відмінник[відмі́нник]

ВІДМІ́ННИК, а, ч. 1. Учень, студент, який навчається на “відмінно”. Діти в мене хороші, не жаліюсь, обоє відмінники, обоє роботящі (А. Шиян); Якось Марія Федорівна сказала, що учні, які одержать атестат відмінника, матимуть право поступати до інститутів без екзаменів (А. Дімаров); Щонеділі, коли не було занять у школі, майданчик жив життям гранично безладним – .. без акуратності тонконогих відмінників і демонстративної недбалості шкільних чемпіонів (В. Коротич). 2. чого. Звання, яке надається тому, хто добросовісно працює, сумлінно виконує свої обов'язки. Тільки перед виходом на пенсію він був удостоєний звання відмінника народної освіти (з газ.); // Той, кому надане це звання. Солод .. міг би стати відмінником бойової підготовки (М. Руденко). (1) Кру́глий відмі́нник – учень, який за п'ятибальною системою оцінювання знань має оцінки “відмінно” з усіх предметів. Зате всі роки був [Боря Серга] круглим відмінником, і на зборах, ледь виглядаючи з-за трибуни гострим, видовженим своїм обличчям та опуклим чолом, він закликав товаришів брати науку штурмом (О. Гончар); Після восьмого класу він, круглий відмінник у навчанні, найнявся на час літніх канікул помічником до бляхаря (з газ.).