войовничий[войовни́чий]

ВОЙОВНИ́ЧИЙ, а, е. 1. Який прагне або схильний воювати. Постає кругом по світі Плем'я сміле, войовниче (І. Франко); Яскраве синє небо й яскраво-жовті лани .. нагадували про безмежну їхню, сонячну Батьківщину, про їхніх войовничих предків (І. Багряний); Третя доба – мідяна – за срібною хутко настала; Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий (М. Зеров); Тепер Черниш бачив стомлене обличчя, зовсім не войовниче, а якесь мирне, замислене (О. Гончар); // Спрямований на розв'язання війни. Прихильників войовничої політики в США традиційно називають яструбами, а їхніх опонентів – голубами (з газ.). 2. перен. Який веде непримиренну боротьбу з ким-, чим-небудь. Двічі – у 30-х і 60-х роках XX ст. – церкву руйнували войовничі атеїсти. І ось нове її відродження (з газ.); // Який виражає, виявляє готовність до сутички, суперечки, бійки. Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу (С. Васильченко); Пастухи стають воїнами .. Пісню тоді заміняє войовничий крик, вільнодумство – сліпа покора, волелюбність – поштивість і страх, доброту – жорстокість (Р. Іваничук); Від села через поле сюди підтягувалося войовниче юрмисько (В. Шкляр); // Який характеризується ворожими, недоброзичливими стосунками людей. В такій тривожній войовничій атмосфері не легко було вести наукову роботу, що вимагає спокою (М. Грушевський).