Кость Гордієнко: Запорозький кошовий
🎯 Чому це важливо?
Кость Гордієнко (пом. 1733) — це одна з найнепохитніших та найпринциповіших постатей українського козацького лицарства. Багаторічний кошовий отаман Запорозької Січі, він став символом «низової» опозиції до будь-якої деспотії, чи то московської, чи то польської. Гордієнко — людина, яка пожертвувала спокоєм і багатством заради ідеї козацької республіки. Його союз із гетьманом Іваном Мазепою у 1709 році був не просто воєнною угодою, а об'єднанням двох різних політичних світів України — елітарного гетьманського та демократичного запорозького — заради спільної мети: звільнення від імперського ярма. Розуміння Гордієнка — це ключ до розуміння козацької суб'єктності, яка не підкорялася наказам зверху, а діяла на основі власного кодексу честі та стародавніх прав. Він залишився вірним Запорожжю до останнього подиху, ставши хранителем козацьких традицій у вигнанні. Його шлях вчить нас стратегічного бачення національних інтересів навіть у найтемніші часи поразки та вигнання. Він був людиною, яка диктувала волю імперіям, спираючись лише на силу козацького кола.
Вступ — Лицар степу
Кость Гордієнко належав до того типу людей, яких неможливо купити, залякати або змусити діяти всупереч їхнім переконанням. Він був плоттю від плоті Дикого Поля, вихованцем Запорозької Січі в її найкращі часи, коли вона ще була незалежним військово-політичним організмом. Для Гордієнка Січ була не просто місцем служби, а сакральним простором волі, «християнською республікою», яка не визнає над собою іншої влади, крім волі козацького кола. Він був ідеологом запорозької окремішності, вважаючи, що козацтво має бути самостійним суб'єктом міжнародної політики, а не інструментом у руках сусідніх монархів. Його політичне мислення базувалося на принципах прямої демократії, де кошовий — лише виконавець волі товариства, а не самовладний правитель. Він вірив, що кожна людина має право на вибір своєї долі, і це право має бути захищене зброєю. Степ для нього був втіленням цієї безмежної свободи, яку неможливо втиснути в рамки імперських указів чи бюрократичних реєстрів. Він був хранителем коду волі, який передавався від князя Святослава до козацьких отаманів.
Його шлях до влади був шляхом воїна та інтелектуала одночасно. Гордієнко отримав блискучу на той час освіту в Києво-Могилянській академії, що дозволяло йому розмовляти з королями та царями мовою права та дипломатії на рівних. Проте він свідомо обрав шлях «низового» лицарства, повернувшись на Січ, щоб відстоювати її права від зазіхань центральної влади. Протягом десятиліть він був головним опонентом російського централізму на Півдні України. Гордієнко розумів, що будівництво Петербургом фортець у степу — це не захист від татар, а зашморг на шиї козацької волі та спроба економічного загарбання краю. Він бачив наперед стратегію Петра I щодо ліквідації автономії і робив усе можливе, щоб перешкодити цьому процесу, часто йдучи на відкриті конфлікти навіть із поміркованими гетьманами. Його радикалізм не був деструктивним; він був продиктований глибоким усвідомленням смертельної загрози для українського традиційного устрою. Він став голосом того «іншого» Запорожжя, яке не бажало вписуватися в імперську ієрархію чинів і звань. Його постать уособлювала саму ідею степової альтернативи імперії, що базувалася на особистій гідності та солідарності вільних людей.
Найдраматичнішим моментом його біографії став березень 1709 року. Попри багаторічну особисту неприязнь до Івана Мазепи, якого він вважав занадто «панським» гетьманом і вірним слугою царя, Гордієнко зумів піднятися над власними упередженнями заради вищого національного інтересу. Його рішення підтримати Мазепу та шведського короля Карла XII у війні проти Росії було актом найвищого стратегічного візіонерства та особистої мужності. Він привів до шведського табору 8 тисяч добірних запорожців, що стало величезним моральним та військовим ударом для Петра I, який до останнього сподівався на лояльність «низовиків». Цей вчинок коштував запорожцям їхньої давньої домівки — у відповідь царські війська вщент зруйнували Чортомлицьку Січ, але Гордієнко довів, що справжній дух Січі живе не в кам'яних стінах чи дерев'яних куренях, а в серцях вільних людей. Його вибір був вибором вільної людини, яка воліє смерть або вигнання, ніж життя в принизливому рабстві під чоботом імперії. Це був момент істини для всього козацького стану, коли честь стала вищою за безпеку.
Сьогодні постать Костя Гордієнка є надзвичайно актуальною як приклад національної єдності заради великої мети. Він наочно показав, що запорожці були не просто «степовими розбійниками», як їх системно малювала імперська пропаганда, а свідомими політичними діячами з чітким баченням майбутнього своєї країни. Його Кам'янська Січ на Херсонщині, де він провів останні роки життя, була останнім справжнім бастіоном козацької республіки на українській землі. Гордієнко навчив нас, що справжнє лицарство — це не лише вміння майстерно тримати шаблю, а й вміння тримати слово та залишатися вірним своїм ідеалам навіть тоді, коли весь світ здається ворожим і безнадійним. Він був і залишається «совістю Запорожжя», чий приклад надихає сучасників на безкомпромісну боротьбу за суверенітет. Його життя — це вічний маніфест степової волі, який неможливо викреслити чи забути в історії України. Він став містком між героїчним минулим та вільним майбутнім нашої нації, довівши, що ідея волі є сильнішою за будь-яку фізичну руйнацію.
Життєпис
Становлення, освіта та ранні роки (1660-і – 1702)
Про ранні роки життя Костя Гордієнка збереглося небагато точних документальних свідчень, що є типовим для тогочасного козацтва, яке більше цінувало чини, ніж біографії. Проте навіть ті фрагменти, що дійшли до нас, малюють образ людини непересічної долі. Він народився на Полтавщині, в заможній козацькій родині Головків, яка належала до старшинської верстви і мала можливість дати синові найкращу на той час освіту. Справжнє його прізвище було саме Головко, а «Гордієнко» він став згодом на Січі, ймовірно, за іменем батька — Гордія. Юний Кость навчався у Києво-Могилянському колегіумі (майбутній академії), де під керівництвом видатних професорів опанував латину, риторику, основи античної філософії та правознавства. Цей інтелектуальний багаж згодом виразно виділяв його серед інших козацьких ватажків і дозволяв вести складні дипломатичні переговори з європейськими монархами на рівних. Після навчання він, замість того щоб робити легку кар'єру в затишній гетьманській канцелярії, обрав суворий і небезпечний шлях запорожця. Прибувши на Чортомлицьку Січ, він швидко заслужив беззаперечний авторитет завдяки своїй розсудливості, військовому таланту та глибокому знанню давніх козацьких звичаїв. Він став втіленням козацького інтелектуала-воїна.
Гордієнко пройшов усі щаблі козацької ієрархії, вивчаючи специфіку степової війни безпосередньо в нескінченних сутичках з кримськими татарами та османами. Його перші кроки на Січі припали на період після Руїни, коли козацтво намагалося віднайти свою нову роль у зміненому світі. Він брав участь у багатьох морських і сухопутних походах кінця XVII століття, виявляючи особисту хоробрість. Його військовий досвід загартовувався в Азовських походах Петра I, де він на власні очі бачив системне посилення московської присутності на Півдні та ігнорування козацьких прав. Вже тоді в нього почала формуватися стійка і аргументована недовіра до намірів московського уряду щодо козацьких вольностей. Він бачив, як імперія намагається перетворити вільне козацтво на регулярне військо без прав та волі. Гордієнко усвідомлював, що кожен новий царський указ — це цеглина в мурі, який московити будували навколо української свободи.
Історичні дослідження підтверджують, що Кость Гордієнко народився під прізвищем Головко. Прізвище «Гордієнко» є патронімічним (від імені батька Гордія) і стало його офіційним іменем вже під час перебування на Січі, де існувала традиція давати козакам нові прізвиська або похідні від батьківських імен. Його шляхетське походження з Полтавщини багато в чому пояснює його високий рівень освіченості та політичну далекоглядність.
У 1702 році Гордієнка вперше обирають кошовим отаманом Запорозької Січі. Це було високе визнання його лідерських якостей у надзвичайно складний геополітичний час. Січ тоді опинилася під подвійним тиском: з одного боку — агресивна експансія Росії, яка почала будувати фортеці на заповідних козацьких землях, з іншого — гетьман Іван Мазепа, який намагався приборкати запорозьку вольницю заради стабільності свого правління та централізації влади. Гордієнко став на захист саме запорозької ідентичності та прямої демократії козацького кола. Він розумів, що без Січі Україна втратить свій головний збройний аргумент у суперечках із сусідами. Його перші роки на посаді кошового пройшли в постійному балансуванні між вимогами Москви та потребами товариства, але він завжди схилявся на бік козацьких прав.
Боротьба за права Січі та доленосний союз із Мазепою (1702–1709)
Як кошовий отаман, Гордієнко розгорнув активну дипломатичну та військову діяльність проти будівництва московських фортець у степу, зокрема Кам'яного Затону та Новобогородицької фортеці на річці Самара. Він чітко розумів, що ці укріплення спрямовані не на захист від татар, а на постійний контроль над самою Січчю та її стратегічною логістикою. Кам'яний Затон був розташований якраз навпроти Січі, що дозволяло московським гарматам тримати козацьку столицю під постійним прицілом. Його опозиційність до Москви була послідовною, аргументованою і абсолютно безкомпромісною. Він неодноразово надсилав гострі протести до Петербурга і навіть вступав у прямі військові сутички з московськими залогами, захищаючи козацькі рибні промисли та соляні озера. Гордієнко відкрито заявляв, що московити «прийшли на готові землі, де предки наші кров свою проливали».
Водночас у нього були вкрай напружені стосунки з гетьманом Мазепою. Запорожці під керівництвом Гордієнка звинувачували гетьмана у надмірній лояльності до царя та системних утисках прав Низового Війська. Гордієнко вважав, що Мазепа пожертвував козацькою демократією заради шляхетського устрою та особистої влади. Гетьманська адміністрація, зі свого боку, бачила в запорожцях «непокірну чернь», яка заважає великій політиці. Це протистояння тривало роками, створюючи глибокий ідеологічний розкол в українському патріотичному таборі, який заважав єдності дій перед лицем загрози. Гордієнко навіть писав скарги на Мазепу царю, наївно сподіваючись, що Петро I виступить арбітром, але швидко зрозумів, що цар використовує ці чвари лише для послаблення обох сторін.
Проте початок бойових дій на території України і відверті плани Петра I щодо остаточного знищення козацької автономії після війни радикально змінили ситуацію та пріоритети. Коли Іван Мазепа у 1708 році відкрито розірвав із Москвою, Гордієнко опинився перед найскладнішим вибором у своєму житті. Попри стару ворожнечу та глибокі образи, він як далекоглядний державний муж зрозумів, що зараз вирішується доля всієї України як суб'єкта. У березні 1709 року відбулася історична зустріч Гордієнка з Мазепою в Диканьці. Кошовий отаман, переступивши через особисті амбіції та групові інтереси, уклав союз із гетьманом та шведським королем Карлом XII. Він привів до шведського табору тисячі добірних запорожців, які ідеально знали місцевість та степові хитрощі.
Зустріч з Карлом XII була обставлена з великою урочистістю. Гордієнко звернувся до короля латиною, виголосивши блискучу промову про козацьку волю та спільну боротьбу проти тирана. Це справляло величезне враження на шведський генералітет. Запорожці під керівництвом Гордієнка стали незамінними розвідниками та охоронцями шведської армії. У відповідь на це Петро I, боячись прикладу Січі для всього Лівобережжя, наказав полковнику Яковлєву зруйнувати козацьку столицю. У травні 1709 року, після жорстокого штурму за допомогою зрадника Гната Галагана, який знав усі таємні підходи до Січі, Чортомлицька столиця була вщент зруйнована. Царські війська не щадили нікого, навіть хворих і старих. Це була особиста трагедія для Гордієнка, який втратив домівку, але зберіг віру в перемогу.
Полтавська катастрофа та шлях у вигнання (1709–1711)
Під час Полтавської битви 27 червня 1709 року Гордієнко зі своїми запорожцями забезпечував надійну охорону шведських тилів та стратегічних переправ через Ворсклу та Дніпро. Поразка шведсько-українських сил стала для нього особистою та національною катастрофою величезного масштабу, що змінила хід європейської історії. Він не впав у відчай і виявив неабияку мужність та організаторські здібності під час панічного відступу до Дніпра. Саме завдяки залізній волі та досвіду Гордієнка вдалося організувати переправу Карла XII та вже важко хворого Мазепи біля Переволочної, врятувавши їх від неминучого полону та ганебної страти. Кошовий отаман особисто керував човнами під безперервним обстрілом московських військ, що наступали на п'яти. Кожна хвилина зволікання могла коштувати життя всьому політичному проводу України.
Після переправи він разом із залишками вірного війська відійшов на територію Османської імперії, до Бендер. Тут він продовжував виконувати обов'язки лідера запорожців у еміграції, підтримуючи Мазепу у його останніх, відчайдушних політичних зусиллях зберегти суб'єктність України перед Європою та світом. Гордієнко став головним зв'язковим між гетьманом та Низовим Військом, яке масово переходило на територію ханства. Смерть Івана Мазепи у вересні 1709 року зробила Гордієнка однією з ключових постатей української політичної еміграції та хранителем традицій і печатки Війська Запорозького. Він став найближчим соратником і головною опорою нового гетьмана Пилипа Орлика.
Кость Гордієнко був не просто підписантом, а співавтором «Договорів і Постанов» (Конституції Пилипа Орлика). Саме він наполіг на включенні 10-ї статті, яка гарантувала Війську Запорозькому Низовому повну автономію, право на власне судочинство та володіння землями по обох берегах Дніпра. Конституція зобов'язувала майбутнього гетьмана домогтися повного звільнення козацьких земель від московських фортець. Це був перший у світі документ, який юридично закріплював союз між елітарним урядом та демократичною військовою громадою на основі взаємних прав і обов'язків.
У 1711 році Гордієнко став головним ініціатором та військовим керівником Прутського походу. Разом із Пилипом Орликом та турецько-татарськими військами він намагався вибити московитів з України. Під час цього походу запорожці обложили Білу Церкву — стратегічний центр Правобережжя. Проте через дипломатичну зраду турецького візиря, який підписав вигідний для себе, але зрадницький для України мир із Петром I під час Прутської битви, надії на повне визволення знову згасли. Петро I потрапив в оточення, але відкупився грошима та обіцянками. Хоча похід не приніс незалежності, він змусив Росію офіційно визнати, що Запорозькі землі не входять до її складу (за умовами Прутського миру). Протягом цих років Гордієнко залишався вірним ідеї незалежності, виступаючи як самостійний суб'єкт у переговорах із кримськими ханами та турецькими пашами.
Життя під протекторатом: Олешківська та Кам'янська Січі (1711–1733)
Після 1711 року Кость Гордієнко зосередився на облаштуванні запорозького життя в еміграції під протекторатом кримського хана. У 1711 році запорожці заснували Олешківську Січ. Життя там було вкрай складним: хан намагався перетворити козаків на звичайну прикордонну сторожу, забороняв будувати укріплення та церкви з каменя. Гордієнко, як кошовий отаман, виявив неабияку дипломатичну гнучкість, щоб зберегти Січ як військову та політичну одиницю. Він запекло боровся проти спроб кримської влади використовувати козаків як простих найманців, обстоюючи їхній статус автономного і союзного війська. Він неодноразово їздив до Бахчисарая, відстоюючи право козаків на вільне сповідання православ'я та внутрішнє самоврядування.
Проте всередині Січі зростало невдоволення. Частина козаків, підбурювана московськими агентами та обіцянками амністії, прагнула повернутися під владу царя. Це призвело до глибокого розколу. Гордієнко очолював «непримиренну» партію, яка пам'ятала руйнування 1709 року і не вірила жодному слову Москви. У 1728 році ситуація стала критичною. Гордієнко, всупереч волі проросійської частини старшини, прийняв вольове рішення перенести Січ вище по Дніпру, на самий кордон з Гетьманщиною, заснувавши Кам'янську Січ (біля гирла річки Кам'янка). Він розумів, що бути ближче до рідної землі необхідно для підтримання зв'язку з окупованою Україною, але при цьому категорично відмовлявся від офіційного підпорядкування Російській імперії.
Конфлікт Гордієнка з Петром I не був просто суперечкою за територію. Це було зіткнення двох систем цінностей. Гордієнко представляв запорозьку модель «суспільного договору», де влада випливає з волі громади (кола). Петро I будував систему «божественного права» монарха, де всі піддані — від селянина до князя — є рабами царя. Гордієнко розумів, що перемога Петра означатиме не просто зміну кордонів, а знищення самого типу української вільної людини. Його опір був захистом європейського вектора розвитку України проти азійського деспотизму.
Кам'янська Січ стала останнім великим державницьким проєктом Гордієнка. Тут він намагався відродити справжній дух старої запорозької вольності, вільний від московських гарнізонів та царських наглядачів. Він залишався кошовим отаманом до 1728 року, а в останні роки життя був загальновизнаним моральним авторитетом і «батьком» усього запорозького товариства. Його присутність на кордоні змушувала російський уряд нервувати, оскільки Гордієнко був живим нагадуванням про те, що Україна може обрати інший шлях. Він став символом «України-поза-Україною», яка продовжувала боротьбу за сенси та ідентичність.
🕰️ Історичний контекст
Запорозька республіка проти Імперського абсолютизму: Бій за сенси державності
Кость Гордієнко діяв у драматичний період, коли Запорозька Січ перебувала на піку своєї демократичної форми, але водночас опинилася перед екзистенційною загрозою з боку агресивної Російської імперії. Для Петра I Запорозька Січ була небезпечною політичною аномалією — некерованим, озброєним середовищем, яке сповідувало республіканські цінності, виборність лідерів та право на опір тиранії. Імперська модель вимагала тотальної централізації, уніфікації та безумовного підкорення волі монарха. Гордієнко став живим втіленням цього цивілізаційного конфлікту. Він захищав не лише територію Великого Лугу, а й саму концепцію вільної людини, яка сама обирає свою долю та лідерів. Січ у цей час залишалася єдиним місцем у всій Східній Європі, де офіційно не було кріпацтва, а кожен козак мав реальне право голосу на загальній раді. Це був справжній острів демократії в океані деспотизму, який Петро прагнув знищити будь-якою ціною.
Цей період також характеризувався вкрай складними і суперечливими стосунками між Січчю та Гетьманщиною. Гетьмани в Батурині часто розглядали запорожців як бунтівний, нестабільний елемент, що заважає їхній політиці централізації та домовленостей із царем заради відносного спокою та стабільності. Гордієнко, послідовно захищаючи «низові права», часто вступав у гострі конфлікти з гетьманською старшиною, вбачаючи в їхніх діях зраду козацьких ідеалів рівності та волі. Проте страшна трагедія 1709 року наочно показала, що в критичний для нації момент стратегічні інтереси всього народу стають незрівнянно вищими за будь-які станові суперечки чи особисті образи. Гордієнко виявився здатним піднятися над запорозьким «патріотизмом» заради великої загальноукраїнської ідеї незалежності. Його діяльність у Бендерах та Олешках була героїчною спробою зберегти міжнародну суб'єктність України через запорозький фактор навіть після важкої воєнної поразки.
Степ як територія абсолютної волі та національної ідентичності українців
Гордієнко розглядав український степ не як порожній простір чи Дике Поле, а як життєвий центр нації, де формується її особливий лицарський характер. Для нього контроль над Дніпром та південними річками був питанням національного виживання. Він бачив, як імперія намагається системно «закрити» степ для вільного козацтва, обставляючи його своїми редутами, фортецями та регулярними полками. Характерництво Гордієнка (а в народі його часто вважали одним із найсильніших характерників) полягало у його неймовірній здатності виживати, організовувати спротив та зберігати гідність у найважчих природних та політичних умовах вигнання.
Степ під його проводом залишався територією, куди не доходили царські укази, де панував закон честі, товариства та право вільної людини на самовизначення. Він зробив степ частиною української правової свідомості. Це була територія вільного доступу до ресурсів, де багатство належало тому, хто мав силу і волю його взяти, а не тому, кому його подарував монарх. Ця степова свобода стала генетичним кодом українського народу, який Гордієнко плекав і захищав у своїх походах.
Штурм Чортомлицької Січі у 1709 році був актом нечуваного вандалізму. Царські війська не лише вирізали залогу, а й поглумилися над козацьким цвинтарем, розриваючи могили предків. Цей акт мав на меті знищити саму пам'ять про козацьку волю. Гордієнко до кінця життя згадував про це як про головний аргумент проти будь-яких переговорів з Москвою. Його біль став болем усієї нації.
У козацьких легендах Кость Гордієнко часто постає як могутній характерник, здатний заворожувати ворожі кулі та розмовляти з Дніпром. Казали, що він міг чути рух московських військ за багато верст, приклавши вухо до землі. Ці легенди відображали реальну повагу козаків до його неймовірної інтуїції та вміння орієнтуватися у безкрайому степу. Його вважали хранителем сакральних знань Січі, які він забрав із собою у вигнання, щоб повернути їх вільній Україні.
Після смерті Костя Гордієнка у 1733 році, запорожці, виснажені життям у вигнанні та піддавшись на щедрі обіцянки та тиск Анни Іоанівни, у 1734 році вирішили повернутися під владу Росії, заснувавши Нову Січ. Це сталося саме так, як пророче попереджав старий отаман: повернення призвело до поступового, але неухильного обмеження прав, використання козаків як дешевого «гарматного м'яса» у нескінченних імперських війнах і зрештою — до остаточного, варварського руйнування Січі Катериною II у 1775 році. Історія трагічно підтвердила правоту Гордієнка: будь-який компроміс із деспотією завжди закінчується повним знищенням автономії та волі.
Внесок
Головний і неоціненний внесок Костя Гордієнка полягає у героїчному збереженні ідейної та організаційної тяглості запорозького козацтва як самостійного суб'єкта української державності. Він був тим залізним лідером, який не дав Запорожжю розчинитися в імперських структурах на самому початку XVIII століття, коли тиск був максимальним і нещадним. Гордієнко на власному прикладі довів, що Січ — це не просто тимчасовий військово-технічний табір, а повноцінна політична інституція з власним правом, етикою та дипломатією. Його союз із Мазепою створив надзвичайно важливий історичний прецедент об'єднання всіх патріотичних сил України — від магнатів до низовиків — навколо ідеї державної незалежності, що надихало всі наступні покоління борців за волю протягом двох століть. Він зафіксував у Конституції Пилипа Орлика 1710 року запорозькі вимоги щодо демократичного устрою та соціальної справедливості.
Його внесок у розвиток воєнного мистецтва полягав у успішній модернізації запорозької тактики під час Великої Північної війни та Прутського походу. Гордієнко зумів адаптувати козацьку легку кінноту до ефективних бойових дій проти регулярних армій нового європейського типу, використовуючи елементи асиметричної війни та глибокої розвідки. Він розробив систему мобільних загонів, які могли діяти автономно на великих відстанях, що стало прообразом сучасних сил спеціальних операцій. Крім того, його активна діяльність у вигнанні сприяла міжнародному визнанню українського питання в провідних європейських столицях. Він був одним із авторів далекоглядної концепції звільнення України через створення широкої міжнародної коаліції за участі Швеції, Туреччини та Криму. Його безкомпромісність, особиста аскетичність та вірність слову створили моральний стандарт козацького отамана, який залишається ідеалом патріотизму до нашого часу.
Гордієнко також зробив вагомий внесок у збереження української культурної ідентичності в еміграції. Під його опікою на Олешківській Січі діяли школи, переписувалися книги та зберігалися стародавні козацькі клейноди. Він розумів, що нація, яка втрачає свою історію, приречена на зникнення, тому докладав величезних зусиль для документування козацьких звичаїв та привілеїв. Його дипломатичне листування з європейськими дворами є неоціненним джерелом для вивчення української політичної думки XVIII століття, оскільки воно демонструє високий рівень правової культури та державницького бачення запорозького проводу. Він довів, що козаки — це не лише воїни, а й дипломати та охоронці культури.
Російська імперська історіографія понад два століття малювала Гордієнка як «підступного зрадника», який «кинув» свого законного монарха. Насправді ж, Гордієнко ніколи не присягав царю як особистий слуга чи раб. Він захищав договірні права Війська Запорозького, які Петро I першим грубо і системно порушив, почавши будувати фортеці на козацьких землях. З точки зору тогочасного міжнародного права, розрив васального договору через невиконання сюзереном своїх обов'язків щодо захисту прав васала був абсолютно законним та легітимним актом. Гордієнко діяв як відповідальний державний діяч, що захищає свою республіку, а не як бунтівний підданий.
Останні роки
Останні роки життя Костя Гордієнка пройшли у надзвичайно важкій, але натхненній праці під розбудовою Кам'янської Січі як осередку вільного життя за межами імперії. Він свідомо жив надзвичайно скромно, у звичайному козацькому курені, розділяючи всі тяготи та нестатки з рядовим товариством, чим заслужив безмежну і щиру любов козаків. Попри поважний вік, старі рани та хвороби, його розум залишався гострим, а воля — абсолютно непохитною до останнього дня. До нього за порадою та благословенням регулярно приїжджали представники гетьмана у вигнанні Пилипа Орлика, а також таємні посланці з окупованої Гетьманщини, які бачили в ньому останню надію на збереження вольності.
Він категорично відкидав усі спроби російського уряду підкупити його або заманити назад обіцянками «царської милості». Російська дипломатія навіть намагалася діяти через церкву, засилаючи на Січ ієрархів, які мали переконати отамана повернутися під крило православної імперії. Але Гордієнко відповідав, що справжнє православ'я не сумісне з рабством і що він краще помре у вільному степу, ніж житиме у золотих палатах раба. Він особисто займався впорядкуванням козацьких архівів, які він вивіз із Чортомлика, намагаючись зберегти документальну базу для майбутньої держави. Його пасіка стала місцем, де обговорювалися найсміливіші плани визволення України та велося листування з європейськими інтелектуалами.
Помер Кость Гордієнко 4 травня 1733 року у своїй улюбленій Кам'янській Січі. Його несподівана смерть була сприйнята козацтвом як кінець цілої героїчної епохи та величезна національна втрата. Козаки поховали свого легендарного отамана з найвищими військовими почестями на високому березі Дніпра. Над його могилою, згідно зі старовинним звичаєм, насипали високий курган, на якому встановили масивний кам'яний хрест із лаконічним написом про його славні звитяги та вірність Січі. Специфіка його поховання підкреслювала його статус як "батька" запорозького товариства — курган був настільки високим, що його було видно за багато верст навколо.
Могила Гордієнка дивом збереглася до нашого часу (нині це територія села Республіканець Херсонської області). Вона є місцем паломництва для всіх, хто вшановує ідею запорозької волі та незламності духу. В останні дні свого життя він часто виходив на берег Дніпра, дивлячись у бік захопленої московитами України, і повторював, що воля є дорожчою за будь-який спокій. Гордієнко пішов з життя непереможеним внутрішньо, так і не побачивши ганебного повернення частини запорожців під милість імперії, яке відбулося вже через рік після його смерті. Його смерть зафіксувала останній справжній момент незалежності козацького Низу перед тривалою ніччю колоніалізму.
Могила Костя Гордієнка знаходиться на території колишньої Кам'янської Січі в сучасному селі Республіканець на Херсонщині. Це одна з небагатьох автентичних могил кошових отаманів, яка збереглася у первісному вигляді. Кам'яний хрест на могилі є унікальною пам'яткою козацької епітафії. Відвідування цього місця дозволяє відчути особливу енергетику степового лицарства, яке до останнього подиху тримало оборону проти імперії. Місцеві жителі століттями оберігали курган, навіть попри заборони різних режимів.
🕰️ Історичний контекст
Спадщина Костя Гордієнка — це насамперед фундаментальна ідея національної та особистої гідності як єдиної основи існування вільної нації. Його образ назавжди став центральним у запорозькому фольклорі як символ незламного кошового, якого «ні куля, ні шабля не бере», бо він оберігає саму правду і волю. Він став прототипом для героїв багатьох класичних літературних творів, зокрема історичних повістей Адріана Кащенка, які виховували українську молодь на початку ХХ століття. В сучасній незалежній українській армії почесне ім'я Костя Гордієнка носить 57-ма окрема мотопіхотна бригада, що яскраво підкреслює тяглість наших військових традицій боротьби проти імперської агресії.
Гордієнко залишив нам також неоціненну ідею Запорозької Січі як правової, демократичної держави. Його послідовна боротьба за козацьку конституцію та невід'ємні права Січі стала інтелектуальною основою українського політичного мислення XVIII століття. Він наочно показав, що українська суб'єктність базується на глибоких демократичних традиціях та вмінні за будь-яких умов захищати власні інституції. Для сучасних українців Кость Гордієнко є символом тієї непохитної частини нації, яка ніколи, ні за яких обставин не йде на ганебні компроміси з окупантом і завжди обирає важкий, але чесний шлях вільної людини.
Його спадщина також живе в історичній пам'яті українського Півдня. Кам'янська Січ, яку він заснував, сьогодні є частиною національного заповідника «Хортиця», а його могила — сакральним місцем для сучасного козацького руху та військових. У 1917-1921 роках під час Перших визвольних змагань ім'ям Гордієнка називали полки армії УНР, що свідчило про актуальність його ідей навіть через двісті років. Його приклад вчить нас, що боротьба за незалежність — це марафон, у якому найголовнішим є не миттєвий успіх, а збереження внутрішньої суб'єктності та волі до перемоги. Його ім'я стало символом незламності для всіх поколінь українських патріотів.
Могила Костя Гордієнка на Херсонщині довгий час була навмисно забута і занедбана в радянські часи, але її дивом врятували та впорядкували місцеві патріоти-краєзнавці. Сьогодні вона офіційно є пам'яткою національного значення. Кам'яний хрест на його могилі — це один із найдавніших та найважливіших козацьких надгробків, що дійшли до нас у первісному вигляді. Він стоїть як німий, але промовистий свідок того, що справжні герої завжди повертаються в пам'ять свого народу навіть через століття тотального забуття та заборон. Прах отамана продовжує охороняти український Південь, нагадуючи про те, що ця земля належить вільним людям. Його постать стала мостом між козацькою давниною та сучасною незалежністю.
📋 Підсумок
Кость Гордієнко був останнім великим лицарем і мудрим патріархом старої Запорозької Січі, людиною, чиє довге життя стало однією нескінченною і величною битвою за волю. Він поєднав у собі справжню козацьку відвагу з глибокою освіченістю європейського рівня, ставши одним із найвидатніших та найпроникливіших українських політиків свого драматичного часу. Його стратегічний союз із Мазепою був актом вищої державної мудрості, який зумів об'єднати всю Україну в найкритичнішу годину її історії. Поразка під Полтавою та руйнування Січі не зламали його дух, а лише загартували у тривалому і виснажливому спротиві у вигнанні.
Гордієнко блискуче довів усьому світові, що козацтво — це не просто стан чи професія, а велика ідея свободи, яку неможливо знищити жодною фізичною силою. Його внесок у створення Конституції Пилипа Орлика заклав фундамент українського республіканізму. Підбиваючи остаточний підсумок, можна впевнено сказати, що Гордієнко врятував саму душу козацтва від розчинення в імперській покорі та асиміляції на початку XVIII століття. Він створив унікальну модель «України за межами України», яка дозволила національній ідеї вижити та зміцніти у найтемніші часи бездержавності.
Сьогодні, коли ми знову бороним наш Південь, ім'я Гордієнка звучить як бойовий клич за право жити на своїй землі за власними законами. Поки стоїть кам'яний хрест на його могилі над сивим Дніпром, триває і його незмінний, вічний дозор над українським степом. Кость Гордієнко назавжди залишиться в нашому національному пантеоні як символ вічної, непереможної та гордої запорозької волі, яка не знає кордонів і не визнає кайданів. Його ім'я — це наш пароль до свободи, а його булава — наш вказівник у майбутнє, де Україна посяде гідне місце серед вільних європейських народів. Його голос і досі звучить у шелесті плавневого очерету, закликаючи кожного покоління до внутрішньої свободи, гідності та незламності перед лицем будь-якої тиранії. Він довів, що справжня Україна — це територія волі.
Потрібно більше практики?
- Проаналізуйте глибинні причини та наслідки союзу Костя Гордієнка та Івана Мазепи у 1709 році. Чому вони змогли подолати стару ворожнечу саме в цей момент?
- Напишіть розлоге есе на тему: «Кость Гордієнко: захисник запорозької демократії проти імперського абсолютизму та централізації».
- Дослідіть детальну історію заснування та побуту Кам'янської Січі. Чим вона принципово відрізнялася від Олешківської Січі в плані юридичного статусу?
- Порівняйте стратегічні політичні погляди Костя Гордієнка та Пилипа Орлика щодо майбутнього устрою України. У чому полягала їхня багаторічна співпраця?
- Обговоріть: Чи була стратегія Гордієнка щодо категоричного неповернення запорожців до Росії правильною в довгостроковій історичній перспективі для виживання нації?
🎯 Вправи
Есе: Кость Гордієнко та генезис української демократії
Порівняльний аналіз: Сірко vs Гордієнко
- Іван Сірко (XVII ст.)
- Кость Гордієнко (XVIII ст.)
- Геополітичний вектор
- Державницька візія
- Ставлення до правових норм
Деконструкція міфів про запорозький спротив
Кость Гордієнко перейшов на бік Мазепи виключно через особисту образу на Петра I.
Знищення Чортомлицької Січі у 1709 році було актом терору, спрямованим на залякування прихильників Гордієнка.
Гордієнко вважав, що союз із мусульманським Кримом є неможливим для православного козака.
У Бендерах Гордієнко був одним із співавторів фундаментальних статей Конституції 1710 року.
Олешківська Січ під проводом Гордієнка повністю відмовилася від козацьких традицій на користь турецьких.
Гордієнко вільно володів латиною і міг вести переговори з європейцями без перекладачів.
Гордієнко заборонив будь-яку торгівлю з Гетьманщиною через особисту неприязнь до Мазепи.
Січ під його керівництвом перетворилася на центр міжнародних інтриг проти Московського царства.
Кость Гордієнко ніколи не визнавав влади російських царів над Запорожжям як легітимної.
Деталі запорозької дипломатії
Гордієнко наполягав на тому, щоб шведський король гарантував права Січі окремим пунктом договору.
Після 1709 року Гордієнко прийняв пропозицію царя повернутися в Україну за умови амністії.
Костя Гордієнка кілька разів переобирали кошовим, що свідчило про його колосальну підтримку.
Отаман виступав проти будь-яких союзів із кримськими татарами через релігійні причини.
Гордієнко вважав, що Гетьманщина має бути повністю підпорядкована Запорозькій Січі.
Гордієнко використовував Кримське ханство як ситуативного союзника проти Москви.
Олешківська Січ мала статус незалежної держави, визнаної всіма європейськими країнами.
Козаки під проводом Гордієнка брали участь у Прутському поході 1711 року.
Аналіз стратегічних намірів отамана
Критичний аналіз: Гордієнко як контр-еліта
- Як Гордієнко використовував свій статус для протидії імперії?
- Чому його діяльність вважається збереженням ідентичності?
- Яке значення мала правова опозиція Гордієнка для майбутніх поколінь?
Конституція Пилипа Орлика: Аналіз Першоджерела
— Пилип Орлик, Кость Гордієнко (1710)
Текстуальний аналіз Конституції
- Як документ обґрунтовує права запорожців через історичну генеалогію?
- Які конкретні територіальні та економічні вимоги висуваються у тексті щодо контролю над Дніпром?
- Який пункт гарантує внутрішню автономію Січі від центральної влади Гетьманщини?
- Яке значення має використання терміну «стародавні права» для легітимізації повстання?