вандали[ванда́ли]

ВАНДА́ЛИ, ів, мн. (одн. ванда́л, а, ч.). 1. іст. Група східногерманських племен, які, завоювавши частину Римської імперії та Рим, знищили велику кількість цінних пам'яток мистецтва й архітектури. Вже нічого не варто буде знищити, змолоти вандалів, які захопили споконвічні римські колонії в Європі й Африці, й повернути їх одвічним володарям (І. Білик); Протягом 30–60-х років III ст. на Дунаї та Балканах, у Малій Азії відбуваються з перервами так звані готські або скіфські війни, у яких проти Риму виступали й інші варварські племена – вандали, тайфали, герули, бастарни та ін. (з наук. літ.). 2. перен. Люди, які знищують, руйнують культурні цінності. В окупацію фашистські вандали частину приміщення її [школи] перетворили на стайню для коней (І. Волошин); – Я вірю в будівничих. У зміни вірю: руйнач, вандал вже проклятий нами і буде проклятий майбутніми теж (О. Гончар); // Некультурні, малосвідомі люди. – Хоч у Марії й закрита форма [туберкульозу], але ми не вандали якісь, щоб поселятись там, де щоденно бувають діти (Ю. Збанацький).