відмовляти[відмовля́ти]

відмовля́ти - я ю, - я єш, недок. , відм о вити, -влю, -виш; мн. відм о влять; док. 1》 неперех. , кому та з інфін. Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ. 2》 неперех. Говорити у відповідь; відповідати. 3》 перех. Настійно переконувати когось не робити чого-небудь; відраджувати. 4》 неперех. , перен. Переставати працювати, діяти внаслідок несправності, зіпсуття (про механізми). 5》 неперех. , перен. Переставати діяти або підкорятися волі і т. ін. внаслідок перевтоми тощо (про частини людського організму).

ВІДМОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДМО́ВИТИ, влю, виш; мн. відмо́влять; док. 1. кому і без дод., з інфін. Давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ і т. ін. Господь дає милість та славу, добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить (Біблія. Пер. І. Огієнка); У першому ж селі, що зустрілось йому, він вирішив переночувати. Він постукав у кілька хат, і всюди йому одмовляли (М. Івченко); Карпо Нехльода нікому не відмовляв, а навпаки, обіцяв (А. Шиян); І хоч скільки припрошував дівчину піти з ним у танець – завжди відмовляла йому (М. Стельмах); Будьте ласкаві, не одмовте помогти в тій справі (М. Коцюбинський); Його делікатність заважає йому рішуче відмовити людям у своїх послугах (Л. Смілянський); // Не погоджуватися одружитися з ким-небудь. Згодом найстарша, Стелла, віддалася за сусіднього .. парубка заможного.., а наймолодша, Лаура, всім рішуче відмовляла; жоден з тих, хто сватався, не до серця їй був (з переказу). 2. Говорити у відповідь; відповідати. Лицар стиха одмовляє: “Я, мій друже, закохався” (Леся Українка); – Помиримось, – відмовив Галай, розглядаючи знівечений чобіт (В. Підмогильний); Нарешті Юлдаш хоробро подивився на всіх і відмовив: – Я пішов би, але ж бай Мухамедов прожене мене тоді (О. Донченко); * Образно. Дуби, дуби! Хоч ви душі промовте, Одмовте на несказаний порив! (М. Рильський). 3. кого, що і без прям. дод. Настійно переконувати когось не робити чого-небудь; відраджувати. – Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете – умру .. – І не гомоніть! Не одмовляйте! Змилуйтеся! (Марко Вовчок); Тепер уже Франц не одмовляв мене від полювання в лісі, і я приносив кожен раз чи то зайця, чи пару вальдшнепів (Л. Старицька-Черняхівська); Густонька давно збиралася мене провідати, та я все відмовляла (М. Руденко). 4. тільки 3 ос., перен. Переставати працювати, діяти внаслідок несправності, зіпсованості (про механізми). Ще не бувало такого випадку, щоб Мирон коли-небудь довіз Чумака додому без пригод. То відмовить запалювання, то скати спустять, то ресора лусне (Ю. Збанацький); Мчить далі, мов на червоне світло грузовик [вантажівка], у якого вже давно відмовили гальма (О. Чорногуз); Одного разу Віктор Пилипенко бурив вибій. Раптом відмовило свердло (з газ.). 5. перен. Переставати діяти, функціонувати або підкорятися волі (про частини людського організму). За останній час йому вже відмовляли служити й ноги: вони тяглися за ним, як поперебивані (П. Панч); – Вона лягає на операцію... Я буду її провідувати... – Яку операцію? Чому ти нічого не кажеш? – В неї нефрит... відмовляють нирки... (Ю. Винничук); А потім батько вмер. Впав і вмер – на полі, просто серце відмовило, хоч воно ніколи перед тим не боліло в нього, а тоді відмовило (В. Коротич). (1) Відмовля́ти / відмо́вити в по́слуху: а) (кому) переставати діяти, функціонувати через перевтому, страх і т. ін. (про частини людського організму). Петро теж відчував, як нерви йому відмовляють в послухові (І. Багряний); Коліна відмовили мені в послуху, і я сіла на якусь скриню (Ірина Вільде); б) відмовлятися виконувати наказ, волю, прохання кого-небудь; не підкорятися чиїйсь волі. Деякі міста в послуху відмовляли. Княгиня послала туди воєводу Претича (Б. Лепкий); Власна дружина, розледащена й знахабніла до краю, відмовляла в послуху, дружинники сиділи на своєму дитинці в Києві, вигрівалися на сонці, грали цілими днями в кості (П. Загребельний).