відправник[відпра́вник]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
відпра́вник -а, ч. Той, хто відправляє, пересилає щось куди-небудь.
ВІДПРА́ВНИК, а, ч. Той, хто відправляє, пересилає щось куди-небудь. До цих переказів звикли на новій пошті, й ніхто, діставши одного разу спокійну, стриману відсіч, не наважувався більше питати, видати, гордовиту вчительку про загадкового акуратного відправника (Б. Антоненко-Давидович); Прочитавши на конверті ім'я і прізвище відправника – Андрія Семенця, Марина не відразу й згадала, хто це такий (Л. Дмитерко); Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу (з мови документів).
Етимологія
Джерело: ЕСУМ, т. 4, с. 550
Морфологія
іменник · 16 форм · VESUM
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Називний | відпра́вник | відпра́вники |
| Родовий | відпра́вника | відпра́вників |
| Давальний | відпра́вникові / відпра́внику | відпра́вникам |
| Знахідний | відпра́вника | відпра́вників |
| Орудний | відпра́вником | відпра́вниками |
| Місцевий | відпра́вникові / відпра́внику | відпра́вниках |
| Кличний | відпра́внику | відпра́вники |
Марковані форми (нестягнені, застарілі, розмовні)
Це нестандартні або стилістично забарвлені форми, які трапляються в поезії, фольклорі та давніших текстах. Вони не належать до сучасної літературної норми.
| Форма | Позначка |
|---|---|
| відпра́вники | множина, знахідний |
Написання і вимова
- Правопис
- відпра́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
Синоніми та антоніми
У курсі — модулі, де зустрічається це слово
Сканування curriculum/l2-uk-en/*/*/vocabulary.yaml · 1 модулі
Переклад
Джерело: dmklinger