вигук[ви́гук]

ви́гук -у, ч. 1》 Голосно викрикнуте, вигукнуте слово, фраза чи звук, який передає певне почуття. 2》 лінгв. Незмінна частина мови, яка служить для безпосереднього виявлення почуттів і вольових виявів.

ВИ́ГУК, у, ч. 1 . Голосно викрикнуте слово, фраза, виданий звук, який передає певне почуття, емоцію. Вона [сусідка] трохи спізнилась... – Як! знову вона? – скрикнула Марта. Однак їй зараз стало досадно за вигук (М. Коцюбинський); Уже зорі почали бліднути, а біля Потапової хати .. стояв галас і п'яні вигуки (М. Хвильовий); Після вигуків здивування запанувала глибока тиша (О. Донченко). 2. лінгв. Клас незмінних слів, які служать для безпосереднього вияву почуттів і емоційно-вольових реакцій на навколишню дійсність. Повтори вигуків, що в значній частині пісень родинно-побутового циклу мають епізодичний характер, зрідка можуть виконувати функцію ритмічної організації структури (з наук. літ.); Вигуки експресивно передають різні емоції (горе, радість, сум, здивування і т. ін.) (з наук.-попул. літ.).