бац

БАЦ¹, виг. 1. Звуконаслідування, що означає різкий короткий звук. З далекого села зрідка долітають парубочі й дівочі вигуки. – Бац! Бац! – чую навкруги (М. Хвильовий). 2. розм. Уживається як присудок за знач. ба́цати. Підходжу до свого щоденника, що вишкіряє до мене білі сторінки, і – бац! бац! ним об стіл (М. Коцюбинський); Тертика м'ячем бац у підлогу (М. Куліш); Приходить Світлана Григорівна – наш біолог, – і тут рибина каже їй, висунувши носа з води: “Доброго ранку!” – Ха-ха-ха, – весело заливався хлопець. – А вона – бац! – і в крісло! “Нашатиру мені, нашатиру!” (О. Бердник). БАЦ², а, ч., діал. Старший вівчар. – То ти, Паньку? – питає бац ізсередини (І. Франко).