взуватися[взува́тися]

взува́тися (узув а тися), - а юся, - а єшся, недок. , вз у тися (уз у тися), вз у юся, вз у єшся, док. 1》 Надягати собі на ноги взуття. 2》 Забезпечувати себе взуттям.

ВЗУВА́ТИСЯ (УЗУВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВЗУ́ТИСЯ (УЗУ́ТИСЯ), взу́юся, взу́єшся, док. 1. Надівати собі на ноги взуття. Ой вставав бурлак, не вмивався, Не мав чобіт, не взувався (І. Франко); Грабовський .. знайшов чоботи і став узуватися (М. Сиротюк); Взуваймось добре на свою дорогу, Вдягаймось тепло на зимовий шлях (М. Вінграновський); Він взувся у легенькі балетки (А. Шиян). 2. Забезпечувати себе взуттям. [Анзорге:] Мені зостається 7 талярів на цілий рік. На ті гроші вари, пали, одягайся, взувайся (Леся Українка). ◇ (1) Не в ті взу́тися, зневажл.: а) уживається як застереження марності чиїх-небудь намагань, неспроможності, нездатності або неможливості щось здійснити, зробити; нічого не вийде. [Феноген:] А хто при здачі буряків взяв з заводу п'ятсот карбованців? [Ліхтаренко:] Я взяв. Та не докажеш, не в ті взувся! (І. Карпенко-Карий); – Не бажаю! Не піду! – бив він себе в груди. – Не куплять мене і овсім [зовсім] пани – не в ті взулись вони!.. (Є. Кротевич); б) взятися не за свою справу. І знову дід не в ті взувся. Молоде товариство вже забачило, як порають і доять череду один-два механізатори (М. Рудь).