апостроф[апо́стро́ф]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
апо́строф -а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного, а також на місці пропущеного голосного.
АПО́СТРО́Ф, а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного, а також на місці пропущеного голосного. Щоб уникнути збігу двох голосних, у своїй фразі “Всіх панів до 'дної ями” П. Тичина замість другого “о” використовує апостроф (з наук. літ.); Апостроф в алфавіт не входить і на розміщення слів у словнику не впливає (з навч. літ.).
Етимологія
Джерело: ЕСУМ, т. 1, с. 80
Морфологія
іменник · 17 форм · VESUM
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Називний | апо́стро́ф | апо́стро́фи |
| Родовий | апо́стро́фа | апо́стро́фів |
| Давальний | апо́стро́фові / апострофу | апо́стро́фам |
| Знахідний | апо́стро́ф | апо́стро́фи |
| Орудний | апо́стро́фом | апо́стро́фами |
| Місцевий | апострофі / апо́стро́фові / апострофу | апострофах |
| Кличний | апо́стро́фе | апо́стро́фи |
Написання і вимова
- Правопис
- апо́стро́ф іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- Голоскевич, 1929
- Апо́строф, -фа; -рофи, -фів Правописний словник Голоскевича (1929)
- Орфоепія
- апо́стро́ф [апостроф і апостроф] -фа, м. (на) -ф'і, мн. -фие, -ф'іў Орфоепічний словник української мови
Літературні засвідчення
…м літописом не тільки за змістом, а й за мовою. Тож «Ђ» вживали книжники-українці найчастіше як — і, рідше — и, ї і майже ніколи як — є(е). «Ђ» прочитується в давній назві як «і», апостроф для роздільної вимови з’явився пізніше, тож і маємо збережену цілком оригінальну назву «Повість врем’яних літ». Слово «врем’я» цілком українське. Згадаймо в Шевченка «во врем’я лю…
Джерело: literary_fts
У курсі — модулі, де зустрічається це слово
Сканування curriculum/l2-uk-en/*/*/vocabulary.yaml · 3 модулі
Переклад
Джерело: dmklinger