Untitled
Пантелеймон Куліш (1819–1897) — це титан, який тримав на своїх плечах небо української культури, коли інші лише вчилися ходити, воліли спати або ж просто плакали над долею. Якщо Шевченко був "пророком" української ідеї, то Куліш був її першим "технологом", "архітектором" і "прорабом". Він був людиною, яка ненавиділа аматорство і шароварщину, вимагаючи від українців європейської професійності.
Письменник, історик, етнограф, перекладач Шекспіра, Байрона та Біблії, автор першої української фонетичної абетки ("кулішівки"), яка лежить в основі нашого сучасного письма, і автор першого історичного роману. Людина, яка все життя шукала істину, часто змінювала погляди, сварилася з друзями (включаючи Шевченка і Костомарова), але ніколи не зраджувала головній меті — вивести українську культуру з провінційного гетто на рівень світової цивілізації.
"Свого не цурайтесь, а чужому навчайтесь... Нам треба вчитися не в запорожців, як гуляти, а в німців, як працювати і суспільний лад будувати". — Пантелеймон Куліш
Частина I: "Гарячий Панько" — формування характеру
Куліш народився у Воронезькій губернії, на слобожанському порубіжжі, у збіднілій дворянській родині, що мала глибоке козацьке коріння. Цей факт — народження на межі світів — визначив його долю. З дитинства він мав дві пристрасті, які керували ним усе життя: гордість за своє походження (він завжди підкреслював своє шляхетство і зневажав рабську ментальність) і ненаситну жагу до навчання.
Його характером керували крайнощі. Сучасники називали його "Гарячим Паньком". Він був людиною вулканічного темпераменту. Він міг палко закохуватися, писати тисячі листів, обожнювати когось, а потім так само палко ненавидіти і критикувати. Він був максималістом у всьому. Коли він взявся за навчання, він не просто "вчився", він вивчив майже всі основні європейські мови (самотужки!). Коли він взявся за історію, він не просто перечитав підручники, він перерив гори архівних документів, ставши одним із перших справжніх джерелознавців.
Його життя кардинально змінилося в Києві, де він познайомився з Михайлом Максимовичем (першим ректором Київського університету) і ввійшов у коло "Київської молоді". Але головною подією стала зустріч з Тарасом Шевченком та Миколою Костомаровим. Ця трійця стала двигуном українського відродження.
Частина II: Куліш і Шевченко — Діалог Серця і Розуму
Стосунки Куліша і Шевченка — це, мабуть, найцікавіший сюжет в історії нашої культури. Це був діалог двох половин української душі: Раціональної (Куліш) та Емоційної (Шевченко).
Вони були повною протилежністю, як лід і вогонь:
- Шевченко: виходець із кріпаків, бунтар, геній інтуїції, "людина серця". Він писав так, як дихав. Його сила була в емоції, у здатності запалити серця мільйонів.
- Куліш: аристократ, естет, людина залізної дисципліни і важкої, каторжної праці, "людина розуму". Він будував свою літературу як архітектор будує собор — цеглина до цеглини, вивіряючи кожен крок.
Куліш обожнював Шевченка-поета, називав його генієм, "батьком", але часто критикував за "цинізм" у побуті, за схильність до алкоголю і за відсутність європейського лоску. Саме Куліш допомагав Шевченкові "виходити в люди", вчив його історії, французької мови та манерам. А Шевченко, у свою чергу, був боярином (старшим дружбою) на весіллі Куліша, що свідчить про їхню глибоку близькість.
Шевченко кликав до сокири (бунту, революції, негайної дії). Куліш кликав до книжки і плуга (еволюції, культури, щоденної праці). Шевченко ідеалізував козаччину як час абсолютної волі. Куліш пізніше, дослідивши документи, жорстоко критикував козаччину за анархію ("руїну"), яка, на його думку, власне і занапастила Україну, не давши їй стати державою.
Для Куліша Шевченко був стихією, яку треба "впорядкувати". Для Шевченка Куліш був надто "панським" і "холодним". Але вони не могли одне без одного. Це був симбіоз, який створив модерну націю.
Частина III: Кирило-Мефодіївське братство і Катастрофа
У 1846 році Куліш вступає до таємного Кирило-Мефодіївського братства. Це була елітна політична організація, яка вперше сформулювала українську національну ідею в політичних термінах. Вони мріяли про федерацію вільних слов'янських народів зі столицею в Києві — прообраз сучасного демократичного Євросоюзу, де не було б царя і кріпацтва.
Але Куліш не встиг довго побути змовником. У 1847 році сталася катастрофа. Прямо в день його весілля з Олександрою Білозерською (майбутньою видатною письменницею Ганною Барвінок), їх заарештовують у Варшаві, де вони проводили медовий місяць. Жандарми перервали щастя молодих, і замість весільної подорожі Куліш поїхав у каземати Третього відділення у Петербург.
Вирок був м'якшим, ніж у Шевченка (якого віддали в солдати), але надзвичайно болючим для амбітного Куліша: кількамісячне ув'язнення в Петропавлівській фортеці і заслання в Тулу із суворою забороною друкуватися. Це зламало його блискучу кар'єру, загнало в борги і депресію, але не зламало його дух. Саме в засланні ("Тулській пустелі") він вивчив англійську, іспанську, італійську мови, і почав перекладати світову класику, готуючись до майбутньої місії.
Частина IV: "Хутірська філософія" — Маніфест Індивідуалізму
Після смерті царя Миколи I і амністії, Куліш повертається до активного життя з енергією, яка здавалася нелюдською. Він відкриває "Друкарню Куліша", видає перший український журнал "Основа", пише підручники ("Граматка") і створює культову "кулішівку".
Але в центрі його світогляду стає ідея "Хутора". Це поняття часто трактують неправильно, як заклики до ізоляції чи сільської ідилії. Ні! Для Куліша Хутір — це острів цивілізації серед моря дикунства. Дикунством він вважав як російський імперський бюрократичний хаос, так і козацьку руйнівну анархію.
- Хутір — це приватна власність. Тільки власник, який має свою землю і свій дім, може бути справді вільним від держави.
- Хутір — це зв'язок з природою і традицією, коріння, яке дає силу.
- Але на цьому Хуторі має жити не "гречкосій", а європейська людина, аристократ духу, який вдень працює на землі, а ввечері читає Шекспіра, Гете і Байрона в оригіналі (або в хорошому українському перекладі).
Куліш хотів, щоб українці перестрибнули етап "міщанства" і "пролетаризації" і стали нацією елітарних землевласників-інтелектуалів. Це була утопія, але утопія велична, яка ставила планку національного характеру на недосяжну висоту.
Частина V: Антологія — Епістолярна Спадщина (Листи)
Куліш був неперевершеним майстром епістолярного жанру. Його листи — це не просто комунікація, це література. Вони повні пристрасті, філософії, повчань і сповідей. Через листи він керував літературним процесом, сварив лінивих земляків і формував смаки.
Лист до дружини, Ганни Барвінок
Цей уривок яскраво ілюструє його ставлення до жінки. Він не шукав "берегиню" в патріархальному сенсі. Він шукав Партнера.
«Ти повинна бути рівною мені. Не кухваркою, не просто дружиною, а товаришем по духу. Я хочу, щоб ти читала Байрона і розуміла його. Я хочу, щоб ти писала, щоб ти творила. Україна потребує не тільки матерів, але й інтелектуалок. Поки наші жінки будуть думати тільки про борщі та вишиванки, ми будемо сидіти в багнюці. Піднімайся! Вчися! Працюй над собою! Я не дам тобі спокою, поки ти не станеш тією жінкою, якою можеш стати — європейською письменницею».
Коментар: Куліш фактично "створив" Ганну Барвінок як письменницю, жорстко редагуючи її тексти і змушуючи працювати. Так само він відкрив талант Марка Вовчка (Марії Вілінської), побачивши в ній "українську Жорж Санд". Він був, у сучасному розумінні, вимогливим продюсером, який вірив у жіночий інтелект.
Частина VI: Антологія — "Жизнь Кулиша" (Спогади)
На схилі літ Куліш написав автобіографічні нариси. Це унікальний документ, де він аналізує своє дитинство і роздвоєність своєї душі між російською культурою (яку він сприймав як інструмент кар'єри) і українською (яка була покликом серця).
«Я народився там, де закінчується Великоросія і починається Малоросія. ... З одного боку чув я мову московську, холодну, наказову, офіційну. З іншого — нашу, співучу, м'яку, домашню. І вже малим дитям я зрозумів, що це — два різні світи, які ніколи не зіллються. Один світ — казенний, світ чиновників, солдатів і нагайки. Другий світ — світ моєї матері, світ пісні, казки, старовини і свободи.
Я довго намагався стати "своїм" у тому, першому світі. Я вчив їхню мову, я служив їхньому царю, я писав їхніми словами. Але моє серце завжди залишалося тут, на хуторі. І коли я зрозумів, що той, чужий світ, хоче знищити мій рідний світ, я зробив свій вибір. Я вибрав бути "мужичим" письменником, але говорити правду».
Аналіз: Цей текст показує драму цілого покоління української еліти, яка була змушена служити імперії, але зберігала національну ідентичність в "підпіллі" своєї душі.
Частина VII: Пролог до "Чорної ради"
Головний твір Куліша, його Opus Magnum — історичний роман "Чорна рада" (хроніка 1663 року). Хоча ми присвятимо цьому твору окремі модулі, неможливо говорити про Куліша, не згадавши цей текст. Це був вибух. Перший повноцінний вальтер-скоттівський роман в українській літературі.
Антологія: Заспів
«По весні 1663 року двоє подорожніх, верхи на добрих конях, наближались до Києва з Білогородського шляху. Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий, по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий козарлюга.
— Ну, панотче, — сказав молодий, — оце вже й Київ. Далеко ж заїхали ми з Паволочі! — Далеко, сину, — відповів старий полковник Шрам. — А ще далі доведеться їхати. Бо не в Києві наша правда, і не в Москві, і не у Варшаві. А десь посеред степу, де вітер віє...
Тяжкі то були часи. Україна розкололася надвоє. На Правобережжі панували ляхи та тетерівці, на Лівобережжі гризлися сомківці та брюховецькі. Брат йшов на брата. Руїна. І в цьому хаосі старий Шрам їхав шукати не гетьманської булави, а єдності України».
Коментар: Вже в перших рядках Куліш задає головну тему: Руїна. Це не просто історична епоха, це стан душі нації, коли відсутність єдності веде до самознищення. Образ полковника Шрама — це образ "державника", який намагається склеїти розбитий глечик української державності.
Кульмінація: Сцена Чорної Ради
Центральна сцена роману — це обрання гетьмана під Ніжином (1663). Тут Куліш протиставляє два типи лідерства, актуальні й досі: Яким Сомко (еліта, шляхетність, закон) і Іван Брюховецький (популізм, демагогія, опора на "чернь").
Яким Сомко: «Не хочу я проливати крові християнської за булаву. Якщо Україні краще без мене — нехай». Сомко поводиться як європейський лицар. Він вірить у право, у честь, у гідність. Він відмовляється використовувати брудні методи.
Іван Брюховецький: «Братики мої, голото моя! Та я ж для вас! Та ми ж панів під ноги топтати будемо!». Брюховецький грає на найнижчих інстинктах натовпу — на заздрості бідних до багатих, на ненависті до "еліти". Він одягається в лахміття, їсть із спільного казана, прикидаючись "своїм", хоча насправді цинічно використовує маси для власної влади.
Результат: Натовп ("чернь") обирає Брюховецького. Сомка страчують. Настає хаос.
Висновок Куліша: Демократія без освіти і культури перетворюється на охлократію (владу натовпу). Нація, яка знищує свою еліту, приречена на рабство. Цей урок Україна засвоїла занадто пізно.
Частина VIII: Етнограф — "Записки про Південну Русь"
У 1856–1857 роках Куліш видав двотомник "Записки про Південну Русь". Це була революція в етнографії. Куліш не просто зібрав пісні та казки, він подав їх як живий голос народу, зберігаючи найтонші діалектичні особливості, інтонації та контекст. Він показав, що український народ — це не "мужики", а носії прадавньої, глибокої культури.
«Я не хочу прикрашати народ. Я хочу показати його таким, який він є. І в цій неприкрашеній правді я бачу більше краси, ніж у всіх солодких вигадках поетів-романтиків».
Антологія: Сліпий Кобзар
«Сидів старий на призьбі, грівся на сонці. Очі його були заплющені, випечені сонцем і вітром, але обличчя світилося якимось внутрішнім світлом. В руках він тримав бандуру — стару, потерту, як і він сам. Я підійшов тихенько, щоб не сполохати.
Він заграв. Це була не просто музика. Це був плач і гнів землі. Струни дзвеніли, як шаблі об обладунки, а голос його, хрипкий і старечий, раптом набирався такої сили, що здавалося, ніби співає ціле військо, що йде в останній похід. Він співав про Морозенка, про неволю, про славу, що "в землю пішла". Я слухав і сльози текли по моєму обличчю. І в цьому співі я чув історію мого народу правдивішу і страшнішу, ніж у будь-яких підручниках.
Коли він закінчив, я спитав: — Де ти навчився так грати, діду? — У горя, синку. Горе — найкращий учитель. Воно і пальці ставить, і душу налаштовує краще за будь-якого дяка».
Аналіз: Цей уривок демонструє метод Куліша: емпатію і глибоке розуміння психологиї виконавця. Кобзар для нього — це Гомер, носій епічної пам'яті.
Частина IX: Хронологія Життя і Творчості
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1819 | Народження у Воронежі. | Початок шляху. Формування "порубіжної" ідентичності. |
| 1840-ві | Навчання в Києві, "Київська молода". | Входження в інтелектуальну еліту. Дружба з Шевченком. |
| 1846 | Вступ до Кирило-Мефодіївського братства. | Політична зрілість. Формулювання національної ідеї. |
| 1847 | Арешт у Варшаві (день весілля). Заслання в Тулу. | Злам кар'єри, але початок внутрішнього зростання ("Монастир духу"). |
| 1856-1857 | Повернення. Створення "Друкарні Куліша". Вихід "Записок про Південну Русь". | Культурний менеджмент. Відкриття фольклору для науки. |
| 1857 | Видання роману "Чорна рада". | Народження українського історичного роману. Вершина прози. |
| 1860 | Альманах "Хата". | Консолідація літературних сил перед Валуєвським циркуляром. |
| 1880-ті | Переклади Шекспіра, Байрона, Гете. | Проект "Європейська Україна". Введення нації в світовий контекст. |
| 1897 | Смерть на хуторі Мотронівка. | Завершення епохи романтиків. |
| 1903 | Посмертне видання першого повного перекладу Біблії. | Духовний заповіт нації. |
Частина XIV: Спадщина — Інституції і Люди (Великий Проект Куліша)
Пантелеймон Куліш розумів одну річ, яку не розуміли більшість його сучасників: нація не може існувати лише на піснях і танцях. Нація — це складна інженерна конструкція, яка потребує "несучих стін". І він почав будувати ці стіни.
1. Журнал "Основа" (1861–1862)
Це був перший український "товстий журнал" (інтелектуальний вісник). Куліш був його головним двигуном. В "Основі" друкувалися всі: від Шевченка до Костомарова.
- Значення: "Основа" вперше об'єднала українську інтелігенцію Лівобережжя і Правобережжя. Вона створила єдиний інформаційний простір. Читач у Полтаві і читач у Чернігові почали відчувати себе частиною одного цілого.
- Роль Куліша: Він був не просто редактором, він був головним критиком. Його рецензії були нещадними. Він випалював графоманію розпеченим залізом, вимагаючи якості.
2. "Кулішівка" — Код Нації
До Куліша українці писали "ярижкою" (російською абеткою, яка спотворювала звуки) або "максимовичівкою" (етимологічним правописом, який був складним для народу). Куліш винайшов фонетичний принцип: "Пиши як чуєш, читай як бачиш".
- Він вів літеру "і" (замість російської "и" або "ѣ").
- Він вів "є" та "ї".
- Вплив: Ця абетка стала революцією. Вона зробила грамотність доступною для селян і водночас дозволила точно передавати нюанси живої мови. Коли імперія забороняла українську мову (Емський указ 1876 р.), першим пунктом була заборона саме "кулішівки". Імперія розуміла: інший правопис — це інша ментальність.
У 1876 році цар Олександр II підписав у місті Емс таємний указ. Чому таємний? Бо Європа не зрозуміла б відкритої заборони цілої мови. Указ забороняв:
- Друкувати будь-які книги українською мовою.
- Ввозити українські книги з-за кордону (зі Львова).
- Ставити українські вистави.
- Використовувати "кулішівку". Цензори особливо полювали на літеру "ї". Ця літера стала символом опору.
3. Переклад Біблії (Святе Письмо)
Куліш працював над цим все життя. Його рукопис згорів під час пожежі на хуторі (є версія про підпал), але він почав знову. Він залучив до роботи Івана Пулюя (видатного фізика, першовідкривача рентгенівських променів) та Івана Нечуя-Левицького.
- Мета: Довести, що українська мова здатна передати сакральні смисли. Імперська пропаганда стверджувала, що українська (малоросійська) придатна лише для описів побуту і жартів. Біблія Куліша знищила цей міф.
- Стиль: Куліш використовував архаїчну лексику, староукраїнські форми, надаючи тексту урочистості і ваги. Це була мова Бога, а не мова шинку.
4. Шекспір в Україні
Куліш переклав 13 п'єс Шекспіра. Він хотів дати українському театру (який тоді застряг у "Наталці Полтавці" і "Сватанні на Гончарівці") високий світовий репертуар.
- Проблема: Його переклади були складними, часто експериментальними. Він вигадував нові слова, кував терміни. Публіка не завжди його розуміла.
- Висновок: Куліш свідомо йшов на конфлікт із масовим смаком. Він казав: "Якщо народ не розуміє Шекспіра, це проблема народу, а не Шекспіра. Треба вчитися, а не спрощувати".
5. Покоління Учнів
Куліш був "хрещеним батьком" цілого покоління.
- Іван Франко: Хоч вони часто сперечалися, Франко називав Куліша своїм учителем у праці. Франкове гасло "Лиш праця світ таким, як є, створила" — це пряме продовження етики Куліша.
- Михайло Драгоманов: Взяв від Куліша ідею європеїзму і соціального аналізу.
- Микола Хвильовий: У 1920-х роках підняв прапор Куліша проти "малоросійщини", проголосивши курс на "Психологічну Європу".
Куліш не залишив по собі "школи" у звичному розумінні (він був занадто індивідуалістом), але він залишив вектор. Всі, хто хотів бачити Україну європейською, свідомо чи несвідомо йшли за Кулішем.
Частина XV: Сучасні Інтерпретації (Куліш у XXI столітті)
Чому Куліш сьогодні стає популярнішим за багатьох "канонічних" пісьменників? Бо він суголосний нашому часу. Ми живемо в епоху, коли треба обирати не солодку брехню, а гірку правду.
1. Куліш як перший блогер?
Літературознавці жартують, що якби Куліш жив сьогодні, він був би найскандальнішим блогером у Facebook. Він не боявся "срачів" (гострих дискусій). Він міг написати пост, який збурював усіх, а потім методично відбиватися в коментарях. Він розумів силу публічної провокації як інструменту для того, щоб змусити людей думати. Його "Листи з хутора" — це фактично серія есеїв-постів, написаних у стилі "на злобу дня".
2. Війна і Куліш
Сьогоднішня війна Росії проти України — це війна двох концепцій, які описав Куліш ще 150 років тому:
- Концепція "Хутора" (Європи): Верховенство права, приватна власність, індивідуалізм, повага до особистості.
- Концепція "Орди" (Імперії): Колективізм, зневага до права, культ сили, "брюховеччина" (популізм).
Куліш попереджав: якщо ми не побудуємо Європу всередині себе (на своєму хуторі), Орда нас поглине. Його фраза "Не в Києві наша правда, і не в Москві, і не у Варшаві" означає, що правда — у власній гідності і праці. Ми не маємо чекати милості від столиць. Ми маємо самі стати центром сили.
3. Куліш Фест
Зараз в Україні відбуваються фестивалі та читання, присвячені Кулішу. Його переклади Шекспіра ставлять на сценах сучасних театрів (наприклад, театр імені Курбаса у Львові). Режисери відкривають для себе, що мова Куліша — це не "архів", а жива, м'язиста, енергійна матерія, яка звучить неймовірно модерно.
Висновок для студента
Читаючи Куліша, ви вчитеся не "любити Україну" (це занадто абстрактно). Ви вчитеся бути компетентним українцем. Ви вчитеся тому, що патріотизм вимірюється не гучністю гасел, а якістю зробленої справи. Куліш би не спитав вас: "Що ти хочеш?", він би спитав: "Що ти вмієш?".
Частина X: Annotated Bibliography (Що читати про Куліша)
Щоб зрозуміти Куліша, недостатньо прочитати шкільний підручник. Ось три ключові праці:
- Петров, Віктор (Домонтович). "Пантелеймон Куліш".
- Анотація: Найглибша, найблискучіша інтелектуальна біографія Куліша, написана геніальним літературознавцем 1920-х років. Петров аналізує не лише факти, а й психологічні комплекси, філософські шукання і внутрішні конфлікти Куліша. Must-read для розуміння "людини Європи" в українському степу.
- Нахлік, Євген. "Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель".
- Анотація: Фундаментальне сучасне дослідження (у 2-х томах). Найповніший на сьогодні огляд життя і творчості, базований на тисячах архівних документів. Він розкриває Куліша як візіонера, який випередив свій час на століття.
- Зеров, Микола. "Поетична діяльність Куліша".
- Анотація: Есе лідера неокласиків, який високо цінував Куліша як майстра форми і культуртрегера. Зеров бачив у Куліші предтечу європейського вектора української літератури і протиставляв його "народництву".
Частина XI: Socratic Seminar (Питання і Контекст)
Ці питання розроблені для глибокого аналізу. Вони не мають однієї правильної відповіді. Мета — спровокувати дискусію.
1. Еволюція чи Зрада?
Питання: Куліш кардинально змінював погляди. Спочатку він оспівував козаків, а потім, вивчивши архіви, почав їх нещадно критикувати за деструктивність. Чи це ознака безпринципності ("хамелеонства"), чи ознака чесного, живого розуму?
Контекст: Лише дурень не змінює своїх думок під тиском фактів. Куліш шукав правду. Коли факти суперечили патріотичним міфам, він обирав факти. Це вимагало величезної мужності — йти проти течії і втрачати популярність заради істини.
2. Елітаризм vs Популізм
Питання: Куліш писав для еліти, а не для мас. Він вважав, що література має "підтягувати" народ до свого рівня, а не опускатися до нього. Чи правильно це у бездержавній нації?
Контекст: Популізм (догоджання смакам мас) часто веде до спрощення і деградації культури ("котляревщина"). Куліш вірив у аристократію духу.
3. Куліш і Жінки (Міф про мізогінію)
Питання: Куліша часто звинувачували у зверхності до жінок. Чи справедливо це?
Реальність: Це — радянське спрощення. Так, Куліш був складним у спілкуванні, але він був чи не найбільшим промотором жіночої емансипації в українській культурі ХІХ ст.
- Марко Вовчок: Саме Куліш "відкрив" Марію Вілінську, придумав їй псевдонім "Марко Вовчок" і редагував її твори. Він бачив у ній "українську Жорж Санд" — жінку-інтелектуалку, рівну чоловікам.
- Ганна Барвінок: Попри складне сімейне життя, він підтримував літературні спроби своєї дружини, вимагаючи від неї професійного зростання.
- Ідеал Жінки: Куліш хотів бачити українку не лише "берегинею" біля печі, а освіченою європейкою, партнеркою в інтелектуальній праці. Його критика була спрямована не проти жінок, а проти неосвіченості і патріархальної забитості.
📋 Підсумок
Пантелеймон Куліш — це архітектор української модерної нації. Якщо Шевченко дав нації "серце" (емоцію, пристрасть, міф), то Куліш дав їй "розум" (інтелект, форму, структуру).
Його спадщина — це не лише книги, які стоять на полицях. Це сама структура нашого культурного простору. Ми говоримо мовою, яку він почав кодифікувати. Ми читаємо Біблію, яку він переклав (разом з Пулюєм і Нечуєм-Левицьким). Ми мислимо категоріями "Україна — Європа", які він запровадив. Він навчив українців, що патріотизм — це не гучні слова, а професійна, щоденна, часом невдячна праця.
Частина XII: Глосарій (Інтелектуальні Поняття)
- Культуртрегер: (нім. Kulturträger — носій культури). Людина, яка працює на поширення освіти і культури, цивілізатор. Куліш був класичним культуртрегером — він будував інфраструктуру літератури (друкарні, журнали, правопис), розуміючи, що без цього талант загине.
- Амбівалентність: Стан, коли людина одночасно відчуває протилежні почуття (любов і ненависть, захоплення і зневагу). Ставлення Куліша до козацтва і до Росії було амбівалентним.
- Полеміка: Гостра публічна суперечка в пресі. Куліш був майстром полеміки, часто навмисне провокуючи опонентів гострими висловлюваннями, щоб розбудити думку.
- Заслання: Примусове виселення, вид кримінального покарання. Для Куліша заслання в Тулу стало часом інтелектуальної концентрації ("монастирем духу"), тоді як для Шевченка солдатчина була фізичною і моральною каторгою.
Частина XIII: Епілог — Повернення Куліша
Після довгих років забуття або карикатурного зображення в радянські часи (як "буржуазного націоналіста", "пана" або "ворога Шевченка"), Куліш повертається до нас. Сучасна Україна, яка важко і болісно обирає шлях до Європи, раптом побачила в ньому свого предтечу.
Його ідея про те, що патріотизм — це не лише "любов до вареників" і шароварів, а насамперед тяжка, щоденна, професійна праця ("діло"), стає гаслом нового покоління українців. Його "хуторянство" переосмислюється як екологічне мислення і збереження власної ідентичності в умовах глобалізації.
Куліш був складним. Він не був "зручним" героєм. Він був колючим, незручним, амбітним. Але саме ця складність робить його таким сучасним. Він показує нам, що національна культура — це не застиглий бронзовий монумент, а живий організм, який постійно змінюється, сперечається сам із собою, робить помилки і росте.
Як писав Микола Хвильовий у 1920-х роках, закликаючи "Геть від Москви!", він фактично цитував пізнього Куліша. Сьогодні, коли ми остаточно рвемо ментальні зв'язки з імперією, Куліш стоїть поруч з нами — у своєму елегантному фраку, з бездоганними європейськими манерами і гарячим українським серцем, і ніби каже нам: "Працюйте, панове! Європа — це праця. Свобода — це відповідальність".
Тема: Роль Пантелеймона Куліша у формуванні модерної нації.
Аргумент 1: Кодифікація мови. Куліш дав українцям інструмент для творення високої культури — "кулішівку". Він перетворив "народне наріччя" на мову науки і літератури.
Аргумент 2: Європейський вектор. Куліш першим почав системно перекладати західний канон (Шекспір, Гете, Байрон), "вписуючи" Україну в європейський контекст і борючись проти провінційності.
Висновок: Куліш виконав "чорнову", але критично важливу роботу архітектора нації. Якщо Шевченко дав нації Душу, то Куліш дав їй Форму.