абетка[абе́тка]

абе́тка -и, ж. 1》 Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. За аб е ткою — в алфавітному порядку. 2》 Книжка для початкового навчання грамоти; буквар.

АБЕ́ТКА, и, ж. 1. Те саме, що алфа́ві́т 1. За допомогою Тура Дмитро виписав абетку і вже через три дні поволі читав і перечитував карту (М. Стельмах); Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (В. Речмедін); Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній Кирилом і Мефодієм, які поширювали християнство серед слов'ян (з наук. літ.). 2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Відомий московський спеціаліст із старої книги О. Г. Морозов приніс “Українську абетку” Г. Нарбута. Ця книга видана 1917 року в Петербурзі (з газ.). 3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь. До тематики і стилю українського побутово-етнографічного театру в цей період звертаються усі без винятку трупи як до абетки творчості, джерел традиції (з наук. літ.). (1) За абе́ткою – за порядком літер, прийнятим в абетці (алфавіті). Словник – книга, в якій за абеткою розставлено тисячі, десятки, а то й сотні тисяч слів (Л. Первомайський).