як «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького». Вже сама ця назва вказує на його глибоко договірний, європейський характер («пакти» — це угоди, контракти). Це була не дарована згори монарша милість, а рівноправна угода між новообраним гетьманом Пилипом Орликом, козацькою генеральною старшиною та запорозьким низовим козацтвом, яке представляв кошовий отаман Кость Гордієнко. Документ складався з розлогої преамбули та 16 конкретних статей, які комплексно охоплювали всі найважливіші сфери державного життя: від релігії та кордонів до фінансів та соціального захисту.
1. Преамбула: Історична легітимація нації. У вступній частині документа Орлик викладає коротку, але концептуальну історію українського народу, виводячи його коріння від войовничих хозар (це була популярна в той час у Європі «сарматська» теорія походження еліт). Він стверджує, що козаки є відвіку вільним народом, який свого часу добровільно прийняв протекцію московського царя на основі договору. Проте цар грубо порушив свої зобов'язання, почав чинити тиранію, нищити права і вольності. Тому, згідно з природним правом, Військо Запорозьке має повне і законне право розірвати цей несправедливий союз і відновити свою незалежність збройним шляхом. Це було надзвичайно потужне юридичне та ідеологічне обґрунтування права нації на повстання проти тирана. Орлик посилається на божественну волю і історичну справедливість, ставлячи Україну в один ряд з іншими європейськими націями, що мають право на самовизначення.
2. Три гілки влади (прообраз сучасного демократизму). Найреволюційнішим і найсміливішим моментом Конституції була свідома спроба обмежити абсолютну владу гетьмана інституційними механізмами. Орлик фактично вводив принцип розподілу повноважень, який у Європі теоретично сформулюють лише через кілька десятиліть:
- Виконавча влада: Належить гетьману, але він не є абсолютним монархом. Він не має права приймати найважливіші державні рішення (війна, мир, союзи) одноосібно, без згоди старшини. Гетьман виступає як гарант цілісності держави та виконання законів, але його влада є делегованою, а не сакральною.
- Законодавча влада: Належить Генеральній раді — новому представницькому органу. До неї мали входити генеральна старшина, полковники та, що дуже важливо, виборні представники від кожного полку («заслужені і розсудливі особи»), а також делегати від Запорозької Січі. Рада мала збиратися тричі на рік (на Різдво, Великдень і Покрову), щоб контролювати дії гетьмана, заслуховувати звіти та вирішувати нагальні державні справи. Це був реальний прообраз сучасного парламенту, де представлені інтереси різних верств козацького стану.
- Судова влада: Встановлювався Генеральний суд, який мав діяти незалежно від гетьмана. Гетьман не мав права особисто карати нікого смертю чи відбирати майно без справедливого і відкритого вироку суду. Принцип «Ніхто не має бути покараний без суду» став наріжним каменем правової системи, захищаючи громадян від свавілля виконавчої влади.
3. Соціальний захист та боротьба з корупцією. Конституція містила унікальні для феодального XVIII століття норми соціального захисту населення. Вона прямо і суворо забороняла козацькій старшині та урядовцям визискувати простих козаків і посполитих (селян), забирати в них коней для приватних поїздок, примушувати до безоплатної роботи (панщини) у своїх маєтках. Особлива увага приділялася захисту соціально вразливих верств — вдів та сиріт козаків, які загинули на війні. Вони повністю звільнялися від будь-яких податків та повинностей. Окремою статтею чітко розмежовувалася державна скарбниця та приватна кишеня гетьмана. Встановлювався суворий публічний контроль за витрачанням державних коштів спеціальним незалежним урядовцем — генеральним підскарбієм, який не підпорядковувався гетьману у фінансових питаннях. Це був революційний крок у боротьбі з казнокрадством.
4. Статус Запорозької Січі. Завдяки принциповим наполяганням кошового Костя Гордієнка, у Конституції було юридично закріплено особливий автономний статус Запорозької Січі в межах Української держави. Січ визнавалася невід'ємною частиною держави, але зі своїм повним внутрішнім самоврядуванням. Гетьман зобов'язувався повернути запорожцям всі їхні давні землі, угіддя та переправи на Дніпрі, які були незаконно захоплені московитами або гетьманськими урядовцями, і надалі не втручатися у вибори кошового отамана та внутрішні справи низового товариства. Це був приклад федеративного підходу до державного будівництва, де центр поважає права регіонів.
5. Релігія та кордони. Перша стаття Конституції урочисто проголошувала православ'я східного обряду панівною державною релігією. Водночас ставилася стратегічна мета — відновити канонічну єдність із Константинопольським патріархатом і вивести Київську митрополію з-під підпорядкування Московського патріархату, щоб уникнути політичного впливу Москви через церкву. Друга стаття чітко фіксувала непорушність державних кордонів України по річку Случ, як це було визначено ще Зборівським договором Богдана Хмельницького, підкреслюючи спадкоємність української державності.
Бендерська Конституція була не просто теоретичною декларацією намірів групи емігрантів. Це був реальний, діючий правовий механізм, який працював (хоча й короткий час і на обмеженій території Правобережжя під час військових походів Орлика 1711–1714 років). Вона стала вершиною політичної та правової думки української козацької еліти, яка змогла піднятися над вузькою становою обмеженістю і запропонувати світу модель справедливого, вільного та демократичного суспільства. Вона показала, що українці здатні до самоорганізації на найвищому правовому рівні, створюючи закони, які захищають гідність людини.
Демократичні ідеї: Україна vs Європа
Щоб по-справжньому оцінити велич та новаторство Конституції Орлика, треба поглянути на неї в широкому контексті тогочасної Європи. На дворі 1710 рік. У Франції доживає свого віку «король-сонце» Людовік XIV, який став символом абсолютизму з його знаменитим висловом «Держава — це я». У Росії Петро I сокирою рубає вікно в Європу, будуючи імперію на кістках тисяч кріпаків та знищуючи будь-які прояви свободи. У більшості країн континенту панує непохитне переконання, що влада монарха походить безпосередньо від Бога і не може бути обмежена підданими.
На цьому похмурому тлі документ, створений українськими вигнанцями в далеких молдовських степах, виглядає як послання з майбутнього. Ідеї, закладені в ньому, перегукуються з передовими теоріями кращих європейських мислителів епохи Просвітництва, які з'являться лише через десятиліття.
- Суспільний договір: Ідея про те, що влада базується на добровільній угоді між правителем і народом, яку пізніше розвиватимуть Джон Локк і Жан-Жак Руссо, вже була практично втілена Орликом. Він стверджував, що народ має природне право змінити правителя, якщо той порушує умови договору. Це була пряма антитеза божественному праву королів.
- Парламентаризм: Генеральна рада Орлика — це не просто дорадчий орган, як Земський собор у Московії, а реальний законодавчий і контролюючий інститут, подібний до англійського парламенту чи польського сейму, але з ширшим соціальним представництвом (включаючи низове козацтво). Вона мала повноваження не лише радити, а й вимагати звіту від виконавчої влади.
- Верховенство права: Принцип, що закон вищий за волю гетьмана, був абсолютно революційним для Східної Європи того часу. У Росії закон був лише інструментом волі царя («що цар накаже, те і закон»). В Україні закон розглядався як гарантія свободи і захист від свавілля.
Варто також згадати про інтелектуальні витоки Конституції. Пилип Орлик був вихованцем Києво-Могилянської академії, де викладали політичну філософію Аристотеля та Цицерона. Ідея «спільного блага» (bonum commune) була центральною в могилянській науці. Українська еліта мислила категоріями республіканського Риму, де громадяни мають обов'язки перед державою, але й держава має обов'язки перед громадянами. Цей глибокий філософський підґрунт відрізняв українську політичну думку від московської, яка базувалася на візантійській ідеї сакральності влади.
Цікаво порівняти Конституцію Орлика з польською традицією «Золотої вольності». У Речі Посполитій шляхта також мала широкі права і обмежувала короля. Але там це часто призводило до анархії через право «liberum veto» (коли один шляхтич міг заблокувати рішення сейму). Орлик же запропонував більш збалансовану модель, де права поєднувалися з обов'язками, а виконавча влада гетьмана, хоч і обмежена, залишалася дієздатною та сильною у військових питаннях. Це була спроба знайти «золоту середину» між монархією та республікою, уникнувши крайнощів анархії та тиранії.
Конституція Орлика переконливо довела, що Україна ментально і юридично належить до європейського правового простору. Вона базувалася на глибоких традиціях Магдебурзького права (яке століттями діяло в українських містах), Литовського статуту та козацького звичаєвого права. Це була цивілізація, де цінувалася гідність людини, право приватної власності та свобода совісті. Натомість Московська держава пропонувала архаїчну модель «холопства», де всі, від останнього селянина до найбагатшого боярина, були безправними рабами царя. Конфлікт між Орликом і Петром I був не просто війною двох армій за територію, це була війна двох світів — Свободи і Рабства. І хоча Орлик програв на полі бою, він здобув моральну перемогу на полі ідей, залишивши нам документ, який через 300 років надихає нас будувати правову державу.
🏛 Історичний контекст
Варто пам'ятати хронологію: Конституція США була прийнята лише у 1787 році, Конституція Франції та Польщі — у 1791 році. Конституція Пилипа Орлика з'явилася на цілих 77 років раніше за американську! Хоча через несприятливі історичні обставини вона не стала основним законом діючої держави на тривалий час, її інтелектуальний пріоритет є беззаперечним фактом світової історії права, яким ми маємо пишатися.
Дипломатична боротьба Орлика: Один проти імперії
Після прийняття Конституції Пилип Орлик не сидів склавши руки в еміграції. Він розгорнув бурхливу і невтомну дипломатичну діяльність, намагаючись створити широку міжнародну антимосковську коаліцію для визволення України. Його енергія, ерудиція та наполегливість вражали сучасників. Гетьман-емігрант, не маючи власної держави і скарбниці, зумів об’єднати навколо українського питання інтереси таких потужних гравців, як Швеція, Кримське ханство, Османська імперія та частина польської шляхти. Він був першим українським лідером, який почав системно працювати з європейською громадською думкою, розсилаючи меморандуми та маніфести, де пояснював причини українського повстання.
Похід 1711 року: Надія на визволення. Натхненний підтримкою союзників, навесні 1711 року Орлик організував великий військовий похід на Правобережну Україну. Його армія була строкатою, але грізною: вона складалася з запорожців, буджацьких татар, поляків та невеликого шведського загону. Початок кампанії був тріумфальним. Українське населення Правобережжя, змучене московською окупацією та польськими утисками, масово переходило на бік законного гетьмана. Орлик швидко дійшов до Білої Церкви, фактично звільнивши значну частину території. Успіх здавався близьким як ніколи. Міста відчиняли брами, козацькі полки присягали на вірність Конституції.
Окремо варто згадати про надзвичайно складні та виснажливі переговори з Кримським ханством. Орлик добре розумів стратегічну ненадійність татарських союзників, але в тих геополітичних реаліях він просто не мав іншого вибору — це був єдиний боєздатний союзник, готовий негайно виступити проти Москви. Він уклав детальну угоду з ханом Девлет-Гіреєм II, за якою ханство зобов'язувався не брати ясир на українських землях, поважати цілісність Гетьманщини і воювати виключно проти московських військових гарнізонів. Орлик сподівався, що спільна загроза з боку Петра I змусить татар дотримуватися слова. На жаль, ці високі дипломатичні домовленості були грубо порушені рядовими мурзами та кочовиками, що призвело до справжньої національної катастрофи. Орлик з гіркотою писав у своєму діаріуші: «Татари — це вогонь, який неможливо втримати в руках без опіків». Ця зрада стала найболючішим і найтрагічнішим уроком для всієї подальшої української дипломатії: союзник, чиї базові цінності та методи ведення війни кардинально не збігаються з твоїми, завжди становить приховану смертельну загрозу в найвирішальніший момент.
Проте тріумф був перекреслений фатальною зрадою татарських союзників. Кримська орда, яку цікавила виключно швидка нажива, замість того щоб воювати з добре укріпленими московськими гарнізонами, почала масово грабувати беззахисне мирне українське населення та брати тисячі людей у ясир. Це викликало миттєву паніку, глибокий гнів і пону деморалізацію серед козацьких полків. Вони почали масово кидати військо, щоб рятувати свої домівки та захищати родини від «союзників». Орлик, опинившись фактично без армії, змушений був з невимовним болем відступити назад до Бендер. Це була страшна особиста і національна трагедія: перемога була так близько, але вона вислизнула з рук через ненадійність партнерів та хижацьку природу тогочасної степової війни. Прутський похід Петра I того ж року закінчився повною військовою поразкою царя, він опинився в оточенні, але турецькі візири, на великий жаль для української справи, задовольнилися лише поверненням Азова і деякими іншими поступками, не ставши вимагати повної незалежності України, чим фактично зрадили інтереси Пилипа Орлика в обмін на московське золото.
Роки поневірянь: Український Дон Кіхот. Після 1714 року, коли Карл XII повернувся до Швеції, для Орлика почалися довгі і виснажливі десятиліття важких блукань Європою. Він жив у Швеції (де його досі пам'ятають), Німеччині, Греції (довгі роки провів у Салоніках), Молдові. Скрізь, де б він не був, він буквально бомбардував європейські королівські двори листами, меморандумами та пристрасними маніфестами, нагадуючи про «незакрите українське питання» і постійно попереджаючи світ про смертельну загрозу російської імперської експансії. Він особисто зустрічався з королями, міністрами, впливовими послами, невтомно переконуючи їх, що лише незалежна і сильна Україна є необхідним елементом нової європейської безпеки і природним, історичним бар’єром проти варварства та деспотизму зі Сходу. Його часто називали «українським Дон Кіхотом», який невтомно, попри всі удари долі та невдачі, веде інтелектуальну війну з велетенською і дедалі потужнішою імперією.
Орлик помер у 1742 році в Яссах, у великих злиднях, майже самотній, але до останнього подиху не зламаний духом. Він до останнього удару серця вірив у неминуче відродження України як вільної держави. Варто зазначити, що навіть перебуваючи у відчайдушно скрутному матеріальному становищі, він продовжував активне листування з орденом єзуїтів та іншими впливовими релігійними структурами, які мали велику вагу при європейських дворах, намагаючись використати їхні зв'язки для просування українського політичного питання. Його тривале життя в Салоніках под постійним наглядом турецької влади було фактично формою домашнього арешту, але навіть звідти він дивовижним чином примудрявся координувати дії української еміграції по всьому континенту. Його син Григорій Орлик продовжив справу батька з не меншою пристрастю, ставши генералом французької армії (маршалом Франції) і надзвичайно впливовим дипломатом у Версалі. Саме Григорій створив у колах французької аристократії потужне «українське лобі» і розробив геополітичний план «Східного бар'єру» для стримування Росії. Життя Пилипа Орлика — це унікальний в світовій історії приклад неймовірної відданості державній ідеї. Він мав безліч можливостей попросити прощення у царя і жити спокійно, заможно та в пошані, як це зробили деякі інші колишні мазепинці, але він свідомо обрав важкий і гіркий шлях вигнанця, щоб зберегти національну честь і право називатися обраним Гетьманом вільної України. Його дипломатичний марафон заклав підвалини для розуміння України в Європі на століття вперед.
Читання: Текст Конституції
Давайте проаналізуємо мову, стиль та дух цього епохального документа безпосередньо, адже в деталях криється його справжня велич. Текст Конституції написаний тогочасною книжною українською мовою з великою кількістю латинізмів, що було нормою для освіченої еліти XVIII століття.
Стаття VI (Про обмеження самодержавства та свободу слова)
«Якщо в діях Ясновельможного гетьмана буде помічено щось несумісне з правами та вольностями, шкідливе та некорисне для Вітчизни, тоді Генеральна Старшина, полковники і генеральні радники будуть уповноважені вільними голосами чи то приватно, чи публічно на раді висловити Його Вельможності докір щодо порушення прав і вольностей... і не мають бути за це покарані...»
Аналіз:
- Свобода слова та критики: Ця стаття фактично гарантує право на конструктивну політичну опозицію. Вперше в історії Східної Європи критика правителя не вважається державним злочином («зрадою» чи «образою величності»), а є необхідним і законним елементом державного управління. Це свідчить про надзвичайно високу зрілість козацької політичної думки.
- Відповідальність влади: Гетьман у цій системі не є сакральною, непогрішною фігурою, наділеною владою від Бога. Він є обраним менеджером, який підзвітний громаді і може помилятися. Його прямий обов'язок — уважно слухати «докори» і вчасно виправляти помилки в управлінні.
- Гарантія особистої безпеки: Ключова фраза «не мають бути за це покарані» — це юридичний фундамент демократії. В сусідній імперській Росії за будь-який, навіть найменший «докір» царю людині могли відрізати язика, вирвати ніздрі або просто відправити на плаху без жодного суду. Орлик пропонував принципово іншу цивілізаційну модель.
Стаття IX (Про скарбницю та боротьбу з корупцією)
«Оскільки у минулі часи гетьмани привласнювали собі військову скарбницю, перетворюючи її на власну користь... ми постановляємо, щоб надалі скарбниця була спільною для всього Війська і перебувала у віданні Генерального Підскарбія, людини заслуженої і чесної... Гетьман має задовольнятися своїми прибутками з рангових маєтностей...»
Аналіз:
- Інституційна антикорупція: Орлик першим на такому високому законодавчому рівні чітко розмежовує державний бюджет (військову скарбницю) і приватну кишеню правителя. Це фундаментальна проблема, з якою Україна бореться до сьогодні, і яку козацька еліта намагалася вирішити системно ще 300 років тому.
- Фінансовий контроль та прозорість: Введення посади генерального підскарбія як незалежного фінансового контролера, який не підпорядковується гетьману безпосередньо в питаннях витрат, було революційним кроком для забезпечення прозорості влади та запобігання деспотизму, який завжди тримається на безконтрольних грошах.
Стаття X (Про захист соціально вразливих верств)
«Гетьман має пильно стежити, щоб військовим людям та їхнім вдовам і сиротам не чинилося кривди від полковників та сотників... Вдови козацькі та сироти мають бути вільні від усяких податків і повинностей...»
Аналіз:
- Соціальна справедливість як державна функція: Конституція вперше ставить питання соціального захисту на високий державний рівень. Держава бере на себе офіційне зобов'язання піклуватися про родини тих, хто віддав життя за її свободу. Це було виявом високого гуманізму.
- Захист від місцевого свавілля: Документ прямо і чесно визнає гостру проблему зловживань місцевої влади (полковників і сотників) і покладає на гетьмана персональний обов'язок захищати найбідніших і найбеззахисніших людей від визиску з боку «своїх» же чиновників. Це була спроба збудувати справедливий суспільний договір.
Присяга Гетьмана: Етичний кодекс лідера
Пилип Орлик урочисто присягав на хресті та святому Євангелії перед усім козацьким народом:
«Я, Пилип Орлик, обраний вільними голосами... присягаю Господом Богом, що буду вірним, щирим і дбайливим пастирем, а не наймитом, що буду дотримуватися законів і вольностей, ні в чому їх не порушуючи...»
Контекст та значення: Протиставлення образу «пастиря» (який щиро дбає про стадо, захищає його ціною життя) і «наймита» (який працює лише за гроші, байдужий до долі людей або навіть грабує їх) є надзвичайно промовистим для тогочасної культури. Це справжній етичний кодекс національного лідера, який бачить свою місію виключно в служінні суспільному благу, а не в безмежному пануванні. Цей документ залишається унікальною пам'яткою світової правової думки, яка незаперечно свідчить про те, що ідея конституціоналізму, поділу влади та прав людини була глибоко притаманна українській політичній традиції ще задовго до епохи Просвітництва у Франції чи Америці. Він доводить, що українці прагнули будувати свою державу на засадах писаного закону, а не монаршого свавілля, що кардинально і назавжди відрізняло їх від східних деспотичних сусідів. Кожне слово цієї Конституції дихає повагою до гідності людини та вірою в силу права. Пилип Орлик створив інтелектуальний щит України, який захищає нашу суб'єктність і сьогодні.
Первинні джерела: Листи та діаріуш
«Діаріуш» (щоденник) Пилипа Орлика, який він вів протягом багатьох років свого вимушеного вигнання, є унікальним людським та історичним документом. Це понад 800 сторінок дрібного тексту, написаного польською мовою з вкрапленнями латини та французької, де гетьман фіксував не лише політичні події, а й свої найглибші переживання, сни, молитви та надії. Це вікно у внутрішній світ людини барокової доби, яка опинилася в екстремальних обставинах втрати батьківщини.
Уривок з листа до французького міністра закордонних справ (1729):
«Козацька нація, що стогне під тиранічним ярмом Москви, прагне лише одного — повернути свою давню свободу. Європа має зрозуміти, що тривалий спокій на Сході неможливий, доки Росія володіє Україною. Відновлення нашої держави є необхідним для політичної рівноваги сил у Європі. Ми є природним бар'єром, який стримує варварство зі Сходу і захищає християнську цивілізацію.»
Аналіз:
- Геополітичне прозріння: Орлик першим чітко сформулював ідею України як «щита Європи». Він попереджав західних лідерів про небезпеку російського імперіалізму задовго до того, як це стало очевидним для всіх. Його аргументація про «рівновагу сил» була зрозумілою мовою для тогочасної європейської дипломатії.
- Політична суб'єктність: Він говорить від імені «козацької нації» (Nation Cosaque), стверджуючи її природне і невід'ємне право на самовизначення та державність, незалежно від поточного військового стану.
Уривок з Діаріуша про смерть сина Якова:
«Сьогодні отримав страшну звістку про смерть мого коханого сина Якова... Серце розривається від невимовного болю. Ми платимо страшну ціну за нашу вірність ідеї. Ми втратили все: батьківщину, маєтки, друзів, а тепер і дітей. Але Бог свідок, ми не зрадили своєї совісті і не схилили голови перед тираном.»
Контекст: Цей глибоко особистий запис показує справжню ціну політичної еміграції. Це не лише романтика боротьби, а й глибока людська трагедія розлучених родин, втрачених доль і самотності на чужині. Орлик постає тут не як політик, а як батько, який страждає, але не здається. Його віра в Бога і правоту своєї справи допомагає йому витримати удари долі, які зламали б слабшу людину.
Уривок з листа до запорожців:
«Пам'ятайте, браття, що Москва ніколи не дотримується своїх обіцянок. Її ласка — це пастка, а її дружба — це рабство. Тримайтеся свого права і своєї шаблі, бо тільки в них ваш порятунок. Не вірте жодним грамотам царським, бо вони пишуться для того, щоб вас приспати і потім легше закувати в кайдани.»
Аналіз: Цей заповіт звучить пророчо. Орлик добре знав підступну природу московської дипломатії і застерігав нащадків від ілюзій щодо можливості мирного співіснування з імперією. Варто наголосити на важливості таких его-документів як щоденники та приватне листування для реконструкції історії. Офіційні хроніки часто сухі та заангажовані, тоді як особисті записи дозволяють нам почути живий голос епохи, відчути емоції, сумніви та надії людей, які творили історію. Діаріуш Орлика є безцінним джерелом для розуміння психології політичного вигнанця, який втратив усе матеріальне, крім честі та віри у велику справу. Він показує нам не бронзовий пам'ятник, а живу людину, яка сумнівається, плаче, молиться, але продовжує йти вперед. Його листи — це зразок високої епістолярної культури, де кожне слово зважене і має глибокий сенс. Вивчаючи їх, ми вчимося гідності та стійкості.
Деколонізаційний погляд: Правова культура
Російська імперська та радянська пропаганда століттями нав'язувала міф про те, що українці — це «народ-анархіст», схильний до безладу, бунту і нездатний до системного державного будівництва (відоме імперське прислів'я «де два українці — там три гетьмани», яке мало на меті висміяти нашу політичну культуру). Конституція Пилипа Орлика вщент розбиває цей брехливий колоніальний наратив і показує його повну неспроможність.
1. Культ права та закону. Українці 1710 року створили документ, який свідчить про надзвичайно високу, європейську правову культуру. Вони прагнули впорядкувати життя суспільства не силою батога чи деспотичного наказу, а силою писаного Закону, обов'язкового для всіх — від гетьмана до простого козака. Це пряма протилежність московській традиції, де «закон — що дишло», а воля царя є єдиним і незаперечним джерелом права. Орлик показав, що українці — це нація законників, а не бунтарів.
2. Європейська політична ідентичність. Конституція Орлика — це документ західної цивілізації. Вона оперує поняттями та категоріями (парламентаризм, вибори, контракт, права, республіка), які були зрозумілими в Лондоні, Варшаві чи Стокгольмі, але абсолютно чужими і ворожими для Москви чи Стамбула. Це є незаперечним доказом того, що навіть після століть бездержавності українська еліта залишалася ментально європейською, орієнтованою на цінності свободи та гідності. Для нас природним станом є свобода, гарантована законом, а не рабство, гарантоване страхом.
3. Тяглість державної традиції. Конституція не виникла на порожньому місці. Вона органічно увібрала в себе досвід Зборівського договору Богдана Хмельницького, Гадяцької унії Івана Виговського та демократичних традицій Запорозької Січі. Це свідчить про неперервність української державної думки, яка розвивалася і вдосконалювалася навіть в умовах постійної війни та окупації. Орлик не вигадував нову країну, він кодифікував права вже існуючої нації, яка мала столітню традицію самоврядування.
4. Заперечення меншовартості. Росія завжди намагалася представити українську історію як провінційний додаток до російської. Конституція Орлика доводить, що ми не провінція, а самодостатній центр політичної думки. Ми не запозичили ідею конституції у когось — ми народили її самі, випередивши багатьох наших сусідів. Це факт, який повинен назавжди вилікувати нас від комплексу меншовартості.
Сьогодні, коли Україна будує свою нову демократію та зі зброєю в руках боронить її від російської агресії, ми повинні пам'ятати, що наші корені — не в радянських колгоспах чи царських губерніях, а в Бендерах 1710 року. Пилип Орлик — це наш перший президент-конституціоналіст, який на практиці довів, що демократія — це не імпортний продукт, а наша власна, вистраждана століттями традиція. Його спадщина є нашою потужною зброєю в інформаційній війні, бо вона доводить нашу давню суб'єктність і належність до родини вільних європейських народів. Ми не вчимося демократії в Європи — ми нагадуємо Європі про спільні корені нашої свободи.
Міф: Конституція Орлика — це лише теоретичний, «паперовий» проект, який ніколи реально не діяв. Реальність: Хоча вона не діяла довго на всій території України через військову поразку, вона була реальним чинним законом на Правобережжі під час походів 1711–1714 років. Вона була офіційно визнана Швецією та Туреччиною як легітимна основа державного устрою України. Її норми неухильно виконувалися в середовищі української політичної еміграції протягом багатьох десятиліть. Її цінність не в тривалості дії, а в створеному прецеденті правової держави. Вона стала юридичним доказом існування України як держави, а не як території. Це як свідоцтво про народження, яке не втрачає сили, навіть якщо людина тимчасово втратила дім.
Пам'ятник у Швеції: У шведському місті Крістіанстад, де Пилип Орлик прожив кілька років після Бендер, встановлено величний пам'ятник Конституції та гетьману. На ньому золотими літерами викарбувано слова про те, що тут жив автор першої демократичної конституції в Європі. Європа шанує нашого гетьмана іноді навіть більше, ніж ми самі, визнаючи його внесок у розвиток загальноєвропейських демократичних цінностей. Це нагадування нам: шануймо своїх героїв, бо вони того варті.
📋 Підсумок
Пилип Орлик і його Конституція 1710 року — це, без перебільшення, одна з найсвітліших вершин української історії. У час поразки, розпачу і безнадії українці змогли народити велику ідею, яка стала безсмертною. Вони проголосили на весь світ, що свобода людини і народу є найвищою цінністю, а влада має бути суворо обмежена законом. Орлик став символом незламності українського духу, який не міняє принципи на тимчасову вигоду. Його життя у вигнанні було справжнім мучеництвом, але його інтелектуальний спадок став наріжним каменем нашої сучасної державності. Ми — прямі нащадки тих, хто написав першу Конституцію, і це накладає на нас обов'язок бути вільними, свідомими і відповідальними громадянами своєї країни.
Потрібно більше практики?
- Аналіз тексту: Знайдіть у тексті сучасної Конституції України (1996) конкретні статті, які ідейно перегукуються з положеннями Пилипа Орлика (про розподіл влади, соціальний захист, незалежність суду).
- Дебати: «Чи була можлива повноцінна реалізація Конституції Орлика в умовах реалій XVIII століття?». Чи готове було тогочасне суспільство до такої розвиненої демократії?
- Есе: «Роль особистості в історії: Пилип Орлик як дипломат, мислитель і людина».
- Проєкт: Створіть інтерактивну мапу подорожей Пилипа Орлика Європою. Позначте міста, де він жив і працював, та країни, з якими вів дипломатичні переговори.
🎯 Вправи
Конституція Пилипа Орлика (витяги)
Есе: Демократія у вигнанні
Порівняння: Українська Конституція vs Європейський Абсолютизм
- Проект Пилипа Орлика (Україна)
- Абсолютна монархія Людовіка XIV або Петра I
- Джерело влади
- Роль закону
- Статус підданих/громадян
Факти про Пилипа Орлика
Пилип Орлик був генеральним писарем при Івані Мазепі.
Конституція Орлика була підписана у місті Бендери.
Орлик був обраний гетьманом за підтримки шведського короля Карла XII.
Конституція 1710 року діяла на всій території України протягом 20 років.
Пилип Орлик помер у Києві.
Орлик створив «Діаріуш» — детальний щоденник свого життя та боротьби.
Син Пилипа Орлика, Григорій, став видатним дипломатом і генералом у Франції.
У Конституції Орлика православ'я проголошувалося державною релігією.
Орлик зміг об'єднати всі країни Європи у велику антимосковську коаліцію.
Конституція Орлика вважається однією з перших демократичних конституцій у світі.
Правова суб'єктність України за Орликом
- Чому Пилип Орлик наголошував на договірному характері відносин із Москвою?
- Як термін 'козацька нація' у документі XVIII століття змінює наше розуміння історії формування українців?
- Які юридичні аргументи використовував Орлик для легітимізації розриву з Російською імперією перед європейськими монархами?
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| конституція | /konstɪˈtut͡sʲijɐ/ | constitution | ім | |
| еміграція | /emiˈɦrat͡sʲijɐ/ | emigration / exile | ім | |
| розподіл влада | /rozˈpodil ˈʋladɪ/ | separation of powers | ім | |
| гарант | /ɦɐˈrant/ | guarantor | ім | |
| корупція | /koˈrupt͡sʲijɐ/ | corruption | ім | |
| тиранія | /tɪrɐˈnʲijɐ/ | tyranny | ім | |
| правонаступництво | /praʋonɐˈstupnɪt͡stʋo/ | succession (legal) | ім | |
| коаліція | /koɐˈlʲit͡sʲijɐ/ | coalition | ім | |
| маніфест | /mɐnʲiˈfɛst/ | manifesto | ім | |
| діаріуш | /dʲiɐˈrʲijuʃ/ | diary (archaic) | ім | |
| вольність | /ˈʋɔlʲnosʲtʲi/ | liberties / freedoms | ім | |
| генеральна рада | /hɛneˈralʲnɐ ˈrada/ | general council | ім | |
| скарбниця | /skɐrbˈnɪt͡sʲɐ/ | treasury | ім | |
| протекторат | /protektoˈrat/ | protectorate | ім | |
| дипломатія | /dɪploˈmatʲijɐ/ | diplomacy | ім | |
| вигнанець | /ʋɪˈɦnane t͡sʲ/ | exile (person) | ім | |
| узурпація | /uzurˈpat͡sʲijɐ/ | usurpation | ім | |
| привілей | /prɪʋiˈlɛj/ | privilege | ім | |
| суверенітет | /suʋerenʲiˈtɛt/ | sovereignty | ім | |
| спадкоємець | /spɐdkoˈjɛmet͡sʲ/ | heir / successor | ім |