впереміш

Вона без перерви світить над ним свічки, одну за одною, шепчучи впереміш молитви й заклинання, з яких поволі висновується велика й пругка, спочатку рожева, а тоді зовсім, як з пареного молока, хвиля, що виповнює все навколо, і Дмитрик крізь цю хвилю виразно розпізнає чорну і висохлу П'ятачиху, що йде вночі з Пилипом Соколюком і Никифором Роздайбідою, які допомагають їй нести труну, аби за табором потайки поховати Андрійка, заки його заберуть і примістять десь на далекому цвинтарі, куди вона не зможе доїжджати, і Дмитрикові серце лускається від співчуття, хоч вона і шпетить його за те, що він категорично відмовляється свідчити проти Данька й Остапа.