голосіння[голосі́ння]

голосі́ння -я, с. 1》 Дія за знач. голосити I 1), 2) і звуки, утворювані цією дією. 2》 Старовинні народні обрядові пісні (на похоронах, весіллі і т. ін.); плач.

ГОЛОСІ́ННЯ, я, с. 1 . Дія за знач. голоси́ти ¹ 1, 2 і звуки, утворювані цією дією. Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? (Леся Українка); Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння (Панас Мирний); – Лежу оце й думаю, – загомонів згодом Степура, – що братам уже, мабуть, повістки вручають, уже сліз та голосіння в кожного повна хата... (О. Гончар). 2. Старовинна народна обрядова пісня (на похоронах, весіллі і т. ін.); плач. У шумі й шелесті почулась тоскна пісня, до болю схожа на голосіння... (Василь Шевчук); Натхненно галасала [паньматка] в небо, в село, на дорогу, в поле, рвучи на собі волосся, б'ючи в груди і виспівуючи одне за одним голосіння, вживані в цьому краю (Валерій Шевчук); Незаперечна схожість дум з голосінням виявляється не тільки в їх окремих образах, але насамперед у речитативно-імпровізаційній манері виконання (з наук. літ.).