відірвати[відірва́ти]
Ця форма має українське джерельне підтвердження.
Дані Атласу
Значення
(докон. до відривати / див. відривати) відрива́ти I - а ю, - а єш, недок. , відірв а ти, -ірв у , - і рв е ш, док. , перех. 1》 Тягнучи, смикаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого або щось прикріплене, приклеєне тощо. || тільки док. , перев. безос. Відрізати, знести осколком снаряда, машиною тощо голову, ногу і т. ін. 2》 перен. , розм. Забирати, віднімати в когось що-небудь. || Віднімати, відділяти частину від чого-небудь на шкоду собі або комусь. 3》 перен. Насильно відсторонювати, відводити кого-небудь від когось, чогось. || Відводити руку, голову і т. ін. від чого-небудь. 4》 перен. Не давати можливості робити щось, займатися чимось. 5》 перен. Розлучати кого-небудь із кимсь або чимсь. || перен. Позбавляти зв'язку кого-, чого-небудь із чимсь. II - а ю, - а єш, недок. , відр и ти, - и ю, - и єш, док. , перех. Риючи, витягати те, що було закопане в землю або засипане чим-небудь.
(докон. до відривати / див. відривати) ВІДРИВА́ТИ ¹ , а́ю, а́єш, недок., ВІДІРВА́ТИ, ірву́, і́рве́ш, док. 1. що. Тягнучи, смикаючи, відділяти, відокремлювати частину від цілого або що-небудь прикріплене, приклеєне і т. ін. Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату [мулисту] опоку і відриває від неї кусні мху [моху] (І. Франко); Одчиняю коробку з халвою і разом з віком відриваю шматок білого волокна (М. Коцюбинський); Він відривав від грона винограду ягідку за ягідкою (Ірина Вільде); Єпископи квапливо благословляли трапезу, імператор відривав перший шматок, відпивав перший ковток (П. Загребельний); – Рукава ніяк не знайду. Чи не одірвав, бува, його хто? – запитав Довбня, плутаючи на собі пальто (Панас Мирний); Відірвала листок з блокнота й поклала Петрикові до кишені (Л. Дмитерко); // перев. безос. Відрізати, зносити осколком снаряда, машиною тощо голову, ногу і т. ін. Спершу я подумала, що з ним на заводі сталось якесь лихо і його забрали до лікарні. Незадовго перед цим механікові відірвало руку... (А. Михайленко); На переправі йому відірвало ногу (із журн.). 2. що, перен., розм. Забирати, віднімати в кого-небудь щось. Бачив я... Як у бідного багаті крихту одривали (Я. Щоголів); // Віднімати, відділяти частину від чого-небудь на шкоду собі або комусь. Недоїдав, недопивав... По копійці збирав... Одривав від пенсії (Є. Кравченко). 3. кого, що, перен. Насильно відсторонювати, відводити кого-небудь від когось, чогось. І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої (Т. Шевченко); Доки якось відірвали Настю від Гната. Гната повели. Мотря взяла Настю до своєї хати (М. Коцюбинський); // Відводити руку, голову і т. ін. від чого-небудь. Вона важко відривала мокрі руки від обличчя (М. Стельмах); – Хто це? – одриває голову від підлоги й повертається до священика княгиня Ольга (С. Скляренко). 4. кого, перен. Не давати можливості робити що-небудь, займатися чимсь. Як бачиш, все мені публіка докучає, одриває од діла (М. Коцюбинський); Вона не заважала дяді Кості і від роботи не відривала (В. Козаченко). 5. кого, що, перен. Розлучати кого-небудь з кимсь або чимсь. – А чи можна ж до десяти літ хлопця одривати від батька та матері? – спитав знову дід (Панас Мирний); // Позбавляти зв'язку кого-, чого-небудь з чимсь. Ніяка сила не відірве мене од моєї землі (Ю. Яновський). 6. що, жарг. Здобувати, придбавати що-небудь, проявляючи кмітливість, хитрість і т. ін. Куртку потрясну відірвеш і нехотя заходиш до [ресторану], але за стіл не прешся, а до стойки (А. Крижанівський). ◇ (1) Відірва́ти (відкрути́ти) го́лову кому і без дод.: а) суворо покарати кого-небудь. – Будь здорова. Коли ж хто зобидить тебе – прибігай до мене і я йому голову відірву! – хмуриться парубоче обличчя (М. Стельмах); – Не кричи, – сказав Медведюк, знову обернувшись до рудого окупанта, – бо відкручу голову (М. Малиновська); б) знищити кого-, що-небудь; розправитися з кимсь, з чимсь. – Чи се [віщування] значить, що й ворожій силі, яка напосілась на Україну, я відірву голову і вона не заїсть мене? (І. Франко); (2) Відрива́ти / відірва́ти з рука́ми, розм. – охоче, швидко розкуповувати що-небудь. – Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм – ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай – з руками відірвуть! (П. Загребельний); (3) Відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого – чого і без дод. – переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Сашко на момент одірвав погляд од прицілу (Ю. Яновський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [убитого бійця] (Ю. Бедзик); (4) Відрива́ти (відрі́зувати, відріза́ти) / відірва́ти (відрі́зати) від сві́ту кого – позбавляти кого-небудь зв'язку з навколишнім середовищем; ізольовувати. Два спокої змагались у ній – один буденний, узвичаєний, що велів тілу й духу вправлятись у русло всезагальне, і цей, який відривав її від світу і замикав в особливу капсулу (Валерій Шевчук); Сипав сніг і врешті засипав яму. Засипав дороги, засипав ліси, долини і Алму... Від всього світу відрізав... (М. Коцюбинський); (5) Відрива́ти [шмато́к (рідше кусо́к)] [хлі́ба] від ро́та: а) (перев. зі сл. свого) відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. – Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний); – Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка); б) (зі сл. його, її, їхнього і т.…
Морфологія
дієслово · 17 форм · VESUM
| Форма | Позначка |
|---|---|
| відірвемо́ | майбутній, множина, 1 ос. |
| відірве́м | майбутній, множина, 1 ос. |
| відірвете́ | майбутній, множина, 2 ос. |
| відірву́ть | майбутній, множина, 3 ос. |
| відірву́ | майбутній, однина, 1 ос. |
| відірве́ш | майбутній, однина, 2 ос. |
| відірве́ | майбутній, однина, 3 ос. |
| віді́рвано | |
| відірві́м | наказовий, множина, 1 ос. |
| відірві́мо | наказовий, множина, 1 ос. |
| відірві́ть | наказовий, множина, 2 ос. |
| відірви́ | наказовий, однина, 2 ос. |
| відірва́ти | інфінітив |
| відірва́ла | минулий, жін. |
| відірва́в | минулий, чол. |
| відірва́ло | минулий, сер. |
| відірва́ли | минулий, множина |
Марковані форми (нестягнені, застарілі, розмовні)
Це нестандартні або стилістично забарвлені форми, які трапляються в поезії, фольклорі та давніших текстах. Вони не належать до сучасної літературної норми.
| Форма | Позначка |
|---|---|
| відірвіте | наказовий, множина, 2 ос. |
| Форма | Позначка |
|---|---|
| відірвать | інфінітив |
Синоніми та антоніми
Фразеологізми та сталі вирази
відірва́ти го́лову кому і без додатка, грубо
1. Суворо покарати кого-небудь. — Будь здорова. Коли ж хто зобидить тебе — прибігай до мене і я йому голову відірву! — хмуриться парубоче обличчя (М. Стельмах). 2. Знищити кого-, що-небудь; розправитися з кимсь, з чимсь. — Чи се (віщування) значить, що й ворожій силі, яка напосілась на Україну, я відірву голову і вона не заїсть мене? (І. Франко).
Фразеологічний словник української мовивідрива́ти / відірва́ти з рука́ми
Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).
Фразеологічний словник української мовивідрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка
Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він (комбриг) хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак (вбитого бійця) (Ю. Бедзик).
Фразеологічний словник української мови(живце́м) відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що
Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона (Яресьчиха) розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував (Василь), як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).
Фразеологічний словник української мовиЛітературні засвідчення
Щойно ти відчуєш, що здолаєш відірвати ноги від землі, біжи стрімголов, не оглядаючися.
Джерело: literary_fts
Переклад
Джерело: dmklinger