бо[бо́]

I спол. Уживається звичайно на початку підрядного речення, а іноді – після першого слова підрядного речення в знач. тому що, через те що і т. ін. II част. 1》 спонук. Уживається перев. у дієслівних формах наказового способу та інших, близьких їм за значенням, словах. 2》 підсил. Уживається при питальних займенниках, прислівниках, дієсловах дійсного способу та ін. у знач. же (ж).

БО¹, спол. причиновий. Уживається звичайно на початку підрядного речення, а іноді – після першого слова підрядного речення в знач., близькому до тому що, через те що. Не крути, бо перекрутиш (Номис); Швидше будемо писати, бо хочеться спати і вам, і мені (Т. Шевченко); Місяць яснесенький Промінь тихесенький Кинув до нас. Спи, мій малесенький! Пізній бо час (Леся Українка); Стежка вигиналась знаком питання, бо треба було обминати вишню .. і розбитий навколо неї квітник (І. Сенченко). БО², част. 1. спонук. Уживається перев. при дієслівних формах наказового способу та інших, близьких їм за значенням словах. – Галю! Галю! послухай-бо, – промовив менший брат, – слухай-бо, мама принесла чоботи (Марко Вовчок); – Дивіться. Дивіться-бо! – крикнув Колісник, упираючи очі на середню дівчину (Панас Мирний). 2. підсил. Уживається при питальних займенниках, прислівниках, дієсловах дійсного способу і т. ін. у знач. же (ж). Іде та .. зупиняється раз у раз, наче його хто пита щохвилинки: “Чий ти парубок, чий парубок у чоботях, чий-бо ти?” (Марко Вовчок); Багато радощів, але ж бо й праці! (Леся Українка).