вилазити[вила́зити]

I в`илазити-ажу, -азиш, док., розм. 1》 Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях. 2》 Багато ходити, побувати скрізь, у багатьох місцях. II вил`азити-ажу, -азиш і вилізати, -аю, -аєш, недок., вилізти, -зу, -зеш, док. 1》 Лізучи, вибиратися звідки-небудь, кудись. || розм. Виходити звідки-небудь, притримуючись руками або продираючись, протискуючись. || перен., розм. З труднощами позбавлятися чого-небудь, виходити з якого-небудь становища. Вилазити з боргів. 2》 Підніматися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь. || розм. Виходити на яке-небудь підвищення, на гору і т. ін. || перен., розм. Домагатися певного суспільного становища будь-якими засобами. 3》 розм. З'являтися, показуватися де-небудь, пробиватися звідкись назовні; висуватися. || перен. Робитися помітним. 4》 Випадати (про волосся, вовну і т. ін.). 5》 тільки недок., із запереч. не. Постійно перебувати де-небудь, не виходити звідкись. || перен. Постійно перебувати в якомусь стані, становищі.

ВИ́ЛАЗИТИ, ажу, азиш, док., розм. 1. Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях. – Не призвичаїш [сина] ні до якої роботи. Базікати – так ого-го! .. Або витріщитись на жука якого та за ним по всьому полю цілий день навколюшки вилазити (Л. Яновська); В імперіалістичну війну вилазив рачки по окопах, в окопах і з більшовиками пізнався (Ю. Збанацький). 2. Багато ходити, побувати скрізь, у багатьох місцях. Ми довго блукали по заводу, вилазили по всіх закутках (Л. Смілянський). ВИЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш, ВИЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш; наказ. сп. вила́зь; недок., ВИ́ЛІЗТИ, зу, зеш; наказ. сп. ви́лізь; док. 1. Лізучи, вибиратися звідки-небудь, кудись. Синіють скрізь проліски; кузьки всякі вилазять на сонце (А. Тесленко); Тихо вилазив [Грицько] на чотирьох з-під печі (С. Васильченко); На горбочки почали вилазити жовто-каштанові ящірки (О. Донченко); Тихо, щоб не розбудити нікого з своїх, Віра вилазить через вікно (А. Шиян); Заснув Чабан, а лишенько не спало: Гадюка вилізла з трави, сичить... (Л. Глібов); // розм. Виходити звідки-небудь, притримуючись руками або продираючись, протискуючись. – Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії (Г. Квітка-Основ'яненко); Дідусь приходив. Тихо й непомітно вилазив він з комишів і ставав над Остапом (М. Коцюбинський); Скоро станція, там вилізати, і спішу я кінець найти (М. Хвильовий); Михайло вилазить з машини (Ю. Яновський); – Оце вже Веселівка! Вилазьте! (А. Крижанівський); // перен., розм. Із труднощами позбавлятися чого-небудь, виходити із скрутного становища. – Нічого, виб'ємось у люди – легше стане. А поки зі злиднів виліземо – роби, хоч перервись (А. Головко); Вся сім'я в честі ходить. Вилізли з нестатків (К. Гордієнко). 2. Підніматися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь. Прив'язав [Улас] кошик до себе й почав вилазить по вірьовках вгору (І. Нечуй-Левицький); [Панас:] Лазив я, знаєш, по риштованню на дзвіниці, виліз до самого .. хреста та й сиджу (С. Васильченко); За руки взявшись, пружно і святково, Ми вилізли на скирту золоту (М. Вінграновський); // розм. Виходити на яке-небудь підвищення, на гору і т. ін. Ми вже ходили в весняних пальтах, і нам легко було вилазити на гори і збігати в яри (Л. Смілянський); // перен., розм. Домагатися певного суспільного становища, використовуючи всі можливості. [Данченко:] Мовчи вже, коли не тямиш!.. Кортить у пани вилізти!.. (Б. Грінченко); – Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (В. Кучер). 3. розм. З'являтися, показуватися де-небудь, пробиватися звідкись назовні; висуватися. – Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко); Він [Максим] розплющив очі, дивився на ті свої ноги в ганчір'яних бурках, із яких вилізали пальці, ворушив тими пальцями й знову закривав очі (І. Багряний). 4. Випадати (про волосся, вовну і т. ін.). А коси тії, як у кішки хвости, та й ті вилазять (Панас Мирний). 5. тільки недок., із запереч. част. не, розм. Постійно перебувати де-небудь, не виходити звідкись. То дід ніколи з своєї пасіки не вилазив, поки не похова аж бджіл у погріб, а то покинув і їх та прийшов (Панас Мирний); Пізніше, коли дорогу узнали в поле та в ліс, – то й не вилазили з їх [них] (С. Васильченко); Перші місяці Каринський не вилазив з цехів, намагаючись дізнатися, що робиться з кам'яновугільним маслом у приладах та трубах (Ю. Шовкопляс); // перен. Постійно перебувати в якомусь стані, становищі. – Живемо напівголодні, сонця ніколи не бачимо, бабраємось у бруді, дихаємо смітником та нужником, з хвороб не вилазимо (В. Винниченко); – Землю багатіям віддали за половину. Самі з наймів не вилазите (Є. Кравченко). ◇ [Аж] із шку́ри (зі шкі́ри) лі́зти (вила́зити, рідше вилу́зуватися і т. ін.) див. лі́зти; [Аж (і)] о́чі на лоб (на ло́ба, рідше догори́ і т. ін.) лі́зуть (вила́зять) / полі́зли (ви́лізли) див. о́ко¹; [Аж] о́чі [з ло́ба (з голови́)] вила́зять (лі́зуть) див. о́ко¹; Ви́крутитися (ви́лізти, ви́братися і т. ін.) з ха́ле́пи див. викру́чуватися; (1) Вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти з дра́нтя – почати гарно одягатися. Потроху-потроху коваленківська молодь стала вилазити з дрантя: дівки ясніли на свята такими хустками барвистими, що очі вбирали, а парубота одягала нові картузи і взувала хромові чоботи (А. Дімаров); (2) Вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи – переставати бути ізольованим від інших, починати цікавитися тим, що виходить за межі особистих інтересів. – Університетські роки змусили мене вилізти з тісної своєї шкаралупи сільського школяра. Повіяло іншим життям, іншим духом (із журн.); (3) Вила́зити / ви́лізти з боргі́в – повністю сплачувати позичені гроші. – Ти і тільки ти можеш допомогти нам вилізти з боргів і зажити по-людському (Ірина Вільде); (4) Вила́зити / ви́лізти наве́рх (назо́вні) – несподівано або непередбачено виявлятися, ставати очевидним, нагадувати про себе (про щось небажане або приховуване). Що б він тепер дав, коли можна було її [правду] викинути з пам'яті, забути... Так ні!.. Таке не забувається!.. Воно ..…