вириватися[вирива́тися]

вирива́тися I - а юся, - а єшся, недок. , в и рватися, -вуся, -вешся, док. 1》 Відокремлюватися, відділятися від чого-небудь. || Випадати, вислизати з чого-небудь, звідкись. 2》 Із силою звільнятися (від кого-, чого-небудь). || Переборюючи перешкоди, труднощі, вибиратися звідки-небудь, кудись. || У швидкому русі віддалятися від інших. 3》 З труднощами знаходити можливість, час, щоб відлучитися куди-небудь. 4》 Рвучко прориватися, виходити назовні, раптово з'являтися де-небудь. || Роздаватися, звучати, так чи інакше проявлятися. || Несподівано, поспішно говорити що-небудь, запитувати, твердити. || безос. 5》 тільки недок. Пас. до виривати I. II - а ється, недок. , в и ритися, -иється, док. 1》 Риючи, відкопуватися, звільнятися з-під землі, піску і т. ін. 2》 тільки недок. Пас. до виривати II.

ВИРИВА́ТИСЯ ¹ , а́юся, а́єшся, недок., ВИ́РВАТИСЯ, вуся, вешся, док. 1 . Відокремлюватися, відділятися від чого-небудь. Двері тріщали, але кільця не виривалися (Б. Грінченко); Стрілянина вщухла, і тільки ракети, мов пустуни, виривались з шумом угору, а потім, розчарувавшись у забавці, високо над нашими головами ліньки спускались долу і тьмяно освітлювали простори (Б. Антоненко-Давидович); Посередині .. вихору кружляє і не може вирватися з нього самотня верба (Р. Іваничук); // Випадати, вислизати з чого-небудь, звідкись. Тяжкі скляні входові [вхідні] двері.., вириваючись з її рук, зачинились назад, вимагаючи більшої сили, як її (О. Кобилянська); Як вирветься сокира з рук – Пішла по лісу косовиця (Т. Шевченко). 2. Із силою звільнятися від кого-, чого-небудь або звідкись. Дукнович виривається з материних обіймів і кидається до шеренги (О. Гончар); Іван догнав дружину в полі, силою посадив у кабіну машини. Вона виривалася, кричала (О. Бердник); Голодний Голубок зрадів, не оглядівся – Під сіточкою опинився.., Одначе вирвався і полетів (Л. Глібов); // Переборюючи перешкоди, труднощі, вибиратися звідки-небудь, кудись. Опришкам сховатися нема де, і .. вони мусять вириватися куди-будь – або на Волощину, або на Чорногору (Г. Хоткевич); – Він, той Вихор, не з такого пекла виривався. Прийде і на цей раз... (В. Кучер); В'язні не втрачали надії вирватися на свободу, не схилялися перед жорстокою долею (А. Хижняк); // У швидкому русі віддалятися від інших. – Кулемет!.. – кричу я несвоїм голосом і вириваюсь наперед, мало не збиваючи якогось чоловіка з ніг (П. Колесник); Шість чоловіків-в'язнів .. раптом вирвались геть всередину тюрми, роззброїли внутрішню варту й розігнали комендатуру (І. Багряний); // перен. Позбуватися чого-небудь клопітного. А поки вирвуся з тої тяжби, то пройде тиждень, і ще раз тиждень (Л. Костенко). 3. Із труднощами знаходити можливість, час, щоб відлучитися куди-небудь. Мабуть, спить [панич] десь в писаря в клуні на сіні. А тим часом треба його ждати... Не можна вириватись до Корсуня (І. Нечуй-Левицький); Якось-то вирвалась Олеся, пішла до тітки одвідати стару в недузі (Марко Вовчок); Після півночі комбриг, доручивши командування одному з своїх штабних офіцерів, вирвався на часинку в село і зайшов у хату, де лежав його син (Ю. Бедзик). 4. Рвучко прориватися, виходити назовні, раптово з'являтися де-небудь. Максим знову виходив на ґанок і дивився, як .. виривалися вгору сизі смерчі землі посеред левад, на болоті, поміж вербами, поміж хатами (І. Багряний); Поблизу горіли хата і хлівець, з-за дерев довгими язиками виривалося полум'я (П. Кочура); Сильну артеріальну кровотечу розпізнають за струминою яскраво-червоної крові, що виривається з рани фонтаном (з навч. літ.); // Лунати, звучати, так чи інакше виявлятися. Під школою – як на улиці: пищать дівчата, кашляють парубки, виривається в темряві здавлений сміх (С. Васильченко); Балачки стихають, потім знов десь виривається гіркий, неупинний плач, повний муки і страху (В. Винниченко); Проте коли б ніч була ясніша, Саня ніколи не дозволила б своїм почуттям вирватися назовні (Ю. Шовкопляс); // Несподівано, поспішно говорити що-небудь, запитувати, твердити. Яків зараз і вирвався: – Якого ж подарочка [подаруночка] треба? Навчіть, пане! (Марко Вовчок); – Звісно, що коло дому .. наручно буде, – вирвався з радою рудий Панас (М. Коцюбинський); // безос. Мимоволі або раптово бути сказаним. – Невже?! – вирвалось у поета, – він міг забути вас? (Леся Українка); – Який скарб? – вирвалось у Микули (С. Скляренко). 5. тільки недок. Пас. до вирива́ти ¹. Під час прополювання овочевих культур бур'ян має вириватися з корінням (з газ.). ◇ Ви́йти (ви́битися, ви́рватися[N],[/N] зневажл. ви́скочити і т. ін.) / вихо́дити (вибива́тися, вирива́тися[N],[/N] зневажл. виска́кувати і т. ін.) в лю́ди див. вихо́дити ; (1) Ви́рватися з рук (з лап, з лабе́т, з лабе́тів, з па́зурів і т. ін.) чиїх, кого, чого і без дод. – врятуватися, звільнитися від кого-, чого-небудь; позбутися когось, чогось. Усі вони [шинкарі] добрі, як сплять; а тільки розплющить очі, то так і норовить.., як би тебе так заборсати, щоб з його лап не вирватися... (Панас Мирний); – Удасться, то добре, а не вдасться, то ще таки світу не кінець, і вони [робітники] нам з рук не вирвуться (І. Франко); Вирвавшись із пазурів смерті, він летів як на крилах. “Воля! Воля” (І. Багряний); Сини бідняків не могли розраховувати на те, що їм вдасться вирватися з лабетів злиднів (з газ.). ВИРИВА́ТИСЯ ² , а́юся, а́єшся, недок., ВИ́РИТИСЯ, риюся, риєшся, док. 1 . Риючи, відкопуватися, звільнятися з-під землі, піску і т. ін. Несподівано ґрунт біля ніг заворушився, то осідав, то піднімався потроху: згодом стало зрозуміло – то виривається з-під землі кротик (із журн.); На Колимі його, знесиленого каторгою і добитого цингою, з табличкою, прив'язаною до ноги, разом з іншими трупами вкинули у могилу... Під холодними брилами він ожив, вирився з-під них і приплентався назад до своїх катів (з публіц. літ.). 2. тільки недок. Пас. до вирива́…