відділений[відді́лений]

відді́лений -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до відділити 1), 2), 4). || відд і лено, безос. присудк. сл.

ВІДДІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до відділи́ти 1–4. Кухня була аж на другому краї дому, відділена від горниць довгим коридором (Панас Мирний); Нарешті жінка хитнулась, одділена од дитини (М. Коцюбинський); Свідомість людини, штучно відділена від Матері-Природи, втрачає зв'язок з живим джерелом краси (О. Бердник); У нього був один син, уже давно жонатий і відділений (І. Франко); Дурниця яка, що Грицькові тоді менше припало землі! Уже скільки припало, то припало, а як одділений, то одділений, знай своє, а до чужого не встрявай! (Б. Грінченко); // відді́лено , безос. пред. У Святій Софії сто вісім колон, вісім з яких взято з храму Діани в Ефесі, вівтар відділено від церкви срібною перепоною з дванадцятьма колонами (П. Загребельний).