ЗУНР та Акт Злуки: Шлях до Соборності
🎯 Чому це важливо?
Проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) та її об'єднання з Наддніпрянською Україною (Акт Злуки) — це не просто історичні дати, а момент народження ідеї Соборності. Вперше за сотні років українці по обидва боки кордонів імперій офіційно заявили про своє прагнення жити в одній державі. Це історія про те, як розділений народ знайшов у собі сили подолати вікові бар'єри та створити спільний політичний проект. Досвід ЗУНР як правової, організованої держави та символізм Акту Злуки залишаються фундаментом сучасної української державності та національної єдності. Це урок того, що навіть у найтемніші часи війни та роз'єднаності, прагнення до єдності є головною рушійною силою нації. Соборність — це не лише територія, а передусім єдність духу та відповідальність за спільне майбутнє. Це була перемога національного інтелекту над імперською логікою роз'єднання.
Вступ: Листопадовий зрив
Ранок 1 листопада 1918 року назавжди увійшов в історію України як «Листопадовий чин» або «Листопадовий зрив». Це був блискавичний військовий переворот, здійснений українськими військовими частинами у Львові та інших містах Галичини. Поки польська еліта та австрійська адміністрація ще вагалися, обговорюючи майбутнє краю після неминучого розвалу Габсбурзької імперії, молоді українські офіцери на чолі з Дмитром Вітовським вирішили діяти рішуче та безкомпромісно. Вітовський знав: «якщо ми не візьмемо Львів сьогодні, завтра його візьмуть поляки». В ніч на 1 листопада українські загони, що складалися переважно з ветеранів Першої світової війни, швидко та безкровно зайняли ключові стратегічні об'єкти Львова: ратушу, пошту, залізничний вокзал, банки та склади зброї. Над львівською ратушею вперше за багато століть замайорів синьо-жовтий прапор, сповіщаючи про нову еру національної свободи. Місто, яке довгі століття було під чужою владою, нарешті почуло рідну мову як мову державної влади та закону. Це був момент істини, коли вчорашні піддані імперії стали господарями своєї долі.
Ця подія стала справжнім шоком для польського населення міста, яке звикло вважати Галичину своєю «історичною вотчиною». Українці, яких польська пропаганда зневажливо називала «русинами-селянами», нездатними на високу політику, продемонстрували всьому світові неймовірну організацію, дисципліну та державну зрілість. Листопадовий чин не був випадковим бунтом; він став результатом тривалої та системної підготовчої роботи Української Національної Ради — легітимного політичного органу, що представляв інтереси українців в Австро-Угорщині. Це був акт вищого національного самоствердження, який продемонстрував, що українці Галичини готові до самостійного та відповідального державного життя. Проте радість мирної перемоги була трагічно короткою — вже вдень 1 листопада на вулицях Львова почалися перші запеклі бої з польськими воєнізованими загонами, що поклало початок тривалій і кривавій українсько-польській війні за право бути господарем на власній землі. Вуличні бої перетворили колись спокійний Львів на лінію фронту, де кожен будинок захищався з неймовірною мужністю. Листопадовий чин став точкою неповернення, після якої повернення до імперського минулого було неможливим.
Листопадовий чин мав величезне психологічне та політичне значення для всієї України. Він остаточно зруйнував колоніальний стереотип про українців як про пасивну, аполітичну етнографічну масу, призначену лише для праці на панів. Нація прокинулася і на весь голос заявила про своє право на власну землю, мову та історію. Взяття влади у Львові стало потужним каталізатором для аналогічних подій по всій території Галичини. У кожному повітовому місті українці створювали свої органи влади, роззброювали австрійську поліцію та формували загони самооборони. Це був справжній вибух народної енергії, спрямований на будівництво власної держави. Героїзм молодих курсантів та офіцерів у ті тривожні листопадові дні став легендою, яка надихала наступні покоління борців за волю України протягом всього XX століття. Кожна перестрілка, кожен встановлений український пост були свідченням того, що ми більше не просимо свободи, ми її беремо самі. Подвиг Вітовського та його побратимів довів, що воля народу є непереможною силою, якщо вона підкріплена організованістю, знанням військової справи та рішучістю лідерів. Це був початок великої битви за суб'єктність України на міжнародній арені.
Читання
Ознайомтеся з історією становлення Західно-Української Народної Республіки та процесом її об'єднання з Наддніпрянщиною. Це був час великих випробувань, коли правова свідомість галичан зустрілася з революційним ентузіазмом киян. Ми проаналізуємо державний устрій ЗУНР, військову міць УГА та сакральний символізм Акту Злуки на Софійській площі. Це історія про те, як розділений народ навчився відчувати себе єдиним цілим попри всі перешкоди. Кожен документ цієї епохи є свідченням нашої незламної волі до соборності.
ЗУНР: Держава
13 листопада 1918 року було офіційно проголошено створення Західно-Української Народної Республіки. Її територія охоплювала Галичину, Буковину та Закарпаття — землі, що раніше належали Австро-Угорщині і були штучно відірвані від великої України. Президентом (головою УНРади) став Євген Петрушевич — досвідчений юрист, депутат австрійського парламенту та мудрий політик, який мав величезний авторитет серед усіх верств населення. ЗУНР від самого початку будувалася як правова, демократична держава європейського зразка, де панував закон, а не свавілля. На відміну від Наддніпрянщини, де вирувала революційна стихія та часто панував хаос отаманщини, у Галичині вдалося зберегти кращі традиції австрійської школи адміністративного управління, що забезпечило стабільність та порядок у тилу навіть у найважчі часи війни. Кожен громадянин відчував захист з боку держави, що зміцнювало лояльність до нової влади. ЗУНР стала прикладом того, як національна ідея може бути втілена в ефективні державні інституції.
Уряд ЗУНР — Державний Секретаріат — очолив Кость Левицький, ще один видатний юрист. Склад секретаріату вражав професіоналізмом: Василь Панейко відповідав за закордонні справи, Іван Мирон — за шляхи (залізницю), Олександр Пісецький — за пошту та телеграф. Було швидко і професійно сформовано повноцінний апарат управління, прийнято низку прогресивних законів: про державну мову, про загальні вибори до парламенту, про земельну реформу. Особливо важливою була земельна реформа, яка передбачала наділення селян землею через законний викуп, що забезпечувало економічну стабільність та підтримку власників. Це була альтернатива більшовицькому грабунку. Особливим досягненням, яким пишалася вся нація, стало створення Української Галицької Армії (УГА) — регулярного війська з суворою залізною дисципліною, фаховим офіцерським корпусом та високим рівнем бойової підготовки. УГА стала однією з найкращих та найбільш боєздатних українських військових формацій тієї епохи, здатною успішно протистояти чисельно переважаючим ворогам на полі бою. Військова система ЗУНР базувалася на територіальному принципі комплектування, що дозволяло швидко мобілізувати ресурси в разі потреби.
Особлива увага приділялася освіті та культурі як фундаменту майбутнього. Незважаючи на війну, у ЗУНР діяла розгалужена мережа українських шкіл, гімназій та вчительських семінарій. Всі колишні державні австрійські школи були націоналізовані та переведені на українську мову викладання. У Станіславові та Тернополі активно працювали українські театри, видавалися десятки газет та журналів різного політичного спрямування. Це була жива, інтелектуальна держава, яка навіть під обстрілами дбала про розвиток духу. Наукове товариство імені Шевченка у Львові продовжувало свою діяльність, готуючи наукові кадри для майбутньої великої України. Держава фінансувала видання підручників та художньої літератури, розуміючи, що книга є такою ж зброєю, як і кріс.
Організація залізничного сполучення за ЗУНР була взірцевою. Незважаючи на брак палива та запчастин, потяги курсували за розкладом, забезпечуючи перекидання військ та продовольства. Це було можливим завдяки збереженню австрійської технічної інтелігенції та дисциплінованості українських залізничників. Також держава запровадила власну податкову систему, яка дозволяла фінансувати армію та соціальні потреби без друку незабезпечених грошей. ЗУНР виявила дивовижну толерантність до національних меншин. Для євреїв, поляків та німців були законодавчо зарезервовані місця в уряді та парламенті, а єврейська громада Львова навіть сформувала власний військовий підрозділ у складі УГА — Жидівський курінь під командуванням Соломона Ляйнберга. Це свідчило про надзвичайно високий рівень політичної культури галицьких провідників та їхнє прагнення збудувати державу для всіх її громадян. Нафтові промисли Борислава стали потужною фінансовою базою республіки, дозволяючи купувати сучасну зброю та амуніцію за кордоном.
Державна система ЗУНР була напрочуд стійкою завдяки повазі до правових норм. Суди працювали безперебійно, забезпечуючи законність у суспільстві. Було впроваджено систему соціального страхування для робітників, що було революційним кроком для того часу. Держава також дбала про розвиток національної кооперації, вбачаючи в ній основу економічного суверенітету. Важливою була робота Санітарної управи, яка героїчно боролася з епідеміями плямистого тифу та іспанки, що косили лави армії та цивільне населення. Лікарі ЗУНР, часто без ліків та антисептиків, творили дива, рятуючи тисячі життів. Кожен крок уряду був продуманим та спрямованим на зміцнення фундаменту майбутньої великої України. ЗУНР стала справжньою "школою державності" для тисяч українців, які раніше не мали досвіду управління власною країною. Ця республіка довела, що порядок та демократія можуть співіснувати навіть під час смертельної загрози.
Після втрати Львова столиця була перенесена до Тернополя, а згодом до Станіславова (нині Івано-Франківськ), де державне життя продовжувало пульсувати з неменшою інтенсивністю. У Станіславові працював уряд, видавалися газети, проходили театральні вистави, що підтримувало дух нації у найважчі часи. Саме в Станіславові була прийнята історична ухвала про злуку з УНР. Станіславівська епоха ЗУНР довела, що українська державність не залежить від володіння одним містом, а живе в інституціях та душах людей. Держава також підтримувала поштову службу, яка випускала власні марки, що сьогодні є філателістичними раритетами. Кожен такий крок — від марки до закону про мову — був цеглиною у будівлі незалежності, яку не вдалося зруйнувати навіть наступним десятиліттям окупації. ЗУНР залишила нам приклад ідеальної організації національного життя в умовах тотальної війни.
Акт Злуки (22 січня 1919)
Ідея об'єднання всіх без винятку українських земель в єдину, цілісну державу жила в серцях патріотів протягом довгих століть роз'єднаності. З падінням Російської та Австро-Угорської імперій ця мрія нарешті отримала свій реальний історичний шанс на здійснення. Процес об'єднання почався майже одразу після проголошення незалежності ЗУНР, оскільки лідери обох республік розуміли екзистенційну необхідність єдності для виживання нації. Вже 1 грудня 1918 року у місті Фастові представники Директорії УНР та Державний Секретаріат ЗУНР підписали Передвступний договір про намір злитися в одну державну одиницю у найкоротший термін. Це був акт великої політичної мудрості, далекоглядності та компромісу. Українці нарешті зрозуміли трагічний урок історії: розділеними вони не мають жодних шансів на виживання в умовах глобального хаосу та імперських апетитів сусідів. Фастівський договір став тим юридичним містком, який з'єднав два береги Дніпра в єдину державну волю, поклавши край віковій розлуці братів. Свідками підписання стали звичайні залізничники, чия праця забезпечила можливість зустрічі лідерів.
22 січня 1919 року — рівно через рік після проголошення незалежності УНР — у Києві на святково прикрашеній Софійській площі відбулася урочиста подія, яка стала кульмінаційним моментом всієї української революції. Незважаючи на дуже морозний та вітряний день, площа була вщерть заповнена тисячами людей, військовими частинами у парадній формі та вищим духовенством. Будинки довкола площі були завішані килимами з національними орнаментами та хвойними гірляндами. Під урочисті звуки дзвонів древнього Софійського собору було зачитано Універсал про Злуку. «Однині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України... Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України». Ця подія викликала неймовірне, ніким раніше не бачене патріотичне піднесення серед усіх присутніх. Україна нарешті відчула себе цілісним національним організмом, єдиною нацією з спільною долею, спільною культурою та спільною європейським майбутнім. Це був день торжества історичної справедливості, на який чекали десятки поколінь українців, і який став сакральним символом нашої єдності на всі часи.
Урочисте проголошення Злуки супроводжувалося святковим парадом військ УНР та численних делегацій ЗУНР. Делегація західних українців налічувала 65 осіб, серед яких були видатні діячі: Лев Бачинський, Лонгин Цегельський, Степан Витвицький. Вони привезли з собою дух нескореної Галичини, готовність до спільної боротьби та державотворчий досвід. Весь Київ буквально потонув у синьо-жовтих прапорах, а люди на вулицях вітали галичан як рідних братів, які повернулися додому після неймовірно довгої та виснажливої дороги. Директорія УНР у повному складі — Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Опанас Андрієвський та Андрій Макаренко — прийняла делегацію Галичини на спеціальному помості, що символізувало єдність влади та намірів. Промови лідерів були сповнені щирої віри в те, що віднині ніхто і ніколи не зможе розірвати життєздатне українське тіло. Цей день став сакральним моментом нашої історії, коли ми самі, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, обрали шлях єднання.
Особливе враження на киян справив парад Українських Січових Стрільців, які входили до складу київського гарнізону. Їхня виправка, дисципліна та залізний крок були живим доказом того, що Україна має силу захистити свою соборність. Парад приймав Головний Отаман Симон Петлюра, який бачив у цій події не лише політичний акт, а й стратегічну перемогу над ідеєю "розділеної нації". Музика військових оркестрів змішувалася зі співом церковних хорів, створюючи атмосферу справжнього національного воскресіння. Для звичайного киянина чи львів'янина цей день означав кінець національної самотності та початок нової великої родини. Сльози радості на очах ветеранів та цивільних були найкращим доказом величезної важливості цієї події. Святкування також пройшли в Коломиї, Тернополі та інших містах, де люди виходили на вулиці, щоб засвідчити свою солідарність з Києвом. Навіть на Закарпатті, яке ще перебувало під іноземною окупацією, люди з надією дивилися в бік Києва.
Однак за урочистим фасадом свята ховалися надзвичайно серйозні виклики. Реальний процес об'єднання вимагав синхронізації законів, економік та армій, що в умовах безперервної війни було майже неможливим завданням для молодого апарату. Було створено спільні міністерства, розроблено плани єдиного командування, але час невблаганно працював проти українців. Формально ЗУНР стала Західною областю Української Народної Республіки (ЗОУНР), а Євген Петрушевич увійшов до складу Директорії. Але на практиці обидві республіки зберігали власні окремі уряди, фінансові системи та військове командування. Поки Симон Петлюра відчайдушно шукав союзу з Польщею для спільної боротьби з більшовицькою навалою, для галичан Польща залишалася єдиним та смертельним ворогом, що вже окупував їхню рідну землю та чинив там репресії. Ці фундаментальні розбіжності в стратегічних пріоритетах стали трагічною причиною майбутньої поразки всієї української революції. Брак єдиного військового командування призвів до того, що армії діяли незлагоджено, що значно полегшило задачу нашим ворогам. Політична еліта, на жаль, не завжди могла піднятися над регіональними інтересами в моменти найбільшої екзистенційної кризи, що стало болючим уроком для майбутніх поколінь українців. Ми мали єдність у мріях, але розбрат у діях.
Трагедія 1919 року полягала в тому, що Україна змушена була воювати на декілька фронтів одночасно. Більшовики наступали з півночі та сходу, білогвардійці Денікіна — з півдня, а поляки — з заходу. Кожна з цих сил заперечувала право українців на власну державу. В таких умовах соборність була не просто ідеєю, а стратегічною умовою виживання. Тим не менш, незважаючи на всі ці труднощі, Акт Злуки мав колосальне історичне значення, яке важко переоцінити. Він раз і назавжди зняв з порядку денного питання про можливість існування якихось окремих українських націй. Було офіційно створено єдиний правовий простір, затверджено спільний державний герб — Тризуб — та національний гімн. Соборність перетворилася з романтичної мрії патріотів на юридичний факт та фундаментальну політичну норму українського буття. Навіть після поразки визвольних змагань та тривалої окупації українських земель сусідами, пам'ять про 22 січня 1919 року залишалася тим невгасимим вогнем, який підтримував віру народу в майбутнє національне відродження. Кожен свідомий українець від Львова до Харкова знав: ми єдиний народ, і наша держава має бути тільки соборною. Це була інтелектуальна та моральна перемога, яку неможливо було анулювати жодними несправедливими договорами в Парижі чи Варшаві. День Соборності став нашим внутрішнім компасом, який завжди вказує шлях додому, до єдності та свободи. Соборність — це живий процес, який триває і сьогодні, об'єднуючи серця мільйонів навколо ідеї вільної та нероздільної України. Ми є свідками того, як через століття ідея Петлюри та Петрушевича стала основою нашої сучасної ідентичності та незламності. Спільна боротьба УГА та Армії УНР в 1919 році, незважаючи на поразку, заклала традицію бойового братерства всіх українців. Це було народження нації як єдиного цілого, яке більше ніколи не погодиться на роль розірваної провінції імперій. Соборність — це наша доля і наша відповідальність.
Дипломатія ЗУНР у Парижі: Битва за визнання
Окремою героїчною та драматичною сторінкою була діяльність дипломатичної місії ЗУНР на Паризькій мирній конференції 1919 року. Наші дипломати намагалися донести до лідерів "Великої Четвірки" просту істину: Україна є демократичною, правовою державою, яка бореться проти руйнівного більшовизму не менш завзято, ніж Польща. Проте вони зіткнулися з глухою стіною нерозуміння та потужного пропольського лобі. Франція бачила в Польщі свою "велику східну стіну" і була готова пожертвувати інтересами українців заради зміцнення польського союзника. Українські делегати проводили сотні зустрічей, видавали детальні меморандуми, наводили статистичні дані про українську більшість у Галичині, але велика світова політика була цинічною. Поразка в Парижі стала однією з головних причин дипломатичної ізоляції та подальшої втрати Галичини, але вона також дала українцям безцінний досвід міжнародної боротьби та розуміння механізмів світової політики. Це була перша велика спроба України говорити зі світом на рівних, яка заклала традицію української дипломатії.
Первинні джерела
Глибоке вивчення епохи ЗУНР та великого Акту Злуки неможливе без вдумливого звернення до оригінальних текстів документів, які творили історію в реальному часі. У цих рядках ми чуємо живий, неспотворений голос нації в моменти її найвищого випробування. Ці документи є не просто сухими юридичними актами, а справжніми маніфестами волі, гідності та незламної віри у справедливість. Вони відкривають нам логіку політиків та воїнів, які намагалися збудувати Україну в умовах глобальної пожежі. Читання цих текстів дозволяє відчути масштаб відповідальності, яку несли лідери того часу, і глибину їхніх переконань. Кожен документ є свідченням інтелектуальної зрілості українського руху, який зміг вийти за межі етнографізму та стати повноцінною державною силою.
1. Текст Універсалу Директорії про Злуку (22 січня 1919)
Це найбільш символічний та величний документ української історії всього XX століття. Його мова — надзвичайно урочиста, піднесена, майже сакральна. Вона відображає відчуття історичної доленосності моменту, яке панувало на Софійській площі. «Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду». Ключовий меседж цього тексту — це національна суб'єктність («власних сил») та абсолютна єдність («об'єднаними зусиллями»). Автори Універсалу чітко розмежовують похмуре минуле роз'єднаності імперіями та величне майбутнє соборної держави. Використання урочистих форм надає документу ваги вічного національного закону. Аналіз тексту показує, що ідея Соборності була не лише територіальною, а й соціальною, обіцяючи "благо і щастя" всьому народові. Текст Універсалу став фундаментом для нашого сучасного свята — Дня Соборності.
2. Відозва до населення Галичини від 1 листопада 1918
Цей документ, виданий безпосередньо у день переможного Листопадового чину, звертається до серця і розуму кожного громадянина. Він офіційно проголошує священне право українців на самовизначення на основі справедливого розвалу Австро-Угорської монархії. Документ закликає до громадянського спокою та суворого правопорядку, що було органічною рисою галицької політичної культури. Текст цікавий своєю залізною логічністю та акцентом на повній легальності всіх дій українців. Вони не вважали себе заколотниками, а законними спадкоємцями влади на своїй рідній землі, що діють згідно з міжнародними нормами та принципами президента Вільсона. Це була гідна відповідь європейської нації на крах старої імперської системи. Документ наголошував, що влада переходить до рук народу законно і безповоротно. Це був акт вищої громадянської відповідальності, спрямований на те, щоб уникнути хаосу та анархії.
3. Попередній договір у Фастові (1 грудня 1918)
Документ став міцною та надійною юридичною базою для подальшої Злуки. У ньому був чітко і детально прописаний механізм об'єднання двох республік у єдине ціле. Важливо, що договір мудро передбачав збереження широкої внутрішньої автономії для Галичини в складі майбутньої соборної держави. Це свідчить про глибоке розуміння політиками того часу певних відмінностей у правових, адміністративних та культурних традиціях різних регіонів та їхнє щире намагання знайти життєздатну формулу гармонійного співіснування братерських земель. Фастів став місцем першого реального рукостискання розділеного народу, де була відкинута дріб'язковість заради великої мети. Договір закладав основи майбутньої федеративної або унітарної моделі з повагою до регіональної самобутності. Він довів, що українці здатні ефективно домовлятися між собою у критичні моменти історії.
4. Закон про державну мову в ЗУНР (15 лютого 1919)
Цей закон встановлював українську мову як єдину державну на всій території республіки. Він зобов'язував чиновників володіти мовою та вести нею все офіційне листування. Водночас закон гарантував національним меншинам право використовувати рідну мову в приватному житті та релігійних обрядах. Це був зразок збалансованої мовної політики, яка зміцнювала національну ідентичність, не порушуючи прав людини. Аналіз цього закону показує, як ЗУНР намагалася швидко деколонізувати публічний простір Галичини після десятиліть німецько-польського домінування. Це був акт мовного суверенітету, який демонстрував, що мова є ключовим інструментом державотворення. Закон також передбачав створення мовних курсів для державних службовців, що свідчило про практичний підхід до впровадження мовної політики).
5. Дипломатичні ноти уряду ЗУНР до країн Антанти
Ці драматичні документи показують нам відчайдушну спробу українців прорвати міжнародну ізоляцію та знайти союзників у Європі. Урядовці ЗУНР постійно апелювали до знаменитих «14 пунктів» президента США Вільсона та права всіх народів на вільне самовизначення. Вони логічно та аргументовано доводили, що ЗУНР є демократичною, правовою державою, яка захищає мир та стабільність. Проте холодні відповіді від Антанти свідчать про глибокий цинізм тодішньої реальної політики, де інтереси великих гравців були набагато важливіші за справедливість для українського народу. Вивчення цих нот дозволяє зрозуміти трагедію нашої дипломатії, яка була занадто чесною для того жорстокого світу, де право сили часто переважало силу права. Кожна нота була криком про допомогу нації, яка спливала кров'ю в боротьбі за європейські цінності.
6. Відозва Жидівської національної ради та Жидівського куреня
Цей унікальний документ свідчить про високу толерантність ЗУНР та підтримку української державності з боку національних меншин. У відозві єврейська громада Тернополя закликала своїх членів до лояльності до української влади та спільного захисту краю від польської агресії. «Ми єврейські громадяни ЗУНР, вважаємо цю землю своєю батьківщиною». Створення окремого єврейського підрозділу — Жидівського куреня — було безпрецедентним кроком, який демонстрував, що ідея ЗУНР була інклюзивною та привабливою для різних народів. Курінь під командуванням Соломона Ляйнберга героїчно воював у лавах УГА, доводячи, що соборність може об'єднувати не лише українців за походженням, а й усіх громадян за духом. Цей документ є потужним аргументом проти міфів про український антисемітизм того часу.
7. Звіт про Чортківську офензиву (червень 1919)
Військовий звіт командування УГА, який описує одну з найславетніших сторінок української зброї. Він сухий за формою, але сповнений героїзму за змістом. Звіт детально описує планування та хід наступу, захоплення трофеїв та полонених. Особливо важливою є констатація високого бойового духу стрільців, які, маючи обмаль набоїв, йшли в штикові атаки. Аналіз звіту дозволяє зрозуміти, чому цей наступ став легендою: це був тріумф волі над обставинами. Звіт також фіксує підтримку армії з боку місцевого населення, яке радо вітало своїх визволителів. Це був документ військового успіху, який на короткий час повернув надію на повну перемогу. Офензива довела, що УГА є армією європейського рівня. кожен рядок звіту дихає гордістю за українського солдата.
Деколонізаційний погляд
Історія ЗУНР та великого Акту Злуки протягом багатьох десятиліть піддавалася надзвичайно жорсткій цензурі та цинічним фальсифікаціям з боку всіх окупаційних режимів. Радянська пропаганда навмисно таврувала галицьких провідників як «буржуазних націоналістів», а саму велику ідею соборності намагалася підмінити фальшивим «возз'єднанням» у складі тоталітарного СРСР. Насправді ж події 1918-1919 років були актом найвищої деколонізаційної сили — самостійним, свідомим виходом українців з-під багаторічного впливу двох гігантських імперських систем одночасно. Це було скидання кайданів не лише політичних, а й ментальних. Україна вперше за століття заговорила своїм власним голос на весь світ.
Подолання штучної імперської роз'єднаності
Акт Злуки неспростовно довів, що спільна національна ідентичність є набагато сильнішою за будь-які століття колоніального розмежування та штучних кордонів по річках. Українці свідомо та масово обрали єдність, незважаючи на різні правові системи (австрійську та російську), адміністративні звички та релігійні відмінності. Це був нищівний удар по імперській стратегії «розділяй і володарюй», яка була наріжним каменем політики Відня та Петербурга. Соборність стала переможною відповіддю на спроби метрополій перетворити українців на дві окремі етнографічні групи без спільного майбутнього. Листопадовий чин та Акт Злуки продемонстрували всьому світу, що Україна є єдиним історичним та політичним суб'єктом.
Спротив новим загарбникам та право на самобутність
ЗУНР довелося воювати проти агресивно відновленого польського імперіалізму, який користувався підтримкою Антанти. Польські претензії на Галичину базувалися на архаїчному колоніальному праві «історичного володіння» польської еліти, тоді як українці впевнено спиралися на сучасне демократичне право більшості населення на самовизначення. Це була класична боротьба колонізованої нації проти вчорашнього сусіда, який сам щойно звільнився, але миттєво став новим колонізатором. Водночас Акт Злуки був актом відмежування від будь-якого російського «єдиного і неподільного» простору. Україна проголосила свій власний центр влади у Києві та Львові, вільний від московського чи польського диктату. Ми відмовилися бути пішаками в іграх великих гравців.
Міф: ЗУНР була лише локальним «галицьким проектом», майже не пов'язаним з долею великої України. Реальність: Лідери ЗУНР від самого моменту Листопадового чину бачили Галичину лише як частину соборної України. Вся державна символіка, мова документів та дипломатична активність були від початку спрямовані на єднання з Києвом. Галичани надавали величезну допомогу Наддніпрянщині (УГА воювала на Сході), а Київ підтримував Львів фінансово та дипломатично. Це був спільний національно-визвольний рух, єдиний у своїх стратегічних цілях та цінностях. Галичина була лише плацдармом для майбутнього визволення всієї нації.
Міф: Акт Злуки був лише порожньою формальністю, яка не мала реальних наслідків для народу. Реальність: Хоча воєнна поразка завадила повній практичній реалізації об'єднання в 1919 році, юридичний акт 22 січня створив незворотний правовий та історичний прецедент. Саме завдяки цьому акту Україна в 1991 році відновилася як цілісна держава в своїх природних кордонах. Злука докорінно змінила ментальність мільйонів, об'єднавши їх навколо спільної великої ідеї Соборності, яка пережила всі подальші окупації. Це був вирок будь-яким майбутнім спробам розчленувати Україну.
Чортківська офензива: Тріумф українського духу У червні 1919 року, коли УГА була притиснута до річки Збруч і здавалася ворогам приреченою на загибель, відбулося справжнє воєнне диво. 25-тисячне українське військо, відчуваючи за спиною рідну землю, перейшло у блискавичний контрнаступ проти 100-тисячної польської армії. За три тижні українці звільнили величезну територію, змусивши ворога панічно відступати. Цей наступ довів всьому світу неймовірну боєздатність українського духу, коли він захищає священну ідею Соборності. Ворог був змушений визнати силу української зброї.
📋 Підсумок: Поразка та невмируща спадщина
Епоха ЗУНР та короткий період соборної УНР завершилися трагічно — воєнною поразкою у нерівній війні на два виснажливих фронти та окупацією українських земель сильнішими сусідами. У липні 1919 року Українська Галицька Армія під тиском переважаючих польських військ була змушена перейти річку Збруч і залишити територію Галичини. Це був момент глибокого національного болю, коли тисячі воїнів озирнулися на рідні гори та поля, йдучи у невідомість. Далі був «Трикутник смерті» на Поділлі, де українські армії опинилися затиснутими між білогвардійцями, більшовиками та поляками, потерпаючи від жахливої епідемії тифу, яка забрала більше життів, ніж ворожі кулі. Це було справжнє випробування на міцність духу, яке витримали не всі, але яке загартувало еліту. Згодом територія ЗУНР була анексована Польщею за мовчазної згоди Антанти, Буковина відійшла до Румунії, а Закарпаття — до новоствореної Чехословаччини. Акт Злуки залишився нереалізованим у практичному будівництві того часу через несприятливі геополітичні обставини та внутрішні протиріччя.
Проте ця поразка 1919 року не була марною. Вона заклала міцний фундамент, на якому через довгі десятиліття постала сучасна незалежна Україна. Уроки 1919 року стали гірким, але необхідним досвідом для формування зрілої нації. Ми зрозуміли, що ціна внутрішніх чвар — це втрата власної держави та свободи. Досвід ЗУНР як правової держави став ідеалом, до якого прагнули наступні покоління. Багато лідерів республіки опинилися в еміграції у Відні, Празі чи Берліні, де продовжували дипломатичну та наукову боротьбу за українську справу. Євген Петрушевич до останніх днів свого життя у 1940 році вірив у відновлення незалежності і працював над міжнародним визнанням прав українців. Їхня праця в екзилі не давала світові забути про «українське питання», зберігаючи суб'єктність нації на міжнародній арені.
ЗУНР залишила нам безцінний досвід побудови правової держави в екстремальних умовах війни. Вона довела, що українці можуть бути ефективними адміністраторами, створювати потужні регулярні армії та забезпечувати правопорядок без кривавого терору. Акт Злуки ж назавжди зацементував у народній свідомості ідею територіальної цілісності. Саме завдяки великій події 22 січня 1919 року в доленосному 1991 році ні в кого в світі не виникло сумнівів, що Галичина і Наддніпрянщина — це частини однієї держави. Соборність стала нашою національною ідеєю №1, нашою стратегічною метою та запорукою виживання як нації. Ми пам'ятаємо героїзм УГА та мужність Вітовського і Петрушевича як вічне натхнення для нації на її шляху до повної волі та процвітання. Сьогодні соборна Україна є найкращою пам'яттю про їхні зусилля та мрії.
Ми також маємо усвідомити величезну роль ЗУНР у збереженні української ідентичності під час довгих років польської окупації. Створені в часи республіки інституції продовжували працювати в підпіллі або в формі потужних громадських організацій, таких як «Просвіта» чи «Рідна школа». Дух 1918 року живив наступні покоління борців за незалежність, включаючи членів ОУН та воїнів УПА. Сьогодні, коли Україна знову відбиває агресію зі Сходу, досвід єднання 1919 року набуває нової, пророчої актуальності. Тільки разом, єдиним національним фронтом, ми здатні захистити свою незалежність. Спадщина ЗУНР — це спадщина високого професіоналізму, законності та непохитної віри в перемогу правди. Ми — законні діти Соборності, і ми більше ніколи не дозволимо ворогам роз'єднати наш народ. Наша соборність — це наша головна зброя, наш щит і наш меч у боротьці за майбутнє. Боротьба триває, і ми знаємо, що правда на нашому боці. Соборність — це не лише історичний факт, це наше щоденне завдання. Нація, яка відчула смак єдності, вже ніколи не погодиться на роль розділеної провінції. Ми вивчили уроки минулого, щоб виграти майбутнє. Соборність — це назавжди.
📚 Що почитати/подивитися?
- Книга: О. Кульчицький «ЗУНР: Історія держави». Фундаментальне дослідження інституційного розвитку республіки, її законів та адміністрації.
- Книга: М. Литвин, К. Науменко «Історія ЗУНР». Детальна хроніка військових та політичних подій тієї епохи.
- Відео: Документальний фільм «Листопадовий чин. Створення ЗУНР» (виробництво «Локальна історія»).
- Локація: Меморіал Українських Січових Стрільців на Янівському цвинтарі у Львові — святе місце пам'яті для кожного патріота.
"Ми не хочемо ні сантиметра чужої землі, але на своїй ми господарі і нікому її не віддамо, поки живе хоч один українець." — Дмитро Вітовський
Потрібно більше практики?
- Аналіз: Порівняйте текст IV Універсалу УНР та Акту Злуки. Як саме еволюціонувала ідея державної незалежності за цей буремний рік? Знайдіть спільні та відмінні риси у риториці цих документів.
- Дослідження: Дослідіть роль стратегічного нафтового фактору у війні за Галичину. Чому Бориславський нафтовий басейн був такий важливий для ЗУНР та Польщі? Як це впливало на хід бойових дій?
- Дискусія: Чи була реальна можливість утримати Львів у листопаді 1918 року без масштабної німецької військової підтримки? Проаналізуйте сили сторін та роль цивільного населення у боях.
- Есе: "Акт Злуки: Чому ідея соборності виявилася історично сильнішою за воєнну поразку 1919 року?". Розкрийте ментальне значення об'єднання для формування сучасної української нації.
🎯 Вправи
Універсал про Злуку
— Українська Центральна Рада (1919)
Факти про ЗУНР
Листопадовий чин відбувся 1 листопада 1918 року.
ЗУНР була проголошена раніше за УНР.
Акт Злуки відбувся на Софійській площі в Києві.
УГА воювала одночасно проти поляків та більшовиків.
Першим президентом ЗУНР став Симон Петлюра.
ЗОУНР — це назва Галичини після об'єднання.
Столицею ЗУНР завжди залишався Львів.
Акт Злуки був проголошений 22 січня 1919 року.
День Соборності відзначається на честь проголошення ЗУНР.
УГА мала високу військову дисципліну.
УНР та ЗУНР: Порівняння
- УНР (Директорія)
- ЗУНР
- Політичний режим
- Ставлення до власності
- Військова організація
Аналіз Листопадового чину
- Як фраза «власних сил» підкреслює ідею суб'єктності?
- Яке значення має метафора «могутній порив»?
Есе: Соборність України
Риторика Соборності
📚 Словник
| Слово | Вимова | Переклад | ЧМ | Примітка |
|---|---|---|---|---|
| ЗУНР | ['zɛ u ɛn ˈɛr'] | proper noun | ||
| злука | ['ˈzlukɑ'] | ім | ||
| соборність | ['sɔˈbɔrn⁽ʲ⁾isʲtʲ'] | ім | ||
| Галичина | ['ɦɑlɪt͡ʃɪˈnɑ'] | proper noun | ||
| УГА | ['u ɦɑ ˈɑ'] | proper noun | ||
| чин | ['t͡ʃɪn'] | ім | ||
| повстання | ['powˈstɑnʲːɑ'] | ім | ||
| делегація | ['dɛlɛˈɦɑt͡s⁽ʲ⁾ijɑ'] | ім | ||
| універсал | ['uniwɛrˈsɑl'] | ім | ||
| фронт | ['frɔnt'] | ім | ||
| президент | ['prɛzɪˈdɛnt'] | ім | ||
| диктатор | ['dɪkˈtɑtɔr'] | ім | ||
| окупація | ['ɔkupˈɑt͡s⁽ʲ⁾ijɑ'] | ім | ||
| дипломатія | ['dɪplɔˈmɑt⁽ʲ⁾ijɑ'] | ім | ||
| нафта | ['ˈnɑftɑ'] | ім | ||
| трикутник | ['trɪˈkutnɪk'] | ім | ||
| тиф | ['tɪf'] | ім | ||
| інтелігенція | ['intɛl⁽ʲ⁾iˈɦɛnʲt͡s⁽ʲ⁾ijɑ'] | ім | ||
| церква | ['ˈt͡sɛrkwɑ'] | ім | ||
| адвокат | ['ɑdwɔˈkɑt'] | ім | ||
| офензива | ['ɔfɛnˈzɪwɑ'] | ім | ||
| евакуація | ['ɛwɑkuˈɑt͡s⁽ʲ⁾ijɑ'] | ім | ||
| солідарність | ['sɔl⁽ʲ⁾idˈɑrn⁽ʲ⁾isʲtʲ'] | ім | ||
| роз'єднання | ['rɔzˈjɛdnɑnʲːɑ'] | ім |