Untitled
Чому це важливо?
Період Національної школи є часом фундаментального переходу від індивідуальних спалахів геніальності до системної розбудови української музичної інституційності. Для студента рівня C1 це можливість проаналізувати, як Микола Лисенко — «батько української музики» — свідомо конструював національний канон, поєднуючи західноєвропейську академічну форму з автентичним фольклорним кодом. Вивчення творчості Лисенка та Леонтовича дозволяє зрозуміти механізми культурного опору в умовах імперських заборон (Емського указу) та усвідомити всесвітнє значення українського хорового мислення, символом якого став легендарний «Щедрик». Це епоха, коли музика стала не просто мистецтвом, а потужним інструментом націєтворення та інтелектуальної деколонізації.
Вступ: На порозі національного відродження
Музичне життя України другої половини XIX століття розгорталося в умовах жорсткого колоніального тиску. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) фактично виштовхували українську мову та культуру на периферію, маркували її як «селянську», «неперспективну» та таку, що «не існує, не було і бути не може». Проте саме в цей критичний момент з'являється генерація митців, які поставили собі за мету не просто зберегти народну пісню, а перетворити її на фундамент високого професійного мистецтва. Національна музична школа стала інтелектуальною відповіддю на імперські виклики, довівши, що українська музика здатна оперувати універсальними категоріями опери, кантати, симфонізму та камерно-вокальних циклів.
Цей період позначений переходом від пасивного споглядання фольклору до його активної академічної інтерпретації. Митці Національної школи не просто «записували» пісні, вони аналізували їхню внутрішню структуру, модальність та поліфонічну природу. Це був час інтенсивної інституціоналізації: створення музичних товариств, відкриття спеціалізованих шкіл, розвиток професійної музичної критики та видавничої справи. Україна почала артикулювати свій власний музичний голос, який був водночас глибоко національним та абсолютно європейським за формою. Це був тріумф українського інтелекту, який зумів синтезувати архаїку з модерном, створивши унікальний художній стиль, що став нашою візитівкою у світі.
Микола Лисенко: Архітектор національної ідентичності
Микола Віталійович Лисенко (1842-1912) — постать деміургічного масштабу в історії української культури. Його діяльність не обмежувалася лише композицією; він був збирачем фольклору, піаністом-віртуозом, педагогом, диригентом та громадським лідером, який фактично самотужки створив українську музичну інституційність. Народившись у дворянській родині на Полтавщині, Лисенко з дитинства вбирав красу народної пісні, що згодом стало справою всього його життя. Після навчання в Лейпцизькій консерваторії, де він блискуче опанував західноєвропейський канон, композитор свідомо відмовився від кар'єри в імперських центрах, обравши шлях «культурного місіонерства» у Києві.
Його відмова від пропозицій працювати в Петербурзі була не просто особистим вибором, а маніфестом. Лисенко розумів, що без інтелектуального центру в Києві українська музика приречена на провінційність. Він став центром тяжіння для всієї тогочасної інтелігенції — навколо нього гуртувалися письменники, історики та громадські діячі, які вірили у можливість відродження нації через високу культуру.
Методологія фольклоризму
Лисенко здійснив революцію у ставленні до народної музики. Він першим почав розглядати українську пісню не як етнографічний додаток, а як самостійну музичну систему. Його серії «Збірок народних пісень» (понад 600 творів) стали науковим фундаментом для всіх наступних поколінь композиторів. Він розробив метод «академічної транскрипції», де народна мелодія зберігала свій автентичний лад (фрігійський, дорійський тощо), але отримувала витончений фортепіанний чи хоровий супровід, що розкривав її внутрішній потенціал. Лисенко довів, що українська модальність є такою ж гнучкою та багатою, як і західна мажоро-мінорна система.
Його збирацька діяльність мала стратегічний характер. Він організовував експедиції у найвіддаленіші куточки України, записуючи не лише мелодії, а й тексти, обрядовий контекст та манеру виконання. Лисенко розумів, що фольклор — це жива історія народу, його генетичний код, який потребує дбайливого збереження та професійного переосмислення. Завдяки йому українська пісня вийшла з сільських хат у концертні зали Європи, не втративши своєї душі, але набувши академічного лоску. Він також глибоко досліджував народні інструменти, зокрема кобзу та бандуру, написавши першу наукову працю про музику Остапа Вересая.
💡 Лінгвістичне спостереження
Лисенко був одним із перших, хто почав системно українізувати музичну термінологію. Він запровадив термін «солоспів» для позначення романсу, підкреслюючи вокальну природу жанру. Його робота над словником музичних термінів була частиною великого проекту з утвердження української мови як мови академічного дискурсу. Для Лисенка кожне слово в партитурі мало бути частиною національного лінгвістичного ландшафту. Це було формою інтелектуального спротиву колонізації.
Оперна драматургія та епос
Головним звершенням Лисенка є створення української класичної опери. Його опери «Наталка Полтавка» та «Енеїда» заклали основи народно-побутового та бурлескно-сатиричного жанрів. У «Наталці Полтавці» Лисенко геніально адаптував п'єсу Котляревського, створивши жанр опери-зингшпілю, де розмовні діалоги чергуються з музичними номерами, що базуються на народних піснях. Це зробило оперу неймовірно популярною серед широких верств населення, перетворивши її на символ національного єднання.
Проте справжньою вершиною композиторського генія Лисенка є монументальна історико-героїчна драма «Тарас Бульба». Над цим твором він працював понад десять років, постійно вдосконалюючи партитуру. У цій опері Лисенко підняв українську музичну мову до рівня великої європейської опери (Grand Opéra), наповнивши її потужним симфонічним диханням та глибоким психологізмом. Використання розвиненої лейтмотивної системи дозволило йому створити цілісні образи-символи, де козацька воля, материнська туга та зрада втілені у яскравих музичних темах. «Тарас Бульба» став першим зразком національного епосу в музиці, який довів інтелектуальну зрілість українського музичного театру.
Цікаво, що Петро Чайковський, ознайомившись із партитурою «Тараса Бульби», був настільки вражений, що запропонував сприяння в її постановці на сцені імператорських театрів за умови перекладу лібрето на російську мову. Лисенко категорично відмовився, заявивши, що опера має звучати лише українською або не звучати взагалі. Це був акт неймовірної творчої гідності, який коштував композиторові прижиттєвої прем'єри його головного твору, але зберіг ідейну чистоту національного мистецтва. Це доводить, що для Лисенка культура була нерозривно пов'язана з політичною гідністю.
📚 Літературний контекст
Співпраця Лисенка з Михайлом Старицьким (який писав лібрето до більшості його опер) була прикладом ідеального творчого тандему. Вони не просто створювали вистави, вони конструювали український міф, де козацьке минуле ставало джерелом сили для сучасників. Їхня інтерпретація Гоголя в «Тарасі Бульбі» була значно більш національно-центричною та героїчною, ніж оригінал, що відповідало потребам часу. Вони де-факто творили національний пантеон героїв у звуках та словах.
Камерна музика та солоспіви
Окрім великих сценічних полотен, Лисенко створив понад 80 солоспівів, де він майстерно інтерпретував поезію Шевченка, Франка, Лесі Українки та Гейне. Його цикл «Музика до Кобзаря» є неперевершеним зразком синтезу слова та звуку. Лисенко відчував кожну інтонацію шевченківського вірша, перетворюючи камерний жанр на високу трибуну національної самосвідомості. Його солоспіви відзначаються неймовірного мелодійною щедрістю та вишуканістю фортепіанного супроводу, який часто виконує роль рівноправного коментатора тексту.
Він також приділяв велику увагу дитячій музиці, створивши перші українські дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький» та «Зима і Весна». Ці твори мали на меті виховання нових поколінь українців у рідному музичному середовищі, що було частиною його далекоглядної стратегії культурного будівництва. Лисенко вірив, що національна ідентичність починається з колискової та першої дитячої вистави.
🗣️ Діалектні варіанти
У текстах Лисенка та Леонтовича ми часто зустрічаємо діалектні форми, характерні для Полтавщини та Поділля. Наприклад, вживання специфічних вигуків або фонетичних особливостей народної вимови в операх додає творам неймовірної живої достовірності. Лисенко майстерно інтегрував «живу» мову народу в жорсткі рамки академічного вокалу, не порушуючи при цьому законів бельканто.
Микола Леонтович: Ювелір хорової мініатюри
Микола Дмитрович Леонтович (1877-1921) представляє наступний, модерністський етап розвитку Національної школи. Якщо Лисенко будував монументальний фундамент, то Леонтович займався «ювелірним шліфуванням» хорової тканини, доводячи її до неймовірної досконалості. Його творчий метод був унікальним: він майже не писав оригінальних мелодій, натомість присвятив життя обробці народних пісень. Проте ці «обробки» де-факто є самостійними хоровими поемами, де народна тема є лише приводом для створення складної поліфонічної конструкції.
Феномен «Щедрика»
Леонтович мав феноменальний дар чути в одній короткій народній поспівці безліч прихованих голосів. Його легендарний «Щедрик» (1916) став найвідомішим українським музичним шедевром у світі. Секрет успіху твору полягає в геніальному використанні техніки остинато — безперервного повторення чотирьохнотної теми, яка сприймається як магічне заклинання. Навколо цієї лаконічної теми Леонтович розбудовує фантастичну за складністю хорову фактуру, де голоси накладаються один на одного, створюючи ефект звукового вітража.
«Щедрик» — це приклад того, як архаїчний обрядовий код через призму високого професіоналізму стає універсальною мовою. У 1921 році, після тріумфального виступу капели Олександра Кошиця в Карнегі-холі, пісня підкорила Америку, а згодом, завдяки англомовному тексту Пітера Вільховського, перетворилася на світовий символ Різдва — «Carol of the Bells». Для України ж «Щедрик» назавжди залишиться пам'ятником геніальному митцю, чиє життя було трагічно обірване більшовицькою кулею. Творчий процес над цим твором тривав майже все життя композитора — він створив п'ять редакцій, постійно прагнучи до ідеальної прозорості звуку та динамічного балансу.
🌍 Культурна значущість
Світове турне Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця (1919-1921) було першим масштабним проектом культурної дипломатії УНР. Музика Лисенка та Леонтовича стала потужним голосом молодої держави, яка через мистецтво доводила світу свою цивілізаційну спроможність. «Щедрик» був нашою найкращою «м'якою силою», яка змусила світову пресу писати про Україну як про «країну найвищої музичної культури». Це було визнання України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин.
Хорова поліфонія та інструменталізм
Леонтович перетворив хор на гнучкий оркестр. У таких шедеврах, як «Дударик», «Пряля», «Козака несуть», він використовує людські голоси для імітації звуків природи, інструментів або навіть механічних процесів. Його поліфонія не є сухою математичною схемою; це живий діалог ліній, де кожна партія має свою емоційну та артикуляційну автономію. Леонтович був майстром хорової «психології», здатної передати найтонші відтінки світла й тіні — від іскристого гумору до глибокої екзистенційної трагедії.
Його індивідуальний стиль часто називають «хоровим імпресіонізмом». Він вмів створювати звукові атмосфери, де кожна інтонація здавалася вібруючим кольором. Його незакінчена опера «На русалчин Великдень» свідчить про те, що композитор стояв на порозі створення нового оперного стилю — хорової опери-казки, де межа між реальністю та міфом розмивається музичними засобами імпресіонізму. Трагічна смерть композитора в 1921 році від рук агента ЧК стала символом розправи тоталітаризму над вільним українським генієм, який намагався поєднати національну архаїку з європейським модерном. Це була втрата, яка на десятиліття уповільнила розвиток українського музичного модернізму.
🔍 Порівняння регістрів
Порівняйте хорові сцени в опері Лисенка «Тарас Бульба» та обробки Леонтовича. У Лисенка хор — це монументальна маса, що уособлює народний голос у його героїчному вияві (епічний регістр). У Леонтовича хор — це витончена камерна спільність, де важлива кожна індивідуальна інтонація (лірико-модерністський регістр). Це відображає еволюцію української музики від романтичного епосу до психологічного модерну початку століття.
Кирило Стеценко та Яків Степовий: Розширення канону
Національна школа не обмежувалася лише двома постатями. Кирило Стеценко (1882-1922) та Яків Степовий (1883-1921) доповнили та розширили спадщину Лисенка, кожен у своєму напрямі, створюючи багатогранну панораму української музики.
Кирило Стеценко був майстром хорової духовної музики та великих вокально-інструментальних полотен. Як священик та композитор, він намагався відродити українську церковну традицію, очистивши її від імперських нашарувань. Його кантати «Єднаймося» та «Радуйся, ниво неполитая» стали гімнами національного єднання в часи визвольних змагань. Стеценко мав дар створювати широкі, розспівні мелодії, які здавалися народними за своєю природою. Він був «співаючим серцем» нації, чия музика дихала щирістю, вірою та безмежною любов'ю до рідної землі.
Яків Степовий (справжнє прізвище Якименко) став основоположником нового українського романсу. Навчаючись у Петербурзі в Лядова та Римського-Корсакова, він приніс в українську музику витончену гармонійну мову та європейську камерну культуру. Його вокальні цикли «Барвінки» та романси на вірші Олександра Олеся є взірцем ліричного психологізму. Степовий уникав зовнішньої ефектності, фокусуючись на внутрішньому світі людини, на найтонших відтінках настрою та пейзажному звукописі. Його музика — це тиха сповідь інтелектуала, що шукає гармонії у тривожному світі початку XX століття. Він став містком між традицією та майбутнім авангардом.
🎓 Академічна перспектива
Сучасне музикознавство розглядає діяльність Стеценка та Степового як критично важливий етап професіоналізації української музики. Вони довели, що українська музична школа здатна розвиватися паралельно в сакральному та світському напрямах, в оперному та камерному форматах. Це була повноцінна музична екосистема, яка готувала ґрунт для появи радикального авангарду 1920-х років та забезпечувала неперервність культурної традиції в умовах історичних катаклізмів.
Інституційна розбудова та культурна дипломатія
Успіх Національної школи був би неможливим без розбудови потужних інституцій. Микола Лисенко розумів, що без професійної освіти, фахової критики та власної видавничої справи національна культура залишиться на рівні аматорства. У 1904 році він заснував у Києві Музично-драматичну школу (пізніше інститут), де викладання вперше велося українською мовою. Це був революційний прецедент створення національного вищого навчального закладу в умовах імперії. Випускники цієї школи стали основою професійних театрів та оркестрів по всій Україні, формуючи нову мистецьку еліту.
Важливу роль відігравали хорові товариства (наприклад, «Боян») та подорожі капел. Хорові концерти стали формою легальної національної активності: вони збирали тисячі слухачів, об'єднуючи їх навколо української пісні та слова. Музика стала чинником «соціального клею», який скріплював націю, що не мала власної держави. У роки визвольних змагань (1917-1921) українська музика вийшла на міжнародну арену як інструмент державної дипломатії, доводячи світу, що Україна є повноправним суб'єктом глобальної культури. Це був час найбільшого інтелектуального піднесення, коли мистецтво крокувало поруч із політичним державним будівництвом.
⚠️ Складність для іноземців
Для неносіїв мови часто важко вловити різницю між народною піснею та її професійною академічною обробкою. Проте саме в цьому «зазорі» і полягає геній Національної школи. Навчання розрізняти автентичне «зерно» та композиторську «оправу» є ключовим для розуміння української класики. Це вимагає не лише музичного слуху, а й глибокого знання ладової природи нашого фольклору та специфіки української інтонації.
Аналіз: Еволюція фольклоризму та стратегії спротиву
Для глибокого розуміння епохи Національної школи необхідно здійснити компаративний аналіз методів роботи з фольклором та принципів інституційної розбудови.
Еволюція фольклоризму: від цитування до деконструкції
Українська музика XIX — початку XX століття пройшла шлях радикальної трансформації ставлення до народного першоджерела. Це був шлях від простої фіксації до створення нових музичних філософій.
- Етап Лисенка: Народна пісня сприймається як священний текст, який потребує гідної академічної оправи. Лисенко зберігає мелодію недоторканою, але розгортає її внутрішню енергію засобами класичної гармонії та контрапункту. Це шлях «високого музичного реалізму», де пісня є головним героєм.
- Етап Леонтовича: Народна пісня стає «генетичним матеріалом» для створення абсолютно нових музичних організмів. Леонтович може взяти лише короткий мотив і розбудувати на його основі складну поліфонічну фугу. Це перехід до модерністської деконструкції та синтезу, де традиція переплавляється в інновацію.
| Параметр порівняння | Микола Лисенко | Микола Леонтович |
|---|---|---|
| Домінуюча форма | Велика (опера, кантата, цикл) | Мала (хорова мініатюра, поема) |
| Музична мова | Романтизм, академічний класицизм | Модернізм, хоровий імпресіонізм |
| Текст | Літературне лібрето, поезія | Народне слово, магічний обряд |
| Роль оркестру | Потужний драматичний чинник | Відсутній (хор імітує оркестр) |
Культурне партизанство в умовах імперії
Діяльність Національної школи можна назвати «культурним партизанством» найвищого інтелектуального рівня. В умовах офіційної заборони на все українське, митці використовували легальні форми для просування національної ідеї.
- Стратегія Лисенка: Створення паралельної музичної реальності. Оскільки державні театри були закриті для української мови, він створював власні колективи, організовував гастролі та виховував авдиторію через лекції-концерти. Він робив національне мистецтво «модним» та престижним серед еліти.
- Стратегія дипломатії: Вихід на світовий рівень. Капела Кошиця де-факто виконувала роль Міністерства закордонних справ УНР, через музику легітимізуючи українську справу в очах західного світу. Це була стратегія перетворення «локального» на «глобальне».
Мистецтвознавча рефлексія партитур: Аналіз партитур Леонтовича (наприклад, «Дударик») свідчить про його вміння використовувати хор як «живий орган». Кожен голос має свою ритмічну пульсацію, що створює ефект стереозвуку та об'ємності задовго до появи сучасних технологій. Це фактично передчуття звукового дизайну майбутнього, реалізоване засобами лише людського голосу. Леонтович випередив свій час на ціле століття, створивши хорову мову, яка і сьогодні здається авангардною та свіжою. Його вміння оперувати паузами як музичним засобом («музика тиші») робить його прямим предтечею пізніших пошуків Валентина Сильвестрова.
📋 Підсумок
Епоха Національної школи (1863-1921) стала часом «великого переходу» української музики від етнографічної самобутності до світового академізму. Завдяки титанічній праці Миколи Лисенка було створено професійний фундамент: від оперної драматургії до вищої музичної освіти. Микола Леонтович, своєю чергою, довів українську хорову техніку до досконалості, зробивши народну пісну об'єктом високого модерністського мистецтва. Кирило Стеценко та Яків Степовий розширили цей канон у сфери духовної музики та ліричного солоспіву. Цей період навчив українців сприймати власну культуру як частину великого європейського контексту, здатну вистояти в умовах найсуворіших заборон та стати голосом нації, що бореться за свою свободу. Спадщина Національної школи є не лише архівом минулого, а й живим джерелом енергії для сучасних митців, які продовжують справу корифеїв у XXI столітті. Інтелектуальна перемога Лисенка та Леонтовича полягає в тому, що вони зробили українську музику невід'ємною частиною світової цивілізації, створивши «культурний код», який і сьогодні об'єднує мільйони людей у всьому світі.
Потрібно більше практики?
Для закріплення матеріалу та розвитку навичок критичного аналізу на рівні C1 рекомендуємо:
- Зіставити лібрето опери «Тарас Бульба» з оригінальною повістю Гоголя та проаналізувати, як Лисенко посилив героїчний та національно-визвольний пафос твору, змінивши певні сюжетні акценти та фінал. Підготуйте порівняльну характеристику ідеологічних розбіжностей між текстами.
- Дослідити партитуру «Щедрика» Леонтовича за допомогою цифрових додатків (наприклад, Ukrainian Live Classic), виокремивши поліфонічні голоси та пояснивши механізм створення динамічного наростання (крещендо) через багаторазове повторення теми в різних регістрах.
- Написати критичний відгук на сучасне виконання солоспівів Лисенка (наприклад, у виконанні Вікторії Лук'янець), оцінюючи відповідність вокальної подачі академічним канонам та емоційному змісту поетичного тексту. Зверніть увагу на фразування, дикцію та інтерпретацію образів.
- Проаналізувати вплив Емського указу на репертуарну політику тогочасних театрів та підготувати коротку доповідь про стратегії «культурного партизанства», які використовували Лисенко та його соратники для легалізації та популяризації українського мистецтва.
- Прослухати солоспів Якова Степового «Степ» та виявити в ньому ознаки імпресіоністичного звукопису, порівнюючи його з аналогічними творами європейських сучасників (Клод Дебюссі, Моріс Равель). Опишіть свої спостереження за допомогою 10-15 академічних термінів.
🎯 Вправи
Життя та фундаментальна діяльність Миколи Лисенка
У якому провідному європейському закладі Микола Лисенко здобув свою фахову музичну освіту, що дозволило йому опанувати західний академічний канон та принести його в Україну?
Яку монументальну історико-героїчну оперу Микола Лисенко вважав своїм найвищим творчим досягненням та підсумком багаторічної праці над створенням національного музичного епосу?
Яку специфічну назву Микола Лисенко запровадив для своїх камерно-вокальних творів на вірші відомих поетів, прагнучи українізувати музичну термінологію та підкреслити їхню самобутність?
Який інституційний заклад було офіційно відкрито в Києві у 1904 році за ініціативи та на кошти Миколи Лисенка для фахової підготовки кадрів?
Яку принципову позицію зайняв Микола Лисенко щодо мови виконання своїх творів на сценах великих імперських театрів, відмовляючи навіть самому Чайковському?
Як саме Микола Лисенко підходив до процесу наукового збирання та класифікації українських народних пісень протягом усього свого довгого життя?
Яке значення для розвитку української культури мала піаністична діяльність Миколи Лисенка, окрім його основної композиторської та громадської роботи?
Які жанри дитячої музики започаткував Микола Лисенко, дбаючи про виховання нових поколінь українців у рідному мистецькому середовищі?
Яку назву мав знаменитий вокальний цикл Миколи Лисенка на слова Кобзаря, що став вершиною українського камерно-вокального мистецтва?
Яким був основний метод роботи Лисенка з фольклорним матеріалом, який він називав 'академічною транскрипцією' народної пісні?
Яку роль відігравав Микола Лисенко у діяльності 'Київської громади' та інших національних об'єднань інтелігенції того часу?
Чому похорон Миколи Лисенка у 1912 році вважається однією з найбільших національних маніфестацій в історії Києва початку століття?
Академічний інструментарій та термінологія
Детальний аналіз структури Щедрика
Світова слава до Миколи Леонтовича прийшла завдяки його геніальному хоровому шедевру . В основі твору лежить прадавня пісня, яку традиційно виконували на Новий рік за старим стилем. Композитор майстерно використав техніку , безперервно повторюючи лаконічну тему з чотирьох звуків. За кордоном цей твір став невід'ємною частиною різдвяної культури під назвою . Вперше за межами України 'Щедрик' тріумфально прозвучав у легендарному у 1921 році під час турне капели Кошиця. Текст пісні розповідає про символічний приліт , що віщує багатство та великий добробут господарю. Леонтович працював над цим твором неймовірно ретельно протягом років, створивши загалом п'ять редакцій у пошуках ідеалу. За жанром 'Щедрик' — це вишукана хорова , що переросла у самостійну поему. Музична фактура твору нагадує прозорий та витончений , де кожна партія має свою логіку. Леонтович був визнаним у світі майстром хорової . Сьогодні цей твір є головним символом українського на всіх континентах. Трагічна загибель композитора сталася від підступної кулі агента у домі батьків. Його стиль часто називають хоровим . Музика Леонтовича вражає своєю та точністю кожної інтонації. Кожна редакція Щедрика ставала все більш .
Глибокий аналіз методу Лисенка
- Яким був засадничий принцип роботи Миколи Лисенка з народним музичним матеріалом?
- Чому автор тексту стверджує, що творчість Лисенка не була лише простим цитуванням фольклору?
Твори та жанри Національної школи
Есе: Глобальний код Щедрика
Класифікація за творчими напрямами
Сценічні та великі форми
Камерні та хорові жанри
Задум Миколи Леонтовича
Компаративний аналіз: Лисенко vs Леонтович
- Творча стратегія та інституційна діяльність Миколи Лисенка
- Творча стратегія та хорова мова Миколи Леонтовича
- Масштабність музичних форм
- Методи опрацювання фольклорного матеріалу
- Вплив на національну ідентичність
Критична перевірка історичної точності
Микола Лисенко написав свою монументальну оперу 'Тарас Бульба' під час тривалого перебування у Москві.
Емський указ 1876 року офіційно забороняв українським композиторам грати на будь-яких інструментах.
Світова слава 'Щедрика' почалася після виступу капели Олександра Кошиця у Токіо.
Микола Леонтович працював переважно у жанрі симфонії для великого оркестру.
Перша музична школа з українською мовою навчання була відкрита у Петербурзі.
Кирило Стеценко був відомий виключно як автор військових маршів.
Микола Лисенко відмовився від посади диригента у Берліні заради Києва.
Солоспіви Лисенка були написані виключно на слова французьких авторів.
Концептуальна теза про Лисенка
Переклад музикознавчих термінів
Маркування академічних термінів
Будь ласка, позначте всі іменники, що є вузькоспеціалізованими музичними термінами:
Композитор створив геніальну партитуру для свого нового хору. Він майстерно використав складну поліфонію та остинато в середній частині опери. Кожна інтонація була ретельно вивірена авторами. У фіналі звучить велична кантата.
Правда чи брехня: Спадщина Леонтовича
Микола Леонтович був автором численних симфоній та балетів великої форми.
'Щедрик' був написаний композитором за одну ніч для різдвяного концерту.
Леонтович трагічно загинув від рук радянського чекіста у домі свого батька.
Техніка остинато передбачає багаторазове повторення однієї музичної теми.
Опера 'На русалчин Великдень' була повністю завершена за життя автора.
Леонтович використовував хор для імітації звуків природи та інструментів.
Капела Кошиця гастролювала світом для популяризації УНР.
Леонтович народився у родині дворян-землевласників на Харківщині.
Метод Леонтовича називають хоровим імпресіонізмом.
Леонтович був особистим учнем італійського композитора Пуччіні.
Багатоаспектний вибір: Діяльність Лисенка
Які з перелічених оперних творів належать безпосередньо перу Миколи Лисенка?
Які з цих функцій виконував Микола Лисенко у культурному житті Києва?
На вірші яких поетів Лисенко писав свої славнозвісні солоспіви?
Які наукові методи використовував Лисенко у роботі з фольклором?
Які інституції були створені за активної участі Лисенка?
У яких європейських центрах Лисенко популяризував українську музику?
Які риси характерні для хорової мови Лисенка?
Хто входив до найближчого оточення Лисенка у Києві?