але[але́]

але́ I спол. Виражає протиставний зв'язок між частинами сурядного речення або однорідними членами речення; та, проте, однак. II виг. Виражає здивування, незадоволення. III част. , рідко . 1》 Уживається в значенні, близькому до невже, хіба, з відтінком здивування, сумніву. 2》 розм. Уживається в підсилювальному значенні; оце, ото. 3》 діал. Цілком, зовсім.

АЛЕ́¹, спол. протиставний. 1. Виражає протиставний зв'язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; та, проте, однак. О думи мої! о славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. (Т. Шевченко); Тепер ми знову над морем і знову наші очі бродять по синій пустелі, але в мене є певність, що вони й там стрітися можуть (М. Коцюбинський); Відкриття робить для нас очевидним те, що існувало завжди, але було непізнаним (наприклад всесвітнє тяжіння) (із журн.). 2. у знач. ім., невідм., с. Обставина, яка заважає чому-небудь; перепона. Та існувало одне маленьке “але”, яке не дозволило українським діячам, попри всю привабливість польської моделі, розчинитися у польському революційному середовищі (з публіц. літ.). АЛЕ́², виг. Уживається для вираження здивування, незадоволення. – Та яке там лихо? Кажіть швидше, спати хочу. – Але! кому спати, а .. кому ні! – сказав Уласович (Г. Квітка-Основ'яненко); // ірон. Уживається в знач., близькому до нічого й казати. [Служебка:] Ото але! Король пастушку свата, .. чому б мені .. не стати панею? (Леся Українка). АЛЕ́³, част., рідко. 1. пит. Уживається в знач., близькому до невже, хіба, з відтінком здивування, сумніву. – А почім груші? – По гривні. – Але? (Сл. Гр.). 2. підсил., розм. Уживається в підсилювальному значенні; оце, ото. Ійон, ійон же, вража мати! Але Еней наш зледащів (І. Котляревський).