вимовляти[вимовля́ти]

вимовля́ти - я ю, - я єш, недок. , в и мовити, -влю, -виш; мн. в и мовлять; док. , перех. 1》 Передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином. 2》 Говорити що-небудь, промовляти. || Висловлювати думку, враження, почуття. 3》 розм. Благати, випрохувати. || Домовляючись про що-небудь, домагатися якоїсь вигоди, одержання чогось і т. ін. 4》 діал. Дорікати. 5》 діал. Відмовляти.

ВИМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́МОВИТИ, влю, виш; мн. ви́мовлять; наказ. сп. ви́мов; док. 1. що. Передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином. За кожним разом, коли вимовляв [Мустафа] з неможливим акцентом французькі слова, повертавсь на всі боки та позирав на присутніх (М. Коцюбинський); Зрідка окремі фрази він вимовляв голосно, інші – мимрив крізь зуби і жестикулював (Ю. Яновський); У нього замість “брат” виходить “блат”, бо він не вимовляє букви “р” (Григорій Тютюнник); Усього і не згадаю, і не вимовлю, як там у суді зоветься (Г. Квітка-Основ'яненко). 2. що. Говорити що-небудь; промовляти. – Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! – вимовляє Михайло потихесечку [потихесеньку] (Марко Вовчок); Тільки і вимовиш “осінь”, коли, ідучи тротуаром, Втомлені очі зведеш на облетілий каштан (М. Зеров); – Де ж це ми? Куди нас привезли? – ледве вимовила Тамара (А. Хижняк); // що і без прям. дод. Висловлювати думку, враження, почуття. [Груїчева:] Будь ласка, без цензури, я маю право вимовляти свої думки і не добирати стилю для рідного сина (Леся Українка); [Семен:] О моя зоре, мій цвіте рожевий! Я не знаю, я не вмію тобі вимовити, що з серцем моїм діється!.. (М. Кропивницький); Хіба солдатське вимовити горе, заховане у серці, без сльози... (І. Гончаренко). 3. кого, розм. Благати, упрохувати. Скалічені старі руки До Бога здіймала, Свою долю проклинала, Сина вимовляла (Т. Шевченко); // що. Домовляючись про що-небудь, добиватися якоїсь вигоди, одержання чогось і т. ін. Я умовився за 20 рублів грошей та ще вимовив собі кожух та чоботи (Сл. Гр.); – Як мене оберуть за волосного, то й твойому [твоєму] синові викрутимо та вимовимо частку поля (І. Нечуй-Левицький). 4. кому, за що і без дод., діал. Дорікати. – То через тебе, – почала мати Масі вимовляти, – то ти йому щось зробила... (А. Свидницький); Нагорний, розгніваний, пробрав Радивона за спекуляцію. Довго вимовляв за негідний вчинок (К. Гордієнко). 5. що, діал. Відмовляти в чомусь. Другого дня через Осипову вимовила [Целя] Темницьким помешкання (І. Франко).