білити[біли́ти]

біли́ти біл ю , б і лиш, недок. , перех. 1》 Робити білим, покриваючи розчином крейди, вапна і т. ін. 2》 Доводити до білого кольору, вибілювати у воді й на сонці (полотно і т. ін.). 3》 Робити чистим, білим, умиваючись.

БІЛИ́ТИ, білю́, бі́лиш, недок., що. 1. Робити білим, покриваючи розчином крейди, вапна і т. ін. А у нас хатина біла; Я й полола, я й білила (Я. Щоголів); Від ранку й до ранку – стук, грюк, хлюпанина; метуть, білять, миють, краскою криють... (Панас Мирний); Сестри білять яблуні в саду, Мати білять хату та у хаті (М. Вінграновський); Стіни хат із колод всередині тинькують, білять вапном чи білою глиною (з наук.-попул. літ.); * Образно. Зима у грудні білить віти (А. Малишко). 2. Доводити до білого кольору, вибілювати у воді й на сонці (полотно, пряжу і т. ін.). Над Черемошем дівчата полотна та пряжі білють [білять], перуть, жартують та регочуться (Марко Черемшина); Вузькі мужицькі ниви вилискуються до сонця, як полотна, що їх ґаздині білять (Б. Лепкий); З якого білого полотна ці сорочки пошиті!.. Скільки разів у воду вмочали та розстилали на траві зеленій, щоб своїми променями сонце його білило! (А. Хижняк); А потім вона [Редьчиха] піде до когось іншого й зауважить, що полотно так не білять (Ю. Мушкетик). 3. Робити чистим, білим, умиваючись. Дівка Катерина личенько білила (П. Чубинський); // Робити блідим. Той легкий дим .. п'є кров з лиця і гасить людський погляд, обличчя білить і чорнить одежу (Леся Українка).