Микола Василенко: Юрист і державник
🎯 Чому це важливо?
Микола Василенко — це фігура, яка втілює в собі трагедію і велич української інтелігенції першої половини XX століття. Видатний історик права та блискучий юрист, він був одним із тих небагатьох, хто намагався будувати українську державність на засадах закону та порядку, а не революційного хаосу. Його роль у створенні Української академії наук є фундаментальною: без його організаторського таланту та політичної волі ця головна наукова установа країни могла б просто не постати. Вивчення його біографії — це урок того, як професіоналізм та патріотизм можуть змінювати історію навіть у найтемніші часи. Його спадщина нагадує нам, що держава — це не лише армія і кордони, а й наука, освіта та культура.
Вступ
Історія української революції 1917–1921 років часто асоціюється з іменами Грушевського, Петлюри чи Винниченка — лідерів соціалістичного та націонал-демократичного табору. Проте поруч із ними діяли постаті іншого ґатунку: ліберальні консерватори, юристи, прихильники еволюційного розвитку. Найяскравішим представником цієї когорти був Микола Прокопович Василенко.
Він не був майстром гучних мітингових промов. Його стихією були архівні документи, юридичні кодекси та університетські аудиторії. Але коли історія покликала його до керма держави у 1918 році, він взяв на себе відповідальність за найважливіші сфери: освіту, науку та закордонні справи. Його діяльність на посаді міністра в уряді Гетьмана Павла Скоропадського стала прикладом ефективного державного менеджменту. Саме Василенко заклав інституційні основи української науки, які вистояли навіть під тиском радянського тоталітаризму. Його життя — це приклад служіння ідеї правової держави в умовах тотального правового нігілізму.
💡 Чи знали ви?
Микола Василенко був єдиним українським вченим, який спромігся поєднати посади в урядах двох ворогуючих таборів, зберігши при цьому бездоганну репутацію. Спочатку він був членом Центральної Ради, потім — міністром Гетьманату, і навіть у радянський час його авторитет був настільки високим, що більшовики змушені були (хоч і тимчасово) терпіти його на чолі Академії наук. Це свідчить про унікальний масштаб його особистості та визнання його професіоналізму навіть ворогами.
Біографія
Ранні роки: Шлях до права та історії
Микола Василенко народився 14 лютого 1866 року в селі Есмань (нині Сумська область) у родині священика. Його рід мав глибоке козацьке коріння, що значною мірою визначило його інтерес до історії Гетьманщини. Освіту здобував у Глухівській прогімназії та Полтавській гімназії, де сформувався його світогляд. Вже в юності він виявляв інтерес до історії та літератури, що привело його на історико-філологічний факультет Дерптського університету (нині Тарту, Естонія), одного з найстаріших університетів імперії.
Проте справжнім покликанням Василенка стало право. Він продовжив навчання в Київському університеті Святого Володимира, де захопився історією українського права. Його наукові інтереси зосередилися на добі Гетьманщини XVII–XVIII століть. Василенко був переконаний, що українська державність має глибокі правові традиції, зафіксовані в Литовських статутах та козацьких кодексах. Це переконання стало основою його подальшої наукової та політичної діяльності. Він вірив, що українці — це народ із європейською правовою культурою, яку намагалася знищити російська бюрократія.
Ключові дати:
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1866 | Народження в селі Есмань Глухівського повіту |
| 1890 | Закінчення університету, початок активної наукової праці |
| 1917 | Член Центральної Ради, куратор Київської шкільної округи |
| 1918 | Міністр освіти та в.о. отамана Ради міністрів Української Держави |
| 1918 | Заснування Української академії наук (УАН) за його проектом |
| 1921 | Обрання президентом УАН (не затверджений радянською владою) |
| 1923 | Арешт у сфабрикованій справі «Київського обласного центру дій» |
| 1935 | Смерть у Києві після тривалої та виснажливої хвороби |
Наукова діяльність: Архіваріус Гетьманщини
Як історик, Василенко зробив неоціненний внесок у дослідження Лівобережної України. Він був одним із редакторів легендарного журналу «Киевская старина», на сторінках якого публікував свої ґрунтовні розвідки. Його праці про суди, землевласництво та політичний устрій Гетьманщини довели, що козацька держава була не анархічною вольницею, як це стверджувала імперська пропаганда, а впорядкованою структурою з розвиненою правовою системою та адміністративним апаратом.
Василенко належав до так званої «документальної школи». Він не любив голослівних теорій та публіцистики, віддаючи перевагу сухим фактам. Кожне його твердження базувалося на ретельному аналізі першоджерел, які він знаходив у архівах. Це робило його праці фактично невразливими до критики опонентів. Його монографії про Олександра Лазаревського та історію українського суду стали класикою історіографії і досі не втратили свого наукового значення. Він показав, що українське право розвивалося в руслі західних традицій, на відміну від московського права.
📜 Первинне джерело
«Історія права — це не просто перелік старих законів та указів. Це дзеркало душі народу, його уявлень про справедливість, порядок та свободу. Вивчаючи козацькі суди, ми бачимо, що українці завжди прагнули до законності та захисту особистості від свавілля влади. Наше завдання — відродити цю перервану традицію в нових умовах, бо без поваги до права неможлива вільна держава.» — З лекцій Миколи Василенка в Київському університеті
Державотворення 1918 року: Епоха Гетьманату
Найяскравішим і найпліднішим етапом життя Василенка став 1918 рік. Після приходу до влади Павла Скоропадського, Василенко, незважаючи на свій лібералізм і приналежність до кадетської партії, погодився увійти до уряду. Він розумів, що в умовах революційного хаосу країні потрібна «тверда рука» та компетентні фахівці, а не демагоги.
На посаді міністра народної освіти та мистецтв він розгорнув справді титанічну роботу. За кілька місяців було зроблено те, що не вдавалося роками:
- Масштабна українізація освіти: Відкрито понад 50 нових українських гімназій, запроваджено обов'язкове вивчення української мови, історії та географії у всіх навчальних закладах.
- Університети: Засновано державні українські університети в Києві та Кам'янці-Подільському. Реформовано старі імперські університети, перевівши їх на українські рейки.
- Академія наук: Головне дітище Василенка. Він особисто розробив статут УАН, залучив до неї Володимира Вернадського та Агатангела Кримського, домігся виділення приміщень та фінансування.
Народження Академії: 14 листопада 1918 року Гетьман Скоропадський підписав історичний закон про заснування Української академії наук. Цей документ був підготовлений саме Миколою Василенком. Він наполіг на тому, щоб Академія була не просто почесним клубом вчених, а потужною державною інституцією з науково-дослідними інститутами, власною бібліотекою та лабораторіями. Це була модель, яка випередила свій час і стала основою для сучасної НАН України.
Василенко також виконував обов'язки отамана Ради міністрів (прем'єр-міністра) та міністра закордонних справ. Він вів складні переговори з Кримом про приєднання до України на правах автономії та намагався налагодити дипломатичні відносини з країнами Антанти. Його дипломатичний хист та витримка дозволили утримати крихку рівновагу в міжнародних справах Гетьманату в умовах світової війни.
Репресії та останні роки: Гідність вченого під тиском
З приходом більшовиків для Василенка почалися по-справжньому темні часи. Нова влада не могла пробачити йому співпрацю з «буржуазним» Гетьманатом та його незалежну позицію. У 1923 році його заарештували у сфабрикованій справі «Київського обласного центру дій». Його звинуватили у керівництві підпільною організацією, яка нібито готувала збройне повалення радянської влади.
Судовий процес 1924 року був показовим і жорстоким. Василенка засудили до 10 років ув'язнення. Лише завдяки масовим протестам міжнародної наукової спільноти та клопотанню Академії наук вирок було пом'якшено, а згодом його звільнили за амністією. Проте здоров'я вченого було назавжди підірване в'язницею.
Останні роки він прожив у Києві, фактично в повній ізоляції та злиднях. Його позбавили права займати керівні посади в Академії, яку він сам створив. Він продовжував працювати вдома, пишучи спогади та історичні нариси, більшість з яких побачили світ лише після здобуття незалежності України в 1991 році. Його дружина, видатний історик Наталія Полонська-Василенко, була його вірною опорою в ці тяжкі роки, розділяючи з ним усі незгоди.
Тандем двох істориків: Микола та Наталія
Особлива сторінка біографії Миколи Василенка — це його шлюб з Наталією Полонською-Василенко. Вони одружилися у 1923 році, у найтяжчий час, коли над Миколою Прокоповичем вже нависла загроза арешту. Це був союз не лише двох люблячих сердець, а й двох інтелектів. Наталія Дмитрівна, яка була молодшою на 18 років, стала його ангелом-охоронцем. Коли Василенка ув'язнили, вона оббивала пороги всіх можливих інстанцій, писала листи до міжнародних організацій і носила йому передачі, рятуючи від голодної смерті.
Після повернення з тюрми Василенко був розбитий фізично (він страждав на тяжку хворобу хребта), але не морально. Завдяки Наталії, яка стала його руками і очима, він продовжував працювати. Він диктував їй свої спогади та наукові статті. У їхній скромній квартирі, яка перетворилася на своєрідний «підпільний університет», часто збиралися студенти та колеги, для яких слово старого академіка було законом. Цей період їхнього життя є прикладом неймовірної вірності та сили духу, які здатні протистояти тоталітарній машині.
Микола Василенко помер 3 жовтня 1935 року. Похорон був тихим, адже влада боялася навіть мертвого академіка. Його поховали на Лук'янівському цвинтарі, і довгий час його могила залишалася без належного пам'ятника. Лише вірність дружини, яка, емігрувавши на Захід, опублікувала його рукописи, дозволила зберегти його ім'я для історії.
Міф: Діячі Гетьманату Скоропадського були «зрадниками» і «російськими монархістами», які не дбали про Україну, а хотіли відновити імперію.
Правда: Цей міф був створений соціалістичними опонентами Скоропадського та пізніше закріплений радянською пропагандою. Приклад Миколи Василенка яскраво доводить зворотне. Він був палким патріотом, який використовував можливості Гетьманату для розбудови реальних українських інституцій (шкіл, університетів, Академії). Його робота була націлена на довгострокову перспективу — створення міцного інтелектуального фундаменту нації, без якого незалежність неможлива.
🕰️ Історичний контекст
Гетьманат 1918 року: Спроба консервативної модернізації
Період Української Держави (квітень–грудень 1918 року) був часом спроби стабілізації після революційного хаосу. Павло Скоропадський намагався побудувати державу, спираючись на заможні верстви населення, професійну бюрократію та регулярну армію. Це викликало шалений спротив лівих соціалістів, які вважали це «контрреволюцією». Проте саме в цей короткий період вдалося налагодити роботу державного апарату, фінансів та освіти. Василенко був ідеологом цього «культурного будівництва». Він вірив, що держава має бути насамперед компетентною, а не популістською.
Академічна спільнота Києва: Острів свободи
Київ початку XX століття був потужним науковим центром Східної Європи. Тут працювали такі гіганти, як Володимир Вернадський, Агатангел Кримський, Дмитро Багалій. Василенко був інтегруючою ланкою цього різношерстого середовища. Він вмів знаходити спільну мову і з палкими українофілами, і з поміркованими російськомовними вченими, переконуючи їх працювати на користь України. Його толерантність, дипломатичність та незаперечний авторитет дозволили створити унікальний науковий клімат в УАН навіть в умовах громадянської війни.
Репресії 1920-х: Процес над Василенком став зловісним прологом до масового терору проти української інтелігенції, який розгорнувся пізніше (справа СВУ). Це був чіткий сигнал: навіть лояльна наукова праця не рятує від звинувачень у «буржуазному націоналізмі». Радянська влада прагнула повністю підкорити собі науку, перетворивши її на слухняний інструмент комуністичної ідеології. Василенко, який все життя відстоював автономію науки та свободу думки, був природним ворогом цієї тоталітарної системи.
Порівняльний аналіз
Микола Василенко vs. Михайло Грушевський
Обидва були видатними істориками та державними діячами, але представляли різні, часто протилежні шляхи розвитку України.
| Аспект | Микола Василенко | Михайло Грушевський |
|---|---|---|
| Політичні погляди | Ліберал-консерватор, державник-еволюціоніст | Соціаліст-народник, революціонер |
| Ставлення до Гетьманату | Активний учасник, міністр, ідеолог | Жорсткий опозиціонер, критик |
| Підхід до науки | Академічний, документальний, аполітичний | Заангажований, народницький, публіцистичний |
| Роль в УАН | Організатор, автор статуту, адміністратор | Ідейний натхненник (дистанційно), пізніше академік |
| Доля в СРСР | Репресований, засуджений, ізольований | Повернувся, очолив кафедри, згодом переслідуваний |
Аналіз: Василенко і Грушевський — це два полюси українського руху, які уособлюють одвічну дилему між революційним романтизмом та державним прагматизмом. Грушевський, як історик-народник, бачив історію як рух мас і ставив на соціальну революцію, часто нехтуючи інституційними механізмами влади. Для нього держава була засобом соціального визволення селянства. Василенко ж, вихований на класичному праві, розумів державу як систему законів, процедур та компетентної бюрократії. Він вважав, що без сильних інституцій будь-яка революція перетворюється на анархію.
Іронія долі полягає в тому, що обидва вони врешті-решт опинилися в одній пастці безжальної радянської системи, яка не терпіла ні соціалістичного романтизму Грушевського, ні правового лібералізму Василенка. Проте їхній внесок гармонійно доповнює один одного: Грушевський дав нації великий історичний міф і національну ідентичність, а Василенко створив (або намагався створити) інституційну базу для її функціонування. Сучасна Україна потребує синтезу цих підходів: патріотизму мас і професіоналізму еліт.
Критичне мислення
Питання для роздуму:
- Чи правильним був вибір Василенка співпрацювати з Гетьманатом, попри його недемократичний характер? Чи виправдовує висока мета (створення Академії наук) засоби (служба в авторитарному уряді)?
- Чому радянська влада так панічно боялася незалежних вчених на кшталт Василенка? Яку саме загрозу вони становили для зміцнення тоталітарного режиму?
- Якби модель Василенка (освічена бюрократія, правова держава, еволюційний розвиток) перемогла у 1918 році, як могла б скластися подальша доля України?
- Які уроки з діяльності Василенка може винести сучасна українська еліта у справі розбудови державних інституцій в умовах війни?
📚 Рекомендоване читання
- Наталія Полонська-Василенко, «Спогади» (унікальне свідчення очевидця епохи).
- Збірник документів «Микола Василенко: Моє життя» (листи, щоденники).
- Ігор Гирич, «Микола Василенко: історик і політик» (сучасне дослідження).
- Статті та монографії про сфабриковану справу «Київського обласного центру дій».
📋 Підсумок
Микола Василенко — це яскравий приклад інтелектуала у владі, який не зрадив своїм принципам навіть під загрозою смерті. Видатний юрист та історик, він став головним архітектором української освіти та науки у найскладніший період визвольних змагань. Створення Української академії наук — це його вічний пам'ятник, який пережив усі режими. Попри репресії, забуття та наклепи, його спадщина вижила і стала фундаментом для відродження української гуманітарної науки в незалежній Україні. Василенко довів, що справжній патріотизм — це не гучні слова на мітингах, а копітка, щоденна, професійна праця над розбудовою державних інституцій.
Від УАН до НАНУ: Сьогоднішня Національна академія наук України є прямою спадкоємицею тієї установи, яку спроектував Василенко у 1918 році. Хоча радянська влада змінила назву і ідеологію, структура (інститути, кафедри, бібліотека), закладена Василенком, виявилася настільки ефективною, що збереглася донині. Кожен сучасний український вчений, який працює в системі НАНУ, певною мірою завдячує цьому своїм робочим місцем саме Миколі Василенку.
Потрібно більше практики?
🎯 Вправи
«Факти та міфи»
«Микола Василенко був прихильником повної незалежності України у 1917 році.»
«Він ніколи не був заарештований радянською владою.»
«Василенко був другим президентом Української академії наук після Вернадського.»
«Він написав багато праць з історії Гетьманщини та Лівобережної України.»
«Василенко був військовим генералом армії УНР.»
«Василенко і Гетьманат»
«Репресії проти інтелігенції»
- «Чому радянська влада вирішила репресувати саме Василенка, який намагався співпрацювати з нею в науковій сфері?»
- «Яку мету переслідували показові процеси в 1920-х роках?»
- «Як цей процес вплинув на атмосферу в Українській академії наук?»
«Василенко та Грушевський»
- «Микола Василенко (історик-юрист, ліберал)»
- «Михайло Грушевський (історик-народник, соціаліст)»
- «Політичні погляди (лібералізм vs соціалізм)»
- «Ставлення до Гетьманату 1918 року»
- «Роль в Академії наук»