Вступ до руської мови
Передмова
Уявіть собі: ви стоїте перед старовинним документом, написаним у XV столітті десь у Вільні чи Луцьку. Літери — знайомі, кирилиця — така, яку ви вже бачили в давньоруських текстах. Але щось інше. Слова звучать іншим ритмом. З'являються нові терміни, яких не було в «Повісті минулих літ». Ви бачите польські запозичення, латинські юридичні формули, церковнослов'янські цитати — усе в одному тексті. Це вже не давньоруська мова, але ще й не сучасна українська. Це — руська мова, або, як її часто називають сучасні лінгвісти, рутенська.
Чому ми називаємо цю мову «руською»? Термін «Русь» у середньовіччі означав українські та білоруські землі, а їхніх мешканців називали «русинами». Московська держава в ті часи називала себе «Московією», а термін «Росія» з'явився лише наприкінці XVII століття. Тому «руська мова» — це не російська мова, а українська мова середнього періоду.
Цей курс — подорож крізь п'ять століть мовної еволюції. Ми будемо читати статути й заповіти, молитви й полемічні трактати, козацькі літописи й барокові вірші. Від канцелярій Великого князівства Литовського до філософських творів Григорія Сковороди. Крізь ці тексти ми побачимо, як давньоруська мова перетворювалася на сучасну українську — не раптово, а поступово, шар за шаром, слово за словом.
Знання руської мови відкриває доступ до величезного масиву первинних джерел. Ви зможете читати оригінальні документи без посередництва перекладачів і редакторів. Це особливо важливо для тих, хто цікавиться українською історією, культурою чи генеалогією.
Курс побудований так, щоб поступово занурювати вас у мову: від простіших формульних текстів до складніших літературних творів. Кожен модуль дає нові інструменти для самостійної роботи з джерелами.
У цьому курсі ми використовуємо термін «руська мова» для позначення писемної мови XIV–XVIII століть на українських і білоруських землях. Сучасна українська лінгвістика (Юрій Шевельов, Василь Німчук) також вживає терміни «староукраїнська мова» та «давньоукраїнська народно-розмовна мова».
Від давньоруської до руської: Великий перехід
Що змінилося після XIII століття?
Ми завершили вивчення давньоруської мови (курс давньосхіднослов'янської) занепадом Києва під ударами монголів у 1240 році. Але історія української мови на цьому не зупинилася — вона продовжувала розвиватися, тільки в інших політичних умовах.
Монгольська навала змінила політичну карту Східної Європи. Київ утратив статус столиці, а українські землі потрапили під владу різних держав. Кожна з цих держав мала свою політику щодо місцевої мови, і це вплинуло на її розвиток.
Найважливішим для розвитку української мови було Велике князівство Литовське (скорочено ВКЛ). Литовські князі, захопивши українські землі в XIV столітті, прийняли рішення, яке здається дивним із сучасної перспективи: вони не нав'язували свою литовську мову. Навпаки — вони прийняли місцеву «руську» мову як офіційну мову держави.
Чому литовці зробили такий вибір? По-перше, литовська мова в ті часи ще не мала розвиненої писемної традиції. По-друге, руські землі становили більшу частину населення ВКЛ і мали вищу культуру. По-третє, місцева руська еліта зберігала свої позиції і вимагала поваги до своїх традицій.
Результат цього рішення був надзвичайно важливим для історії української мови. Усі закони, судові акти, міжнародні договори, привілеї та грамоти писалися руською мовою. У Литовському статуті — головному зводі законів ВКЛ — прямо зазначено, що всі документи мають писатися «руськими словы».
| Період | Землі | Держава | Статус руської мови |
|---|---|---|---|
| XIV–XVI ст. | Більшість України | Велике князівство Литовське | Офіційна мова |
| 1569 і далі | Західна та Центральна Україна | Річ Посполита | Офіційна (до 1696 р.) |
| XIV–XVIII ст. | Галичина | Польща, потім Австрія | Обмежене вживання |
| XV–XVIII ст. | Крим і Південь | Кримське ханство | Не вживалася |
Три регістри руської мови
Одна з головних особливостей цього періоду — диглосія, тобто співіснування кількох мовних регістрів із різними функціями. Це не унікальне явище: диглосія існувала в середньовічній Європі (латина vs народні мови), існує й сьогодні в арабському світі (літературна арабська vs діалекти). Але в руській мові диглосія мала особливу форму — три регістри замість двох.
Високий регістр: Церковнослов'янська мова
Церковнослов'янська мова залишалася мовою богослужіння, Біблії та релігійної літератури протягом усього руського періоду. Це була «священна» мова, яку свідомо зберігали в незмінному вигляді. Священики й ченці вчили церковнослов'янську як окрему мову, подібно до того, як у середньовічній Європі вчили латину.
Коли писець писав молитву чи цитував Святе Письмо, він автоматично перемикався на церковнослов'янську мову — навіть якщо весь інший текст був руський. Ви можете побачити це в документах: юридичний текст іде руською мовою, а потім раптом з'являється церковнослов'янська формула благословіння чи біблійна цитата.
Церковнослов'янська мова мала свої характерні ознаки, які легко впізнати: неповноголосся (градъ замість городъ), архаїчні форми дієслів (рече, бысть), особливий словниковий запас (благодать, спасєніє, искушеніє).
Середній регістр: Канцелярська руська мова
Це офіційна мова документів, законів, судових протоколів, міжнародних договорів. Вона мала чітку структуру, стандартні формули, юридичну термінологію. Багато термінів запозичено з польської та латинської мов, оскільки правова система ВКЛ зазнала сильного впливу з боку західноєвропейської юридичної традиції.
Канцелярська руська мова була дуже формалізованою. Документи починалися з усталених формул («Я, такий-то, чиню знаменито...»), мали стандартну структуру (преамбула, основна частина, датування, підписи), використовували спеціальну термінологію.
Важливо розуміти: канцелярська мова не була штучною конструкцією. Вона базувалася на живій народній мові, але була стандартизована й формалізована для потреб державного управління.
Низький регістр: Проста мова
«Проста мова» — це розмовна мова, записана на письмі. Вона найближча до того, як насправді говорили люди в містах і селах. Її використовували в приватних листах, побутових записах, а пізніше — у літературних творах та перекладах Біблії.
Термін «проста» не означає «примітивна» — він означає «народна», «зрозуміла простим людям» (на противагу «вченій» церковнослов'янській). У XVI столітті виникла ідея перекласти Біблію «простою мовою», щоб її могли розуміти звичайні люди, а не лише ті, хто знає церковнослов'янську. Пересопницьке Євангеліє (1556–1561) — найвідоміший приклад такого перекладу.
Як ці регістри співіснували?
Уявіть собі освіченого шляхтича XVII століття з Волині. Він народився в православній родині, здобув освіту в братській школі, потім у Києво-Могилянській академії. Він знає кілька мов і перемикається між ними залежно від ситуації.
Уранці він іде до церкви. Там він молиться церковнослов'янською мовою, слухає службу церковнослов'янською, читає молитовник церковнослов'янською.
Потім він їде до суду в справі про межу своїх земель. Там усе відбувається канцелярською руською мовою: протокол засідання, свідчення свідків, рішення суду — усе записується формальною юридичною мовою.
Увечері він пише лист другові. Тут він використовує просту мову — живу, емоційну, з жартами й прислів'ями. А ще він читає «Енеїду» Вергілія в латинському оригіналі та польські вірші.
Усі ці мови й регістри жили в одній культурі, в одній голові. Освічена людина вільно перемикалася між ними залежно від ситуації. Це і є диглосія — не конфлікт мов, а їхнє функціональне розмежування.
Первинний текст: Преамбула Литовського статуту (1529)
Почнемо нашу подорож із одного з найважливіших документів української історії — Литовського статуту. Це кодекс законів Великого князівства Литовського, написаний руською мовою. Перша редакція з'явилася в 1529 році, друга — в 1566, третя — в 1588. Ці статути діяли на українських землях протягом кількох століть — на Правобережжі до 1840 року!
Литовський статут був одним із найпрогресивніших кодексів свого часу в Європі. Він гарантував презумпцію невинуватості, захищав права власності, обмежував сваволю влади. Деякі його норми випереджали європейське право на століття.
Оригінальний текст
Цей уривок складається з двох частин. Перша частина — вступна формула:
«Напєрвєй мы, Господаръ, хочєчи, абы всі подданыи наши...»
Друга частина — головне положення:
«...такъ убогіи яко и богатыи, равно а однакимъ обычаємъ тымъ писанымъ правомъ сужоны были»
Транскрипція сучасною українською
Перша частина:
«Насамперед ми, Господар, хочучи, аби всі піддані наші...»
Друга частина:
«...як убогі, так і багаті, рівно та однаковим способом цим писаним правом судились»
Аналіз тексту
Цей короткий уривок демонструє ключові особливості канцелярської руської мови. Проаналізуймо його детально.
Лексичні особливості:
Слово «напєрвєй» означає «насамперед, передусім». Це прислівник, утворений від числівника «первый» (перший). Зверніть увагу на написання «є» замість сучасного «е» — це відображає особливості руської орфографії.
Титул «Господаръ» — це офіційне звертання до великого князя литовського (а пізніше — короля польського). Слово походить від давньоруського «господь» (пан, володар). У сучасній українській «господар» означає «хазяїн», але в руській мові це був титул.
Дієслово «хочєчи» — це дієприслівник теперішнього часу від «хотіти». У сучасній українській — «хочучи». Зміна -єчи → -учи є однією з фонетичних особливостей розвитку української мови.
Сполучник «абы» означає «аби, щоби» і вводить підрядне речення мети. Це слово збереглося в сучасній українській у формі «аби».
Граматичні особливості:
-
Конструкція «абы... сужоны были» — підрядне речення мети з давньою формою умовного способу. Дієприкметник «сужоны» (судились, були суджені) + допоміжне дієслово «были» утворюють пасивну конструкцію.
-
Подвійний сполучник «такъ... яко и» — типова формула, що означає «як... так і». Вона підкреслює рівність перед законом.
-
Давальний відмінок множини «подданымъ» у поєднанні з присвійним займенником «нашимъ».
Стилістичні особливості:
Текст має урочистий, піднесений тон. Це не випадково: статут — це не просто закон, це маніфест справедливості, урочиста обіцянка володаря своїм підданим.
Зверніть увагу на ритмічну структуру: «такъ убогіи яко и богатыи» — це паралельна конструкція, яка створює ритм і підкреслює рівність. Багаті й бідні названі в одному реченні, в одній конструкції — це підкреслює, що закон однаковий для всіх.
Контекст документа:
Литовський статут був створений на замовлення великого князя литовського Сигізмунда I Старого. Над ним працювала комісія правників під керівництвом канцлера Альбрехта Гаштольда. Статут увібрав елементи місцевого звичаєвого права, візантійської традиції та західноєвропейської юриспруденції.
Мова статуту — це зразок канцелярської руської мови найвищого рівня. Кожне слово ретельно зважене, кожна формула має юридичне значення. Вивчення цього тексту дає нам не лише мовні знання, а й розуміння правової культури тієї епохи.
У наступних модулях ми детальніше розглянемо окремі статті Литовського статуту, зокрема норми про злочини проти особи, майнові відносини та судовий процес. Кожен модуль міститиме оригінальний текст із транскрипцією та детальним аналізом.
Чому це важливо для вас:
Литовський статут — це не абстрактний історичний документ. Багато його норм вплинули на подальший розвиток українського права. Деякі формулювання збереглися в юридичній мові до сьогодні. Вивчаючи мову статуту, ви водночас вивчаєте історію української правової традиції.
Ідея рівності перед законом — революційна для свого часу. У більшості європейських країн різні стани (дворяни, міщани, селяни) судилися різними судами за різними правилами. Литовський статут декларував, що «убогіи» й «богатыи» судяться однаково.
Фонетичні зміни: Від давньоруської до руської мови
Повноголосся залишається
Одна з головних ознак української мови — повноголосся (полногласие) — зберігається й у руській мові. Повноголосся — це наявність повних голосних у словах, де церковнослов'янська мова має скорочені форми.
Церковнослов'янське «врата» в руській звучить «ворота». Замість «глава» чуємо «голова». А «злато» перетворюється на «золото». Це не випадкова різниця — вона відображає глибинну історичну відмінність між південнослов'янськими мовами (до яких належить церковнослов'янська) і східнослов'янськими (до яких належить українська).
| Церковнослов'янська | Руська мова | Сучасна українська |
|---|---|---|
| градъ | городъ | город |
| младъ | молодъ | молодий |
| злато | золото | золото |
| брегъ | берегъ | берег |
| гладъ | голодъ | голод |
| власъ | волосъ | волос |
Повноголосся — це не «спрощення» чи «зіпсування» мови. Це давня фонетична риса, яка відрізняла східнослов'янські діалекти від південнослов'янських ще в праслов'янську добу, понад тисячу років тому.
Ікавізм набирає сили
У давньоруській мові був особливий голосний звук, позначений літерою ѣ (ять). Цей звук був чимось середнім між [е] та [і]. У руський період цей звук починає переходити в [і] в українських говірках — це явище називається ікавізмом.
Ікавізм — одна з найважливіших фонетичних особливостей, що відрізняє українську мову від російської. У російській мові ять перейшов у [е], тому там говорять «лес», «хлеб», «белый». В українській — «ліс», «хліб», «білий».
| Давньоруське | Руське (XV–XVI ст.) | Сучасне українське | Російське |
|---|---|---|---|
| лѣсъ | лѣсъ / лісъ | ліс | лес |
| хлѣбъ | хлѣбъ / хлібъ | хліб | хлеб |
| бѣлыи | бѣлыи / білыи | білий | белый |
| дѣло | дѣло / діло | діло | дело |
| мѣсто | мѣсто / місто | місто | место |
| цѣна | цѣна / ціна | ціна | цена |
У рукописах руського періоду ми бачимо коливання: той самий писар може писати і «лѣсъ», і «лісъ» в одному документі. Це свідчить про те, що на письмі ще зберігалася традиційна орфографія з ятем, але у вимові вже звучало [і].
Іноді можна почути, що українська мова — це «зіпсована» давньоруська під впливом польської. Це неправда. Ікавізм — це внутрішній фонетичний процес, а не польський вплив. У польській мові ять теж перейшов у [е] (las, chleb), а не в [і]. Якби українська «запозичила» цю рису від польської, ми б говорили «лес», а не «ліс».
Занепад єрів
Процес занепаду зредукованих голосних (ъ і ь), який почався ще в давньоруський період, у руській мові завершився повністю. Ці голосні були дуже короткими, ослабленими. У «сильній» позиції (під наголосом або перед складом із слабким єром) вони переходили в повні голосні: ъ → о, ь → е. У «слабкій» позиції вони зникали.
| Давньоруське | Процес | Руське | Сучасне |
|---|---|---|---|
| сънъ | ъ (сильн.) → о, ъ (слаб.) → ∅ | сонъ | сон |
| дьнь | ь (сильн.) → е, ь (слаб.) → ∅ | день | день |
| пьсъ | ь (слаб.) → ∅, ъ (сильн.) → е | песъ | пес |
| съна (род.) | ъ (слаб.) → ∅ | сна | сна |
Занепад єрів — спільна риса всіх східнослов'янських мов. Він відбувся приблизно в XII–XIII століттях, тобто ще до початку руського періоду. Але в руських текстах ми все ще бачимо написання з ъ і ь на кінці слів — це традиційна орфографія, яка вже не відображала реальної вимови.
Морфологічні зміни
Спрощення системи відмін
Давньоруська мова мала складну систему іменникових основ: о-основи, а-основи, і-основи, у-основи, консонантні основи та інші. Кожна основа мала свої закінчення в усіх відмінках. У руський період ця система значно спрощується.
Різні типи відмінювання зливаються, уніфікуються закінчення. Замість шести чи семи типів відмін залишаються чотири основні (три для іменників і одна для прикметників). Це робить мову простішою для вивчення, але означає також втрату деяких відтінків значення.
Приклад: давальний відмінок множини
У давньоруській мові різні основи мали різні закінчення в давальному відмінку множини: -омъ, -амъ, -емъ, -ьмъ. У руській мові всі ці закінчення поступово замінюються на одне: -амъ / -ямъ.
| Слово | Давньоруське | Руське | Сучасне |
|---|---|---|---|
| людям | людьмъ | людемъ / людямъ | людям |
| синам | сынъмъ | сыномъ / сынамъ | синам |
| столам | столомъ | столамъ | столам |
| душам | душамъ | душамъ | душам |
Занепад двоїни
Двоїна — граматичне число для позначення пари предметів — ще існувала в давньоруській мові. Коли йшлося про два предмети, використовувалися особливі форми, відмінні від однини та множини.
У руський період двоїна майже повністю зникає. Вона залишається лише в окремих застиглих виразах та в поєднанні з числівниками «два», «дві», «обидва». Наприклад, сучасне українське «дві руки» зберігає давню форму двоїни «руки» (а не множинне «руки» в родовому відмінку).
| Число | Давньоруське | Руське | Сучасне |
|---|---|---|---|
| 1 рука | рука | рука | рука |
| 2 руки | руцѣ (двоїна) | двѣ руки | дві руки |
| 3+ руки | рукы (множина) | три руки | три руки |
Розвиток майбутнього часу
У давньоруській мові майбутній час утворювався складно, з допоміжними дієсловами «имѣти», «хотѣти», «начати». У руській мові з'являється аналітична форма з допоміжним «буду», яка стає домінуючою в українській мові.
Сучасна українська має дві форми майбутнього часу: просту синтетичну («напишу») і складену аналітичну («буду писати»). Обидві форми існували вже в руський період.
| Форма | Давньоруська | Руська | Сучасна |
|---|---|---|---|
| Аналітична | имамъ писати | буду писати | буду писати |
| Синтетична | напишу | напишу | напишу |
| З «хотіти» | хочу писати | (виходить із вжитку) | — |
Зміни в дієвідмінюванні
Система дієвідмін також зазнала спрощення. Давньоруська мова мала чотири минулі часи: аорист, імперфект, перфект і плюсквамперфект. У руській мові залишається переважно перфект, який перетворюється на сучасний минулий час.
Аорист («рече», «бысть») і імперфект («ношаше», «хожаше») зберігаються лише в церковнослов'янських текстах та в застиглих виразах. У живій руській мові домінує перфект: «єсмь писалъ» → «я писалъ».
Польські запозичення: Перший шар
Із XIV століття українські землі тісно контактують із Польщею. Після Люблінської унії 1569 року цей контакт стає ще інтенсивнішим: українські землі входять до складу Речі Посполитої, польська культура стає престижною, багато української шляхти полонізується.
У руську мову входить величезний потік польських запозичень — особливо в сферах права, адміністрації, культури. Але важливо розуміти: запозичення — це нормальний процес розвитку будь-якої мови. Англійська мова має тисячі французьких запозичень, німецька — латинських і французьких.
Юридична термінологія
| Польське | Руське | Сучасне українське | Значення |
|---|---|---|---|
| pozwany | позваный | позваний (архаїзм) | відповідач |
| potworca | потворца | злочинець | вбивця |
| szlachta | шляхта | шляхта | дворянство |
| urząd | урядъ | уряд | посада, влада |
| sprawiedliwość | справедливость | справедливість | справедливість |
| prawo | право | право | закон (вже існувало в давньоруській) |
Адміністративна термінологія
| Польське | Руське | Значення |
|---|---|---|
| wojewoda | воєвода | очільник воєводства |
| starosta | староста | урядовець |
| sejmik | соймикъ | місцевий сейм |
| hetman | гетманъ | головнокомандувач |
| chorąży | хорунжий | прапороносець |
Побутова лексика
| Польське | Руське | Сучасне |
|---|---|---|
| zamek | замокъ | замок |
| rynek | ринокъ | ринок |
| cegła | цегла | цегла |
| papier | папєръ | папір |
| farba | фарба | фарба |
| kuchnia | кухня | кухня |
Деякі з цих слів настільки давно ввійшли в українську мову, що вже не сприймаються як запозичення. Але знання їхнього походження допомагає краще розуміти історію мови та культурні зв'язки.
Фонетичні ознаки полонізмів
Польські запозичення часто мають характерні фонетичні ознаки, які допомагають їх розпізнати:
- Суфікс -ек/-ок (від польського -ek): замок, ринок, будинок
- Сполучення -ст- у словах, де в українській було б -щ-: sprawiedliwość → справедливість
- Звук [ц] замість [ч] у деяких позиціях: uczciwy → учтивий
- Носові голосні, які в українській передаються як -ен-/-ян-: miesięczny → місячний
Уміння розпізнавати полонізми важливе для розуміння руських текстів, де польські запозичення особливо численні в юридичній і адміністративній лексиці.
Адаптація польських слів
Польські слова, потрапляючи в руську мову, зазнавали фонетичної та морфологічної адаптації. Наприклад, польське закінчення -ść замінювалося на -сть: sprawiedliwość → справедливість. Носові голосні, яких не було в руській мові, передавалися як -ен-/-ан-: sąd → сондъ → судъ (хоча це слово мало й власну східнослов'янську форму).
Запозичення не означає мовної слабкості. Кожна розвинена мова приймає слова з інших культур — це природний процес культурного обміну. Англійська мова запозичила тисячі слів із французької після норманського завоювання, і це збагатило її словник.
Латинські запозичення: Через польське посередництво
Більшість латинських слів прийшла в руську мову через польську. Це стосується насамперед юридичної, наукової та релігійної термінології. Латина була мовою науки, права та церкви в усій Західній Європі, і Польща слугувала посередником у передачі цієї традиції на схід.
Юридичні терміни
| Латинське | Через польське | Руське | Значення |
|---|---|---|---|
| appellatio | apelacja | апеляція | оскарження |
| decretum | dekret | декретъ | указ |
| mandatum | mandat | мандатъ | доручення |
| testamentum | testament | тестаментъ | заповіт |
| processus | proces | процесъ | судовий процес |
Релігійні терміни
| Латинське | Руське | Значення |
|---|---|---|
| apostasia | апостазія | відступництво |
| haeresis | єресь | єресь |
| canonicus | канонікъ | канонік |
| cardinalis | кардиналъ | кардинал |
Наукові та культурні терміни
Латинські запозичення охоплювали також наукову та культурну сфери:
| Латинське | Через польське | Руське | Значення |
|---|---|---|---|
| universitas | uniwersytet | університетъ | вищий навчальний заклад |
| professor | profesor | професоръ | викладач |
| historia | historia | гисторія | історія |
| philosophia | filozofia | філозофія | філософія |
| rhetorica | retoryka | риторика | красномовство |
Ці терміни часто зберігали латинські закінчення в ранніх текстах, що свідчить про їхнє нещодавнє запозичення. Згодом вони адаптувалися до українських граматичних норм.
Латинські запозичення мали особливий статус престижності. Освічена людина XVI–XVII століть мала знати латину — це був знак культури й ерудиції. Тому латинські терміни часто вживалися свідомо, як маркер належності до інтелектуальної еліти.
Структура курсу: Чотири фази
Курс руської мови поділений на чотири фази, кожна з яких має свій фокус і свої ключові тексти. Кожна фаза охоплює 25 модулів. Усього ви опрацюєте 100 модулів, що дасть ґрунтовні знання для самостійного читання руських текстів.
Послідовність фаз не випадкова: ми рухаємося від найбільш формалізованих текстів (юридичних) до найбільш вільних (літературних). Така логіка допомагає поступово накопичувати словниковий запас і граматичні знання.
Перша фаза: «Канцелярія» (модулі 01–25)
Ми почнемо з вивчення канцелярської мови — офіційної мови Великого князівства Литовського. Головний текст цієї фази — Литовський статут у трьох редакціях (1529, 1566, 1588). Ми також будемо читати судові протоколи, грамоти, привілеї.
Ви навчитеся розуміти юридичну термінологію, канцелярські формули, структуру офіційних документів. Це дасть вам інструменти для читання первинних джерел із української історії XIV–XVII століть.
Ключові тексти фази:
- Литовський статут (три редакції)
- Судові акти
- Грамоти та привілеї
- Магдебурзькі документи
Друга фаза: «Священне слово» (модулі 26–50)
У другій фазі ми зосередимося на релігійній літературі — але не на церковнослов'янських текстах, а на спробах перекласти Біблію «простою мовою». Головні тексти — Пересопницьке Євангеліє (1556–1561) та Острозька Біблія (1581).
Ми дослідимо, як перекладачі намагалися зробити Святе Письмо зрозумілим для простих людей, як народні глоси поступово витісняли церковнослов'янські архаїзми. Друга фаза покаже народження української літературної мови.
Ключові тексти фази:
- Пересопницьке Євангеліє (1556–1561)
- Острозька Біблія (1581)
- Катехізиси та молитовники
- Учительні євангелія
Третя фаза: «Барокова боротьба» (модулі 51–75)
Третя фаза — це епоха культурної боротьби. Ми будемо читати граматику Мелетія Смотрицького (1619), полум'яні листи Івана Вишенського, полемічні трактати про церковну унію.
Це була епоха, коли українці боролися за свою релігійну та культурну ідентичність. Мова стала полем битви: що таке «правильна» мова? Хто має право говорити від імені народу? Третя фаза покаже, як мовне питання пов'язане з політикою та ідентичністю.
Ключові тексти фази:
- Граматика Смотрицького (1619)
- Листи Івана Вишенського
- «Тренос» (1610)
- Полемічна література
Четверта фаза: «Козацьке слово» (модулі 76–100)
Ми завершимо курс вивченням козацької літератури. Літописи Самовидця, Граб'янки, Величка розповідають про бурхливу історію XVII–XVIII століть. Конституція Пилипа Орлика (1710) демонструє спробу створити модерну державу. Філософські твори Григорія Сковороди знаменують перехід до нової доби.
Четверта фаза покаже перехід від руської мови до нової української — тієї, яка зазвучить в «Енеїді» Котляревського (1798).
Ключові тексти фази:
- Літопис Самовидця
- Літопис Граб'янки
- Літопис Величка
- Конституція Орлика (1710)
- Твори Григорія Сковороди
Методологія курсу
Кожен модуль має однакову структуру: спочатку первинний текст, потім його транскрипція сучасною мовою, далі лінгвістичний аналіз і практичні вправи. Така послідовність дозволяє поступово занурюватися в мову документів.
Ми не очікуємо, що ви запам'ятаєте кожне слово. Головна мета — розвинути навички читання, розпізнавання закономірностей і самостійного аналізу. Після завершення курсу ви зможете читати руські тексти зі словником, розуміючи їхню граматику й стилістику.
Курс передбачає самостійну роботу з текстами. Кожен модуль містить вправи різних типів: транскрипція, етимологічний аналіз, визначення граматичних форм. Ці вправи допомагають закріпити теоретичні знання на практиці.
Що ви отримаєте після курсу
По завершенні 100 модулів ви матимете:
- Словниковий запас близько 2000 руських слів і виразів
- Уміння читати оригінальні документи XIV–XVIII століть
- Розуміння історії української мови від середньовіччя до сучасності
- Навички лінгвістичного аналізу текстів
Практичні вправи
Цей модуль містить сім вправ, спрямованих на розвиток навичок читання та аналізу руських текстів. Кожна вправа фокусується на певному аспекті мови.
Транскрипційні вправи
Перші дві вправи — це транскрипція, тобто переписування давнього тексту сучасною українською мовою. Транскрипція — базова навичка для роботи з історичними документами. Вона вимагає не просто механічного переписування, а глибокого розуміння тексту.
Коли ви транскрибуєте руський текст, ви маєте:
- Розпізнати давні графеми (ѣ, ъ, ь, ы) та замінити їх сучасними відповідниками
- Зрозуміти граматичну структуру речення
- Передати значення архаїчних слів сучасними еквівалентами
- Зберегти стиль і тон оригіналу
Етимологічні вправи
Наступні дві вправи присвячені етимології — науці про походження слів. Ви будете простежувати шлях слова від давньої форми до сучасної. Етимологія допомагає зрозуміти не лише історію мови, а й історію культури.
Кожне слово має свою історію. Юридичний термін «шляхта» прийшов із німецької через польську. Слово «право» успадковане від праслов'янської доби. Знання походження слів допомагає краще запам'ятовувати лексику та розуміти зв'язки між мовами.
Вправи на ідентифікацію
Останні три вправи — це завдання на розпізнавання. Ви будете визначати регістри мови (високий, середній, низький), фонетичні процеси та походження слів. Ці навички є ключовими для самостійного читання руських текстів.
Уміння визначити регістр допоможе вам зрозуміти контекст документа: чи це релігійний текст, офіційний акт чи приватний лист. Розпізнавання фонетичних процесів дозволить пов'язати руську форму з її давньоруським попередником і сучасним українським нащадком. Ці аналітичні навички є фундаментом для подальшого самостійного опрацювання первинних джерел.
Після виконання вправ спробуйте знайти подібні приклади в інших текстах. Чим більше ви практикуєтеся, тим легше розпізнаватимете закономірності руської мови.
Підготовка до наступного модуля
У наступному модулі ми заглибимося в юридичну термінологію Литовського статуту. Радимо переглянути вправи цього модуля ще раз перед переходом. Особливу увагу зверніть на транскрипційні вправи — вони формують базові навички читання.
📋 Підсумок
У цьому вступному модулі ми здійснили перший крок у вивчення руської мови — середньовічної української. Ось ключові поняття, які ми розглянули:
Що таке руська мова — це українська мова середнього періоду (XIV–XVIII століття), офіційна мова Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Термін «руська» не має стосунку до російської мови.
Диглосія — співіснування трьох мовних регістрів: церковнослов'янського (високого, для релігії), канцелярського (середнього, для документів) та простої мови (низького, для побуту та літератури). Освічена людина вільно перемикалася між ними.
Фонетичні зміни — ікавізм (ѣ → і), занепад єрів, збереження повноголосся. Ці процеси формували специфіку української мови.
Морфологічні зміни — спрощення системи відмін, занепад двоїни, розвиток аналітичного майбутнього часу.
Запозичення — польська та латинська лексика, особливо в юридичній і адміністративній сферах. Запозичення — нормальний процес розвитку мови.
Практичні навички — транскрипція, етимологічний аналіз, визначення регістрів і фонетичних процесів. Ви вже маєте інструменти для роботи з історичними документами.
Тепер ви готові до детальнішого вивчення руської мови. У наступному модулі ми почнемо детальне вивчення Литовського статуту, зокрема поняття «господар» та структуру влади у Великому князівстві Литовському. Ви дізнаєтеся, як функціонувала система державного управління і яку роль відігравала руська мова в адміністрації ВКЛ.
«Руська мова — це не мертва мова музеїв. Це жива частина української історії, міст між середньовіччям і сучасністю. Кожен документ, кожен лист, кожен заповіт — це голос наших предків, що дійшов до нас крізь століття.»