Війна на Донбасі 2014-2022: Гібридна агресія
Чому це важливо? Війна на Донбасі (2014-2022), яка в Україні отримала назву АТО (Антитерористична операція), а згодом ООС (Операція об'єднаних сил), стала прологом до повномасштабного вторгнення. Це був перший у Європі XXI століття приклад масштабної гібридної війни, де регулярна армія ворога ховалася за спинами місцевих маргіналів та найманців. Але це також історія про народження нової української армії, про феномен добровольчих батальйонів та волонтерського руху, який замінив собою державні інституції в критичний момент. Героїзм "кіборгів" у Донецькому аеропорту став символом незламності українського духу.
Читання
У цьому модулі ви працюватимете з автентичними первинними джерелами, які допоможуть вам зрозуміти трагічну історію війни на Донбасі. Ваші завдання для самостійного читання:
Завдання 1: Журналістське розслідування MH17 Ознайомтеся з матеріалами Спільної слідчої групи про збиття рейсу MH17. Зверніть увагу на докази російського походження зенітно-ракетного комплексу "Бук". Як міжнародна спільнота встановила вину Росії?
Завдання 2: Свідчення захисників Донецького аеропорту Прочитайте інтерв'ю з "кіборгами" — захисниками Донецького аеропорту. Проаналізуйте, які чинники допомогли їм витримати 242 дні оборони в нелюдських умовах.
Завдання 3: Звіти ОБСЄ Знайдіть звіти Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ за 2014-2022 роки. Зверніть увагу, як спостерігачі документували порушення перемир'я та обстріли з окупованих територій.
Вступ: «Русская весна»
Квітень 2014 року. Після успішної анексії Криму Росія негайно розпочинає масштабну операцію під кодовою назвою «русская весна» на сході та півдні України. У Донецьку, Луганську, Харкові, Одесі, Запоріжжі одночасно відбуваються добре організовані проросійські мітинги. За кулісами цих подій стояли спецслужби РФ, місцеві кримінальні клани та олігархічні групи, пов'язані з Москвою. Сценарій був відпрацьований у Криму: провокація, захоплення адмінбудівель, проголошення «народних республік», запрошення «зелених чоловічків».
Україна опинилася на межі розпаду. Центральна влада в Києві, яка тільки-но прийшла після Революції Гідності, була слабкою та дезорганізованою. Армія роками недофінансувалася, техніка іржавіла на складах, офіцери масово звільнялися. Про загрозу знали, але готуватися почали надто пізно. Росія цинічно використала цю вразливість.
Харків став першим містом, де українські патріоти зуміли дати відсіч. 7 квітня 2014 року сепаратисти захопили Харківську ОДА, але вже наступного дня підрозділ спецпризначення "Ягуар" та активісти звільнили будівлю. В Одесі конфлікт мав трагічний фінал 2 травня — під час сутичок у Будинку профспілок загинуло 48 людей, переважно проросійських активістів. Ця трагедія стала предметом російської пропаганди на роки вперед.
Але на Донбасі події пішли за найгіршим сценарієм. 12 квітня добре озброєна та підготовлена група російських професійних диверсантів під командуванням Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), колишнього полковника ФСБ, захопила стратегічне місто Слов'янськ на Донеччині. Гіркін привіз із собою 52 бойовики з так званого «Стрєлкова загону», які мали досвід участі в конфліктах у Придністров'ї та Чечні. Це стало офіційним початком гарячої фази війни.
7 квітня в Донецьку було проголошено так звану «Донецьку народну республіку» (ДНР), а 27 квітня — «Луганську народну республіку» (ЛНР). Ці квазідержавні утворення ніколи не були визнані жодною країною світу, окрім Росії (і то лише у 2022 році). Україна терміново оголосила Антитерористичну операцію (АТО). Почалися важкі кровопролитні бої, які тривали 8 років і забрали життя понад 14 000 людей ще до 24 лютого 2022 року.
Ігор Гіркін (Стрєлков) Полковник ФСБ Росії у відставці, який пізніше відкрито визнав у інтерв'ю: «Спусковий гачок війни натиснув я. Якби наш загін не перетнув кордон, все могло б закінчитися як у Харкові». Його загін захопив Слов'янськ, перетворивши мирне курортне містечко на укріплений район. Гіркін став самопроголошеним «міністром оборони» так званої ДНР, але пізніше був відкликаний до Москви через конфлікти з місцевими бойовиками. У листопаді 2022 року суд у Гаазі визнав його винним у вбивстві 298 осіб на борту пасажирського літака MH17 і засудив до довічного ув'язнення заочно.
Війна 2014-2015
Слов'янськ: Перша перемога
Навесні та влітку 2014 року українська армія, яка роками скорочувалася та розкрадалася корумпованими чиновниками, була катастрофічно не готова до війни. Танки не заводилися, бронежилетів не вистачало, а система командування виявилася паралізованою. На допомогу прийшли добровольчі батальйони («добробати») — «Донбас» під командуванням Семена Семенченка, «Азов», «Айдар», «Дніпро-1», «Правий сектор». Це були вчорашні майданівці, вчителі, бізнесмени, програмісти, які взяли до рук зброю. Вони мали феноменальну мотивацію та бойовий дух, але мінімум військової підготовки та озброєння.
Слов'янськ став першим випробуванням. Гіркін перетворив невелике курортне місто на укріплений район із системою блокпостів, мінних полів та снайперських позицій. Бойовики використовували мирних жителів як живий щит, розташовуючи вогневі точки в житлових кварталах. Українські сили оточили місто, але штурм загрожував величезними жертвами серед цивільних.
5 липня 2014 року, після двох з половиною місяців облоги, українські війська нарешті звільнили Слов'янськ та сусідній Краматорськ. Бойовики Гіркіна під покровом ночі втекли колоною до Донецька. Це була перша велика перемога. Українська армія почала стрімкий наступ, послідовно звільняючи Артемівськ (нині Бахмут), Дружківку, Костянтинівку. До серпня кільце навколо Донецька та Луганська звужувалося. Здавалося, що війна закінчиться за лічені тижні перемогою України.
Збиття MH17: Злочин у небі
17 липня 2014 року сталася трагедія, яка шокувала весь світ і назавжди змінила міжнародне сприйняття війни на Донбасі. О 16:20 за київським часом російський зенітно-ракетний комплекс «Бук» серії 9М38, завезений з 53-ї зенітної ракетної бригади з Курська, збив пасажирський Boeing 777 рейсу MH17 «Малайзійських авіаліній», який летів із Амстердама до Куала-Лумпура.
Загинули всі 298 людей на борту: 283 пасажири та 15 членів екіпажу. Серед загиблих — 80 дітей, 196 громадян Нідерландів, численні науковці, які летіли на конференцію з ВІЛ/СНІДу в Австралії. Уламки літака розкидало на десятки кілометрів навколо села Грабове на окупованій території. Бойовики «ДНР» спочатку хвалилися у соціальних мережах «збитим українським транспортником», але швидко видалили ці пости, коли стало зрозуміло, що жертвами стали цивільні.
Росія негайно запустила машину пропаганди, вигадуючи десятки версій: «український винищувач», «іспанський диспетчер», «провокація Києва», «американський супутник». Жодна з цих версій не витримала перевірки. Натомість міжнародна Спільна слідча група з Нідерландів, Австралії, Бельгії, Малайзії та України провела п'ятирічне розслідування і беззаперечно довела: ракету випустив розрахунок 53-ї бригади ЗС РФ, а сам «Бук» був завезений з Росії і повернутий назад того ж дня. У листопаді 2022 року суд у Гаазі засудив трьох обвинувачених — Гіркіна, Дубінського та Пулатова — до довічного ув'язнення.
Цей злочин назавжди змінив глобальне сприйняття конфлікту. Європа усвідомила, що війна на Донбасі — це не «локальний конфлікт», а загроза глобальній безпеці, яка може вбити будь-кого з нас у будь-який момент.
Іловайськ: Трагедія
У серпні 2014 року, коли українські сили вже замикали кільце навколо Донецька і увійшли в Іловайськ (критично важливий залізничний вузол, через який йшло постачання бойовиків), Кремль прийняв рішення про відкрите вторгнення. Батальйонно-тактичні групи 6-ї та 17-ї бригад армії РФ у складі тисяч солдатів з танками, артилерією та системами ППО перетнули український кордон і вдарили в тил нашим військам. Українські підрозділи — добробати «Донбас», «Дніпро», «Шахтарськ», «Азов» та частини 51-ї бригади ЗСУ — опинилися в оточенні, у так званому «котлі».
Путін через своїх посередників цинічно пообіцяв «зелений коридор» для виходу українських військових без зброї. Українське командування, не маючи іншого виходу, погодилося. Але 29 серпня, коли колони почали рух, росіяни розстріляли їх як у тирі з артилерії, танків та кулеметів. Це був заздалегідь спланований воєнний злочин.
За офіційними даними, в Іловайському «котлі» загинуло 366 воїнів, понад 400 отримали поранення, сотні зникли безвісти або потрапили в полон. Серед загиблих — журналіст Андрій Галущенко та волонтер Маркіян Паславський (американець українського походження). Іловайськ став найстрашнішою трагедією АТО і незаперечним доказом того, що проти України воюють не «шахтарі і трактористи», як стверджувала Москва, а кадрова російська армія з найсучаснішим озброєнням.
«Їх там нєт» Попри всі докази — полонені російські десантники зі свіжими фотографіями з українських сіл, знищена техніка з номерами російських частин, перехоплені переговори — Путін продовжував стверджувати, що російських військ в Україні немає. Ця цинічна брехня стала символом «гібридної війни», де агресор заперечує очевидне.
Донецький аеропорт: Кіборги
Символом незламності стала оборона Донецького аеропорту (ДАП), яка тривала 242 дні — з травня 2014 по січень 2015 року. Українські військові утримували термінали аеропорту під шквальним вогнем артилерії та танків. Ворог, вражений їхньою стійкістю, почав називати їх "кіборгами" — людьми з заліза.
"Кіборги вистояли, не вистояв бетон" — ця фраза стала крилатою. У січні 2015 року бойовики підірвали перекриття нового терміналу, поховавши під уламками останніх захисників. Оборона ДАП не мала стратегічного значення після руйнування злітної смуги, але вона мала величезне моральне значення. Вона показала, що українці будуть битися за кожен метр своєї землі, навіть коли це здається неможливим. Легендарні командири, такі як "Майк" (Максим Миргородський) та "Редут" (Олександр Трепак), стали народними героями.
Дебальцеве: Остання битва
У січні-лютому 2015 року розгорілася запекла битва за Дебальцеве — стратегічний залізничний вузол, який з'єднував Донецьк і Луганськ. Контроль над цим містом був критично важливим для обох сторін. Росія знову кинула в бій регулярні частини, прагнучи оточити українське угруповання, що утримувало виступ глибоко в територію противника.
Бої за Дебальцеве тривали навіть під час переговорів у Мінську 11-12 лютого 2015 року. Лідери «нормандської четвірки» (Меркель, Олланд, Путін, Порошенко) підписували «Мінськ-2», а в цей час російська артилерія гатила по українських позиціях. Путін цинічно запевняв, що ніякого «котла» немає, хоча супутникові знімки показували протилежне.
18 лютого українська армія змушена була відступити з Дебальцева, щоб уникнути повторення Іловайської трагедії. Відступ був організованим, українські війська завдали ворогу значних втрат і винесли більшість поранених. Ця битва стала останньою великою операцією активної фази війни перед семирічним «замороженням» конфлікту.
Мінські угоди (2014-2022)
Мінськ-1 та Мінськ-2
Після поразки під Іловайськом Україна опинилася в катастрофічному становищі. Армія була знекровлена, боєприпаси закінчувалися, а Росія загрожувала розширенням вторгнення на Маріуполь і далі. 5 вересня 2014 року в Мінську було підписано перші домовленості — так званий «Мінський протокол» або «Мінськ-1». Документ передбачав припинення вогню, обмін полоненими та виведення важкого озброєння.
Перемир'я не протрималося й тижня. Бойовики, підтримані Росією, продовжували обстріли та атаки. У лютому 2015 року, під час боїв за Дебальцеве, було підписано «Мінськ-2» — більш детальний документ із 13 пунктів. Він передбачав «особливий статус» для окупованих районів Донбасу, амністію для учасників бойових дій та проведення місцевих виборів до передачі контролю над кордоном Україні.
Чому угоди не працювали
«Мінськ-2» став дипломатичною пасткою для України. Послідовність виконання пунктів була сформульована так, що Україна мусила спочатку провести вибори та надати особливий статус окупованим територіям, і лише потім отримати контроль над кордоном. Це означало б легалізацію російської маріонеткової влади на Донбасі.
Росія ніколи не мала наміру виконувати угоди. Вона використовувала перемир'я для нарощування сил та підготовки до нового вторгнення. Тим часом обстріли тривали щодня. Так звані «представники ОРДЛО» (окремих районів Донецької та Луганської областей) саботували будь-який прогрес на переговорах у Мінську. Формула Штайнмаєра, яку Росія намагалася нав'язати у 2019 році, була спробою змусити Україну прийняти «особливий статус» без гарантій безпеки.
«Заморожений конфлікт»
Протягом 2015-2022 років лінія фронту майже не змінювалася, але війна не припинялася ні на день. Щотижня надходили новини про загиблих та поранених українських військових. За 8 років «замороженого конфлікту» загинуло понад 14 000 людей, з них близько 3 400 — цивільні. Понад 30 000 було поранено. Ці цифри рідко потрапляли в міжнародні заголовки, але для України кожна втрата була трагедією.
Обстріли з окупованих територій стали повсякденністю для прифронтових громад. Мар'їнка, Авдіївка, Широкине, Піски — ці назви стали символами нескінченного жаху. Діти ходили до школи мінними полями. Люди жили в підвалах, звикнувши до звуку артилерії. Це був не «заморожений», а «киплячий» конфлікт із постійними жертвами.
«Внутрішній конфлікт» Росія наполегливо просувала наратив про «громадянську війну» в Україні. Мовляв, українці воюють із українцями, а Москва лише «захищає» російськомовних. Насправді це була класична агресія однієї держави проти іншої. Усі лідери бойовиків — Гіркін, Безлер, Моторола, Гіві — були громадянами РФ або кримінальними елементами, завезеними з-за кордону. Зброя, техніка, гроші, навіть продовольство для «республік» надходили з Росії.
Волонтерський рух: Народний тил
Держава у 2014 році була паралізована. Солдати йшли на фронт у кросівках, без бронежилетів, спали на землі. Цю прогалину заповнили волонтери. Звичайні українці збирали гроші, купували форму, тепловізори, безпілотники, їжу, медикаменти і везли це на передову під кулями. "Народний тил", "Повернись живим" (Віталій Дейнега), "Армія SOS" — ці назви знали всі.
Волонтери створили паралельну систему логістики, яка врятувала армію в найкритичніший момент. Вони евакуювали поранених, ремонтували техніку, плели маскувальні сітки. Особливим феноменом стало "технічне волонтерство": айтішники писали програми для артилерії (легендарна "Кропива", що скоротила час наведення з хвилин до секунд), інженери збирали дрони в гаражах, а народ через краудфандинг купував супутникові знімки. Це була перша в світі "народна війна", що фінансувалася через інтернет-банкінг. Яна Зінкевич, яка у 18 років створила батальйон "Госпітальєри" і врятувала сотні життів, стала символом цього руху. Це був унікальний приклад самоорганізації нації.
Соціально-психологічний вплив війни та феномен ветеранського руху
Війна на Донбасі докорінно змінила структуру українського суспільства. Поява сотень тисяч ветеранів, які пройшли через бойові дії, створила новий впливовий соціальний шар. Ветерани стали активними учасниками громадського життя, засновуючи власні бізнеси, волонтерські ініціативи та політичні рухи. Феномен "ветеранського бізнесу" (наприклад, мережа піцерій "Veterano") став прикладом успішної ресоціалізації та взаємопідтримки.
Водночас країна зіткнулася з проблемою посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та необхідністю масштабної психологічної реабілітації. Війна прийшла в кожну родину — через мобілізацію, волонтерство або допомогу переселенцям. Це загартувало суспільство, зробивши його більш стійким до маніпуляцій та готовим до тривалої боротьби. Українці навчилися жити в умовах постійної загрози, не втрачаючи при цьому людяності та здатності до самоорганізації. Цей досвід став вирішальним під час відбиття повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Життя в "сірій зоні"
Після підписання "Мінська-2" війна перейшла в позиційну фазу. Лінія фронту стабілізувалася, але між позиціями сторін утворилася так звана "сіра зона" — нейтральна смуга, де продовжували жити люди. Це були переважно пенсіонери, які не могли або не хотіли покинути свої домівки.
Життя в "сірій зоні" було пеклом: без електрики, газу, магазинів та медичної допомоги, під постійними обстрілами. Люди жили в підвалах роками. Єдиним зв'язком зі світом для них були волонтери "Червоного Хреста", "Проліска" та українські військові, які ділилися своїми пайками. Це трагедія забутих людей, які стали заручниками великої геополітики. Діти в "сірій зоні" вчилися розрізняти калібр мін за звуком і ходити до школи замінованими стежками. Багато з них народилися вже під час війни і ніколи не знали миру.
Культурний спротив Донбасу
Війна породила нову хвилю української культури. Письменники та художники з Донбасу стали голосом цього регіону. Сергій Жадан написав роман "Інтернат" про життя цивільних в зоні бойових дій. Станіслав Асєєв, журналіст з Донецька, провів два роки в полоні у тюрмі "Ізоляція" і описав цей жах у книзі "Світлий Шлях". Гурт "Жадан і Собаки" регулярно їздив на фронт з концертами, підтримуючи бойовий дух. Культура стала формою опору окупації та способом осмислення травми. Донбас довів, що він є невід'ємною частиною українського культурного простору.
Інформаційна війна та дегуманізація
Війна велася не лише танками, а й телевізором. Російська пропаганда створювала жахливі фейки, щоб розпалити ненависть та дегуманізувати українців. Найвідоміший приклад — сюжет російського "Першого каналу" про нібито "розіп'ятого хлопчика" у Слов'янську, який виявився повною вигадкою. Брехня про "карателів", "нацистів" та "плановане знищення російськомовних" лилася з екранів цілодобово, паралізуючи критичне мислення мешканців окупованих територій.
Україна змушена була створювати власні інструменти протидії в інформаційному полі. Виникли проекти як "StopFake", що займалися спростуванням російської брехні, та Міністерство інформаційної політики. Це була виснажлива війна за розуми людей, де агресор використовував мову як зброю, намагаючись переконати світ у наявності "внутрішнього конфлікту". Російські наративи про "громадянську війну" мали на меті приховати пряму інтервенцію РФ та уникнути міжнародної відповідальності. Інформаційний фронт залишається одним із найскладніших напрямків боротьби за українську суб'єктність. Це боротьба за право називати речі своїми іменами: агресію — агресією, а окупацію — окупацією. Російська пропагандистська машина використовувала величезні ресурси для створення альтернативної реальності, де чорне називали білим, а жертву — агресором. Українське суспільство навчилося розпізнавати ці маніпуляції, що стало запорукою стійкості у майбутньому.
Наслідки війни Війна перетворила колись квітучий промисловий регіон на руїну. Окуповані території (так звані ЛНР і ДНР) занурилися в беззаконня, заводи були розпиляні на метал і вивезені в Росію. Близько 1,5 мільйона людей стали вимушеними переселенцями (ВПО), покинувши свої домівки. Донбас став зоною екологічного лиха через затоплення шахт, що загрожує радіаційним забрудненням підземних вод (шахта "Юнком").
Первинні джерела
Документ 1: Звіт ОБСЄ про обстріл Маріуполя (2015)
Контекст: 24 січня 2015 року російські реактивні системи залпового вогню «Град» та «Ураган» обстріляли житловий мікрорайон «Східний» у Маріуполі. Це був звичайний суботній ранок — люди йшли до магазинів, діти гралися на подвір'ях. Раптово небо розкололося від вибухів. Загинуло 29 цивільних, понад 90 людей отримали поранення різного ступеня тяжкості. Серед загиблих — жінки, діти, пенсіонери.
«Спеціальна моніторингова місія провела аналіз воронок та зібрала фрагменти ракет. Аналіз траєкторій показує, що ракети «Град» були випущені з північно-східного напрямку, з району Октябрського, а ракети «Ураган» — зі східного напрямку, з району Заїченко. Обидва райони на момент обстрілу контролювалися збройними формуваннями так званої «ДНР».» — Зі звіту СММ ОБСЄ, січень 2015 року
Аналіз мови та контексту: Цей документ є важливим прикладом міжнародного моніторингу воєнних злочинів. Зверніть увагу на точність формулювань: «аналіз воронок», «траєкторія польоту», «контролювалися збройними формуваннями». Така мова не залишає місця для подвійних трактувань. Звіт спростовує російський пропагандистський наратив про те, що «українці самі себе обстрілюють». Міжнародні спостерігачі беззаперечно вказали, звідки прилетіла смерть.
Документ 2: Перехоплення СБУ після збиття MH17
Контекст: Служба безпеки України перехопила телефонні переговори бойовиків одразу після збиття пасажирського літака MH17 17 липня 2014 року. Ці записи стали ключовими доказами у міжнародному розслідуванні.
«— Ну що там?
— Збили. Кажуть, «сушка» (український літак Су-25).
— А де льотчики?
— Поїхали шукати...
(Через годину)
— Це точно цивільний борт... Там суцільний жах... Багато трупів, жінок, дітей... Знайшли паспорти — іноземні, індонезійські, малайзійські...
— От бляха...»
— З матеріалів Спільної слідчої групи
Аналіз: Ці переговори засвідчують, що бойовики спочатку святкували «перемогу» над «українським літаком», не підозрюючи, що насправді збили цивільний Boeing 777 з 298 пасажирами. Емоційна реакція після усвідомлення правди — «от бляха» — показує, що навіть самі виконавці розуміли масштаб скоєного злочину. Ці записи стали беззаперечним доказом вини на суді в Гаазі.
Документ 3: Свідчення захисника Донецького аеропорту
Контекст: Оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні — з 26 травня 2014 по 22 січня 2015 року. Українські військові утримували руїни терміналів під безперервними обстрілами, в умовах браку води, їжі та боєприпасів. Ворог, вражений їхньою стійкістю, назвав їх «кіборгами».
«Там не було де сховатися. Стіни з гіпсокартону прошивалися кулями наскрізь. Ми пили воду з батарей опалення, бо інакше здохли б від зневоднення. Ми спали по дві години на добу, обійнявши автомати, бо атаки могли початися будь-якої миті. Але ніхто — чуєте? — ніхто не хотів відступати. Це була наша земля, наш аеропорт, наша честь. Ми відчували підтримку всієї країни. Коли волонтери проривалися до нас під шквальним вогнем, щоб привезти воду і забрати поранених, ми розуміли — здатися не маємо права. Ми боронили не бетон — ми боронили Україну.» — З інтерв'ю захисника ДАП, 2016 рік
Аналіз мови: Зверніть увагу на емоційно насичену лексику: «здохли б», «шквальний вогонь», «наша честь». Це не офіційний документ, а живе свідчення людини, яка пройшла через пекло. Повторення «ніхто — чуєте? — ніхто» підкреслює категоричність відмови здаватися. Фраза «ми боронили не бетон — ми боронили Україну» стала крилатою і влучно передає символічне значення оборони аеропорту.
Документ 4: Відеодокази російської присутності
Контекст: Протягом війни волонтери-розслідувачі з проектів Bellingcat, InformNapalm та «Вантаж 200» зібрали тисячі доказів присутності російських військових на території України. Основними джерелами стали публікації самих російських солдатів у соціальних мережах.
«Ми відстежили переміщення зенітного комплексу «Бук» з Курська до Донецька через геолокацію фотографій, які публікували місцеві жителі. Кожна фотографія містила метадані з координатами та часом зйомки. Ми встановили маршрут із точністю до кількох метрів. Комплекс перетнув кордон вранці 17 липня і повернувся наступної ночі — вже без однієї ракети.» — Зі звіту Bellingcat про збиття MH17
Значення для розслідувань: Цифрова криміналістика стала потужним інструментом встановлення правди у гібридних конфліктах. Навіть коли держава-агресор заперечує свою участь, цифрові сліди — геолокація, метадані фотографій, публікації в соцмережах — дозволяють відтворити події з документальною точністю. Цей досвід став надзвичайно цінним після 24 лютого 2022 року, коли масштаби російських воєнних злочинів зросли багатократно.
Документ 5: Лист матері загиблого «кіборга»
Контекст: Після завершення оборони аеропорту родини загиблих створили громадську організацію для вшанування пам'яті захисників. Багато матерів написали листи до своїх синів, які зачитувалися на меморіальних заходах.
«Сину мій, я знаю, що ти там, у тому пеклі, думав про нас. Я знаю, що ти міг вийти, але не вийшов, бо поряд були твої побратими. Ти казав мені: «Мамо, якщо не ми — то хто?» Я не розуміла тоді. Тепер розумію. Ви стояли там, щоб ми могли жити тут. Ви тримали той бетон, щоб тримався весь наш світ. Пробач мені, що я не змогла тебе вберегти. Пробач, що Україна не змогла тебе вберегти. Але знай: ти не зник. Ти живеш у кожному з нас, хто пам'ятає.» — З листа матері загиблого захисника ДАП, 2016 рік
Аналіз: Цей документ належить до жанру особистого свідчення, яке передає емоційний вимір війни. Зверніть увагу на риторичне питання «якщо не ми — то хто?» — воно стало лейтмотивом добровольчого руху. Метафора «ви тримали той бетон, щоб тримався весь наш світ» підкреслює символічне значення оборони аеропорту для національної свідомості.
Деколонізаційний погляд
Російський наратив: «Громадянська війна»
Російська пропаганда з перших днів конфлікту наполегливо просувала наратив про «громадянську війну» в Україні. За цією версією, росіяни нібито не мали жодного стосунку до подій на Донбасі — це був «внутрішній конфлікт між українцями», а Москва лише «захищала російськомовне населення від геноциду». Цей наратив мав подвійну мету: по-перше, уникнути міжнародної відповідальності за агресію; по-друге, деморалізувати українське суспільство, змусивши його повірити, що воно воює саме проти себе.
Для просування цієї версії Кремль використовував усі інструменти «м'якої сили»: телеканали, соціальні мережі, проплачених експертів на Заході, лобістів у європейських парламентах. Термін «громадянська війна» свідомо вживався в багатьох західних ЗМІ, що створювало хибне враження еквівалентності сторін конфлікту.
Реальність: Російська агресія
Факти беззаперечно доводять, що це була не «громадянська війна», а класична міждержавна агресія, замаскована під внутрішній конфлікт. Докази:
Командування. Усі ключові ватажки бойовиків були громадянами Російської Федерації: Ігор Гіркін (полковник ФСБ), Ігор Безлер (підполковник ГРУ), Арсеній Павлов («Моторола», громадянин РФ з Ростова), Михайло Толстих («Гіві», громадянин РФ). Жоден з них не був ані «шахтарем», ані «місцевим ополченцем».
Техніка. Проти України використовувалася зброя, якої ніколи не було в українській армії: зенітні комплекси «Бук» і «Панцир», важкі вогнеметні системи «Буратіно» (ТОС-1), комплекси радіоелектронної боротьби «Житель». Ця техніка могла потрапити на Донбас лише з Росії.
Особовий склад. Сотні російських військовослужбовців були захоплені в полон або загинули на території України. Їхні родини в Росії отримували повістки про «загибель під час навчань». Волонтери-розслідувачі (зокрема проект «Вантаж 200») ідентифікували тисячі російських солдатів за їхніми публікаціями в соціальних мережах.
«Шахтарі і трактористи» Путін неодноразово стверджував, що українську армію перемагають «вчорашні шахтарі», які «знайшли танки в шахтах». Ця заява стала предметом глузувань, але мала серйозну пропагандистську мету — приховати факт прямого вторгнення російської армії. Насправді проти України воювали батальйонно-тактичні групи регулярних ЗС РФ, укомплектовані контрактниками та офіцерами з бойовим досвідом у Чечні та Сирії.
«ДНР»/«ЛНР» як маріонетки
Так звані «народні республіки» ніколи не були самостійними утвореннями. Вони повністю залежали від Росії у фінансуванні, постачанні зброї, боєприпасів та навіть продовольства. «Керівники» цих квазідержав призначалися та усувалися за рішенням Москви. Багато з них загинули за загадкових обставин, коли ставали «незручними» для Кремля (Олександр Захарченко, Арсеній Павлов).
Населення окупованих територій жило в умовах терору та беззаконня. Будь-яка незгода з «владою» каралася ув'язненням або смертю. Економіка колапсувала — заводи були демонтовані та вивезені в Росію як «трофеї». Молодь масово тікала — хто в Україну, хто в Росію. Залишилися переважно пенсіонери, які фізично не могли переїхати.
Ціна байдужості Війна на Донбасі тривала 8 років, і для багатьох українців (особливо в західних областях) вона стала «фоновим шумом». Ми звикли до щоденних зведень: «один загиблий, двоє поранених». Війна здавалася чимось далеким, таким, що не стосується особисто кожного. 24 лютого 2022 року жорстоко розвіяло цю ілюзію. Війну неможливо «пересидіти» або ігнорувати. Чи робили ми достатньо всі ці роки? Це питання тепер ставить собі кожен українець.
📋 Підсумок: До повномасштабного вторгнення
8 років війни
Війна на Донбасі 2014-2022 років стала вирішальним етапом формування сучасної української нації та її збройних сил. За ці вісім років Україна пережила колосальну трансформацію, яка визначила її здатність вистояти у повномасштабній війні. Армія, яка у квітні 2014 року не могла виставити навіть кілька боєздатних батальйонів, перетворилася на одну з найпрофесійніших та найбільш мотивованих армій Європи. Офіцери здобули безцінний бойовий досвід, який неможливо отримати на жодних навчаннях.
Суспільство, яке до 2014 року було значною мірою аполітичним і розділеним за регіональними та мовними лініями, згуртувалося навколо ідеї державності. Революція Гідності та війна назавжди змінили національну ідентичність. Волонтерський рух — цей унікальний феномен громадянської самоорганізації — довів, що українці здатні діяти ефективно навіть тоді, коли держава паралізована. Цей досвід став фундаментом для масової мобілізації після 24 лютого 2022 року.
Втрати та біженці
Ціна цієї трансформації була страшною і незворотною. За даними ООН, понад 14 000 загиблих — військових та цивільних — до повномасштабного вторгнення. Понад 30 000 людей отримали поранення, багато з яких залишилися інвалідами на все життя. Близько 1,5 мільйона громадян стали внутрішньо переміщеними особами, покинувши свої домівки на окупованих територіях та в прифронтовій зоні. Сотні тисяч людей опинилися в «сірій зоні» між позиціями — без елементарних умов для життя.
Окуповані території перетворилися на зону суцільної гуманітарної катастрофи. Промислова інфраструктура, яка століттями будувалася українцями, була розграбована та знищена. Заводи демонтовували і вивозили в Росію як «трофеї». Шахти затоплювалися, створюючи загрозу екологічної катастрофи. Освіта та охорона здоров'я деградували до примітивного рівня.
Шлях до 24 лютого 2022
Протягом 2021 року розвідки західних країн фіксували безпрецедентне скупчення російських військ біля українських кордонів. Супутникові знімки показували палаткові містечка, колони техніки, польові шпиталі. До кінця року стало зрозуміло, що Росія готує щось масштабне. Американські та британські аналітики відкрито попереджали про неминуче вторгнення.
Багато хто — і в Україні, і на Заході — не вірив. Здавалося нелогічним: навіщо Путіну повномасштабна війна, якщо «Мінський процес» і так працював на його користь? Навіщо ризикувати санкціями та міжнародною ізоляцією? Як виявилося, логіка диктатора відрізняється від логіки демократій. Путін вирішив, що може «блискавично» захопити Київ за три дні та поставити Захід перед фактом.
24 лютого 2022 року о 5:00 ранку ракети полетіли на Київ, Харків, Одесу, Львів, Вінницю. Війна, яка вісім років тліла на Донбасі, вибухнула на всій території України. Але Путін прорахувався. Україна виявилася готовою — завдяки тому гіркому досвіду, який здобула за ці роки. Армія, загартована в боях під Іловайськом та Дебальцевим, зустріла агресора стоячи. Волонтери, які вісім років возили форму та тепловізори на Донбас, миттєво розгорнули логістичні центри по всій країні. Війна на Донбасі не була «замороженим конфліктом» — вона була школою виживання для всієї нації.
🎯 Вправи
Свідчення захисника Донецького аеропорту
— Із інтерв'ю «кіборга» з позивним «Редут», 2015 рік
Висновки Спільної слідчої групи щодо MH17
— Зі звіту Спільної слідчої групи, листопад 2022 року
Визначте правдивість тверджень про війну на Донбасі.
Війна на Донбасі була внутрішнім громадянським конфліктом між українцями.
Українська армія у 2014 році була повністю забезпечена всім необхідним.
Оборона Донецького аеропорту тривала довше, ніж оборона Сталінграда.
Мінські угоди принесли повний мир на Донбас.
Більшість внутрішньо переміщених осіб виїхали в Росію.
Росія офіційно визнала присутність своїх військ в Україні у 2014 році.
Добровольчі батальйони пізніше увійшли до складу ЗСУ або Нацгвардії.
Війна на Донбасі закінчилася у 2022 році.
Рейс MH17 було збито українськими військовими.
За 8 років війни на Донбасі загинуло понад 14 000 людей.
Есе: Феномен українського добровольчого руху
Порівняльний аналіз: Іловайськ та Дебальцеве
- Іловайськ (серпень 2014)
- Дебальцеве (січень-лютий 2015)
- Стратегічне значення
- Участь російських регулярних військ
- Спроби переговорів та «зелені коридори»
- Втрати та наслідки
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| None | war | ім | ||
| None | occupation | ім | ||
| None | aggression | ім | ||
| None | separatists | ім | ||
| None | volunteers | ім | ||
| None | cyborgs (defenders of Donetsk airport) | ім | ||
| None | Minsk agreements | ім | ||
| None | ATO (Anti-Terrorist Operation) | ім | ||
| None | shelling | ім | ||
| None | front (military) | ім | ||
| None | refugees | ім | ||
| None | ceasefire | ім | ||
| None | sanctions | ім | ||
| None | hybrid warfare | ім | ||
| None | volunteer battalion | ім | ||
| None | volunteer (civilian) | ім | ||
| None | encirclement, cauldron | ім | ||
| None | IDP (internally displaced person) | ім | ||
| None | green corridor (safe passage) | ім | ||
| None | militant, fighter | ім |