вірити[ві́рити]

ві́рити -рю, -риш, недок. 1》 у що та без додатка . Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. || у кого . Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. 2》 у що , чому та без додатка . Приймати щось за правду. 3》 кому . Мати довір'я до когось. В і рити на сл о во — вірити лише словам, без будь-якого фактичного підтвердження. 4》 Бути релігійним; вірувати. 5》 тільки 2 ос. одн. і мн. Вставне слово, що вживається для більшого переконання того, до кого звернено мову.

ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що і без дод. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Леся Українка); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Рильський); // у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. Я знаю тебе [Галю], .. я вірю в тебе навіть тоді, коли, певне, ніхто інший не вірив би (Леся Українка); Військо вірило у свого короля, як у Бога (Б. Лепкий); Іван Франко вірив у свій народ (П. Тичина). 2. у що, чому і без дод. Приймати щось за правду. І почне [капітан] їй усякі теревені правити, розважаючи її; то, сердешна, хоч і не зовсім, а часом було трошки стане вірити (Г. Квітка-Основ'яненко); Пріська не знала, чому вірити, кого слухати (Панас Мирний); Ні разу я і в лютому вогні В передчуття не вірив на війні (О. Підсуха). 3. кому. Мати довір'я до когось, довіряти кому-небудь. Я чогось ні на крихту не вірю йому, коли він що каже (М. Коцюбинський); Шведи вірили в їх чесність, і, мабуть, не одному довелося розчаруватися в тій вірі (Б. Лепкий); [Гайдай:] Як собі, вірять йому товариші: з тих він, що голову дасть відрубати, аби лиш революція жила! (О. Гончар). 4. Те саме, що ві́рувати 1. Іван [Хреститель] христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса (Біблія. Пер. І. Огієнка); Інститут мав свою церкву. Ходити до неї слід було .. обов'язково. Тут я й перестав вірити в Бога, в чому й признався на сповіді законовчителю отцю Олександрові, єдиній ліберальній людині з усіх наших учителів (О. Довженко); // Визнавати існування Бога; бути релігійним. – Адже й гяури вірять в аллаха!.. (М. Коцюбинський). 5. тільки 2 ос. одн. і мн. Вставне слово, що вживається для більшого переконання того, до кого звернена мова. [Химка:] Вірите, – часом шматка .. хліба недоставало [не вистачало] (Панас Мирний); – Голова в мене розболілась так, що, вірите, ледве до ліжка доплентався, – скривився Макар Іванович (М. Коцюбинський); – А миршавий який, старий, нещасний! От у нас був командир. – І ти не можеш заспокоїтись? – Віриш, убив він мене, цілий тиждень не спатиму (Ю. Яновський). (1) Ві́рити у [щасли́ву] зі́рку (зорю́) чию – сподіватися на успіх, на свою щасливу долю, на удачу. Хто вірить у зорю свою І смерть в обличчя знає, Той у щоденному бою Її перемагає (Л. Первомайський); Дехто ще вірив у щасливу зірку при своєму народженні (Ірина Вільде); (2) Ві́рте / пові́рте [моє́му] сло́ву – уживається для вираження запевнення істинності, правдивості висловленого або обіцяного. Повірте слову, мій шановний друже, Посмертного життя не хочу я собі (Леся Українка); – Я, товаришу командир... відважний .. Повірте моєму слову, я на повнім ходу стрибав з поїзда (О. Гончар). ◇ (3) Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] ву́хам ([своє́му (вла́сному)] слу́ху) – бути надзвичайно здивованим, почувши що-небудь. Вірю я в правду свого ідеалу, і коли я тую віру зламала, .. я б не вірила й слуху, я б не впевнялась ні тілу, ні духу (Леся Українка); Віталій слухав і вухам не вірив (І. Муратов); – І от Нечипір, віч-на-віч зустрівшись із камердинером полковника Божича, почув і вухам своїм не повірив (В. Чумак); – Я більше не буду. Поверніть мене до школи.. Я не повірив власним вухам. Невже це той самий шибайголова Васько Дягіль? (Ю. Збанацький); (4) Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] оча́м – бути надзвичайно здивованим, враженим, побачивши що-небудь. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, наймит його брата (М. Коцюбинський); Ніколи ще так бурхливо не вривалася в її душу довгождана радість. – Блискавка... Блискавка! – вимовляє вона, не вірячи своїм очам (А. Шиян); – Стоп! Данько спочатку не повірив власним очам... Виграв!!! (О. Гончар); – За звичкою підійшов до верб, що похилили своє віття аж до води,.. глянув на тиху заводь. І очам своїм не повірив – по воді голічерева пливла якась волохата тварина, схожа на копичку (А. Камінчук).