вішати[ві́шати]

ві́шати -аю, -аєш, недок. , перех. 1》 Надавати чому-небудь висячого положення. В і шати г о лову (н о са) — журитися, вдаватися в розпач, утрачати надію. 2》 Страчувати через повішення.

ВІ́ШАТИ, аю, аєш, недок., кого, що. 1. Надавати чому-небудь висячого положення. Старости й дружки вішають через плече рушники (І. Нечуй-Левицький); Людмила зараз же перебивала його [Максима], брала з рук його капелюх і з тою ласкавою усмішкою на устах, яка робила її серйозне і строге лице зразу добрим і тихим, мовчки вішала на кілок (В. Винниченко); Її [Галі] мініатюрні рученята здіймають благеньке пальтечко й вішають на вішалку (Б. Антоненко-Давидович); І приносять [люди] із школи карту. Тихо вішають на стіні (А. Малишко). 2. кого. Страчувати через повішення. А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока .. Як мордували, розпинали І вішали (Т. Шевченко); Коли мене паразити візьмуть вішати, я буду їм уголос читати слова батька Тараса (Ю. Яновський); Тікав по трупах Єремія звідси, Та все карав .. призвідців, Рубав їм руки, вішав, розпинав (Л. Костенко); Тут, на цій сосні, окупанти під час війни вішали партизанів (Ю. Щербак). ◇ (1) Ві́шати [всіх] соба́к на кого – звалювати вину на кого-небудь, обмовляючи, безпідставно звинувачуючи у чомусь. Не хочу, щоб на мене усіх собак вішали! (Номис); – Всіх собак тепер на нас вішають! – сердито кинув котрийсь із гурту чоловіків (О. Гончар); – Та ще отой підпал, що за нього він наче в одвіті, наче, справді, не може загорітися так собі. Що ж це, цих собак тепер на нього вішатимуть? (М. Олійник); (2) Ві́шати (кле́їти) / пові́сити (накле́їти, наві́сити) ярли́к на кого, кому – безпідставно приписувати кому-небудь якісь негативні властивості, вважаючи його кимсь або звинувачуючи в чомусь. Я нiколи не чув, щоб товариш Подолюк на когось прикрикнув, щоб комусь клеїв ярлик (Р. Федорів); До суду нікому не дозволено вішати ярлик злочинця (з наук.-попул. літ.); – Газети постарались негайно навісити ярлики і на прем'єра, і на очолювану ним державу (В. Большак); Саме такі, як Сава Чалий, і допомагали шляхті наклеїти на гайдамаків ярлик розбійників і грабіжників (із журн.); (3) Ві́шати ло́кшину [на ву́ха] кому – обдурювати кого-небудь, говорити неправду комусь. Якщо ти ще будеш мені тут локшину вішати на вуха, я тебе по судах затаскаю (із журн.); Маркетологи відкрито вішають локшину на вуха простим покупцям, намагаючись продавати товари низької якості у великих кількостях (з газ.); Чи довго ще вдаватиметься владі вішати людям локшину на вуха про те, що “народ став жити краще й веселіше”? Малоймовірно (з газ.); (4) Ві́шати / пові́сити го́лову – журитися, засмучуватися або бути у відчаї, втрачати надію, зневірюючись у чомусь. Глибоко затягнувся [Вихор] цигаркою: – Не вішай голови. Візьми себе в руки. Який там у біса жаль? Хай просяться твої хлопці на флот і все побачать (В. Кучер); Як же побачив [Шрам], що Сомка немає, то й голову повісив (П. Куліш); [Перун:] Скоро тілько [тільки] хлопи шуму наробили, а ви зараз і голову повісили (І. Франко); (5) Ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс [на кві́нту], рідко ву́ха) – журитися, засмучуватися або бути у відчаї, втрачаючи надію. – Наша доля за царськими палацами лежить, по панських кишенях прихована. А тільки не треба хнюпити носа. За долею, юначе, нашому братові треба добре поганятися. Та й не одному (М. Коцюбинський); Падалка підніс перед собою два міцно стиснуті кулаки і закінчив: Не личить нам, Остапе, вішати носа (Д. Бедзик); – Ти, Нюсю, доглядай дітей, щоб нікуди звідціля не розповзлися. А ви, дівчатка, слухайтеся Нюсі і не вішайте носа на квінту (В. Козаченко); Дивлюся – господиня моя і ніс повісила. Сидить ні в сих ні в тих (Панас Мирний); Подекуди помітно засмучених декламаторів: стоять, понуро опустивши носи (С. Васильченко); Коли б не Катря, що враз ожила й защебетала, бігаючи по хаті за тим та за іншим, то Павло б і зовсім повісив носа (В. Кучер); Дехто вже й носа повісив, що не така військова служба легка та приємна (А. Дімаров); (6) Хоч соки́ру ві́шай – дуже важко дихати через задушливе, несвіже, димне і т. ін. повітря. – Дим стояв у залі, хоч сокиру вішай (І. Нечуй-Левицький); Прибирайте з столу свої люльки та недокурки. І вікно відчиніть. Диму ж, хоч сокиру вішай (В. Кучер); – Надимів за годину, хоч сокиру вішай! (В. Бабляк); У залі для транзитних пасажирів повно людей і клунків. Повітря – хоч сокиру вішай (П. Запаренко).