ворогувати[ворогува́ти]

дієслово · [wɔrɔɦʊˈʋate] · «ВОРОГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з (між, поміж) ким, чим, а також без дод. і діал. на (до) кого, що. Бути у ворожих стосунках, виявляти неприязнь, ненависть до кого-, чого-небудь. Ні з ким він ніколи так не ворогував, як з Василем, і Василь не любив Грицька; .. гризлися, як кішка з собакою (Панас Мирний); Чом “Слово” [газета] на “Правду” [газету] раз в раз ворогує? (І. Франко); Вони ворогують проти козаків (Леся Українка); – А якщо я часом, Настуне, тебе призабуду, ти ні на мене, ні на кого не ворогуй. – Або ж я ворогувала коли, Грицуню? – питає вона (О. Кобилянська); – Через що ж у вас сварки? – допитувався він. – Насамперед, ворогуємо ми з магістратом, – методично почав Хома (З. Тулуб); Між братами-промисловцями ніколи не було згоди. Останнього часу вони одверто ворогували між собою (С. Скляренко).»