Володимир і Хрещення Русі
Чому це важливо?
Рішення князя Володимира про прийняття християнства у дев'ятсот вісімдесят восьмому році стало фундаментальним поворотним моментом в історії України. Воно кардинально змінило світогляд суспільства, а також назавжди інтегрувало Київську державу в європейський культурний, політичний та правовий простір. Сучасна українська ідентичність, наша писемність та наша орієнтація на європейські цінності беруть свій початок саме з цього надзвичайно важливого цивілізаційного вибору. Хрещення стало тим мостом, який з'єднав варварський світ з античною культурною спадщиною.
Розминка
Два обличчя одного правителя
Історія часто запам'ятовує видатних діячів через призму їхніх найбільших досягнень, залишаючи в тіні складний і часом кривавий шлях до вершини. Князь Володимир Святославич, який увійшов у пам'ять нащадків як святий (saint) і рівноапостольний (equal-to-apostles) просвітитель, починав своє правління як жорстокий і безкомпромісний воїн. Він здобув владу в Києві через братовбивчу війну, перемігши свого старшого брата Ярополка. Молодий Володимир був типовим правителем епохи вікінгів — язичником, який спирався на силу меча, військову доблесть та криваві традиції предків. Запах густого диму від жертовних багать та брязкіт холодної сталі супроводжували його перші кроки на престолі. Однак справжня геніальність цього політика полягала в його здатності до радикальної трансформації. Зрозумівши, що старі методи неспроможні міцно утримати величезну державу, він перетворився з варварського завойовника на мудрого державного будівничого, який заклав непорушні основи європейської України. Цей неймовірний перехід від темряви язичництва до світла християнства вражає своїми масштабами та далекоглядністю.
Концепція свідомого вибору
Коли ми вивчаємо історію раннього Середньовіччя, ключовим терміном стає вибір віри (choice of faith). Для могутніх правителів того часу релігія ніколи не була виключно питанням особистих духовних пошуків чи глибокого внутрішнього просвітлення. Це був насамперед стратегічний політичний інструмент управління масами. Вибір конкретної релігійної системи означав вибір надійних союзників, вибір міцної правової бази для держави та вибір культурного вектора на цілі століття вперед. Князь Володимир здійснив усвідомлений, надзвичайно прагматичний політичний крок, детально оцінивши складну геополітичну ситуацію у світі та зваживши всі можливі наслідки для своєї зростаючої імперії. Він розумів, що ізоляція призведе до неминучого занепаду.
Приклади вживання термінології:
- Літописи детально розповідають, що вибір віри був тривалим і надзвичайно складним процесом.
- Сучасні дослідники погоджуються, що цей вибір віри назавжди визначив долю всієї Східної Європи.
Сутність нової віри
Нова віра (faith) жорстко вимагала повної, всеосяжної перебудови існуючих суспільних відносин. Християнство (Christianity) принесло із собою пишні візантійські ритуали, а також абсолютно нову етику, яка кардинально відрізнялася від диких звичок племінного ладу. Замість права найсильнішого та жорстокої нескінченної кровної помсти нова релігія наполегливо пропонувала концепції милосердя, захисту слабких та безпосередньої відповідальності правителя перед єдиним Богом. Зміна віри означала фундаментальну, дуже глибоку психологічну революцію для всього населення, від найбідніших, безправних селян до найвпливовіших, найбагатших бояр. Цей перехід відбувався дуже болісно, часто супроводжуючись відкритими конфліктами між старим звичним світоглядом та новими суворими моральними імперативами, які насаджувалися державою.
Поняття цивілізації у Середньовіччі
Для людей десятого століття цивілізаційний вибір (civilizational choice) означав бажаний перехід від темного варварства до світлого порядку. Цивілізація завжди міцно асоціювалася з монументальними кам'яними містами, чітко писаними законами, надзвичайно розвиненою філософською літературою та дуже складною, ефективною державною адміністрацією. Прийнявши передову візантійську модель, молода Русь миттєво отримала доступ до найпередовіших технологій свого часу — від геніальних архітектурних рішень до складних, дієвих систем державного оподаткування. Цей рішучий крок дозволив Києву гордо стати в один ряд із наймогутнішими, найвеличнішими столицями тодішнього світу, перетворивши дерев'яне місто на справжній мегаполіс.
Вивчаючи цю епоху, завжди пам'ятайте одну важливу деталь: слова «віра» та «політика» в десятому столітті були практично синонімами. Будь-яка релігійна зміна автоматично тягнула за собою зміну міжнародних договорів, торговельних шляхів та військових союзів. Хрещення було наймасштабнішою державною реформою в історії Русі-України.
Читання: Князь Володимир: від язичника до святого
Шлях до влади та перші реформи
Після повної перемоги у виснажливій, надзвичайно кривавій міжусобній війні близько дев'ятсот вісімдесятого року Володимир став беззаперечним і єдиновладним правителем величезної території. Його молода держава простягалася від холодних, суворих берегів Балтійського моря до теплих хвиль Чорного моря, примусово об'єднуючи десятки абсолютно різних племен зі своїми власними богами, жорстокими кривавими традиціями та архаїчними звичаями. Молодий князь, маючи гострий розум, дуже швидко усвідомив одну незаперечну істину: груба військова сила здатна завоювати чужі землі, проте вона ніколи не зможе створити єдиний, згуртований народ. Для міцної консолідації влади йому була конче потрібна потужна, універсальна об'єднавча ідеологія, яка б згуртувала всіх підданих навколо єдиного центру. Спочатку хитрий Володимир вирішив глибоко модернізувати традиційне язичництво (paganism). Він щиро сподіваючись, що оновлена, централізована релігія предків зможе виконати роль міцного державного цементу і зупинити відцентрові тенденції в його імперії.
Язичницький пантеон дев'ятсот вісімдесятого року
У сміливій, але відчайдушній спробі об'єднати всі підвладні йому племена могутній князь провів масштабну державну релігійну реформу. Він віддав суворий наказ встановити на високій Старокиївській горі, безпосередньо поруч зі своїм розкішним князівським палацом, великий дерев'яний пантеон головних богів. Повітря там постійно пахло густим, задушливим димом від незліченних жертовних багать та свіжою, гарячою кров'ю тварин. Центральне, найпочесніше місце на цьому капищі посів Перун (Perun) — грізний бог грому та блискавки, незмінний покровитель князівської дружини і впливової військової еліти. Літописець ретельно зазначає, що цей велетенський дерев'яний ідол (idol) мав майстерно вилиту масивну срібну голову та блискучі золоті вуса. Це візуально підкреслювало його найвищий, абсолютно домінантний статус серед інших божеств. Безпосередньо поруч із ним моторошно височіли інші боги: сонячний Хорс, могутній подавець благ Дажбог, суворий владар вітрів Стрибог, загадковий крилатий Сімаргл та єдине жіноче божество пантеону — таємнича Мокош, покровителька жінок та родючості. Ця безпрецедентна спроба штучно створити єдину універсальну державну релігію на базі дуже розрізнених місцевих вірувань була абсолютно унікальною для всієї тогочасної Східної Європи, але вона мала свої приховані недоліки.
Приклади в історичному контексті:
- Головний ідол слов'ян моторошно височів на найвищому, найбільш відкритому пагорбі нашої столиці.
- Безстрашні воїни свято вірили, що могутній Перун обов'язково принесе їм довгоочікувану перемогу у кривавій битві.
Криза старої ідеології
Незважаючи на всю показну розкіш та багатство київського капища, ця амбітна язичницька реформа зазнала дуже швидкого і цілковитого краху. Племінні божества назавжди залишалися занадто локальними та вузькими за своїм глибоким значенням. Горді деревляни категорично, до останнього не хотіли відкрито поклонятися богам полян, а надзвичайно войовничі сіверяни абсолютно не визнавали найвищого авторитету нав'язаних їм київських ідолів. До того ж, архаїчне язичництво абсолютно не мало розгорнутої, розвиненої філософської бази, священних письмових текстів чи універсальних, чітких моральних законів. А саме вони були критично необхідні для щоденного, ефективного управління такою величезною та складною ранньофеодальною державою. Володимир, як надзвичайно проникливий політик, швидко зрозумів, що його Русь назавжди залишатиметься дуже ізольованою, дикою варварською периферією. Цього можна було уникнути, лише якщо терміново, без вагань не інтегруватися в одну з великих світових релігійних систем, які вже міцно і непохитно панували в сусідніх, дуже могутніх імперіях. Ці системи пропонували не лише віру, але й передові знання, право, архітектуру та писемність, яких так бракувало молодому Києву.
Легенда про «вибір віри»
Знаменита, надзвичайно барвиста літописна розповідь про те, як Володимир обирав релігію, є одним із найяскравіших, найбільш драматичних епізодів ранньої української історії. Згідно з текстом літопису, мудрий правитель розіслав своїх найбільш довірених, освічених послів у самі різні кінці відомого тоді світу. Вони мали на власні очі побачити, як моляться інші народи, та оцінити красу їхніх храмів. Водночас до княжого двору в Києві постійно прибували дуже красномовні місіонери: переконливі ісламські проповідники з далекої Волзької Булгарії, освічені західні християни від Папи Римського, хитрі юдейські вчені з могутнього Хозарського каганату та дуже досвідчені, майстерні грецькі філософи з Візантії. Хоча сучасні критичні історики цілком обґрунтовано вважають цю захопливу розповідь частково легендарною і сильно літературно обробленою, вона ідеально і дуже точно відображає реальні важкі геополітичні роздуми київської еліти того часу. Тодішнє політичне керівництво Русі справді мало перед собою відразу кілька кардинально різних, надзвичайно важливих варіантів для свого подальшого історичного та цивілізаційного розвитку.
Прагматизм відмови від ісламу та юдаїзму
Князь дуже жорстко і послідовно відкидав пропозиції іноземців одну за одною, керуючись виключно холодним, розважливим політичним прагматизмом. Іслам волзьких булгар був відхилений ним через їхні занадто суворі харчові обмеження та абсолютну, категоричну заборону на вживання будь-якого вина. Літопис дотепно приписує Володимиру відому крилату фразу: «Русі єсть веселіє пити, не можемо без того бути». Хоча зараз це звучить як звичайний кумедний анекдот, за цими простими словами стояло тверде, непохитне небажання князя ламати традиційну військову культуру галасливих княжих бенкетів. Ці гучні святкування були основою особистої лояльності його збройної дружини, яка забезпечувала йому владу. Юдаїзм хозарських місіонерів князь відкинув із ще більш безжальним, вбивчим прагматичним аргументом. Він заявив: якщо Бог розсіяв євреїв по всьому світу і покарав їх, позбавивши їх власної захищеної держави, то їхня віра апріорі не може бути надійною опорою для розбудови нової, могутньої Київської імперії. Ця логіка була бездоганною для правителя-воїна, який мислив категоріями сили і геополітики.
Тріумф візантійського обряду
Вирішальним фактором у цьому тривалому процесі став емоційний звіт послів, які нарешті повернулися з Константинополя, столиці надпотужної Візантійської імперії. Відвідавши грандіозний, залитий яскравим світлом тисяч мерехтливих свічок собор Святої Софії, вони були глибоко, до сліз вражені небаченою величчю ритуалів, неймовірним багатством мармурової архітектури та космічним, ангельським співом хору. Вони захоплено й емоційно доповіли князю: «І не знали ми, на небі ми чи на землі, бо нема на землі такого видовища і краси такої... Тільки те ми знаємо, що там Бог з людьми перебуває». Цей надзвичайно сильний естетичний аргумент дуже надійно приховував глибокий і ретельно виважений політичний розрахунок: Візантія (Byzantium) була наймогутнішою, найрозвиненішою і найбагатшою державою тогочасного світу. Військовий та тісний політичний союз із нею гарантував Києву безперешкодний доступ до передових наукових знань, розкішних ремісничих товарів, кам'яної архітектури та найвищого престижного міжнародного статусу, який визнавали всі сусіди.
Літописці, щиро прагнучи максимально підкреслити велич морального переродження Володимира, дуже детально і без прикрас описують його жахливі гріхи до прийняття християнства. За їхніми прямими свідченнями, могутній князь мав величезний «гарем»: триста наложниць у Вишгороді, триста в Бєлгороді та двісті в селі Берестові, зовсім не рахуючи численних офіційних дружин із різних підкорених слов'янських племен. Його військова жорстокість і нестримна хтивість не знали жодних меж; він був справжнім уособленням дикого варвара. Однак відразу після того, як він прийняв хрещення (baptism), відбулася справді неймовірна трансформація. Вчорашній жорстокий варвар розпустив свій величезний гарем, взяв єдину законну дружину і згодом став відомим на всю країну своїм надзвичайним милосердям до бідних, хворих та знедолених, чим заслужив прізвисько «Красне Сонечко».
Корсунська кампанія і шлюб із Анною
Геополітична криза у Візантії
У другій половині дев'яностих років десятого століття могутня Візантія абсолютно несподівано опинилася на самій межі тотальної катастрофи. Проти законного імператора (emperor) Василія Другого підняв грандіозне, добре організоване збройне повстання дуже амбітний і надзвичайно популярний у військах полководець Варда Фока. Жорстокі повстанці дуже швидко захопили значну частину багатої провінції Малої Азії та почали безпосередньо загрожувати самій величній столиці імперії — неприступному Константинополю. Імператорська регулярна армія була повністю деморалізована після низки поразок, а державна казна виявилася абсолютно порожньою, що унеможливлювало найм нових найманців. У цій критичній, майже безвихідній ситуації, перебуваючи буквально за один невеликий крок від ганебної втрати золотого трону і власного життя, Василій Другий був змушений, переступивши через імперську гордість, звернутися по військову допомогу. Він звернувся до київського князя Володимира, якого досі високомірні греки традиційно вважали дуже небезпечним, нецивілізованим північним варваром. Це був переломний момент, коли слабкість імперії дала Русі унікальний історичний шанс змінити свій статус.
Військова угода та зрада імператора
Володимир погодився врятувати слабкого візантійського імператора, але висунув надзвичайно високу, безпрецедентну політичну ціну за свої неоціненні військові послуги. Він дуже оперативно надіслав до далекого Константинополя надзвичайно потужний експедиційний корпус — шість тисяч добірних, неймовірно загартованих у кривавих боях варязьких та слов'янських воїнів. Ця залізна, безжальна армія неймовірно швидко розгромила неорганізовані війська бунтівника Фоки і дуже надійно врятувала хисткий трон Василія Другого. В обмін на таку колосальну послугу Володимир вимагав зовсім не блискучого золота чи якихось нових земель; він категорично і безкомпромісно наполягав на офіційному шлюбі із рідною сестрою імператора, красунею-принцесою Анною. Василій надзвичайно неохоче погодився на це за однієї суворої, обов'язкової умови: могутній київський правитель повинен негайно і публічно прийняти християнство. Однак, щойно смертельна військова загроза минула і війська Фоки були повністю знищені, зарозумілі, підступні візантійці вирішили віроломно не виконувати свою частину міжнародної угоди. Вони щиро вважали надзвичайно принизливим, неприпустимим віддавати законну імператорську доньку за якогось вчорашнього язичника, який ще зовсім недавно відкрито приносив криваві людські жертви своїм дерев'яним ідолам.
Облога та падіння Херсонеса (Корсуня)
Розлючений неймовірно нахабною візантійською зрадою і свідомим, цинічним невиконанням домовленостей, Володимир вирішив діяти максимально жорстко, швидко і рішуче. Напровесні дев'ятсот вісімдесят дев'ятого року він зібрав величезне київське військо і рушив у далекий Кримський півострів. Там він розпочав масштабну, добре сплановану військову облогу головного, стратегічно надзвичайно важливого візантійського форпосту в цілому регіоні — багатого торгового портового міста Херсонес (Chersonesus), яке наші вітчизняні літописці традиційно називали Корсунь. Виснажлива, тяжка облога тривала кілька довгих, пекельних місяців. Спекотне південне сонце нещадно випалювало землю навколо стін, а київські воїни страждали від постійного браку свіжого провіанту. Місто мало неприступні високі кам'яні стіни і могло без проблем триматися роками, чекаючи на підкріплення з моря. Але, за красивою літописною легендою, один місцевий священник Анастас зрадив своїх грецьких правителів. Він таємно пустив стрілу у військовий табір Володимира з надзвичайно цінною інформацією про те, де саме проходять життєво важливі підземні труби міського водогону. Негайно перекривши доступ до свіжої питної води, винахідливий український князь змусив непокірну, горду візантійську твердиню повністю і беззастережно капітулювати перед силою його зброї. Це була блискуча військова перемога, яка змінила хід переговорів.
Приклади використання дієслів руху та дії:
- Наша київська армія дуже довго тримала в облозі добре укріплений, багатий Корсунь.
- Князь віддав суворий наказ негайно перекрити водогін, щоб примусити місто до швидкої здачі.
- Змучені спрагою візантійці були змушені ганебно капітулювати перед переважаючими силами русичів.
Шлюб рівних: принцеса-багрянородна
Несподіване, блискавичне взяття Корсуня стало справжнім, болючим шоком для всієї зарозумілої еліти Константинополя. Переможець Володимир надіслав розгубленому, наляканому імператору жорсткий, ультимативний лист: якщо Анна не прибуде до Криму негайно, візантійська столиця стане наступною прямою мішенню для його непереможної армії. У пригніченого Василія Другого не залишилося абсолютно жодного вибору, окрім як погодитися. Принцеса Анна не була якоюсь простою знатною дівчиною; вона мала найвищий, сакральний статус «багрянородної» (porphyrogenita) — тобто народженої у спеціальній розкішній пурпуровій залі імператорського палацу саме під час правління свого могутнього батька-імператора. Видати таку священну, недоторканну принцесу за іноземця вважалося у консервативній Візантії нечуваним, неймовірно ганебним порушенням столітніх традицій. Цей стратегічний, вистражданий шлюб миттєво і назавжди підняв політичний статус київського князя до рівня найвищих, найповажніших монархів тогочасної Європи. Він засвідчив усьому тогочасному світу, що могутній Київ остаточно став абсолютно рівноправним, сильним партнером великої імперії, а не її васалом. З цього моменту історія Русі набула зовсім іншого звучання.
Особисте хрещення князя Володимира
Коли пишна, розкішна флотилія принцеси Анни врешті-решт прибула до кримських берегів, у захопленому русичами Корсуні відбулася справді епохальна історична подія. Згідно з текстом давнього літопису, безпосередньо перед довгоочікуваним приїздом своєї високої нареченої Володимир раптом тяжко захворів на дуже дивну, невідому хворобу очей і майже повністю осліп, втративши здатність бачити світло. Мудра Анна переконала його негайно, без будь-яких вагань прийняти хрещення, твердо обіцяючи швидке божественне зцілення від цієї страшної недуги. Як тільки корсунський єпископ урочисто поклав свою руку на голову сліпого князя і занурив його у прохолодну, освячену воду купелі, зір Володимира чудесним чином повністю повернувся. «Тепер я пізнав істинного Бога!» — радісно і голосно вигукнув він. Відразу після священного, містичного обряду хрещення відбулося пишне, радісне вінчання за всіма грецькими канонами. Володимир благородно повернув Корсунь Візантії як своєрідний багатий викуп (віно) за свою наречену, після чого тріумфально вирушив назад до Києва з новими вченими священниками, чудотворними іконами та безцінними мощами святих.
В імперській, а згодом і в радянській офіційній історіографії постійно і дуже агресивно просувався брехливий міф про те, що Візантія нібито милостиво «дарувала» Русі християнство. Цим імперія намагалася довести, що вона автоматично зробила Київ своїм молодшим, повністю підлеглим і залежним партнером. Реальні ж історичні події свідчать про абсолютно протилежне. Князь Володимир ніколи не випрошував нову релігію на колінах; він буквально, зі зброєю в руках виборов її. Здійснивши надзвичайно успішну, сміливу військову інтервенцію у Крим, він змусив велику імперію рахуватися зі своїми державними інтересами і прийняв святе хрещення саме як сильний переможець, диктуючи власні суворі умови. Це був блискучий акт державної суверенності, беззаперечної військової сили, а зовсім не акт рабської покори перед Константинополем.
Первинні джерела
Свідчення літописців
Для максимально об'єктивної реконструкції драматичних подій кінця десятого століття сучасні історики змушені спиратися на досить обмежену кількість автентичних письмових текстів. Головним джерелом безцінної інформації про впровадження нової віри досі залишається найвідоміший український літопис (chronicle) — епохальна «Повість минулих літ», дбайливо укладена ченцем Нестором у дванадцятому столітті у прохолодних келіях Києво-Печерської лаври. Хоча цей текст був написаний через понад сто років після самих подій і має виразний дидактичний, повчальний моралізаторський характер, він містить абсолютно унікальні деталі. Ці фрагменти живої пам'яті передавалися з покоління в покоління. Саме завдяки наполегливій, кропіткій праці київських літописців ми маємо чудову можливість відтворити надзвичайно драматичну, психологічно напружену картину зміни світогляду цілої великої нації, яка відмовлялася від звичних богів.
Повалення ідолів у Києві
Повернувшись із успішного кримського походу в новому статусі християнського правителя, Володимир розпочав рішучу й абсолютно безкомпромісну боротьбу зі своєю старою релігією. Літопис надзвичайно детально і дуже драматично описує гучний процес руйнування язичницького пантеону, який сам же князь і створив кілька років тому. Він наказав негайно поскидати всіх дерев'яних ідолів: значну частину з них воїни порубали на дрова, а інших безжально кинули у велике вогнище. Найбільшого, максимально демонстративного приниження зазнав головний бог — могутній Перун. Князь наказав прив'язати його дерев'яну статую до хвоста коня і тягнути крутими схилами Боричевого узвозу зі Старокиївської гори аж до самого берега Дніпра. Поки поваленого ідола повільно волочили брудною землею, залишаючи глибокі борозни, дванадцять спеціально призначених міцних воїнів били його важкими залізними палицями. Це робилося зовсім не тому, що дерево могло відчувати якийсь фізичний біль; це було продумане символічне покарання злого «демона» перед очима наляканого натовпу, який зі сльозами і жахом спостерігав за небаченою ганьбою свого найвищого божества.
Як описати ці події на іспиті:
- Рішучий князь Володимир віддав суворий наказ негайно знищити давнє язичницьке капище.
- Дерев'яного старого ідола надзвичайно жорстоко побили важкими палицями просто перед великим, мовчазним натовпом.
- Шокований натовп із величезним страхом спостерігав, як старі, могутні боги назавжди втрачають свою чарівну силу і владу.
Масове хрещення у водах Почайни
Справжньою кульмінацією цієї грандіозної реформи стала подія, яка назавжди змінила хід української історії. Володимир видав безпрецедентно суворий, безкомпромісний наказ: «Якщо хто не прийде завтра на річку — чи багатий, чи бідний, чи старець, чи раб — той буде мені ворогом». Наступного ранку, покірно підкоряючись волі правителя, тисячі киян масово спустилися до річки Почайна (Pochayna river), яка тоді була глибокою, повноводною притокою могутнього Дніпра. За точним свідченням літописця, люди масово, з трепетом зайшли у холодну воду: дехто по шию, дехто по груди. Матері міцно тримали на руках своїх переляканих немовлят, намагаючись вберегти їх. Тим часом запрошені візантійські священники стояли на березі у святковому золотому вбранні і гучно читали довгі християнські молитви, освячуючи воду. Це величне масове хрещення столиці у дев'ятсот дев'яностому році символічно відзначає дату народження нової, європейської християнської Русі-України.
«Слово про Закон і Благодать» Іларіона
Ще одним абсолютно безцінним первинним джерелом є видатна пам'ятка давньоукраїнської філософської літератури — «Слово про Закон і Благодать». Цей блискучий, надзвичайно глибокий філософсько-богословський трактат був написаний у середині одинадцятого століття видатним київським митрополитом Іларіоном. Він був найпершим місцевим ієрархом українського походження, призначеним на цю високу посаду за рішучим наполяганням Ярослава Мудрого, а не надісланим із далекої Візантії греком. Іларіон створює грандіозний, неймовірно поетичний панегірик (хвалебну промову) покійному Володимиру, прямо порівнюючи його з найвидатнішими постатями світової історії, зокрема зі славетним римським імператором Костянтином Великим. Автор трактату дуже пишається і гордо підкреслює, що хрещення Русі було проявом прямої, безпосередньої Божої благодаті, яка миттєво зрівняла молоду, надзвичайно енергійну державу з найдавнішими, найповажнішими християнськими націями світу, подолавши її варварське минуле.
Титул кагана як символ суверенітету
Особливу, дуже прискіпливу увагу в геніальному тексті Іларіона привертає специфічна політична термінологія, яку митрополит цілком свідомо використовує для опису київського правителя. Звертаючись до величного образу Володимира, митрополит називає його не просто звичним словом «князь», а вживає грандіозний, виключно імперський східний титул — каган (kagan). У жорсткій системі політичних координат раннього Середньовіччя найвищий статус «кагана» повністю і беззастережно дорівнював статусу імператора. Це означало абсолютно незалежного, неймовірно могутнього суверенного правителя, який ніколи не визнає і не визнаватиме над собою жодної вищої земної влади. Використання цього амбітного титулу було дуже свідомим, надзвичайно сміливим політичним маніфестом. Іларіон на весь голос гучно наголошував, що хоча Київ і прийняв нову віру від Візантії, він назавжди залишається повністю незалежною, самодостатньою імперією, абсолютно рівною великому Константинополю у своїй силі та славі.
У своєму монументальному, глибоко патріотичному тексті видатний митрополит Іларіон дуже гордо пише про правителів Русі: «І не в убогій і невідомій землі панували, а в Руській, що знана і чута є в усіх чотирьох кінцях землі». Ці проникливі слова є найкращим і найяскравішим доказом того, що еліта Київської держави мала потужну, незламну національну гордість і дуже чітко усвідомлювала величезну геополітичну вагу своєї квітучої країни на світовій політичній арені. Вони відчували себе творцями великої історії.
Деколонізаційний погляд
Анатомія імперського міфу
Протягом кількох довгих, похмурих століть російська, а згодом і радянська історіографії цілеспрямовано та дуже агресивно конструювали брехливий наратив. Він мав на меті повністю, безсоромно привласнити надзвичайно багату історію ранньої України. Згідно з цим широко розповсюдженим імперським міфом, святе хрещення у прохолодних водах Дніпра розглядалося виключно як точка відліку історії Росії, а великий князь Володимир абсолютно безпідставно проголошувався «хрестителем усієї Русі» (причому під словом «Русь» імперія нахабно розуміла саму себе). Ця штучна, повністю фальшива пропагандистська конструкція абсолютно ігнорує будь-які базові історичні факти та елементарні географічні реалії того часу. У дев'яносто дев'ятому році, коли кияни масово ставали християнами, на місці сучасної Москви були лише густі, темні, непрохідні ліси та небезпечні, холодні болота. Там мешкали дикі фіно-угорські племена, які не мали абсолютно жодної ознаки державності, а до заснування навіть самого маленького Московського князівства залишалося ще понад сто п'ятдесят довгих років.
Спростування концепції «спільної колиски»
Радянська ідеологічна машина надзвичайно активно просувала маніпулятивну концепцію так званої «спільної колиски» трьох братніх народів (українців, білорусів і росіян). Агресивна пропаганда постійно стверджувала, що вони нібито одночасно сформувалися навколо могутнього Києва й абсолютно спільно прийняли християнство з Візантії. Проте сучасна незалежна українська наука, твердо спираючись на беззаперечні документальні факти, дуже переконливо доводить інше: весь культурний, правовий та глибокий ментальний спадок Київської Русі цілком і повністю належить виключно і насамперед Україні. Милозвучна українська мова, давні демократичні традиції міського самоврядування (віче), надзвичайно складна правова система та чітка європейська орієнтація віками формувалися саме тут, на мальовничих берегах Дніпра. Цей унікальний спадок кардинально і назавжди відрізнявся від тієї жорстокої, абсолютно авторитарної, деспотичної моделі управління, яка значно пізніше розвинулася у далекому Владимиро-Суздальському князівстві та кривавій Московській державі.
Корсунь як невіддільна частина історії Криму
Окремої, надзвичайно прискіпливої уваги заслуговує абсолютно абсурдна спроба сучасної російської агресивної пропаганди. Вони цинічно намагаються оголосити кримський Херсонес (давній Корсунь) «сакральним місцем Росії» виключно на тій дуже хиткій підставі, що саме там колись давно охрестився Володимир. З деколонізаційної, суворої наукової перспективи цей імперський наратив є абсолютно безглуздим і антиісторичним. Прекрасний Кримський півострів та стародавній античний Корсунь є невіддільною, глибоко органічною частиною географічного та історичного простору незалежної України та корінного вільного кримськотатарського народу. Перемога непереможної київської зброї у Криму в десятому столітті — це блискучий тріумф саме української ранньої держави. Ця подія є найяскравішим і беззаперечним доказом глибоких, тисячолітніх міцних економічних і політичних зв'язків між нашим Києвом та сонячним Чорноморським узбережжям.
Одним із найцинічніших, найбільш ганебних актів сучасної історичної крадіжки стало спорудження у дві тисячі шістнадцятому році гігантського, вкрай помпезного пам'ятника нашому князю Володимиру Великому безпосередньо біля високих стін московського Кремля. Ця відверто провокативна подія є класичним, хрестоматійним прикладом того, як слабка, агресивна імперія намагається штучно подовжити свою коротку історію, нахабно привласнюючи видатних правителів сусідніх незалежних держав. Володимир ніколи в житті не бував на території сучасної Москви, він гордо і справедливо правив у прекрасному Києві і був з почестями похований у рідній київській землі. Російський гігантський пам'ятник є дуже дешевою, примітивною політичною маніпуляцією, а зовсім не чесним вшануванням стародавньої історії.
Тризуб на златниках і срібниках
Найкращим, найбільш переконливим матеріальним доказом прямої історичної спадкоємності між могутньою Руссю та сучасною незалежною Україною є наша велична державна символіка. Саме видатний князь Володимир найпершим почав масово карбувати власні монети — неймовірно красиві золоті златники та срібники. На цих дуже цінних монетах, поруч із гордим, величним зображенням правителя, був дуже чітко і глибоко викарбуваний його особистий родовий знак — відомий всім нам Тризуб. Сьогодні цей самий давній княжий знак є Малим Державним Гербом вільної, суверенної незалежної України. Цей потужний візуальний символ неперервності нашої багатовікової традиції повністю, дощенту руйнує будь-які брехливі російські заяви про те, що Україна нібито є якоюсь «штучно створеною» чи вигаданою державою. Наша велика нація щодня гордо використовує державні символи, яким уже понад тисячу років.
Аналіз історичної спадкоємності:
- Розкішні золоті монети Володимира містили дуже чітке, рельєфне зображення Тризуба.
- Сучасна Україна цілком свідомо обрала цей самий княжий знак як свій герб.
- Наш Тризуб яскраво підкреслює нашу власну, дуже давню тисячолітню державницьку традицію, спростовуючи імперські міфи.
Значення хрещення: I — Цивілізаційний вибір
Входження до європейської сім'ї народів
Прийняття візантійського обряду стало абсолютно безпрецедентним актом величезної геополітичної ваги. З погляду тодішньої хитрої дипломатії, світ суворо і чітко поділявся на цивілізовану християнську співдружність, яку вчені греки називали Ойкумена (Oecumene), та неосвічену, дику варварську периферію. Ставши офіційно визнаним, легітимним християнським монархом, київський правитель автоматично, з повним правом увійшов до елітного, закритого клубу європейських королів. Відтепер могутню Київську Русь більше ніхто не сприймав як дику, непередбачувану, постійну військову загрозу з холодної півночі. Вона миттєво стала повноцінним, надзвичайно впливовим і легітимним гравцем на великій європейській політичній шахівниці. Її могутній голос мав величезне значення від крижаної Скандинавії до теплих берегів Середземного моря. Це був стратегічний крок, який назавжди відкрив Києву двері до всіх королівських дворів.
Синхронізація процесів християнізації у Європі
Українські авторитетні історики постійно, з документальними фактами в руках наголошують на одному надзвичайно важливому аспекті: події в Києві ніколи не були якоюсь ізольованою, абсолютно випадковою локальною аномалією чи наслідком збігу обставин. Велика Русь дуже впевнено рухалася в єдиному потужному політичному тренді з іншими провідними, найсильнішими державами того часу. Процес свідомої, надзвичайно болісної відмови від архаїчного, застарілого язичництва був масштабним, загальноєвропейським феноменом, який абсолютно невідворотно охопив майже весь континент, від холодних північних морів до Середземномор'я. Кожна велика держава стикалася з необхідністю модернізації свого суспільства, і християнство виступало головним інструментом такої модернізації. Київська еліта надзвичайно уважно спостерігала за тим, як їхні найближчі сусіди один за одним відмовлялися від ідолів і приймали нову універсальну віру, розуміючи, що інакше вони залишаться на узбіччі великої європейської політики.
Розширення міжнародної торгівлі та нові маршрути
Окрім політичних переваг, християнізація мала колосальний економічний ефект для держави Володимира. До дев'ятсот вісімдесят восьмого року київські купці, які торгували на знаменитому шляху «з варягів у греки», стикалися з величезними труднощами на іноземних ринках. Як язичників, їх вважали дикунами та часто обкладали додатковими, надзвичайно високими митами у візантійських портах. Ставши частиною цивілізованого християнського світу, Русь отримала режим найбільшого сприяння в торгівлі. Це призвело до небувалого збагачення київської казни, стимулювало розвиток місцевих ремесел та дозволило Києву стати одним із найбагатших торгових мегаполісів Східної Європи, куди стікалися товари з усього відомого світу.
Зверніть увагу на точну історичну хронологію розвитку сусідніх країн: у дев'ятсот шістдесят шостому році християнство офіційно приймає польський князь Мешко Перший, закладаючи дуже міцні основи майбутньої сильної Польської держави. У тисячному році урочисто коронується могутній християнський король Угорщини Стефан (Іштван) Святий. У цей же самий історичний період надзвичайно активно християнізуються суворі країни далекої Скандинавії. Стратегічне, геніальне рішення Володимира у дев'ятсот вісімдесят восьму році переконливо доводить, що велика Русь-Україна дуже органічно розвивалася в ідеальному, абсолютно бездоганному ритмі з основними європейськими цивілізаційними процесами, не відстаючи від них ані на крок.
Здобуття статусу суб'єкта міжнародного права
У надзвичайно складній середньовічній дипломатії будь-які міжнародні договори мали реальну, непорушну юридичну силу лише тоді, коли вони були скріплені дуже урочистою клятвою перед єдиним християнським Богом. Язичницькі клятви на оголених мечах чи перед дерев'яними ідолами іноземними монархами серйозно ніколи не сприймалися. Нова легітимна релігія нарешті дозволила Києву вільно підписувати повноцінні, абсолютно рівноправні міжнародні угоди. Вони надійно гарантували безпеку непорушних державних кордонів та міцний правовий захист комерційних інтересів дуже активних українських купців далеко за кордоном, особливо на знаменитому шляху "з варягів у греки". Держава дуже швидко перетворилася з пасивного об'єкта іноземної агресії на повноправного, сильного суб'єкта міжнародного права, з яким тепер завжди змушені були рахуватися всі сусіди.
Династичні шлюби як інструмент дипломатії
Кардинальна, революційна зміна міжнародного статусу миттєво відкрила широкий шлях до найефективнішої, найбільш надійної форми середньовічної дипломатії — міждинастичних політичних шлюбів. Раніше горді європейські королі категорично відмовлялися віддавати своїх знатних доньок за правителів, які поклонялися неживим дерев'яним ідолам і мали величезні гареми. Але відразу після впровадження нової легітимної релігії законні діти та численні онуки Володимира блискуче породичалися з наймогутнішими, найвпливовішими королівськими дворами Європи: квітучої Франції, далекої Норвегії, холодної Швеції, сусідньої Угорщини та могутньої Польщі. Його видатний син Ярослав Мудрий значно пізніше отримає цілком заслужене почесне прізвисько «тестя Європи». Проте міцний, непорушний фундамент для цієї неймовірної дипломатичної павутини, яка обплутала весь континент, заклав саме геніальний цивілізаційний вибір (civilizational choice) далекоглядного Володимира.
Дипломатична лексика:
- Християнські могутні монархи дуже активно укладали династичні шлюби, щоб уникнути воєн.
- Наш Київ перетворився на надзвичайно впливового суб'єкта міжнародного права, чий голос слухали всі.
- Нові підписані угоди надійно гарантували повну безпеку торговельних маршрутів по всій Європі.
Значення хрещення: II — Церковна організація та етика
Створення Київської митрополії
Успішне, дуже стабільне функціонування абсолютно нової релігії вимагало розбудови дуже масштабної, розгалуженої та ефективної адміністративної структури. Невдовзі після тріумфального повернення правителя з Корсуня була офіційно і дуже урочисто заснована Київська митрополія (Kyivan metropolitanate), яка формально канонічно підпорядковувалася впливовому Константинопольському патріархату. Проте, зважаючи на неймовірно величезні розміри Київської держави та її значну географічну віддаленість від Візантії, київські ієрархи практично користувалися надзвичайно великою, майже повною автономією у своїх діях. Величезна держава була мудро поділена на спеціальні церковні округи (єпархії), які міцно очолювали призначені князем єпископи. Ця абсолютно нова, ієрархічна структура дуже швидко стала дублюючим, надзвичайно ефективним каркасом державного управління, суттєво допомагаючи князю контролювати навіть найвіддаленіші куточки своїх величезних, розкиданих володінь.
Десятина — економічна основа церкви
Для забезпечення повної фінансової незалежності духовенства та масштабного, швидкого будівництва десятків нових кам'яних храмів амбітний Володимир запровадив абсолютно безпрецедентний на той час економічний механізм — знамениту десятину. Князь офіційно, дуже публічно зобов'язався віддавати десяту частину всіх своїх особистих княжих доходів, зібраних державних податків та численних судових штрафів на нагальні потреби церкви (church). Цей колосальний, постійний фінансовий ресурс дозволив новій митрополії надзвичайно швидко розбудовувати власну міцну інфраструктуру. Вона могла вільно відкривати благодійні притулки, щедро фінансувати кропітку роботу переписувачів розумних книг та утримувати величезний штат дорогих візантійських майстрів та архітекторів, які невпізнанно змінили вигляд старих міст.
Зміна суспільної моралі та шлюбних традицій
Впровадження християнської, гуманістичної етики категорично вимагало радикальної, часто дуже болісної зміни повсякденної поведінки людей. Нова релігія категорично і дуже суворо забороняла традиційне давньослов'янське багатоженство; відтепер офіційно дозволявся лише один моногамний шлюб, який мав бути обов'язково освячений священником у християнському храмі. Це докорінно, назавжди і позитивно змінило статус жінки в нашому суспільстві, надавши їй реальний, дієвий правовий захист. Церква також розпочала дуже тривалу і надзвичайно складну, виснажливу боротьбу з давнім, кривавим звичаєм кровної помсти. Вона наполегливо, день у день закликала вирішувати будь-які конфлікти виключно через легітимний княжий суд і виплату справедливих грошових компенсацій (віри), а не через безкінечний ланцюг жорстоких убивств між ворогуючими родинами, що ослаблювало державу.
Благодійність як державна політика
Володимир, щиро і дуже наполегливо прагнучи показати своїм численним підданим особистий приклад справжнього християнського милосердя, перетворив благодійність на офіційну, системну державну політику. Літописи з надзвичайним захопленням і повагою детально описують, як князь влаштовував щонеділі розкішні, дуже щедрі бенкети для всіх без винятку мешканців своєї столиці. Для хворих, сліпих та тяжких калік, які фізично не могли самі прийти на великий княжий двір, він особисто наказав розвозити гарячу їжу, свіжий хліб, м'ясо та важкі бочки із солодким медом безпосередньо вулицями Києва на спеціальних возах. Ця масштабна соціальна турбота була абсолютно невідомою, нечуваною справою в жорстокі язичницькі часи і надзвичайно сприяла фантастичній популярності правителя серед усього простого люду.
Тривалий процес і опір волхвів
Попри дуже красиві, ідеалізовані літописні розповіді про одностайне і надзвичайно радісне хрещення всіх киян, реальний історичний процес був значно складнішим і надзвичайно болючішим. Нова віра справді дуже легко прижилася у столиці та великих південних містах серед багатої еліти, але у глухих північних провінціях і густих, темних лісах люди ще століттями таємно і вперто поклонялися своїм старим дерев'яним богам. Часто цей народний глухий спротив переростав у відкриті, надзвичайно криваві збройні бунти, які дуже активно очолювали досвідчені волхви (язичницькі жерці). Найвідоміші масштабні повстання волхвів яскраво спалахували в дикому Суздалі та вільнолюбному Новгороді вже в одинадцятому столітті. Це абсолютно неспростовно доводить, що християнізація ніколи не була мирною, спокійною ідилією. Вона завжди являла собою глибокий, дуже затяжний внутрішній конфлікт і надзвичайно болісну, криваву трансформацію всього суспільства.
Словник соціальних змін:
- Наша церква дуже активно боролася проти жорстокої, нескінченної кровної помсти.
- Мудрий правитель запровадив постійну, системну благодійність для всіх нужденних.
- Старі язичницькі жерці часто піднімали криваві, нещадні повстання у далеких провінціях.
Значення хрещення: III — Розквіт культури
Народження монументальної архітектури
Разом із новою вірою з далекої, могутньої Візантії в Україну прийшли найпередовіші будівельні технології свого часу. До самого кінця десятого століття абсолютно всі споруди в Києві, навіть включаючи розкішні князівські палаци, будувалися виключно з дерева. Після прийняття хрещення місто почало надзвичайно стрімко і кардинально змінювати свій архітектурний вигляд. Запрошені з Константинополя висококласні, досвідчені майстри привезли секрети виготовлення міцної плінфи (широкої плоскої цегли) та спеціального довговічного рожевого цементу (цем'янки). Русь нарешті почала будувати на довгі віки, залишаючи по собі величні кам'яні свідчення своєї беззаперечної величі та багатства.
Головним архітектурним тріумфом князя Володимира стала справді велична і надзвичайно монументальна Десятинна церква (Church of the Tithes), грандіозне будівництво якої успішно завершилося у дев'ятсот дев'яносто шостому році. Це був найперший мурований кам'яний храм на всій території України, урочисто присвячений святому Успінню Пресвятої Богородиці. Вона глибоко вражала всіх сучасників своїм небачено багатим внутрішнім оздобленням: широка підлога була майстерно викладена кольоровим заморським мармуром, високі стіни прикрашали дуже яскраві фрески та надзвичайно дорогі золоті мозаїки. Десятинна церква миттєво стала не лише духовним релігійним центром, але й найяскравішим символом небаченого технічного та культурного прориву могутньої Київської держави. Вона стала шанованим місцем поховання самого князя та його візантійської дружини Анни.
Поширення кирилиці та книжкової культури
Християнство — це насамперед релігія мудрої Книги. Проведення правильних щоденних богослужінь категорично вимагало величезної, небаченої раніше кількості літургійних текстів: масивних Євангелій, Псалтирів, об'ємних молитовників. Разом із освіченими священниками на Русь масово, цілими групами прибували досвідчені переписувачі та дуже талановиті перекладачі. Завдяки титанічній діяльності видатних місіонерів Кирила і Мефодія слов'яни вже мали власну зручну абетку (кирилицю), і тепер вона швидко стала головним офіційним інструментом державного управління та високої культури. Київ дуже швидко перетворився на потужний інтелектуальний центр книгописання. Там розумні тексти постійно перекладалися з грецької на зрозумілу місцевому простому населенню давньоруську (староукраїнську) мову, суттєво збагачуючи культуру всього народу.
Створення шкіл для дітей знаті
Далекоглядний князь дуже добре розумів, що для ефективного управління розбудованою європейською державою та дуже складною бюрократичною церковною машиною йому конче потрібні освічені, грамотні кадри. Він без будь-яких вагань вдався до надзвичайно радикальних, майже диктаторських заходів. Володимир суворо наказав силоміць забирати дітей у представників вищої знаті (бояр) і примусово віддавати їх до спеціально створених державних шкіл для навчання складній книжковій грамоті. Літописець дуже іронічно зауважує, що матері гірко плакали за цими дітьми, «як за мертвими», оскільки письмова наука тоді здавалася їм незрозумілою, дуже небезпечною магією. Проте вже наступне молоде покоління київської еліти було високоосвіченим і повністю здатним вільно читати найскладніші філософські трактати.
Карбування власних монет
Ознакою абсолютно незалежної, могутньої та цивілізованої імперії завжди була власна, сильна валюта. Володимир став найпершим київським правителем, який розпочав дуже систематичне карбування власних грошей — золотих (златників) та круглих срібних (срібників) монет. Цікаво, що великої економічної потреби у цьому кроці насправді не було, адже на всіх ринках Русі вільно і дуже надійно оберталася арабська та візантійська стабільна валюта. Мета цього надзвичайно дорогого кроку була суто політичною та ідеологічною пропагандистською: переконливо показати всьому світу і власним численним підданим дуже високий статус незалежного, могутнього християнського монарха.
Іконографія на златниках
Дизайн перших давніх українських монет дуже багато про що розповідає сучасним історикам. На аверсі (лицьовому боці) блискучих златників Володимир зображений у надзвичайно розкішному імператорському вбранні візантійського зразка, з хрестом у руці та короною на голові. Навколо його портрета йшов дуже гордий, самовпевнений напис нашою кирилицею: «Володимир на столі [престолі], а се його злато». На реверсі замість візантійських святих карбувався його особистий родовий Тризуб. Це була блискуча, дуже глибоко продумана візуальна пропаганда: могутній князь переконливо демонстрував, що він є повністю легітимним християнським правителем, абсолютно рівним константинопольському монарху. Водночас він свято і непохитно зберігає свою національну ідентичність і непохитний, міцний державний суверенітет.
Потрібно більше практики?
Інтеграція знань
Складна, надзвичайно насичена подіями епоха Володимира Великого яскраво ілюструє, як лише одне дуже виважене стратегічне рішення може кардинально змінити хід історії на тисячоліття вперед. Довгий процес переходу від роздроблених язичницьких племен до монолітної європейської держави вимагав не лише жорсткої військової сили, але й надзвичайної політичної волі, дипломатичної гнучкості та геніальної далекоглядності. Розуміння цих дуже складних процесів є справжнім ключем до глибокого розуміння того, чому наша Україна завжди історично тяжіла до цивілізованого європейського простору, надійно захищаючи його від східних загроз. Хрещення стало фундаментом нашої ідентичності.
Реальне застосування
Глибоке, ґрунтовне знання цього матеріалу допоможе вам дуже впевнено дискутувати на складні теми української історії, набагато краще розуміти історичне походження наших державних символів та ефективно спростовувати брехливі імперські міфи щодо культурної спадщини Києва. У сучасному жорсткому, безкомпромісному інформаційному протистоянні ці історичні факти є вашою найсильнішою інтелектуальною зброєю.
Віртуальні подорожі в минуле
Для глибшого, справді емоційного занурення в атмосферу цієї епохи радимо обов'язково скористатися сучасними онлайн-ресурсами. Існують чудові, дуже детальні віртуальні 3D-реконструкції того, як саме виглядала столиця нашої могутньої Русі в десятому столітті. Ви можете віртуально прогулятися стародавніми земляними валами, побачити точну цифрову копію величного княжого палацу Володимира та дослідити залишки міцних фундаментів Десятинної церкви, які нещодавно розкопали археологи в самому центрі сучасного Києва. Ці візуальні матеріали зроблять історичний текст по-справжньому живим, захопливим і цікавим.
📋 Підсумок
Перевірте себе:
- Які політичні та соціальні причини змусили князя відмовитися від спроб реформувати язичницький пантеон?
- Яким чином військова кампанія в Криму та облога Корсуня допомогли київському правителю отримати бажаний шлюб із візантійською принцесою?
- Проаналізуйте, чому використання титулу «каган» у творі митрополита Іларіона було потужним політичним маніфестом незалежності.
- Які саме аргументи ви можете навести, щоб аргументовано спростувати міф про «спільну колиску» та привласнення спадщини Володимира сучасною Росією?
- Назвіть щонайменше три ключові зміни в культурі, архітектурі та повсякденному житті населення, які принесло запровадження нової релігії.
🎯 Вправи
Первинне джерело: Слово про Закон і Благодать
— Митрополит Іларіон
Аналіз: Політичний маніфест Іларіона
- Чому митрополит використовує східний титул каган замість традиційного князь?
- Який геополітичний сигнал посилає Іларіон європейським державам?
Первинне джерело: Повалення ідолів
— Повість минулих літ
Порівняння: Зміна світогляду
- Язичницький період правління (до 988 року)
- Християнський період правління (після 988 року)
- Методи об'єднання суспільства
- Ставлення до переможених і слабких
- Міжнародна політика
Первинне джерело: Взяття Корсуня
— Літописна оповідь
Есе: Геополітичний вимір хрещення
Аналіз міфів та історичних фактів
Князь Володимир прийняв християнство виключно через глибоке духовне прозріння.
У дев'ятсот вісімдесятому році князь здійснив спробу запровадити язичницьку релігію.
Візантійський імператор одразу і з радістю погодився віддати сестру заміж за князя.
Захоплення міста Корсунь було інструментом тиску на Візантійську імперію.
Візантія милостиво подарувала християнство Києву, зробивши його васалом.
Масове хрещення мешканців столиці відбулося у водах річки Почайни.
Статус багрянородна означав народження принцеси під час правління імператора.
Московське князівство стало релігійним центром одразу після подій хрещення.
Десятина була запроваджена як державний податок на потреби церкви.
На златниках та срібниках карбувалися виключно грецькі візантійські символи.
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| хрещення | [ˈxrɛˈʃt͡ʃɛnʲːɑ] | baptism | ім | |
| християнство | [xrɪstɪˈjɑnstʋɔ] | Christianity | ім | |
| язичництво | [jɑˈzɪt͡ʃnɪt͡stʋɔ] | paganism | ім | |
| Перун | [pɛˈrun] | Perun | ім | |
| ідол | [ˈidɔl] | idol | ім | |
| митрополія | [mɪtrɔˈpɔlʲijɑ] | metropolitanate | ім | |
| церква | [ˈt͡sɛrkʋɑ] | church | ім | |
| святий | [sʲʋʲɑˈtɪj] | saint | ім | |
| рівноапостольний | [rʲiu̯nɔɑˈpɔstɔlʲnɪj] | equal-to-apostles | adjective | |
| Херсонес | [xɛrsɔˈnɛs] | Chersonesus | ім | |
| Візантія | [ʋʲizɑnʲˈtʲijɑ] | Byzantium | ім | |
| віра | [ˈʋʲirɑ] | faith | ім | |
| Десятинна церква | [dɛsʲɑˈtɪnːɑ ˈt͡sɛrkʋɑ] | Church of the Tithes | ім | |
| Почайна | [pɔˈt͡ʃɑjnɑ] | Pochayna river | ім | |
| Корсунь | [ˈkɔrsunʲ] | Korsun | ім | |
| імператор | [impɛˈrɑtɔr] | emperor | ім | |
| цивілізаційний вибір | [t͡sɪʋʲilʲizɑˈt͡sʲijnɪj ˈʋɪbʲir] | civilizational choice | ім | |
| каган | [kɑˈɦɑn] | kagan | ім | |
| літопис | [lʲiˈtɔpɪs] | chronicle | ім | |
| багрянородна | [bɑɦrʲɑnɔrɔdnɑ] | porphyrogenita | adjective | |
| десятина | [dɛsʲɑˈtɪnɑ] | tithe | ім | |
| златник | [zlɑtnɪk] | zlatnyk (gold coin) | ім | |
| срібник | [ˈsʲrʲibnɪk] | sribnyk (silver coin) | ім | |
| багатоженство | [bɑɦɑtɔˈʒɛnstʋɔ] | polygamy | ім | |
| волхв | [ʋɔlxʋ] | pagan priest | ім |