відчуження[відчу́ження]

відчу́ження -я, с. Дія і стан за знач. відчужити й відчужитися 1).

ВІДЧУ́ЖЕННЯ, я, с. 1. Дія і стан за знач. відчу́жити й відчу́житися 1. Коли ж зустріла [Христя] якось [Борового].., зміряла його потемнілим, сповненим докору і відчуження поглядом (Я. Гримайло); Моїм супутникам .. потрібен .. стан відчуження від метушного світу (Р. Іваничук); Зростання обсягу видобутку корисних копалин призводить до відчуження все нових корисних територій сільськогосподарських і лісових угідь (з наук.-попул. літ.); Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності (з мови документів); * Образно. Зараз він лежав горілиць на своїй половині двоспального ліжка, поруч із неторкнутою смугою відчуження між його територією та жінчиною, і сумно реконструював у собі щойно пережите (Ю. Андрухович). 2. філос. Соціальний процес, при якому діяльність людини і результати її праці перетворюються на самостійну силу, яка панує над людиною і є для неї ворожою. У філософії Гегеля відчуження було однією з головних категорій. Він розумів відчуження як зовнішній прояв світового розуму у природі та історії (з наук.-попул. літ.); За Освальдом Шпенглером, відчуженість наростає з перетворенням культури у цивілізацію, у якій господарює бездушний інтелект (з наук.-попул. літ.); Художньо зображуючи потворне в дійсності, відчуження людської особи і засуджуючи потворне, автор уже цим бореться за прекрасне (із журн.).