відбувати[відбува́ти]

відбува́ти - а ю, - а єш, недок. , відб у ти, -б у ду, -б у деш; мин. ч. відб у в, -бул а , -бул о ; мн. відбул и ; док. 1》 перех. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов'язок. || Переносити кару, страждання; терпіти. || Проходити курс чого-небудь. || Проводити певний час відпочиваючи або працюючи. || Відзначати свято, справляти весілля, влаштовувати вечірку тощо. || тільки док. Провести якийсь захід. || Приймати й частувати гостей, запрошених з якоїсь важливої нагоди (похорон, весілля і т. ін.). 2》 тільки док. , перех. Позбутися, уникнути кого-, чого-небудь небажаного. 3》 неперех. Від'їжджати, відходити.

ВІДБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБУ́ТИ, бу́ду, бу́деш; мин. ч. відбу́в, була́, ло́; мн. відбули́; док. 1. що. Виконувати протягом певного строку яку-небудь роботу, повинність, обов'язок. Під нашою пущею саме одбували косовицю (Марко Вовчок); В бараці було повно людей – колгоспи відбували трудобов'язок на лісорозробках (І. Багряний); Рядові козаки – підпомічники – не тільки працювали для військових потреб, але й відбували повинності на користь козацької старшини (з наук. літ.); Потім він служив у війську, відбув італійську кампанію 1859 р. (І. Франко); // Переносити кару, страждання, труднощі; терпіти. Бодай же вас, чорні брови, Нікому не мати, Коли за вас таке лихо Треба одбувати (Т. Шевченко); Він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька (С. Васильченко); У Букачачинському таборі ГУЛАГу відбували десятирічне покарання троє братів чеченців, чи, як їх називали, чеченів (Б. Антоненко-Давидович); // Проходити курс чого-небудь. Звичайно ж, тільки Захара Билину могли призначити на виїзд, коли всі студенти відбувають практику при академії (Іван Ле); У Харкові, де Кухаренко відбув науки, спізнався він в сорокових роках з Костомаровим (М. Коцюбинський); // Проводити певний час відпочиваючи або працюючи. Тепер Хома саме відбував цей тиловий медовий період (О. Гончар); Доктор же відбув при ній службу доброї няні (В. Винниченко); // Відзначати урочисте свято, справляти весілля, влаштовувати вечірку і т. ін. Вона .. рушники подавала, а у неділеньку і весілля відбули (Г. Квітка-Основ'яненко); – Допоможіть нам відбути наше святкування (Панас Мирний); Мати й діти смерть не обговорювали, і взагалі, відбувши належні дев`ятини і сороковини, мама почала клопоти по обміну (А. Кокотюха); // тільки док. Провести якийсь захід. Андрій зразу попросив відбути тут очну ставку з Донцем (І. Багряний); Панахиду над небіжчиком у супроводі митрополичого хору відбув протоієрей Василь Флоровський (із журн.); // кого, що. Приймати й частувати гостей, запрошених з якоїсь важливої побутової нагоди (похорон, весілля і т. ін.). Вона вирішила одбути гостей по-людськи (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо). 2. тільки док., кого, що і без прям. дод. Позбутися, уникнути кого-, чого-небудь небажаного. Було, чи яке судове ледащо вчепиться, то я вмію лагідненько його малими грішми відбути (Ганна Барвінок); – Ох, братці! Лишенька мого Абияк не відбудеш... (Л. Глібов); – Жартом хочете відбути? – не піддавався на веселий тон міліціонер (О. Бердник). 3. Від'їжджати, відходити. З Чигирина в Переяслав Богдан одбуває (з думи); Обідаючи безпосередньо на робочих місцях, працівники на годину раніше відбувають додому (А. Крижанівський); Митрофан відбув з якимось посольством на Дон і мав лишитися там аж до осені (Ю. Мушкетик). ◇ (1) [Як (мов, ні́би, аби́ і т. ін.)] відбува́ти / відбу́ти че́ргу – робити, виконувати що-небудь неохоче, абияк, без будь-якого бажання. Кінцівку зустрічі футболісти догравали, неначе відбували чергу (з газ.); Зиркав [Коваль] на всіх спідлоба, сопів та все придивлявся до Чумачихи, як вона обідає: з смаком чи так собі, аби одбути чергу? (В. Кучер); (2) [Як (мов, ні́би і т. ін.)] відбува́ти па́нщину, заст. – робити що-небудь без бажання, неохоче. Навроцька обзивалась до його [нього] знехотя, неначе одбувала панщину (І. Нечуй-Левицький).