вія

звідки (звідкіль, відкіль) вітер віє (дме)

В чому причина, від кого йде; чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля вітер. У порозі спинився Запорожець, саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер… Певне, вже наговорили… Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко). 2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам піщанам боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите… Видно вже, відкіль вітер віє… (Панас Мирний); — Ананя люди знали то гешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах). 3. зі сл. Маріє. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).