виїзд[ви́їзд]

ви́їзд -у, ч. 1》 Дія за знач. виїжджати 1) і виїздити . || заст. Відвідування кого-, чого-небудь. 2》 Місце, яким виїжджають звідки-небудь. 3》 Коні з екіпажем, упряжжю, збруєю.

ВИ́ЇЗД, у, ч. 1. Дія за знач. виїжджа́ти 1 і виїзди́ти. Перед виїздом за кордон я мав кращі надії на найближчий час, але тепер вони розвіялись (М. Коцюбинський); Та й те, що він зможе застати там Мухтарова, не в меншій мірі спричинило його ранній виїзд з Намангана (Іван Ле); Для святкових виїздів заможні селяни мали також “виїзний” віз (з наук.-попул. літ.); // заст. Відвідування кого-, чого-небудь. – Треба мені справити шовкову сукню на виїзди в гості (І. Нечуй-Левицький). 2. Місце, з якого виїжджають звідки-небудь. На виїзді з балки кінь поворушив ніздрями, наставив уперед вуха й почав наддавати ходу (П. Панч); При виїзді з села дорога була перекопана ровом, збоку горіло вогнище (О. Гончар). 3. Коні з екіпажем, упряжжю. У нього було два виїзди – кабріолет і тильбюрі (Н. Рибак); В селі не треба питати, де, в якій хаті весілля. Його видно здалеку, його чути на всю околицю. Видно по виїздах, що запруджують мало не всю вулицю (В. Земляк); Стрічні, побачивши гетьманський виїзд, спішили шаснути в якийсь завулок (Ю. Мушкетик).