антитеза[антите́за]

антите́за -и, ж. 1》 Протилежність; протиставлення. || літ. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження. 2》 філос. , лог. Те саме, що антитезис .

АНТИТЕ́ЗА, и, ж. 1 . Протилежність; протиставлення. У справжнього таланта його твір мусить бути антитезою його біографії, бо, творячи, він завжди вільний від свого щоденного “я” (Леся Українка); Саме через антитези поняття постають парами зі знаком “плюс” і “мінус”: сонце – тьма, правда – брехня (з навч. літ.); // літ. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження. Увесь вірш П. Грабовського “Справжні герої” побудований на антитезі: справжні герої протистоять псевдогероям; активна дія народних борців протиставлена пустій і безплідній романтиці (з навч. літ.). 2. філос. Те саме, що антите́зис. У самому характері Лесі Українки був сильний нахил до мислення тезами й антитезами, до гострої філософської діалектики (з наук. літ.).