везти[везти́]

везти́ -з у , -з е ш; мин. ч. віз, везл а , везл о ; недок. 1》 перех. Пересувати, переміщати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця на інше. || Переміщати, тягнучи віз, сани і т. ін. або маючи вантаж на собі (про тварин). 2》 неперех. , безос. , кому . Щастити, фортунити.

ВЕЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. віз, везла́, ло́; недок. 1. кого, що і без прям. дод. Пересувати, переміщати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця в інше. Везе Марко Катерині Сукна дорогого (Т. Шевченко); – Позбирай у віз рибу та вези у місто на продаж, – промовив отаман до жінки (І. Нечуй-Левицький); Марія мовчала, а серце кричало: “Візьміте з собою мене до причалу. Покличте в каюту, везіть до Вкраїни” (П. Воронько); // Переміщати, тягнучи віз, сани і т. ін. або маючи вантаж на собі (про тварин). Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що вона везе (Номис); Білий кінь швиденько віз санки по грудовому шляшку (Марко Вовчок). 2. безос., кому і без дод., розм. Щастити, таланити. – Не везе, брат, мені, ні в чому на світі не везе! (Панас Мирний); Сьогодні знов страшенний дощ, мокро і холодно. Не везе з погодою (М. Коцюбинський); – Як добре, що я вас зустрів.., мені просто везе (Іван Ле). ◇ (1) Везти́ на ши́ї кого, що – дуже багато працювати на кого-, що-небудь або утримувати когось, щось своєю працею. – На шиї правління везеш, воно тобі покаже карбованець, а в кишеню візьме десять. Та хто ж ти такий, голова чи хвіст? (Григорій Тютюнник).