вітряний[ві́тряний]

I в`ітряний -а, -е. 1》 Прикм. до вітер . || З вітром. || перен. Бурхливий, тривожний. 2》 перен. , розм. Легковажний, пустий. || Безтурботний, пустий. II вітрян`ий - а , - е . Який діє за допомогою вітру. Вітрян а в і спа — інфекційна дитяча хвороба, яка, на відміну від звичайної віспи, не залишає рубців.

ВІТРЯНИ́Й, а́, е́. Який діє за допомогою вітру. Зупиняючись у селах, махновці забороняли дзвонити в церквах, запускати вітряні млини, розводити багаття, вивішувати прапори на високих будівлях, випускати голубів, боячись попереджувальних сигналів (з наук. літ.); Створює І. Д. Папанін прекрасно устатковану станцію з ангаром для літаків, науковими павільйонами, вітряним двигуном (з наук.-попул. літ.). ВІ́ТРЯНИЙ, а, е. 1. Прикм. до ві́тер 1. Бачу усміх твій крізь сніжну мжичку, чую голос вітряних пісень (М. Драй-Хмара); Свіжі вітряні струмені вривалися до кімнати (А. Шиян); // З вітром. Вона все ходила дивитись, .. Дожидала – нікого не було цілу ніч тую чорну, вітряну (Марко Вовчок); Ранок видався хоч і ясний, а вітряний (А. Головко); Посилення вітру надвечір є ознакою настання вітряної дощової погоди (з наук. літ.). 2. перен. Бурхливий, тривожний. Невже життя в тім і полягає, щоб пройти якоюсь вітряною хвилею й сліду не зоставити? (М. Івченко); Шуми, шуми, рясне верхів'я, епохо наша вітряна! (П. Тичина). 3. перен., розм. Легковажний, пустотливий. Щось віє покривалами тонкими, так прудко-прудко, крутячись у танці... Якісь таємні вітряні дівчата, веселі діти смутної пустині? (Леся Українка); Не вітряна ж якась, а тиха, скромна Марина .. уже третього причарувала (М. Зарудний); // Безтурботний, несерйозний. Чи настане кінець вітряним цим словам? (Біблія. Пер. І. Огієнка); Вітряне дитинство зникло за горами, Ми ж були гіллячками, стали яворами! (А. Малишко). 4. перен., рідко. Кокетливий, привабливий (про зовнішність). Вона манила до себе звабливим поглядом, стрункою постаттю, білизною зубів і вітряною розмаяністю важкого чорного волосся (В. Малик).