відволікати[відволіка́ти]

відволіка́ти - а ю, - а єш, недок. , відволокт и , -оч у , -оч е ш і відволікт и , -іч у , -іч е ш; мин. ч. відвол і к, -локл а , -локл о ; док. , перех. 1》 Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця. 2》 перен. Відвертати, відривати когось або щось від кого-, чого-небудь. Відволікати увагу . 3》 також без додатка , з інфін. , перен. Відтягати виконання чого-небудь на пізніше.

ВІДВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш, ВІДВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. відволі́к, локла́, ло́; док. 1. кого, що. Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця; відтягувати. Я вже живосилом одволокла Катрю од дверей хатніх (Марко Вовчок); [Стеха:] Весною коровка [корівка] одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти (М. Кропивницький). 2. тільки відволіка́ти, відволікти́, кого, що, перен. Відвертати, відривати когось або щось від кого-, чого-небудь. Згадка на якусь мить відволікає думи Христини від дійсності (М. Стельмах); Вже минула буря. Бенедикт зробив своє, відволік від себе Андріїв гнів (А. Хижняк). 3. тільки відволіка́ти, відволікти́, що, також без дод. і з інфін., перен. Відтягувати виконання чого-небудь на пізніше, відкладати що-небудь надалі. – Казав – затули [вікно] чим-небудь, чого одволікаєш? (С. Васильченко); Фурманам сподобалась шляхтичева садиба, і вони все одволікали запрягати: в одного з возом щось трапилось, а другий, бач, коні не встиг підгодувати (Олесь Досвітній); Він, одержавши листа, не квапився навмисне його розпечатувати, відволікаючи ту приємну й хвилюючу мить (І. Багряний). 4. що, перен. Забирати, вилучати що-небудь. Лізинг дозволяє підприємствам отримувати обладнання і розпочинати його експлуатацію, не відволікаючи коштів з обороту (з наук. літ.); Тіньова сфера змушує працювати на себе, відволікаючи загальнодержавні ресурси, створює новий порядок розподілу суспільного продукту (із журн.).