Олена Степанів: Перша жінка-офіцер
Олена Степанів (Степанівна) — це унікальна історична постать, яка зламала один із найстійкіших гендерних стереотипів світової історії, довівши, що жінка може бути не лише берегинею тилу, а й ефективним бойовим офіцером на передовій. Вона стала першою в світі жінкою, офіційно зарахованою на офіцерську посаду в регулярній армії (хорунжа Українських Січових Стрільців), і це сталося задовго до того, як жінки в багатьох країнах Європи отримали виборче право. Її біографія — це драматичне поєднання військового героїзму, глибокої наукової діяльності та мучеництва в радянських таборах. Вивчення її життя дозволяє зрозуміти роль українського жіноцтва у визвольних змаганнях та усвідомити ту високу ціну, яку наша еліта платила за любов до України.
Вступ
Коли ми чуємо словосполучення «перша жінка-офіцер», наша уява часто малює образи з сучасних голлівудських фільмів або репортажів про армії НАТО. Проте реальна історія веде нас у 1914 рік, в сирі окопи Першої світової війни, де тендітна, але сталева дівчина з Галичини, Олена Степанів, командувала чоловічим взводом під шквальним вогнем ворожої артилерії. Її подвиг на горі Маківка став легендою ще за її життя, а її портрети в мундирі друкували на перших шпальтах провідних газет Відня, Берліна та Будапешта. Вона стала символом нової української жінки — освіченої, сміливої та незалежної.
Але Олена Степанів була не лише воїном. Вона була блискучим науковцем-географом, доктором філософії, люблячою матір'ю та активною громадською діячкою. Вона змінила військовий мундир на сукню професора, але не змінила своїм життєвим принципам. Її життя — це історія про те, як одна людина може гармонійно поєднати в собі, здавалося б, несумісні ролі: солдата і матері, героя війни і в'язня ГУЛАГу. Олена Степанів — це символ української незламності, який надихає нас і сьогодні, коли тисячі українських жінок знову взяли до рук зброю, щоб захистити свою землю від агресора, продовжуючи справу своєї великої попередниці.
Слава Олени Степанів була настільки великою, що сам імператор Франц Йосиф I, дізнавшись про її винятковий героїзм у боях, особисто нагородив її Золотою медаллю «За хоробрість» — найвищою військовою нагородою для рядового та підофіцерського складу. Це був безпрецедентний випадок в історії консервативної Австро-Угорської імперії, коли жінку відзначили нагородою, яку зазвичай отримували лише чоловіки-герої.
Біографія
Шлях до мети: Від студентки до стрільця
Олена Іванівна Степанів народилася 7 грудня 1892 року в селі Вишнівчик на Львівщині в родині греко-католицького священика. Вихована в атмосфері глибокого патріотизму, поваги до традицій та європейського просвітництва, вона з юних років прагнула до знань і активної дії. Вона належала до того «золотого» покоління галицької молоді, яке готувало себе до великих історичних змін. Ще будучи студенткою Львівського університету, де вона вивчала географію та історію під керівництвом Михайла Грушевського, Олена активно включилася в діяльність патріотичних молодіжних організацій «Пласт» та «Сокіл». Вона розуміла, що боротьба за незалежність потребуватиме не лише слів, а й сили.
Коли у 1914 році вибухнула Перша світова війна, Олена не вагалася ні хвилини. Вона стала однією з організаторів жіночої чоти Українських Січових Стрільців (УСС) — добровольчого легіону у складі австрійської армії. Це було революційним і навіть скандальним кроком, адже жінки в армії тоді могли бути лише медсестрами або працювати в тилу. Олена ж прагнула бути повноцінним бійцем. Вона пройшла виснажливий військовий вишкіл, досконало опанувала стрілецьку зброю, тактику бою та топографію. Її лідерські якості, дисциплінованість та інтелект були настільки очевидними, що командування, попри початковий скепсис, призначило її командиром жіночої чоти, а згодом довірило командування і чоловічим взводом.
Ключові дати:
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1892 | Народження в родині священика на Перемишлянщині |
| 1914 | Вступ до Легіону Українських Січових Стрільців, початок служби |
| 1915 | Героїчна участь у битві за гору Маківка, нагородження медаллю |
| 1915-1917 | Перебування в російському полоні (Ташкент), втеча |
| 1918-1919 | Участь у Листопадовому чині та служба в Українській Галицькій Армії (УГА) |
| 1921 | Захист докторської дисертації у Відні |
| 1949 | Арешт радянською владою та заслання до мордовських таборів |
| 1963 | Смерть у Львові після повернення із заслання, поховання на Личакові |
Легенда Маківки та російський полон
Бойове хрещення Олена отримала в суворих умовах Карпатської зими. Найяскравішою сторінкою її військової біографії стала легендарна битва за гору Маківка у травні 1915 року. Це була ключова стратегічна висота, за яку точилися запеклі, кровопролитні бої між австро-угорськими військами та російською імператорською армією. Хорунжа Степанів проявила чудеса хоробрості та тактичної грамотності, особисто ведучи бійців у контратаки. Її присутність на полі бою мала колосальний психологічний ефект: солдати соромилися відступати або виявляти страх, коли бачили попереду жінку, яка йшла під кулі.
Згодом, під час важких боїв під Болеховом, Олена потрапила в російський полон. Для російських генералів та солдатів жінка-офіцер була настільки екзотичним та незрозумілим явищем, що її відправили аж до Ташкента, тримаючи під посиленою охороною як особливо небезпечного в'язня. Вона провела в полоні два довгих роки, але не зламалася морально. Навпаки, вона використовувала цей час для самоосвіти, вивчення мов та допомоги іншим полоненим українцям. Після революції 1917 року їй вдалося організувати втечу і через охоплену хаосом імперію повернутися до Галичини, щоб знову стати до лав борців за волю України, взявши активну участь у Листопадовому зриві у Львові та війні УГА.
«Я йшла на війну не заради слави, нагород чи пригод. Я йшла, бо свято вірила, що мій народ має священне право на власну державу, і це право треба здобувати не лише словом, а й зі зброєю в руках. Коли чоловіки гинули за Україну, жінки не мали морального права сидіти вдома, склавши руки, і плакати. Ми мали стати поруч, плече до плеча, і розділити цю долю». — Зі спогадів Олени Степанів «Напередодні великих подій»
Наука, родина та радянський терор
Після остаточної поразки визвольних змагань Олена Степанів не склала рук і не впала у відчай. Вона поїхала до Відня, де блискуче захистила докторську дисертацію з географії німецькою мовою. Повернувшись до окупованого поляками Львова, вона стала викладачкою гімназії сестер василіянок та професором Львівського таємного університету — підпільного вишу для української молоді. Вона писала фундаментальні наукові праці з економічної географії, досліджувала здоров'я нації та розвивала кооперативний рух. У 1920 році вона одружилася з генералом Романом Дашкевичем, і у них народився син Ярослав — майбутній видатний історик-сходознавець, який продовжив справу батьків.
Проте відносно спокійне життя закінчилося з приходом радянської влади у 1939 році, а згодом — у 1944. У 1949 році 57-річну Олену Степанів було заарештовано. Її єдиною провиною було те, що вона любила Україну, мала «буржуазне» офіцерське минуле і не скорилася системі. Її засудили до 10 років таборів і відправили до Мордовії. Навіть там, серед бруду, голоду і принижень, вона залишалася «пані докторовою», зберігаючи неймовірну інтелектуальну гідність та підтримуючи молодих ув'язнених дівчат з УПА. Вона повернулася до Львова у 1956 році, фізично виснажена, але не зламана духовно, і прожила останні роки в рідному місті, оточена тихою, але глибокою повагою тих, хто пам'ятав її легендарне минуле.
Сьогодні Олена Степанів є беззаперечним символом і рольовою моделлю для всіх жінок-військових України. У Львові її ім'ям названо гуманітарну гімназію, яку вона колись відвідувала, та одну з центральних вулиць. У 2012 році на її честь було випущено ювілейну монету. Але найголовнішим і найживішим пам'ятником їй є понад 60 тисяч українських жінок, які сьогодні захищають державу в лавах Збройних Сил України. Олена Степанів довела своїм життям, що гендер не є перешкодою для героїзму, а любов до Батьківщини не має статі. Вона стала предтечею сучасної української армії, де жінка-офіцер — це не виняток, а норма і гордість нації.
Сучасний контекст
Жінки в Збройних Силах України: Спадкоємиці Олени Степанів
Сьогоднішня Україна переживає новий етап боротьби за свою незалежність, і роль жінок у цьому процесі є визначальною. Якщо сто років тому Олена Степанів була винятком, то сьогодні в лавах Збройних Сил України служать понад 60 тисяч жінок, з яких близько 5 тисяч перебувають безпосередньо на лінії фронту. Вони обіймають посади снайперів, артилеристів, танкістів, пілотів та бойових медиків. Це пряма спадщина тієї традиції, яку заклала хорунжа Степанів.
Сучасні захисниці стикаються з тими ж викликами, що і їхня попередниця: необхідність доводити свій професіоналізм, фізичні та психологічні навантаження, стереотипи. Проте, на відміну від часів Першої світової, сьогодні суспільство з величезною повагою ставиться до жінки у формі. Феномен «жіночого обличчя війни» в Україні став темою для численних міжнародних досліджень та документальних фільмів. Історія Олени Степанів вивчається у військових ліцеях як приклад лідерства та офіцерської честі. Її життя доводить, що захист Батьківщини є справою не гендеру, а духу.
Наукова спадщина та пам'ять
Окрім військового подвигу, Олена Степанів залишила помітний слід у науці. Її праці з економічної географії Львова та здоров'я нації є актуальними і сьогодні. Вона була однією з перших, хто почав досліджувати місто як живий організм, аналізуючи його соціальну та економічну структуру. Сучасні урбаністи та географи часто звертаються до її методології.
Повернення імені Олени Степанів у публічний простір є частиною ширшого процесу відновлення історичної пам'яті. Вулиці, названі на її честь, пам'ятники та меморіальні дошки — це маркери нашої ідентичності. Вони нагадують нам, що українська історія — це не лише історія поразок, а й історія великих особистостей, які перемагали обставини.
🕰️ Історичний контекст
Перша світова війна та жіноча емансипація
Перша світова війна стала потужним каталізатором змін у соціальному становищі жінок у всьому світі. Чоловіки масово йшли на фронт, і жінки змушені були займати їхні місця на заводах, у шпиталях, транспорті, а як показав унікальний приклад Степанів — навіть в окопах на передовій. Українське жіноцтво Галичини, виховане на ідеалах Лесі Українки та Ольги Кобилянської, виявилося одним із найбільш організованих, свідомих та патріотичних у Європі. Створення жіночої чоти УСС було унікальним явищем, яке випередило свій час на десятиліття і показало зрілість українського суспільства.
Слава про «українську амазонку» поширювалася Європою миттєво, стаючи справжньою сенсацією. Австрійські та німецькі журналісти приїжджали на фронт спеціально, щоб взяти інтерв'ю у легендарної «фройляйн хорунжої». Це мало величезне пропагандистське та дипломатичне значення для української справи, демонструючи світові, що українці — це модерна, європейська нація, де жінки є рівноправними та активними учасниками творення історії, а не пасивними спостерігачами.
Трагедія втраченого покоління та радянський етноцид
Доля Олени Степанів є типовою і водночас символічною для всієї української інтелігенції того часу. Блискуча європейська освіта, широка ерудиція, жертовна праця для народу — і в фіналі сталінський концтабір. Радянська тоталітарна система намагалася фізично знищити не просто окремих людей, а саму носіїв історичної пам'яті про незалежну Україну. Те, що Олена вижила в ГУЛАГу і повернулася до Львова, є свідченням неймовірної сили життя, яку не змогли знищити ні війни, ні репресії, ні роки забуття.
Радянська пропаганда роками таврувала Олену Степанів як «буржуазну націоналістку», «спільницю ворогів» та «австрійську найманку». Але історична правда, очищена від ідеологічного намулу, полягає в тому, що вона була захисницею своєї рідної землі. Вона не нападала на чужі країни, не захоплювала чужі території — вона боронила свій дім, свою культуру і своє право бути українкою. Визнання її героїзму сьогодні — це акт відновлення історичної справедливості та остаточного звільнення від нав'язаних імперією комплексів меншовартості. Вона була не «жертвою історії», а її повноправним творцем.
Існує стереотип, що жінки в армії під час Першої світової війни були лише медсестрами або санітарками. Олена Степанів руйнує цей міф. Вона була повноцінним комбатантом, офіцером, який віддавав накази і вів людей в атаку. Її статус хорунжої був офіційно визнаний австрійським командуванням, що було унікальним випадком для тогочасної Європи. Вона не «допомагала» армії, вона була її частиною.
Як ви думаєте, що мотивувало Олену Степанів повернутися до Львова після звільнення з таборів, знаючи, що вона буде під наглядом КДБ? Чому для неї було важливо жити і померти саме на рідній землі? Це питання про ціну патріотизму та прив'язаність до коріння.
Про Олену Степанів писали не лише австрійські, а й британські та французькі газети. Її називали «українською Жанною д'Арк» і «слов'янською амазонкою». Вона стала живим доказом того, що український рух є модерним і прогресивним, здатним ламати вікові традиції заради свободи.
Порівняльний аналіз
Олена Степанів vs. Жанна д'Арк
Часто в літературі та публіцистиці Олену Степанів називали «українською Жанною д'Арк», проводячи паралелі між цими двома жінками-воїнами.
| Аспект порівняння | Олена Степанів (Україна, XX ст.) | Жанна д'Арк (Франція, XV ст.) |
|---|---|---|
| Мотивація | Свідомий національний обов'язок, освіта, патріотизм | Містичні видіння, релігійність, божественна воля |
| Статус | Офіційний кадровий офіцер регулярної армії | Народна героїня, символ, не мала офіційного чину |
| Доля | Полон, наукова кар'єра, сталінські табори | Суд інквізиції, спалення на вогнищі |
| Вплив | Приклад професіоналізму, емансипації та рівності | Символ віри, дива та національного єднання |
Аналіз: Якщо Жанна д'Арк була символом середньовічного містицизму та релігійної екзальтації, то Олена Степанів — це символ модерної, раціональної та свідомої боротьби. Вона пішла на війну не через «голоси з неба», а через глибокі внутрішні переконання, сформовані освітою та вихованням. Вона стала офіцером завдяки знанням, дисципліні та хоробрості, а не диву. Це робить її приклад більш близьким, зрозумілим і наслідуваним для сучасної людини. Вона показала, що героїзм — це не магія, а важка робота, яку треба виконувати професійно і гідно.
Критичне мислення
Питання для роздуму:
- Які саме соціальні, політичні та культурні чинники дозволили саме в Галичині на початку XX століття з'явитися такій феноменальній постаті, як жінка-офіцер? Чому цього не сталося в інших частинах Російської чи Австрійської імперій?
- Як ви думаєте, що було психологічно важче для Олени Степанів: командувати чоловіками в смертельному бою чи зберігати людську гідність, виживаючи в радянському таборі? Чому?
- Як гармонійно поєднувалися в її особі сувора військова служба та гуманітарна наукова діяльність? Чи може вчений бути хорошим солдатом, і навпаки?
- Яке реальне значення мав широкий міжнародний розголос про подвиги Степанів для української дипломатії того часу? Чи допомогло це у боротьбі за визнання?
- Як приклад життя та боротьби Олени Степанів допомагає долати застарілі гендерні стереотипи в сучасних Збройних Силах України та суспільстві загалом?
📋 Підсумок
Олена Степанів (1892–1963) — це жінка, яка не просто жила в свій час, а випередила його на цілу епоху. Вона своїм життям довела, що немає таких вершин, які не могла б підкорити українська жінка, якщо нею керує безмежна любов до свободи та рідної землі. Її життєвий шлях від стрілецьких окопів до університетської кафедри і далі, через пекло мордовських таборів, до вічності — це шлях неймовірної людської гідності. Вона не просто носила військовий мундир; вона наповнила його новим, гуманістичним змістом, показавши всьому світу, що «слабка стать» — це лише застарілий та шкідливий міф.
Її спадщина сьогодні живе в кожній дівчині, яка свідомо приймає військову присягу на вірність народу України, в кожному науковцеві, який чесно працює на благо держави, і в кожному з нас, хто береже пам'ять про справжніх героїв. Олена Степанів навчила нас найголовнішому уроку: історію пишуть не лише переможці, а й ті, хто не здався, хто вистояв і не зрадив себе. Вона залишилася непереможеною, бо її незламний дух став невід'ємною частиною нашої національної ДНК, нашою силою і нашою гордістю.
Практикум рефлексії
Аналіз лідерства в екстремальних умовах
Олена Степанів продемонструвала унікальний стиль лідерства, який базувався не на примусі, а на особистому прикладі. Спробуйте проаналізувати її поведінку на горі Маківка крізь призму сучасних теорій менеджменту.
- Питання: Які саме риси емоційного інтелекту дозволили їй здобути авторитет серед чоловіків-підлеглих?
- Відповідь для самоперевірки: Вона використовувала емпатію та солідарність («стати поруч»), а не ієрархічний тиск. Її сміливість була інструментом побудови довіри. Вона не вимагала від солдатів того, чого не робила сама. Це відповідає концепції «лідерства через служіння» (servant leadership).
Етика полону
Перебування в полоні — це важке випробування для людської гідності. Олена Степанів використала цей час для саморозвитку.
- Питання: Як стратегія «активного очікування» допомогла їй зберегти психічне здоров'я?
- Відповідь для самоперевірки: Замість пасивної ролі жертви, вона обрала роль дослідника та волонтера. Вивчення мов та допомога іншим структурували її час і давали відчуття сенсу. Це класичний механізм психологічного захисту — сублімація травми через діяльність.
Гендер і війна: Історична перспектива
Порівняйте сприйняття жінки-військового у 1914 році та сьогодні.
- Питання: Чому суспільство початку XX століття сприймало її як «екзотику», а не як норму?
- Відповідь для самоперевірки: Тоді панувала патріархальна модель, де війна була виключно чоловічою справою. Жінка на фронті порушувала базовий соціальний контракт «чоловік-захисник, жінка-берегиня». Сьогоднішня нормалізація жінок в армії свідчить про глибоку трансформацію суспільства і визнання рівності не лише в правах, а й у обов'язках.
Потрібно більше практики?
- Дослідження: Знайдіть детальну інформацію про хід бою на горі Маківка. Яку саме тактичну роль відіграв підрозділ під командуванням Олени Степанів?
- Дискусія: Обговоріть дискусійне питання жінки на війні. Чи повинні жінки служити в бойових підрозділах нарівні з чоловіками, і які виклики це створює?
- Творчість: Напишіть сторінку з уявного щоденника Олени Степанів під час її перебування в російському полоні в Ташкенті, описуючи її думки та почуття.
- Аналіз: Порівняйте біографію Олени Степанів та її сина Ярослава Дашкевича. Як трагічна доля батьків вплинула на формування світогляду сина?
- Рефлексія: Які риси характеру Олени Степанів (сміливість, інтелект, стійкість) ви хотіли б виховати в собі для досягнення власних цілей?
🎯 Вправи
Факти про Олену Степанів
Олена Степанів була першою жінкою, офіційно зарахованою в офіцери.
Вона воювала у Другій світовій війні.
Її син Ярослав Дашкевич став відомим істориком.
Олена померла в еміграції в Канаді.
Вона мала ступінь доктора філософії.
Намір автора: Жінка на війні
Аналіз феномену: Жінка-воїн
Порівняння: Степанів та Жанна д’Арк
- Олена Степанів (Україна, XX ст.)
- Жанна д’Арк (Франція, XV ст.)
- Мотивація до боротьби
- Соціальний статус
- Вплив на націю
Аналіз радянських репресій
- Чому радянська влада боялася літньої жінки-науковця?
- Яку мету переслідував режим, знищуючи стару інтелігенцію?