Театральне мистецтво I
Чому це важливо?
Театр в Україні ніколи не був просто розвагою чи місцем дозвілля. Це була кафедра, з якої промовляли до нації, коли інші трибуни були заборонені. Для студента рівня C1 важливо простежити еволюцію українського театру: від сакрального вертепу і барокової шкільної драми до професійного театру корифеїв і, нарешті, до революційного авангарду Леся Курбаса. Цей модуль допоможе вам зрозуміти, як театр формував національну ідентичність і чому «Березіль» Курбаса стоїть в одному ряду з найкращими європейськими театрами XX століття. Це історія про те, як слово ставало дією, а сцена — полем битви за ідеї.
Вступ: Театр як дзеркало суспільства
Історія українського театру — це історія боротьби за слово, за право говорити про себе своїм власним голосом. Вона починається не на професійній сцені з оксамитовими завісами, а на міських майданах, у шкільних класах та сільських хатах. Український театр завжди був глибоко демократичним, зверненим до звичайної людини, але водночас він ніс у собі високі ідеї моралі та справедливості. Він пройшов складний та звивистий шлях від релігійної містерії, що пояснювала будову світу, до психологічної драми, що заглядала в найтемніші куточки душі, і від побутового етнографізму до філософського модернізму. Розуміння цього шляху дозволяє побачити, як змінювалася українська ментальність: від барокового сприйняття світу як «театру Господнього» до модерного усвідомлення людини як творця власної долі.
Давній театр: Вертеп і Шкільна драма
Український театр має глибоке коріння, що сягає обрядових ігор та скоморошества. Проте першими оформленими жанрами, які мали літературну основу, стали вертеп і шкільна драма.
Вертеп: Космос у скриньці
Найдавнішою та найсамобутнішою формою українського театру є вертеп (відомий з XVII ст.). Це пересувний ляльковий театр, який мав форму двоповерхового дерев'яного будиночка (скриньки). Його архітектура символізувала середньовічну будову Всесвіту.
- Верхній поверх (Небо): Тут розігрувалися канонічні релігійні сюжети, пов'язані з Різдвом: народження Христа, поклоніння волхвів, спів ангелів, смерть Ірода. Це був світ «небесний», сакральний, вічний і незмінний. Ляльки тут рухалися плавно, мова була урочистою (церковнослов'янською або книжною українською).
- Нижній поверх (Земля): Тут відбувалися побутові, комічні сценки з реального життя народу. Персонажі (Запорожець, Шинкар, Дід, Баба, Циган, Лях, Москаль, Чорт) розмовляли живою народною мовою, жартували, танцювали, билися. Це був світ «земний», профанний, грішний, але веселий і динамічний.
Вертеп був не просто виставою, а філософською моделлю світу, де добро завжди перемагає зло (смерть Ірода), а життя триває у своєму різноманітті. Центральною фігурою нижнього ярусу завжди був Запорожець — символ свободи, сили та гідності, який не боявся ні чорта, ні пана, ні смерті, уособлюючи народний ідеал героя.
Шкільна драма: Інтелектуальний театр
У XVII-XVIII століттях у навчальних закладах (насамперед у Києво-Могилянській академії та колегіумах) розвивалася шкільна драма. П'єси писали викладачі поетики та риторики (наприклад, Феофан Прокопович, Митрофан Довгалевський), а акторами були студенти (спудеї). Це були серйозні, повчальні твори на біблійні («Комедія на день Рождества Христового») або історичні теми (трагікомедія «Володимир»). Метою драми було виховання моральності та патріотизму.
Але найцікавішим та найживішим елементом були інтермедії — короткі комічні сценки, які грали між актами серйозної драми, щоб розважити публіку та дати їй відпочинок від високого стилю. Саме в інтермедіях звучала жива, соковита українська мова і народний гумор. З цих сценок згодом виріс професійний український комедійний театр. Інтермедії стали містком між схоластичною наукою та реальним народним життям.
💡 Лінгвістичне спостереження
Слово «лицемір» (hypocrite) в сучасній мові має негативне значення, але воно походить від давнього театрального терміна «лицедій» (актор, той, хто діє особою/маскою, «міряє лиця»). У давнину ставлення до акторів було неоднозначним, церква часто їх засуджувала, але саме театр зберіг живу розмовну мову в часи, коли офіційною була книжна церковнослов'янська або латина.
Театр Корифеїв: Професіонали на сцені
Друга половина XIX століття стала часом народження професійного українського театру. У 1882 році в місті Єлисаветград (нині Кропивницький) сталося справжнє диво: режисер, актор і драматург Марко Кропивницький створив першу професійну українську трупу. До того українські вистави були переважно аматорськими. Цю плеяду засновників згодом назвали корифеями (від грец. koryphaios — вождь хору, керівник).
До складу театру корифеїв входили геніальні актори і драматурги, які часто належали до однієї родини:
- Брати Тобілевичі: Вони взяли собі різні сценічні псевдоніми, щоб не плутати глядача: Іван Карпенко-Карий (найвидатніший драматург, автор серйозних соціальних драм і комедій), Микола Садовський (блискучий актор-герой і організатор стаціонарного театру), Панас Саксаганський (неперевершений майстер комедійного жанру, теоретик акторської гри і режисер).
- Михайло Старицький: Драматург (автор комедії «За двома зайцями», історичної драми «Богдан Хмельницький»), поет і режисер, який вклав у театр весь свій статок, продавши маєток.
- Марія Заньковецька: Перша народна артистка України, актриса неймовірного трагедійного дару, яку порівнювали з Сарою Бернар. Вона вміла передати найтонші рухи жіночої душі і відмовилася від блискучої кар'єри на імператорській сцені заради українського театру.
Етнографічний реалізм як вимушена необхідність
Театр корифеїв був підкреслено реалістичним і етнографічним. Він показував життя українського села: красиві вишиті костюми, народні пісні, обряди, танці. Це було не лише естетичним вибором, а й вимушеною політичною необхідністю: жорстка імперська цензура (зокрема Емський указ 1876 року) забороняла ставити п'єси про життя інтелігенції, переклади світової класики або твори на історичні теми, що могли б нагадати про козацьку вольницю. Дозволялося показувати лише побут «мужиків».
Але корифеї робили це так талановито і щиро, що їхні гастролі в Петербурзі та Москві мали шалений успіх навіть серед неукраїнської публіки. Вони довели, що українська культура є самодостатньою, високою і здатною викликати катарсис навіть у іноземного глядача. Вони перетворили етнографію на високе мистецтво переживання.
📚 Літературний контекст
П'єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка» (1819) вважається «праматір'ю» українського театру. Це був перший твір нової літератури, написаний живою мовою. Але саме корифеї (особливо Карпенко-Карий з його п'єсами «Сто тисяч», «Хазяїн», «Бурлака», «Безталанна») вивели драматургію на новий рівень соціальної сатири і глибокого психологізму. Вони показали, що українець — це не лише романтичний козак чи сентиментальна дівчина, а й хитрий ділок, земельний магнат, філософ, жертва обставин.
Лесь Курбас і «Березіль»: Театральна революція
На початку XX століття, після революційних подій та визвольних змагань, театр корифеїв почав застарівати. Він виконав свою місію збереження мови, але став занадто «побутовим» і консервативним (так званий «театр, що жує на сцені вареники»). Новий час вимагав нової естетики, нового ритму і нових смислів. Цю революцію здійснив геніальний режисер Лесь Курбас (1887-1937).
Курбас був людиною європейської культури. Він народився в Галичині, знав вісім мов, навчався у Віденському університеті, був обізнаний з найновішими течіями західного мистецтва (експресіонізм, конструктивізм). У 1922 році в Києві (а згодом у Харкові, тодішній столиці радянської України) він створив мистецьке об'єднання «Березіль» (стародавня поетична назва місяця березня — символ початку, весни, розквіту і прориву).
Принципи Курбаса: Відмова від побуту
Курбас рішуче відкинув етнографізм і натуралізм старого театру. Він будував театр інтелектуальний, філософський, умовний.
- «Розумний арлекін»: Актор у Курбаса має не просто «вживатися» в роль (як у системі Станіславського), а майстерно демонструвати своє ставлення до персонажа. Він має бути інтелектуалом, акробатом, філософом, володіти своїм тілом і голосом як досконалим інструментом.
- Перетворення: Замість натуралістичних декорацій (справжніх хат, тинів, дерев) — умовні конструкції, світло, ритм, метафора. Звичайна палиця в руках актора могла стати шаблею, конем, хрестом або пером — залежно від гри. Це вимагало активної уяви глядача.
- Синтез мистецтв: Курбас сміливо використовував кіно, циркові трюки, складну музику, ритмізоване мовлення. Його вистави були поліфонічними дійствами.
Вистави, що змінили світ: «Джиммі Гіґґінс» і «Макбет»
Курбас не боявся експериментів. У виставі «Джиммі Гіґґінс» (за Ептоном Сінклером) він використав кіноекран, щоб показати думки героя, який божеволіє від жахів війни. Це було задовго до появи мультимедійного театру. У «Макбеті» Шекспіра актори грали королівську трагедію як кривавий фарс, де корона перетворювалася на блазенський ковпак. Курбас «перевертав» класику, щоб показати її актуальність. Він довів, що український театр може ставити не лише про село, а й про світові проблеми.
Сценографія авангарду: Вадим Меллер
Неможливо уявити театр Курбаса без його геніальних художників, насамперед Вадима Меллера. Меллер створював на сцені не побут, а простір для гри. Його конструктивістські декорації — це складні системи сходів, платформ, коліс, які рухалися і змінювалися разом із дією. Це була архітектура думки, а не імітація реальності. Костюми акторів також були умовними, геометричними, що підкреслювало пластику тіла.
Тандем Курбас-Куліш
Найвищим досягненням «Березолю» стала творча співпраця з видатним драматургом Миколою Кулішем. П'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» — це шедеври світового рівня, які можна порівняти з творами Брехта, Йонеско чи Беккета. Вони ставили гострі, болючі питання: хто ми? куди йдемо? що таке національна ідентичність? чи можна змінити світ мрією?
У комедії «Мина Мазайло» (1929) Курбас і Куліш створили блискучу сатиру на міщанство і комплекс меншовартості (бажання змінити українське прізвище на російське заради кар'єри). Це була не просто комедія, а глибока інтелектуальна дискусія про майбутнє української культури.
⚠️ Складність для іноземців
Зрозуміти вистави Курбаса було непросто навіть його сучасникам. Він випереджав свій час на десятиліття. Його театр був метафоричним, асоціативним, парадоксальним. Він вимагав від глядача напруженої роботи думки, а не просто емоційного співпереживання. Це був елітарний театр для мас, який намагався виховати нового, європейського глядача.
Знищення генія: Розстріляне відродження
Радянська тоталітарна влада не могла пробачити Курбасу його внутрішньої незалежності, європейськості і «буржуазного націоналізму». Його звинуватили у «відриві від мас» і «шкідництві». У 1933 році його звільнили з посади керівника театру, заарештували і відправили на будівництво Біломорканалу на Соловки. Навіть там він створив табірний театр. У 1937 році, на честь 20-річчя більшовицької революції, Леся Курбаса розстріляли в урочищі Сандармох разом з сотнями інших представників української інтелектуальної еліти (це трагічне явище отримало назву «Розстріляне відродження»). Театр «Березіль» був розгромлений і перетворений на звичайний соцреалістичний театр (нині театр ім. Шевченка в Харкові).
🔍 Порівняння регістрів
Порівняйте гру Марії Заньковецької (театр корифеїв) і Амвросія Бучми (театр Курбаса). Заньковецька грала «серцем», інтуїцією, доводила публіку до сліз абсолютною реальністю страждання (психологічний, емоційний регістр). Бучма грав «розумом і тілом», використовував гротеск, міміку, виразну пластику, щоб показати суть явища, а не просто емоцію (інтелектуально-експресивний регістр). Це був перехід від театру переживання до театру уявлення та відчуження.
Аналіз: Еволюція театральної думки
Від побуту до космосу
Еволюція українського театру — це рух від зображення зовнішнього побуту до розкриття внутрішнього космосу людини.
- Вертеп: Показував світ як бінарну, вертикальну систему (Бог/Чорт, Небо/Земля). Це міфологічне мислення.
- Корифеї: Показали горизонтальний світ українського села, соціальні конфлікти, проблеми власності і моралі. Це реалістичне мислення.
- Курбас: Показав людину у Всесвіті, її конфлікт із самою собою, історією та часом. Це екзистенційне, модерне мислення.
Курбас казав: «Мистецтво — це не відтворення життя, а його творення». Він вірив, що театр може змінити людину, зробити її вільною, розбудити її дух.
🗣️ Діалектні варіанти
У театрі корифеїв мова часто була маркером соціального статусу. Пани, чиновники та «перевертні» часто говорили суржиком (як у «Мині Мазайлі» або «За двома зайцями»), а прості селяни — чистою, поетичною, багатою українською мовою. Це було способом показати моральну перевагу народу над денаціоналізованою елітою. Мова ставала головним героєм драми.
🌍 Культурна значущість
Сьогодні методи Леся Курбаса вивчають у театральних школах Європи та Америки. Його ідеї перегукуються з епічним театром Бертольда Брехта та теоріями Всеволода Мейєрхольда. Курбас довів, що український театр може бути авангардним, експериментальним, урбаністичним і цікавим світові. Він вивів українську культуру з «хутора» у велике місто, зробивши її частиною світового авангарду.
📋 Підсумок
Український театр пройшов довгий і драматичний шлях. Він зберіг мову і душу народу в часи заборон (корифеї) і дав їй модерне, європейське звучання в часи революцій (Курбас). Це історія про те, як мистецтво може бути формою опору і способом збереження національної гідності. Знати про Курбаса — це знати про те, яким міг би бути український театр, якби його не знищив тоталітаризм, і яким він стає зараз, відроджуючи ці перервані традиції. Курбас — це наш незавершений проект модернізації, який ми продовжуємо сьогодні.
Потрібно більше практики?
Для глибокого занурення в тему рекомендуємо:
- Прочитати п'єсу Миколи Куліша «Мина Мазайло». Це не лише дуже смішна, а й глибока комедія про мову, ідентичність та вибір, яка не втратила актуальності.
- Подивитися старі фотографії та ескізи вистав театру «Березіль» (наприклад, макети Вадима Меллера). Зверніть увагу на конструктивістські декорації — дивні сходи, платформи, колеса, відсутність побутових речей.
- Відвідати театр у вашому місті (або подивитися онлайн-виставу). Спробуйте визначити, до якої традиції тяжіє постановка: до реалістичної (корифеї, побут) чи умовної, метафоричної (Курбас).
- Знайти документальний фільм про життя і загибель Леся Курбаса. Його доля — це готовий сюжет для високої трагедії про митця і владу.
- Написати рецензію на уявну сучасну виставу за класичним твором. Уявіть, що ви режисер-авангардист. Як би ви поставили «Наталку Полтавку» сьогодні? У джинсах? У космосі? Які нові смисли ви б хотіли підкреслити?
🎯 Вправи
Історія українського театру
Що таке український вертеп?
Де виникла українська шкільна драма?
Хто заснував перший професійний український театр у 1882 році?
Як називали плеяду видатних акторів театру Кропивницького?
Який революційний театр заснував Лесь Курбас у 1922 році?
Хто був головним драматургом театру «Березіль» і другом Курбаса?
Яка доля спіткала Леся Курбаса?
Яку п'єсу Івана Котляревського вважають початком нової української драматургії?
Що таке інтермедія в шкільній драмі?
Яка актриса була зіркою театру корифеїв?
Що означає слово «корифей» у перекладі з грецької?
Який метод використовував Курбас у роботі з акторами?
Театральні діячі та їхній внесок
Реформа Леся Курбаса
Лесь Курбас був людиною європейської . Він знав кілька мов і прагнув вивести український театр з «етнографічного гетто» на світовий . Він заснував «Молодий театр», а згодом — мистецьке об'єднання . Курбас відмовився від побутового реалізму на користь образності. Його вистави були сповнені метафор, складних мізансцен та рухів. Він вимагав від актора не просто «переживати», а свого персонажа інтелектуально. Співпраця з драматургом Миколою Кулішем подарувала світові шедеври «Народний Малахій» та . Радянська влада звинуватила Курбаса в і знищила його театр. Але його ідеї продовжують жити в сучасному українському .
Театральна лексика
Есе: Курбас і сьогодення
Театральні факти
Вертеп — це виключно релігійне дійство.
Театр корифеїв виник у Києві.
Марія Заньковецька відмовилася виступати на імператорській сцені.
Микола Куліш писав комедії.
Курбас використовував кіно у своїх виставах.
Шкільна драма була обов'язковим предметом у школах.
Інтермедія завжди писалася латиною.
Театр «Березіль» існує досі під цією назвою.
Карпенко-Карий, Садовський і Саксаганський були братами.
Український театр не мав впливу на політику.
Театральні епохи
Давній театр (XVII-XVIII ст.)
Театр Корифеїв (XIX ст.)
Театр Курбаса (XX ст.)
Опис сцени
Позначте слова, що стосуються будови театру.
Глядачі зайняли місця в партері. Відкрилася важка завіса, і ми побачили декорації. Актори вийшли з лаштунків на авансцену. Світло рампи освітило їхні обличчя. Суфлер сидів у своїй будці. У ложі сиділи почесні гості. Яруси балконів були заповнені.
Театральні терміни
Цитати про театр
Театральні жанри
Який жанр є веселим і легким?
Що характерно для драми?
Які п'єси писав Карпенко-Карий?
Аналіз вистави «Мина Мазайло»
- Яку соціальну проблему висміює п'єса?
- Чому ця тема була актуальною в 1920-х роках (українізація)?
Побутовий vs Модерний театр
- Театр Корифеїв
- Театр «Березіль»
- Тематика
- Стиль гри
- Декорації