власне[вла́сне]

вла́сне рідко вл а сно. 1》 вставн. сл. Уживається окремо або зі сл. кажучи для уточнення чого-небудь; по суті. 2》 част. Уживається для того, щоб підкреслити, вирізнити роль кого-небудь або значення чогось; саме, якраз. || У власному розумінні цього слова.

ВЛА́СНЕ, рідко ВЛА́СНО, част. 1. Уживається для того, щоб підкреслити, виділити роль кого-небудь або значення чогось; саме, якраз. Сонце власне запало за сам вершок Чорної гори і червоним світлом обляло .. широкий край небозводу (І. Франко); Зазначу тільки свою радість, що власне Ви [Б. Грінченко] взяли цю справу в свої руки (М. Коцюбинський); // У власному розумінні цього слова; тільки. Відгомін шевченківської творчості у російській культурі вийшов за межі власне літературні, виявляючись і в сфері музики, театру, образотворчого мистецтва (з наук. літ.); В основі внутрішньополітичної кризи в Лівані лежить цілий комплекс причин як власно ліванського, так регіонального і позарегіонального походження (з наук. літ.); На чини поліції в дореформений період покладалося безліч обов'язків: крім власне поліцейських, вони виконували у градоначальствах слідчі, судові, господарські функції (з наук. літ.). 2. у знач. вставн. сл. Уживається окремо або зі словом кажучи для уточнення чого-небудь; по суті. Ні, се, власне, не було хвалою, але се більше варто було, ніж звичайне величання матірок своїми дочками (Леся Українка); Та ви, чоловіче добрий, чого ж, власно, прибігли до мене? Поділитись приємною новиною..? (В. Винниченко); Власне кажучи, по всіх п'єсах дядя Ваня грав самого себе (Ю. Яновський); Ці прізвища – Убийвовк, Підіпригора, Деришапка – давало козакам січове товариство (власно кажучи, це були прізвиська, які пізніше ставали прізвищами) (з навч. літ.).