Софійські графіті: Стіни говорять
Вступ
Уявіть собі: тисячу років тому звичайний киянин стоїть у соборі Святої Софії. Служба закінчилась, натовп розходиться. Він дістає гострий предмет і видряпує на стіні: «Господи, помози рабу своєму Георгію». Цей напис зберігся до наших днів. І не він один — на стінах Софії Київської знайдено понад сім тисяч таких написів. Кожен з них — унікальне вікно в минуле, голос реальної людини, що жила за часів Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха чи їхніх нащадків.
Ви тримаєте в руках ключ до минулого — давньоруську мову, якою говорили наші предки за часів Київської Русі. Але не ту мову, що писали ченці в літописах. Ні — справжню, живу мову вулиць, базарів і домашнього вогнища. Мову купців, що торгувались на Подолі, мову ремісників, що майстрували при свічках, мову матерів, що співали колискових своїм дітям. Мову закоханих, що писали імена на стінах. Мову ображених, що проклинали своїх кривдників.
Чому саме графіті? Бо написи на стінах — це «нефільтровані» голоси минулого. Коли княжий писар складав літопис, він дотримувався правил церковнослов'янської орфографії, яку вивчив у монастирській школі. Він знав, як «треба» писати, і писав правильно — за книжними нормами. А звичайний грамотний киянин чи новгородець писав так, як чув і як говорив щодня. Він не вивчав церковнослов'янську граматику в школі — він просто хотів залишити молитву, записку або прокляття на стіні. І саме тому в цих написах ми бачимо справжню давньоукраїнську народно-розмовну мову — ту, що звучала на вулицях Києва XI–XII століть, а не штучну літературну норму.
Цей курс починається не з хронік чи законодавчих актів, а з голосів простих людей. Ми будемо археологами мови: розкопуватимемо шари літер, шукатимемо сліди вимови, реконструюватимемо звуки, що давно затихли. І побачимо, як багато від цієї давньої мови живе в сучасній українській досі — у словах, формах, звуках, що ми вживаємо щодня, не замислюючись про їхнє тисячолітнє коріння.
Термін «давньоруська мова» не означає «давня російська». Слово «Русь» у середньовіччі означало Київську державу та її населення. Росія як держава виникла значно пізніше і запозичила назву «Русь» у грецькій формі. Сучасна українська мовознавча наука (Юрій Шевельов, Василь Німчук) вживає термін «давньоукраїнська народно-розмовна мова» для позначення живої мови, зафіксованої в графіті та берестяних грамотах.
Текст
Графіті з Софії Київської (XI століття)
Розпочнемо з одного з найтиповіших написів — молитви про допомогу. Таких молитов у Софії сотні: прості люди приходили до собору просити Бога про здоров'я, успіх у справах, захист від ворогів.
Оригінал: «Господи помози рабу своѥму Гєоргєви грѣшному»
Переклад сучасною українською: «Господи, поможи рабу своєму Георгієві грішному»
Цей напис видряпаний на південній стіні головного нефа собору, на висоті людського зросту. Він демонструє типову формулу молитви-прохання, що зустрічається в сотнях інших графіті по всій Русі. Людина просить Бога про допомогу, називаючи себе «рабом» (слугою Божим) і «грішним» — це формула смирення, типова для християнської молитви того часу. Ім'я «Георгій» (у народній формі «Юрій») було одним з найпопулярніших чоловічих імен у Київській Русі.
Зверніть увагу на написання: ѥ (йотований єсть) — це давня літера, що позначала звук [je], як у сучасному «є». Літера ѣ (ять) позначала особливий голосний звук, що в українській перейшов у [і]. Тому давньоруське «грѣшному» стало сучасним «грішному». У російській мові ять перейшов у [е], тому російською — «грешному». Ця різниця — одна з ключових фонетичних відмінностей між українською та російською мовами, і вона існує вже понад тисячу років.
Другий приклад — «Прокляття Кузьми»
Не всі графіті були молитвами. Деякі — це публічні звинувачення, прокляття, навіть сатира. Собор був центром громадського життя, і написи на його стінах читали тисячі людей. Це був своєрідний середньовічний «форум» або «соціальна мережа».
Оригінал: «Коузьма тать. Вкралєси мясо. Асилонь твои кокашь. Аминь.»
Переклад: «Кузьма — злодій. Вкрав ти м'ясо. А силою твої ноги [поламаю]. Амінь.»
Цей напис — рідкісний приклад народної сатири та громадського осуду. Хтось публічно звинуватив Кузьму в крадіжці м'яса і додав прокляття на його ноги. Можливо, автор хотів, щоб злодій більше не зміг убігти з краденим. Формула завершується словом «Амінь» — типовим закінченням релігійних текстів, що надавало прокляттю особливої сили в очах сучасників. Люди вірили, що прокляття, закріплене словом «Амінь» у святому місці, обов'язково здійсниться.
Слово «тать» — давньоруське слово для «злодій». Воно походить від праслов'янського *tatь і було спільним для всіх слов'янських мов. В українській мові воно збереглося лише у фразеологізмі «тать нічний», а в активному вжитку його замінило слово «злодій» (буквально: той, хто чинить зло).
Слово «кокашь» — справжня лінгвістична загадка. Воно не зустрічається в жодному іншому тексті — ні в літописах, ні в інших графіті, ні в берестяних грамотах. Такі слова називаються «одноразовими» або «унікальними» — слова, що трапляються лише один раз у всьому корпусі текстів певної мови. За контекстом («асилонь твои кокашь» — «а силою твої кокашь») зрозуміло, що йдеться про частину тіла. Дослідники припускають, що це діалектне слово для «ніг» або «лап», можливо, тюркського походження. Саме такі унікальні слова роблять графіті безцінними для історії мови.
Що таке епіграфіка?
Епіграфіка (від грецького ἐπιγραφή, «епіграфе» — «напис») — це наука, що вивчає написи на твердих поверхнях: камені, металі, стінах, кераміці, посуді, зброї. На відміну від рукописів на пергаменті чи папері, ці тексти зазвичай короткі, але надзвичайно інформативні.
Чому епіграфіка така важлива для історії мови? Тому що написи на твердих поверхнях часто створювались людьми, що не мали спеціальної освіти. Вони писали так, як говорили — без редакторської правки, без дотримання літературних норм, без страху перед учителем чи переписувачем. Це робить епіграфічні джерела безцінними для реконструкції живої розмовної мови минулого — тієї мови, що ніколи не потрапила б до офіційних хронік.
Епіграфіка тісно пов'язана з палеографією — наукою про давні почерки та рукописи. Палеограф аналізує форму літер, спосіб їхнього написання, скорочення та лігатури (злиті літери). За формою літер фахівець може визначити приблизну дату написання тексту з точністю до півстоліття.
Типи давніх написів
Середньовічні написи можна класифікувати за їхньою функцією. Кожен тип відображає певну сферу життя тогочасного суспільства:
| Тип | Опис | Характерні приклади |
|---|---|---|
| Меморіальні | Пам'ять про померлого, фіксація смерті | «Въ лѣто 6562 успѣ царь нашь» (1054 р., смерть Ярослава Мудрого) |
| Прохальні | Молитви, благання про допомогу | «Господи, помози рабу своєму Михаилу» |
| Побутові | Записки, нагадування, боргові зобов'язання | «Дай 60 кун лодійних» |
| Автографи | Підписи відвідувачів, автопортрети | «Писалъ Якимъ», «Се азъ Радко» |
| Юридичні | Свідчення про угоди, купівлю-продаж | «Се купилъ Иванъ землю» |
| Прокляття | Публічні звинувачення, прокляття ворогів | «Коузьма тать» |
| Любовні | Визнання в коханні, імена коханих | «Люби мя, якоже азъ тя» |
Софія Київська — справжня скарбниця таких написів. Сучасний дослідник В'ячеслав Корнієнко каталогізував понад 7000 графіті, багато з яких датуються XI–XIII століттями. Це — найбільша колекція середньовічних графіті в Східній Європі, що не має аналогів за кількістю та різноманітністю текстів.
Методи дослідження
Як дослідники працюють з графіті? Це складний процес, що вимагає спеціального обладнання та навичок:
- Візуальний огляд — пошук написів при косому освітленні, коли тіні роблять лінії видимими. Багато написів майже невидимі при прямому світлі.
- Фотофіксація — детальна фотографія з різних кутів та при різному освітленні. Іноді роблять сотні знімків одного напису.
- Прорисування — створення точної копії напису олівцем на кальці. Це вимагає багатогодинної кропіткої праці.
- Цифрова обробка — комп'ютерне посилення контрасту для виявлення слабких слідів, що непомітні оку.
- 3D-сканування — найсучасніший метод, що дозволяє побачити навіть майже стерті написи за допомогою лазерного сканера.
Якщо ви відвідаєте Софію Київську, спробуйте знайти графіті на стінах. Підказка: шукайте на рівні очей, особливо біля колон та в нішах. Найкраще видно при косому освітленні з ліхтарика. Не чіпайте стіни — це шкодить написам!
Мовний аналіз
Тепер перейдемо до детального аналізу мовних особливостей графіті. Ми розглянемо три ключові граматичні явища, що яскраво представлені в наших текстах: давальний відмінок, перфект та кличний відмінок. Кожне з цих явищ показує зв'язок давньоруської мови з сучасною українською.
Граматичні особливості
1. Давальний відмінок (Датив)
У фразі «рабу своѥму Гєоргєви» бачимо давальний відмінок — той, що відповідає на питання «кому?», «чому?». Давальний відмінок у давньоруській мові мав ту саму функцію, що й у сучасній українській: позначав адресата дії, отримувача, особу, на користь якої щось робиться.
Порівняймо форми давального відмінка з сучасною українською:
| Давньоруська | Сучасна українська | Значення |
|---|---|---|
| рабу | рабу / слузі | слузі (кому?) |
| своѥму | своєму | своєму |
| Гєоргєви | Георгію / Георгієві | Георгію |
| кънязю | князю / князеві | князю |
| брату | брату / братові | брату |
| отьцю | батьку / батькові | батькові |
| сыну | сину / синові | синові |
Закінчення -ови/-єви для чоловічих імен та іменників — це типово українська риса, що зберігається вже понад тисячу років. Форми «Іванові», «Петрові», «Андрієві», «братові», «батькові» — живуть у сучасній українській мові як повноправні варіанти. Російська ж мова зберегла тільки закінчення -у: «Ивану», «Петру», «брату». Ця різниця між українською та російською існує вже від найдавніших писемних пам'яток.
2. Перфект: «Вкрал єси»
Конструкція дієприкметник + допоміжне дієслово «бути» — це перфект, доконаний минулий час. Ця форма описувала дію в минулому, результат якої важливий для теперішнього моменту. Перфект відповідав на питання: «Що він зробив, і який результат цього ми бачимо зараз?»
Розберемо конструкцію детально:
- Вкралъ — дієприкметник минулого часу активний (л-форма), чоловічий рід, однина. Утворений від дієслова «вкрасти». Ця форма показує, що дія вже відбулася.
- єси — допоміжне дієслово «бути» в теперішньому часі, 2 особа однини. Дослівно: «ти є». Це допоміжне дієслово вказує на особу (хто зробив).
- Разом: «вкрав ти є» → «ти вкрав» (у сучасному розумінні).
Сучасна українська втратила допоміжне дієслово, залишивши тільки л-форму: «вкрав», «писав», «ходив». Особу тепер визначаємо за займенником («я писав», «ти писав») або контекстом. Але в XI–XII століттях допоміжне дієслово було обов'язковим у більшості контекстів і вказувало на особу виконавця дії.
Ось повна парадигма перфекта дієслова «писати» в давньоруській мові:
| Особа | Давньоруська форма | Сучасна українська |
|---|---|---|
| Я | писалъ ѥсмь | писав / писала |
| Ти | писалъ ѥси | писав / писала |
| Він | писалъ ѥсть | писав |
| Вона | писала ѥсть | писала |
| Ми | писали ѥсмо | писали |
| Ви | писали ѥсте | писали |
| Вони | писали суть | писали |
Цікаво, що в деяких слов'янських мовах допоміжне дієслово збереглося до наших днів. Наприклад, у болгарській: «писал съм» (я писав), «писал си» (ти писав). У хорватській та сербській ситуація подібна. Українська ж пішла шляхом спрощення — допоміжне дієслово зникло, але л-форма залишилась як єдиний показник минулого часу.
3. Вокатив (кличний відмінок)
Форма «Господи» — це кличний відмінок від іменника «Господь». Кличний відмінок використовується при прямому звертанні до особи, тварини або предмета персоніфікації. Це особлива форма, що існує спеціально для звертань.
Українська мова зберегла кличний відмінок як повноцінну граматичну категорію з багатьма формами для різних типів іменників. Російська мова його втратила — він зберігся лише в декількох архаїчних формах релігійного походження: «Боже», «Господи», «отче». У повсякденному мовленні росіяни вживають називний відмінок замість кличного.
Порівняймо форми кличного відмінка:
| Називний | Кличний (давньорус.) | Кличний (укр.) | Російська |
|---|---|---|---|
| Господь | Господи | Господи | Господи* |
| рабъ | рабе | рабе | раб |
| Георгій | Георгіє | Георгію | Георгий |
| брат | брате | брате | брат |
| сестра | сестро | сестро | сестра |
| мати | мати | мамо | мама |
| княгиня | княгинє | княгине | княгиня |
| земля | землє | земле | земля |
| Україна | — | Україно | Украина |
*Архаїчна форма, що збереглася тільки в релігійному контексті.
Це — одна з найпомітніших граматичних рис, що відрізняють українську від російської. Коли українець каже «Тарасе!», «Оксано!», «мамо!», «сину!», «Україно!» — він продовжує живу традицію, зафіксовану в графіті XI століття і ще давнішу.
Коли ви звертаєтесь до друга «Андрію!» або до мами «мамо!» — ви говорите формами, які існували вже в XI столітті. Кличний відмінок — це не архаїзм і не діалектизм, а жива граматична категорія української мови, успадкована безпосередньо від давньоукраїнської народно-розмовної мови. Російська втратила цей відмінок, українська — зберегла.
Лексика
Слово «тать»
Давньоруське тать означає «злодій, крадій». Це слово має праслов'янське походження (*tatь) і було спільним для всіх слов'янських мов на ранньому етапі їхнього розвитку. У давньоруських юридичних текстах (наприклад, у «Руській Правді») слово «тать» вживається постійно для позначення злодія.
| Давньоруська | Сучасна українська | Етимологія та примітки |
|---|---|---|
| тать | злодій, крадій | праслов. *tatь; збереглось у фразеологізмі «тать нічний» |
| татьба | крадіжка | від *tatь + суфікс -ба |
| татьствовати | красти | дієслово, вийшло з ужитку |
Чому слово «тать» вийшло з активного вжитку? Мовознавці вважають, що воно було витіснене словом «злодій» (від «зло» + суфікс дієприкметника), яке мало більш прозору внутрішню форму: «той, хто чинить зло». Слово «тать» стало сприйматися як архаїчне і зберіглося лише в усталених виразах та поетичній мові.
🕰️ Історичний контекст
Софія Київська — серце Русі
Собор Святої Софії Премудрості Божої був збудований за князя Ярослава Мудрого приблизно між 1011 і 1037 роками. Точна дата початку будівництва дискутується істориками, але освячення відбулося десь у середині 1030-х років, імовірно після перемоги над печенігами 1036 року.
Софія була не просто храмом — це був символ могутності Київської держави, її духовний, політичний і культурний центр. Назва «Софія» (грецьке Σοφία — «мудрість») запозичена від константинопольського собору Святої Софії — найвеличнішого храму тодішнього християнського світу. Будуючи собор з такою ж назвою, Ярослав Мудрий заявляв про рівність Києва з Константинополем, про амбіції Русі стати центром православного світу.
Саме тут відбувались найважливіші події державного життя:
- Коронування князів — тут на престол сідали правителі Русі, отримуючи благословення церкви
- Бібліотека та архів — при соборі зберігалась знаменита книгозбірня Ярослава Мудрого, де перекладали та переписували книги
- Дипломатичні прийоми — тут приймали послів з Візантії, Польщі, Німеччини, Угорщини, Скандинавії
- Поховання — собор став усипальницею для княжої родини (тут похований сам Ярослав Мудрий)
- Віча — біля собору на площі збирались кияни на народні збори для вирішення важливих питань
Графіті з'являлись на стінах собору протягом багатьох століть: від XI до XVII століття. Вони розташовані на різній висоті: деякі — на рівні очей звичайної людини, деякі — високо на хорах, де під час служби стояли князі та бояри. Це означає, що писали люди різних соціальних станів: від простолюдинів до представників найвищої еліти.
Хто писав графіті?
Поширена думка, що в Середньовіччі писати вміли тільки ченці та священики — хибна. Графіті Софії Київської та берестяні грамоти Новгорода й Звенигорода спростовують цей стереотип повністю і беззаперечно. Насправді грамотність у Київській Русі була поширена значно ширше, ніж у більшості європейських країн того часу.
Дослідження показують, що в Києві XI–XII століть існувала розвинена система освіти. При церквах і монастирях діяли школи, де навчались не лише майбутні священики, а й діти бояр, купців, заможних ремісників. Крім того, існувало й домашнє навчання — батьки передавали вміння читати та писати своїм дітям. Берестяні грамоти з Новгорода засвідчують, що писали навіть селяни, жінки та діти.
За даними дослідників, рівень грамотності серед міського населення Русі міг сягати десяти-п'ятнадцяти відсотків — це вражаючий показник для середньовічної Європи. Для порівняння: у тогочасній Англії чи Франції писати вміли переважно лише священики та деякі представники найвищої знаті.
Серед авторів графіті ми знаходимо представників усіх верств тогочасного суспільства:
- Купців — вони записували угоди, борги, ціни товарів, імена партнерів
- Ремісників — залишали автографи, іноді з вказівкою професії («се писалъ коваль Петро»)
- Прочан — молились за здоров'я своїх близьких, за успіх подорожі, за спасіння душі
- Бояр та дружинників — коментували політичні події, залишали пам'ятні написи про походи
- Священиків — фіксували смерті князів, митрополитів, важливих осіб
- Жінок — так, жінки теж писали! Серед авторів графіті є жіночі імена, любовні послання, молитви матерів
Рівень грамотності в Київській Русі був значно вищим, ніж у багатьох країнах Західної Європи того часу. Берестяні грамоти — листи на березовій корі — підтверджують: писати вміли навіть представники нижчих соціальних верств, включно з селянами. Хлопчик Онфім з Новгорода залишив нам свої шкільні вправи та малюнки — він навчався писати у звичайній міській школі XII століття.
Датування графіті
Як дослідники визначають вік напису? Існує кілька методів, що зазвичай застосовуються в комплексі:
-
Історичні згадки — якщо в тексті є пряма дата або згадка про датовану подію. Наприклад, напис «въ лѣто 6562 мѣсяца февраря 20 успѣ царь нашь» фіксує смерть Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 року (6562 рік від Створення світу за візантійським календарем).
-
Палеографія — аналіз форми літер. Почерк змінювався з часом: літери XI століття виглядають інакше, ніж літери XIII чи XV століття. Фахівець-палеограф може визначити приблизну дату за формою букв з точністю до 50-100 років.
-
Мовні особливості — орфографічні та граматичні зміни допомагають датувати тексти. Наприклад, написання редукованих голосних (ъ, ь) у XII столітті відрізняється від написання в XIII столітті, коли вони вже «впали» (зникли або перейшли в повні голосні о та е).
-
Археологічний контекст — шар штукатурки, під яким або на якому знайдено напис, може бути датований за допомогою архітектурної історії собору.
-
Просопографія — якщо в написі згадується ім'я відомої історичної особи (князя, митрополита, боярина), це дає хронологічну прив'язку.
Диглосія: два регістри однієї мови
Диглосія — це центральне поняття для розуміння мовної ситуації в Київській Русі. Термін походить від грецького δι- (два) + γλῶσσα (мова) і означає ситуацію, коли суспільство використовує дві форми мови для різних комунікативних цілей. Це не двомовність, а скоріше «двостильність» — одна мова з двома варіантами.
У Київській Русі співіснували два мовні регістри:
| Регістр | Назва | Де використовували | Характеристика |
|---|---|---|---|
| Високий | Книжна мова (церковнослов'янська) | Літописи, богослужіння, офіційні акти, житія святих | Стандартизована орфографія, архаїчна граматика, церковнослов'янська лексика |
| Низький | Народно-розмовна мова | Побутове спілкування, торгівля, графіті, берестяні грамоти | «Як чую, так пишу», інноваційна граматика, місцева лексика |
Графіті належать переважно до народно-розмовного регістру. Саме тому вони такі цінні для історичної лінгвістики: вони показують справжню вимову, діалектні особливості, живу граматику — те, що ретельно «вичищалось» з літературних текстів професійними писарями.
Чим відрізняються регістри?
Різниця між книжною і народною мовою проявлялась на всіх рівнях мовної системи:
| Ознака | Книжна мова | Народно-розмовна мова |
|---|---|---|
| Орфографія | Стандартизована, консервативна | «Як чую, так пишу» — відображає реальну вимову |
| Лексика | Церковнослов'янізми, грецизми | Місцеві слова, запозичення з тюркських та скандинавських мов |
| Граматика | Архаїчна, консервативна (зберігає давні форми) | Інноваційна (відображає реальні мовні зміни) |
| Фонетика | Неповноголосся (градъ, гласъ) | Повноголосся (городъ, голосъ) |
Класичний приклад — слово «місто»:
- Церковнослов'янське: градъ (неповноголосся, тобто без додаткового голосного)
- Народно-розмовне: городъ (повноголосся, з додатковим голосним)
У графіті ми частіше зустрічаємо форми з повноголоссям — характерну ознаку живої східнослов'янської мови, що відрізняла її від південнослов'янської (болгарської, сербської) та церковнослов'янської книжної традиції.
Важливе уточнення про «розпад» давньоруської мови
Сучасна українська мовознавча наука (Юрій Шевельов, Василь Німчук, Віктор Мойсієнко) відкидає міф про «єдину давньоруську мову, що розпалась на три». Насправді регіональні діалекти існували вже в VI–IX століттях, задовго до утворення Київської держави. Люди з різних регіонів Русі говорили по-різному вже тоді, коли держави ще не було.
Яскравим підтвердженням цього є саме графіті. У київських написах ми бачимо риси, характерні для південного діалекту: форми з повноголоссям, специфічні закінчення, особливості вживання кличного відмінка. Ці самі риси пізніше стануть основою сучасної української мови. Тим часом новгородські берестяні грамоти демонструють зовсім інші діалектні особливості — ті, що потім лягли в основу російської мови.
Те, що ми бачимо в графіті XI–XII століть — це вже сформована давньоукраїнська народно-розмовна мова, а не якась гіпотетична «спільна» мова предків росіян, українців і білорусів. Українська мова не «відкололася» від російської — обидві розвинулися з різних регіональних діалектів, що існували паралельно. Графіті Софії Київської — прямий доказ цього твердження: вони фіксують українську мову на етапі її формування.
Зв'язок із сучасною мовою
Що збереглося?
Читаючи графіті XI століття, сучасний українець здивується: багато чого зрозуміло без перекладу! Це тому, що українська мова зберегла величезний пласт давньоруської спадщини — набагато більше, ніж інші східнослов'янські мови.
| Давньоруська форма | Сучасна українська | Коментар |
|---|---|---|
| помози | поможи | Наказовий спосіб збережено повністю |
| рабу | рабу / слузі | Давальний відмінок ідентичний |
| своєму | своєму | Присвійний займенник без змін |
| брате | брате | Кличний відмінок живий і активний |
| писалъ | писав | Тільки л → в у кінці (після голосного) |
| земля | земля | Ідентично |
| вода | вода | Ідентично |
| добрыи | добрий | Мінімальні зміни |
| нашь | наш | Тільки зникнення ь |
Ці форми — не випадкові збіги і не запозичення. Це пряма лінія спадкоємності: українська мова продовжує традицію давньоукраїнської народно-розмовної мови, зафіксованої в графіті XI–XII століть. Ми говоримо так, як говорили наші предки тисячу років тому — з природними змінами, але зберігаючи основу.
Кличний відмінок — українська особливість
Кличний відмінок — один з найяскравіших прикладів української архаїчності та відмінності від російської. Російська мова втратила цей відмінок як продуктивну граматичну категорію (він зберігся тільки в декількох застиглих формах релігійного походження: «Боже», «Господи»). Українська ж зберегла його повністю з усіма правилами творення для різних типів іменників.
Порівняймо:
| Мова | Приклади кличного відмінка |
|---|---|
| Давньоруська | Господи! Брате! Княже! Землє! Сыну! |
| Українська | Господи! Брате! Князю! Земле! Сину! Мамо! Тарасе! Україно! |
| Російська | Господи!* Брат! Князь! Земля! Сын! Мама! Тарас! Украина! |
*Тільки архаїчні релігійні форми.
Коли ви кажете «Оксано!», «батьку!», «друже!», «Києве!» — ви говорите так само, як говорили кияни тисячу років тому. Це жива спадщина, а не музейний експонат.
Повноголосся — звук Русі
Повноголосся (плеофонія) — це фонетичне явище, коли праслов'янські сполуки типу *торт, *толт, *терт, *телт (приголосний + голосний ор/ол/ер/ел + приголосний) перетворились на *торот, *толот, *терет, *телет (з додатковим голосним між приголосними). Якщо простіше: коли всередині слова стояло -ор-, -ол-, -ер-, -ел- між двома приголосними, східні слов'яни додавали ще один голосний, «розтягуючи» цю сполуку.
| Церковнослов'янська (без повноголосся) | Українська/Давньоруська (з повноголоссям) |
|---|---|
| градъ | городъ → город |
| гласъ | голосъ → голос |
| брѣгъ | берегъ → берег |
| злато | золото → золото |
| млѣко | молоко → молоко |
| плѣнъ | полонъ → полон |
Повноголосся — візитна картка східнослов'янських мов, що відрізняє їх від південнослов'янських (болгарська, сербська — мають неповноголосся, як церковнослов'янська) та західнослов'янських (польська, чеська — мають власні рефлекси цих сполук).
У графіті XI століття повноголосся вже повністю сформоване — ще одне свідчення того, що східнослов'янська (в тому числі давньоукраїнська) фонетична система існувала задовго до писемних пам'яток, у дописемний період.
Методологія: як читати давні тексти
Читання давніх текстів — це навичка, яку можна розвинути. Ось покрокова методологія для роботи з давньоруськими графіті та іншими середньовічними текстами.
Крок 1: Ідентифікація літер
Давня кирилиця відрізняється від сучасної. Деякі літери зникли з алфавіту, інші змінили форму або звукове значення. Ось основні «загублені» літери, які ви зустрінете в давньоруських текстах:
| Літера | Назва | Звук | Сучасний український еквівалент |
|---|---|---|---|
| ъ | єр (твердий) | [ŭ] — короткий звук типу [у] | зник або перейшов у [о] |
| ь | єрь (м'який) | [ĭ] — короткий звук типу [і] | зник або перейшов у [е] |
| ѣ | ять | [ě] — звук між [е] та [і] | [і] в українській |
| ѥ | йотований єсть | [je] | є |
| ω | омега | [о] | о |
| ѧ | малий юс | [ę] — носовий [е] | я |
| ѫ | великий юс | [ǫ] — носовий [о] | у |
| ѳ | фіта | [ф] або [θ] | ф |
| ѵ | іжиця | [і] або [в] | і |
Крок 2: Морфемний аналіз
Розберемо слова з тексту на морфеми (значущі частини):
Приклад: «рабоу» (давальний відмінок)
- раб- — корінь (означає «слуга, невільник»)
- -оу — закінчення давального відмінка однини для іменників о-основ чоловічого роду
Приклад: «грѣшьному» (давальний відмінок прикметника)
- грѣш- — корінь (від «грѣхъ» — гріх)
- -ьн- — суфікс прикметника
- -ому — закінчення давального відмінка однини чоловічого роду
Крок 3: Контекст і формули
Багато середньовічних текстів слідують усталеним формулам. Знання цих формул допомагає інтерпретувати навіть пошкоджені або нерозбірливі тексти. Формули — це стандартизовані конструкції, що повторюються з мінімальними варіаціями в багатьох текстах однієї епохи та жанру.
Чому формули такі важливі? Коли дослідник бачить напис, де збереглися лише окремі літери, знання типових формул дозволяє відновити втрачений текст з високою ймовірністю. Це схоже на те, як ми автоматично доповнюємо слова в сучасних повідомленнях, коли бачимо початок знайомої фрази.
Типові формули графіті:
- Молитва: «Господи, помози рабу своєму [ім'я]»
- Автограф: «Писалъ [ім'я]» або «Се азъ [ім'я]»
- Меморіал: «Въ лѣто [дата] преставися [ім'я/титул]»
- Прокляття: «[ім'я] тать» + прокляття + «Амінь»
- Купівля: «Се купилъ [ім'я] [що] у [кого]»
Знаючи формулу «Господи, помози рабу своєму...», легше прочитати напівстертий напис, де видно тільки «Го... помо... раб... сво...». Контекст підказує, що пропущено.
📋 Підсумок
Цей модуль — двері до світу давньоруської мови, перший крок на шляху до розуміння мови наших предків. Ми дізналися багато важливого:
-
Що таке епіграфіка — наука про написи на твердих поверхнях, що дає нам безцінні свідчення про живу мову минулого, не відфільтровану книжними нормами.
-
Чому графіті цінні — вони показують справжню народну мову, а не літературну норму. Автори графіті писали так, як говорили — без редакторської правки, без страху перед критикою.
-
Диглосія — у Київській Русі співіснували два регістри: книжна мова (для літератури та церкви) і народно-розмовна мова (для побуту та торгівлі). Графіті належать до другого регістру і тому особливо цінні.
-
Ключові граматичні явища:
- Давальний відмінок (рабу, Георгієви) — форми з закінченням -ові/-єві, ідентичні сучасній українській
- Перфект (вкрал єси) — минулий час з допоміжним дієсловом, що пізніше спростився до сучасної л-форми
- Кличний відмінок (Господи, брате) — повністю збережений в українській, втрачений у російській
-
Зв'язок із сучасною українською — кличний відмінок, повноголосся, закінчення давального відмінка -ові/-єві, базова лексика — все це живе в сучасній українській мові, продовжуючи традицію, зафіксовану в графіті XI століття.
У наступних модулях ми глибше вивчатимемо фонологію (падіння єрів, еволюцію яті, повноголосся), морфологію (відмінювання іменників та дієслів різних основ), і читатимемо все складніші тексти — від простих молитов до юридичних документів і літописних оповідей. Поступово ви навчитесь читати оригінальні давньоруські документи самостійно, без підказок і перекладів.
Цей курс — не просто вивчення мертвої мови. Це повернення до джерел української мови, до голосів наших предків, до тисячолітньої культурної спадщини. Кожен напис на стіні Софії Київської — це привіт з минулого, голос людини, яка жила тисячу років тому, але хотіла того ж, що й ми: бути почутою, бути пам'ятаною, залишити слід у вічності.
Ви вже зробили перший крок на цьому шляху. Стіни заговорили — і ви їх почули. Тепер час навчитися розуміти їх повністю та глибоко. Ласкаво просимо до захопливого світу давньоруської мови!